Стаття 71. Прийняття рішення в справі

1. За результатами розгляду справи адміністративний орган у межах своїх повноважень приймає адміністративний акт.

2. У справах, пов’язаних із наданням адміністративних послуг, та в інших випадках, передбачених законом, адміністративне провадження може бути за­вершене юридично значимою дією за умови, що заява особи задоволена пов­ністю і не порушені права інших осіб.

3. Якщо судовим рішенням адміністративний орган зобов’язано прийняти адміністративний акт певного змісту, повторний розгляд адміністративної спра­ви не проводиться.

Предмет регулювання

1. Предметом регулювання коментованої статті є фіксація порядку завершення розгляду адміністративної справи, зокрема через прийняття адміністративного акта.

Цілі статті (мета норми)

2. Метою коментованої статті є фокус на тому, що адміні­стративна справа вирішується по суті (врегульовується) адмі­ністративним актом, і саме адміністративний акт є результатом адміністративного провадження.

Правова основа коментованого положення

3. Правову основу коментованого положення складають прин­ципи визначеності (стаття 9 ЗАП) та ефективності (стаття 15 ЗАП).

Визначення термінів

4. Основним терміном, який використовується у коментованій статті є «адміністративний акт». Див. визначення у статті 2 ЗАП (та коментарі до неї).

Місце коментованого положення у цілісному механізмі, умови й особливості застосування

5. Відповідно до коментованої статті адміністративний акт є фор­мальним результатом вирішення адміністративної справи.

При цьому з положень статті випливає, що адміністративний акт може мати не лише письмову форму, а може вчинятися у вигляді «юридично значимої дії» (зокрема, при наданні адміністративних послуг та в інших, передбачених законом випадках). Під такими діями може розумітися внесення інформації до реєстру, вчинення надпису тощо.

Категорія «акт» використовується як інтегруюча відносно тер­мінів «рішення» та «дія», якщо вони породжують правові наслідки: права або обов’язки особи (осіб).

Є дві умови, коли для завершення адміністративного прова­дження достатньо юридично значимої дії: 1) це коли заява особи задоволена повністю та 2) при цьому не порушені (у сенсі — не зачеплені) права інших осіб.

І в будь-якому разі особа має право отримати письмове під­твердження про прийняте рішення (вчинену юридичну значиму дію). Прикладом такого підтвердження може бути витяг чи виписка з реєстру.

6. У теорії адміністративного права є різні погляди на те, чи можна юридично значимі дії відносити до адміністративних актів. Очевидно, відповідь на це питання може залежати від того, що це саме за дія. Якщо вона має не процедурний (проміжний) характер, а є остаточним результатом адміністративного провадження, то від­повідь може бути ствердною.

З іншого боку, самі юридично значимі дії начебто не породжують прав та обов’язків, а лише підтверджують їх, тобто підтверджують волевиявлення інших осіб. Наприклад, після вчинення правочину про продаж певного об’єкта нерухомості, ця інформація має бути внесена до державного реєстру. При бажанні особи стати фізичною особою — підприємцем, реєстраційний орган реєструє відповідний факт (і волевиявлення). Водночас, навіть при таких реєстраційних діях також має місце волевиявлення і врегулювання справи з боку адміністративного органу (зареєструвати або відмовити у реєстрації), залежно від конкретних фактичних обставин та законодавчих вимог.

6. Адміністративний акт може мати й усну форму. Наприклад, посадові особи державної санітарної служби мають право давати обов’язкові для виконання вказівки щодо усунення виявлених пору­шень санітарних норм^[79], і при цьому Закон не встановлює вимог щодо письмової форми таких вказівок.

ЗАП у статті 72 (частини 2-4) прямо передбачає можливість прийняття адміністративних актів в усній формі та правила щодо обов’язкового письмового оформлення адміністративного акта на вимогу особи (як це поширено в адміністративно-процедурному законодавстві багатьох інших європейських країн).

7. Слід брати до уваги, що не завжди почата адміністративна справа буде мати своїм результатом прийняття адміністративного акта. Зокрема, можливі випадки, коли адміністративне провадження закривається без вирішення справи по суті (див. статтю 67 ЗАП). У такому випадку адміністративний акт не приймається, а рішення, на підставі якого закривається адміністративне провадження, є про­цедурним рішенням (оскільки з нього не виникають нові права та обов’язки особи, і не змінюються та не припиняються існуючі права та обов’язки особи).

8. Однією з новел ЗАП у чинній редакції є нова частина 3, яка передбачає, що якщо судовим рішенням адміністративний орган зобов’язано прийняти адміністративний акт певного змісту, повтор­ний розгляд адміністративної справи не проводиться.

Ця норма спрямована на захист прав та законних інтересів особи. Адже раніше на практиці бували ситуації, коли навіть після очевид­ного позитивного для особи судового рішення адміністративні органи: а) повторно заново розглядали адміністративну справу (тобто знову втрачався і час особи, і публічні ресурси); б) могли повторно при­йняти негативний для особи адміністративний акт.

Очевидно також, що такі судові рішення можливі лише у спра­вах, де це не буде втручанням у дискреційні повноваження адміні­стративного органу.

Зарубіжний досвід

Як зазначалося в документах Ради Європи, Європейської Комісії та Європейського Суду з прав людини, під терміном «адміністратив­ний акт» розуміється також будь-який індивідуальний захід, який прийнято під час здійснення публічної влади, та який має характер прямої дії та правомірно або неправомірно торкається прав, свобод та інтересів приватних осіб. При цьому під «заходами» розуміються, наприклад, знаки регулювальника дорожнього руху тощо.

Але в деяких країнах «заходи» не охоплюються поняттям «адміністративного акта», а є окремою формою діяльності публіч­ної адміністрації. Наприклад, в Естонії «заходом» вважається дія адміністративного органу, що не є виданням правового акта і не здійснюється в цивільно-правових відносинах^[80]. При цьому адмі­ністративно-процедурне законодавство встановлює вимоги і щодо здійснення цих заходів, зокрема їх зв’язаність принципами закон­ності, рівності та пропорційності. Якщо заходом обмежуються права особи, то особа має право вимагати письмового обґрунтування заходу. Тобто за своєю суттю вимоги до здійснення заходів майже не відрізняються від видання адміністративного акта.