Стаття 49. Реєстрація заяви

1. Заява підлягає реєстрації відповідно до правил діловодства у день її надходження до адміністративного органу.

2. Особі не може бути відмовлено в прийнятті та реєстрації заяви.

3. При поданні заяви особисто на прохання особи адміністративний орган видає письмове підтвердження про прийняття заяви із зазначенням дати та но­мера її реєстрації, крім випадків, коли справа вирішується невідкладно.

Предмет регулювання

1. Предметом регулювання статті є порядок реєстрації заяви та підтвердження факту отримання заяви адміністративним органом.

Цілі статті (мета норми)

2. Цілями статті є недопущення випадків ухилення адміністра­тивним органом від розгляду заяви з мотивів її неодержання (непід- твердження одержання).

Правова основа коментованого положення.

3. Положення статті 49 ЗАП базуються, передусім, на принципі добросовісності адміністративного органу при виконанні покладених на нього повноважень.

Визначення термінів

4. Заборона, закладена у частині другій статті 49 ЗАП, буде без­умовною: за жодних умов орган не матиме можливості відмовити у реєстрації заяви. Зокрема, не зможе бути підставою для відмови у реєстрації така обставина, як «неповний пакет документів» або невиконання заявником обов’язку щодо надіслання заяви певним типом відправлення (у разі надіслання заяви саме поштою), напри­клад, цінним листом з описом вкладення та повідомленням про вру­чення (частина четверта статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр»).

5. «Прийняття заяви» означатиме її перехід у володіння адмі­ністративного органу; саме з цього моменту провадження вважати­меться розпочатим. У зв’язку із цим зміниться юридичний смисл, який закладається у це словосполучення деякими чинними спеці­альними законами, наприклад, частинами сьомою, восьмою, дев’ятою статті 8 Закону України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», відповідно до яких заява вважається прийнятою лише після отримання від заяв­ника усіх передбачених законом документів-додатків; саме з цього моменту провадження вважається розпочатим.

6. Поняття «реєстрація», застосовне у частині другій статті 49 ЗАП, позначає технічну дію щодо обліку заяви, а не процедурну дію, тобто дію, що є формою збору і фіксації певних даних. У деяких провадженнях реєстрація здійснюється не одразу після прийняття заяви, а після вчинення певних процедурних дій зі встановлення фактів (наприклад, заява про надання статусу особи, депортованої за національною ознакою, реєструється лише після проведення із заявником співбесіди — пункт 5 Порядку надання та позбавлення статусу особи, депортованої за національною ознакою, затвердже­ного постановою Кабінету Міністрів України від 12 листопада 2014 р. № 643). До того ж, строки розгляду заяви розпочинаються з моменту її реєстрації, а не прийняття. Подібне регулювання не відповідає принципу добросовісності, оскільки не виключає випадки ухилення адміністративного органу від реєстрації, тобто від визнання «заяв- ного» провадження розпочатим та, відповідно, визнання за собою обов’язку розглянути заяву.

Місце коментованого положення у цілісному механізмі, умови й особливості застосування

7. У значній частині процедур строки вчинення певних проце­дурних дій, розгляду справи по суті починають перебіг з моменту реєстрації заяви. При цьому законами України зазвичай не вка­зується строк вчинення власне самої реєстрації; лише в окремих законах України трапляються, що реєстрація заяви, внесення її до відповідного реєстру здійснюється у день її надходження (частина четверта статті 25 Закону України «Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів»; частина друга статті 6 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності»). Частиною першою статті 49 ЗАП цю прогалину буде усунуто: реєстрацію заяви будь-якого виду належатиме здійснити у день її надходження.

