Стаття 51. Надіслання заяви за належністю

У разі, коли вирішення порушених у заяві питань не належить до компе­тенції адміністративного органу, заява не пізніше строку у п'ять робочих днів надсилається разом із супровідним листом за належністю адміністративному органу для розгляду по суті, про що повідомляється заявнику.

Предмет регулювання

1. Предметом регулювання статті є порядок дій адміністративного органу, який отримав заяву, що не належить до його компетенції.

Цілі статті (мета норми)

2. Цілі статті — надати допомогу заявнику у разі помилкового визначення ним компетентного адміністративного органу. ЗАП заохочує не повернення заяви особі, а оперативне її (заяви) направ­лення одразу до компетентного органу. Це підтверджує сервісний та приязний до особи характер держави.

Правова основа коментованого положення

3. Правову основу коментованого положення становлять насам­перед принципи законності (стаття 6 ЗАП), добросовісності (стаття 11 ЗАП) та ефективності (стаття 15 ЗАП). Окрім того, варто згадати Резолюцію (77) 31 про захист особи відносно актів адміністратив­них органів, прийняту Комітетом міністрів Ради Європи 28 вересня 1977 року, і передбачене у ній право особи на допомогу.

Визначення термінів

4. Застосовані у цій статті терміни слід розуміти так:

а) компетентний орган — адміністративний орган, предметна та територіальна компетенція якого дозволяють прийняти рішення з питання, що розглядається (стаття 21 ЗАП);

б) строк у п’ять робочих днів — строк, обчислений за правилами статті 42 ЗАП, початком якого є день, наступний за днем реєстрації заяви, а закінченням — останній день п’ятиденного строку (окрім вихідних, святкових та неробочих днів);

в) час подання заяви/момент отримання заяви компетент­ним органом — реєстрація заяви компетентним органом у день її надходження;

в) супровідний лист — документ, загальні вимоги до оформлення та змісту якого у паперовій формі визначені пунктами 123-130 Типо­вої інструкції з діловодства в міністерствах, інших центральних та місцевих органах виконавчої влади, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 17 січня 2018 р.

г) розгляд справи по суті — розгляд і вирішення питання, викла­деного у заяві, за результатами якого приймається адміністративний акт;

д) повідомлення заявнику — документ адміністративного органу, яким заявник інформується про прийняте ним процедурне рішення щодо надсилання заяви до компетентного щодо вирішення поруше­ного у заяві питання органу (надсилання за належністю) для роз­гляду по суті, оформлений відповідно до вимог статті 38 ЗАП.

Місце коментованого положення у цілісному механізмі, умови й особливості застосування

5. Положення цієї статті спрямовані на забезпечення реалізації в адміністративних провадженнях насамперед принципів законності та ефективності, які обумовлюють обов’язок адміністративного органу при ініціюванні або початку адміністративного провадження пере­вірити наявність компетенції щодо розгляду справи і оперативно спрямувати справу за належністю.

Коментовану статтю слід розглядати у системному взаємозв’язку з пунктом 2 частини другої статті 67 ЗАП, що встановлює право адміністративного органу закрити адміністративне провадження, якщо розгляд питань, порушених у заяві не належить до його ком­петенції. Рішення про закриття адміністративного провадження не є адміністративним актом, оскільки останній може бути прийнятий лише за результатами розгляду адміністративної справи. Водно­час таке процедурне рішення адміністративного органу може бути оскаржене заявником у межах конституційно гарантованого права на звернення до органів влади (стаття 40 Конституції України), зва­жаючи на правила статті 80 ЗАП або до суду.

Належність до компетенції адміністративного органу вирішення питань, порушених у заяві, встановлюється виходячи з норматив­но-правових актів, що регулюють його правовий статус (компе- тенційних актів). Більшість матеріальних норм щодо повноважень адміністративного органу в межах компетенції вирішувати питання фізичних та юридичних осіб встановлюються на законодавчому рівні, тоді як процесуальні норми, якими визначається порядок реалізації повноважень, — як на законодавчому, так і підзаконному.

На офіційних веб-сайтах адміністративних органів, а також Єдиному державному порталі адміністративних послуг (https:// my.gov.ua/) є та постійно розширюється інформація щодо надання адміністративних послуг. Такий підхід дещо спрощує визначення адміністративного органу, до компетенції якого належить вирішення питань, порушених у заяві.

Однак, якщо адміністративне провадження, що ініційоване осо­бою, не стосується надання адміністративної послуги та неможливо­сті визначити компетентний орган на основі інформації, розміщеної на веб-сайтах, посадова особа адміністративного органу, в якому прийнято заяву, зобов’язана самостійно здійснити пошук цього органу. При цьому слід пам’ятати, що повноваження органів дер­жавної влади та органів місцевого самоврядування визначаються Конституцією та законами. Водночас щодо більшості адміністратив­них органів влади компетенція також узагальнена (зібрана) у поло­женнях по них (положення про ЦОВВ, про структурні підрозділи органів виконавчої влади та про виконавчі органи органів місцевого самоврядування).

Певні суб’єкти можуть набувати статусу адміністративного органу через делегування повноважень. Наприклад, наказ Мінре- гіону 18.10.2016 № 280 «Про делегування повноважень Мінрегіону щодо проведення професійної атестації архітекторів саморегулівній організації у сфері архітектурної діяльності — Національній спілці архітекторів України». Однак здійснювати таке делегування адміні­стративний орган може лише в тому випадку, коли право на нього передбачено законом (частина друга статті 21 ЗАП).

Зважаючи на ліквідації та реорганізації адміністративних орга­нів, при реалізації положень цієї статті слід брати до уваги і норми статті 26 ЗАП щодо правонаступництва адміністративного органу.

Коментована стаття не встановлює відмінностей в частині надси­лання заяви за належністю, зважаючи на форму її подання.