Стаття 26. Вимоги до форми та змісту скарг, строки їх подання, порядок і строки їх розгляду

1. Вимоги до форми та змісту скарг громадян, строки їх подання, порядок і строки їх розгляду, а також відповідальність за протиправні дії, пов'язані з поданням та роз­глядом скарг, визначаються Законом України “Про звернення громадян”.

2. Скарга підприємства повинна містити всі необхідні реквізити цього підприєм­ства та бути підписана керівником зазначеного підприємства або особою, яка виконує його обов'язки. Якщо інше не передбачено законом, скарги підприємств подаються і розглядаються у такому самому порядку і в ті самі строки, що й скарги громадян.

3. Скарга повинна містити конкретну інформацію про предмет оскарження і бути належним чином аргументованою. У разі якщо особа при поданні скарги не може на­дати відповідних доказів, такі докази можуть бути представлені пізніше, але в межах строку, відведеного законом на розгляд скарги.

Зі змісту коментованої статті випливає, що вимоги до форми, змісту, строків подання, а також порядку й строків розгляду скарг, поданих як фі­зичними, так і юридичними особами до вищих органів чи посадових осіб митної служби, визначаються Законом України “Про звернення громадян” від 02.10.1996 (далі - Закон про звернення)^[13].

При застосуванні цього правила слід враховувати приписи ст. 24 МКУ, згідно з якими оскарження в адміністративному порядку постанови у справі про порушення митних правил відбувається за процедурами, окрес­леними у гл. 72 МКУ, а порядок оскарження податкових повідомлень-рі- шень митних органів визначено у Податковому кодексі (ПК) України^[14].

Відповідно до ст. 5 Закону про звернення скарга може бути усною (ви­кладеною громадянином й записаною посадовою особою на особистому прийомі) чи письмовою (надісланою поштою або переданою громадяни­ном до відповідного органу особисто або через уповноважену особу).

Усні скарги приймаються під час проведення керівниками та іншими посадовими особами митних органів та організацій особистого прийому громадян.

У письмовій скарзі має бути зазначено прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання громадянина. Така скарга обов'язково підписується скаржни­ком із зазначенням дати. Частиною другою ст. 26 МКУ встановлено, що скарга юридичної особи повинна містити всі необхідні реквізити щодо та­кої особи та бути підписана її уповноваженим представником.

За ст. 8 Закону про звернення письмова скарга без зазначення місця проживання, не підписана автором, а також така, з якої неможливо встано­вити авторство, визнається анонімною і розгляду не підлягає.

Скарга адресується органу або посадовій особі, до повноважень яких належить розв'язання порушених у ній питань (ч. 1 ст. 5 Закону про звер­нення). Якщо вирішення цих питань не входить до їх повноважень, то вони в термін не більше п'яти днів пересилають скаргу за належністю відповід­ному органу чи посадовій особі, про що повідомляють скаржника (ч. 3 ст. 7 Закону про звернення). Законом про звернення заборонено направля­ти скарги для розгляду тим органам чи посадовим особам, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржуються (ч. 4 ст. 7).

Згідно з ч. 3 ст. 8 Закону про звернення повторні скарги одним і тим са­мим органом від однієї особи з одного питання, якщо перше вирішено по суті, не розглядаються. У такому випадку уповноважені орган чи посадова особа постановляють рішення про припинення розгляду скарги, про що мають повідомити особу, яка звернулася зі скаргою (ч. 4 ст. 8).

У скарзі має бути викладено суть порушеного питання, чітко сформу­льовано вимоги скаржника (ч. 2 ст. 5 Закону про звернення). За МКУ скар­га повинна містити конкретну інформацію про предмет оскарження й бути належним чином аргументованою (ч. 3 ст. 26). Наслідки недотримання цих вимог описано у Законі про звернення: згідно з ч.

Митним кодексом України тягар доказування неправомірності рішень, дій та бездіяльності митних органів, організацій, їх посадових осіб покла­дено на скаржника. У зв'язку з цим у коментованій статті зазначено, що у разі, якщо особа при поданні скарги не може надати відповідних доказів, то такі докази можуть бути представлені пізніше, але в межах строку, від­веденого законом на розгляд скарги. Наведений припис слід сприймати з урахуванням ст. 18 Закону про звернення, відповідно до якої скаржник має право наполягати на тому, щоб орган чи посадова особа, які перевіряють скаргу, сприяли витребуванню матеріалів, необхідних для її розв'язання.

Скарга на рішення, дії та бездіяльність представника митних органів, зважаючи на приписи ст. 17 Закону про звернення, може бути подана до вищого органу чи вищої посадової особи протягом одного року з моменту ухвалення рішення, вчинення дії або допущення бездіяльності, але не піз­ніше одного місяця з часу, коли скаржнику стало відомо про порушення його прав, свобод та інтересів. Скарга, подана з порушенням цього строку, не розглядається (ч. 2 ст. 8 Закону про звернення). Однак строк, пропуще­ний з поважних причин, може бути поновлений суб'єктом влади, уповно­важеним розглядати скаргу (ч. 2 ст. 17 Закону про звернення). Отже, при зверненні з порушенням встановленого строку скаржник має заявити кло­потання про його поновлення, а вищий орган чи вища посадова особа упо­вноважені розглянути це клопотання й ухвалити рішення про поновлення строку чи припинення розгляду скарги, про що поінформувати скаржника (ч. 3 ст. 8 Закону про звернення).

За правилом, закріпленим у ст. 20 Закону про звернення, скарги розгля­даються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надхо­дження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше 15 днів від дня отримання.

Закон про звернення закріплює за скаржником право вимагати скоро­чення строку розгляду скарги. Скаржник має письмово звернутися до упо­вноваженої особи з такою вимогою й надати їй належне обґрунтування (ч. 2 ст. 20).

Статтею 18 Закону про звернення визначено права скаржника при роз­гляді його скарги вищим органом чи вищою посадовою особою. Так, скаржник має право: особисто викласти аргументи особі, що перевіряє скаргу, та брати участь у її перевірці; ознайомлюватися з матеріалами пе­ревірки; подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті орга­ном, який розглядає скаргу; бути присутнім при розгляді скарги; користу­ватися послугами адвоката або представника трудового колективу, органі­зації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку; одержати письмову відповідь про ре­зультати розгляду скарги; висловлювати усно або письмово вимогу дотри­мання таємниці розгляду скарги; вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду скарги.

Обов'язки митного органу, організації, їх посадових осіб щодо розгляду скарг перелічено у ст. 19 Закону про звернення. Суб'єкти влади зобов'язані: об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти скарги; у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при роз­гляді скарги скласти про це мотивовану постанову; на прохання громадя­нина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його скаргу; скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинен­ня неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне вико­нання прийнятих у зв'язку зі скаргою рішень; письмово повідомляти гро­мадянина про результати перевірки скарги і суть прийнятого рішення; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про від­повідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання скаржника не пізніше як у місячний термін довести прийняте рі­шення до відома громадськості; у разі визнання скарги необгрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду скарг іншим органам; особисто організо­вувати та перевіряти стан розгляду скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інфор­мувати громадськість про перебіг цієї роботи.