8. За змістом частини третьої статті 49 ЗАП письмове підтвер­дження видається лише тоді, коли про це просить заявник. У зако­нах України трапляються норми, за якими подібні підтвердження мають бути видані за кожною заявою, незалежно від прохання особи (наприклад, частина п’ята статті 45 Закону України «Про телекомунікації»). Такі норми належить застосувати як спеціальні (по відношенню до статті 49 ЗАП) лише у разі, якщо вони не супе­речать принципам загальної адміністративної процедури (частина третя статті 3 ЗАП). При вирішенні питання про допустимість застосування таких норм слід зважати, передусім, з одного боку, на принцип ефективності процедури: не слід витрачати ресурси на видачу підтвердження, якщо заявник не проявляє інтерес до цього, а з іншого боку, принцип забезпечення публічних інтересів (статті 12, 53, 64, 67, 88, 90, 91 ЗАП): інформування заявника становить публічний інтерес, а тому воно має бути здійснене незалежно від бажання заявника.

Положення частини третьої статті 49 ЗАП видається доречним ще із того міркування, що у разі надіслання заяви поштою із пові­домленням про вручення заявник не потребуватиме додатково ще й письмового підтвердження про прийняття заяви. До того ж, окремі закони України прямо зобов’язують заявника: у разі надсилання заяви поштою — обирати саме такий вид поштового відправлення (наприклад, частина четверта статті 24 Закону України «Про Дер­жавний земельний кадастр»).

Крім цього, в окремих провадженнях заявнику «автоматично» (без жодних клопотань з його боку) адміністративним органом нада­ється довідка про отримання заяви, і така довідка може бути подана для отримання інших адміністративних послуг (наприклад, у про­вадженні з отримання статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми, заявнику-іноземцю видається подібна довідка, яка може бути подана до органів міграційної служби для реєстрації — пункт 6 Порядку встановлення статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 травня 2012 р.

9. Окремі закони України містять пряму заборону приймати заяви від певних категорій осіб (наприклад, заборона участі бан­крутів в інвестиційному конкурсі з продажу єдиних майнових комп­лексів, пакетів акцій акціонерних товариств — частина третя статті 9 Закону України «Про особливості приватизації вугледобувних підприємств»). Проте подібні заборони не означають, що адміні­стративний орган може не приймати і не реєструвати такі заяви. Службовець канцелярії, який реєструє вхідні документи, не упов­новажений робити висновки щодо характеру заяви; це може робити лише посадова особа, яка діє від імені органу. Тому згадані заяви належить прийняти та зареєструвати (визнати, що провадження розпочато), дослідити її зміст і лише після цього зробити висновок про неналежність заявника.

10. В окремих видах проваджень факт надходження та реєстрації заяви фіксується за спеціальними правилами, зокрема, у спеціаль­них журналах (наприклад, журнал реєстрації заяв про встановлення особи, яка постраждала від торгівлі людьми — пункт 3 Порядку встановлення статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 травня 2012 р. № 417). Деякі закони України вимагають від органу, який є підрозділом у складі іншого органу (функціонує при іншому органі), вести реєстр отриманих заяв (наприклад, від Національної комісії з питань закордонних українців, що створена при Кабінеті Міністрів України — стаття 2 Закону України «Про закордонних українців»). Подібні реєстри належить вести незалежно від реєстрації заяви за загальними правилами діловодства (Інструкція з діловодства за зверненнями громадян в органах державної влади і місцевого само­врядування, об’єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності, в засобах масової інфор­мації, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 р.

11. У провадженнях, де заява реєструється одночасно із її фор­муванням в електронній формі за допомогою програмно-технічних засобів у певних автоматизованих програмних комплексах (напри­клад, заяви про реєстрацію права на нерухоме майно — статті 16, 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»), у випадку вимкнення живлення та тимчасової технічної неможливості зареєструвати заяву права заявника буде гарантовано можливістю отримати письмове підтвер­дження про прийняття заяви (частина третя статті 49 ЗАП).

Порівняння з попереднім (чинним) регулюванням

12. На відміну від статті 49 ЗАП положення Закону України «Про звернення громадян» визначають обов’язок із реєстрації лише тих заяв, які подані усно чи на особистому прийомі. Щодо реєстра­ції заяв, поданих юридичними особами, то жоден із чинних законів України не містить загального правила, подібного до того, що запро­поноване у статті 49 ЗАП.