Справи про адміністративні ПРАВОПОРУШЕННЯ, ПІДВІДОМЧІ ОРГАНАМ Національної поліції, та порядок їх розгляду

Залежно від суб'єктів, уповноважених здійснювати прова­дження у справах про адміністративні правопорушення, власне сам процес розгляду та вирішення по суті окресленої категорії справ набуває деяких специфічних рис.

1. Така діяльність є допоміжною відносно головних завдань у діяльності органів Національної поліції, якими відповідно до Зако­ну України «Про Національну поліцію» є забезпечення публічної безпеки та порядку, охорона прав і свобод людини, а також інтере­сів суспільства й держави, протидія злочинності тощо.

2. Органи Національної поліції розглядають широке коло справ про адміністративні правопорушення, що належать до різних сфер і галузей державного управління. Якщо інші органи державного управ­ління, наділені адміністративно-юрисдикційними повноваженнями, розглядають справи про адміністративні правопорушення тільки у певній галузі чи тільки з певних питань, то органи Національної полі­ції уповноважені вирішувати справи про адміністративні правопору­шення, об'єктом посягань яких є суспільні відносини у різних сферах і галузях державного управління (правопорушення на транспорті, в галузі охорони здоров'я, у сфері громадського порядку і громадської безпеки, у сфері встановленого порядку управління тощо).

3. Органи поліції будуються і діють за принципом єдинонача­льності. Начальник у конкретних випадках ухвалює рішення одно­осібно, без узгодження з громадськими організаціями, в межах його прав і обов'язків. Об'єктивно необхідними передумовами єди­ноначальності в органах Національної поліції є: а) специфіка за­вдань, що вирішуються у сфері боротьби зі злочинністю й охорони публічного порядку, що обумовлює підвищені вимоги щодо органі­зованості й дисципліни; б) необхідність швидкого ухвалення і не­гайної реалізації управлінських рішень; в) необхідність оператив­ного та комплексного використання сил і засобів органів Націона­льної поліції з метою найбільш ефективного виконання оператив­но-службових завдань.

4. Здійснення адміністративно-юрисдикційних повноважень в органах Національної поліції, як правило, не пов'язане із здійснен­ням інспектування. Ця ознака властива тільки адміністративно- юрисдикційній діяльності патрульної поліції. Для неї виявлення адміністративних деліктів і вжиття щодо них заходів випливає з характеру її роботи. Начальники органів Національної поліції та їхні заступники здійснюють розгляд справ про адміністративні право­порушення, що виявляються під час адміністративного нагляду.

5. Органи Національної поліції не лише виступають головним суб'єктом у справах про адміністративні правопорушення, але й сприяють забезпеченню розгляду справ про адміністративні пра­вопорушення іншими органами державного управління, наділени­ми адміністративно-юрисдикційними повноваженнями - адмініст­ративними комісіями, виконавчими комітетами селищних, сільсь­ких рад, судами (суддями).

Аналізуючи все вище викладене та враховуючи вказані особ­ливості, можна дійти висновку, що провадження у справах про адміністративні правопорушення, підвідомчі органам Націо­нальної поліції, - це комплекс взаємозалежних і взаємозумовле- них процесуальних дій, спрямованих на своєчасне, всебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її у точній відповідності до законодавства, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, попере­дження правопорушень, виховання громадян у дусі дотримання законів і зміцнення законності, здійснюваних спеціально уповно­важеними посадовими особами органів Національної поліції з метою забезпечення публічної безпеки і порядку, охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства й держави, протидії злочинності тощо^[115].

Передумовою провадження у справах про адміністративне правопорушення є вчинення останнього, без установлення та фіксації чого існування першого взагалі неможливе.

По суті, єдиним юридичним засобом фіксації адміністративно­го правопорушення є складання відповідного протоколу, зокрема Національна поліція може складати протоколи про адміністратив­ні правопорушення в межах компетенції, визначеної в пункті 1 ч. 1 ст. 255 КУпАП. За загальним правилом протокол про адміністрати­вне правопорушення складається не пізніше 24 годин із моменту виявлення особи, яка вчинила правопорушення, у двох примірни­ках, один із яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності. Винятки з указаного правила передбачено частиною 2 ст. 258 КУпАП, а саме: протокол не скла­дається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністра­тивних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі, а також порушень правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафік­сованих у режимі фотозйомки (відеозапису)^[117]. Таким чином, якщо орган, уповноважений складати протокол і розглядати прова­дження у справі про адміністративне правопорушення, персоніфі­кується в одній особі - органі поліції, складати такі протоколи не­раціонально.

Протокол про адміністративні правопорушення має чітку за­конодавчо встановлену форму, а його зміст повинен містити: назву населеного пункту або географічної точки; прізвище, ім'я, по бать­кові посадової особи, яка склала протокол (повністю, без скоро­чень); прізвище, ім'я та по батькові особи, яка притягається до адміністративної відповідальності (повністю, без скорочень); дані документа, що посвідчує особу серію, номер паспорта, дату видачі і назву органу, що його видав, або серію та номер іншого документа, що посвідчує особу, яка вчинила правопорушення (службового чи пенсійного посвідчення, студентського квитка тощо), дату видачі і найменування органу (установи, підприємства, організації), що його видав(ла); інформацію щодо притягнення особи до адмініст­ративної відповідальності впродовж року (за наявності); суть ад­міністративного правопорушення (повинна точно відповідати ознакам складу адміністративного правопорушення, зазначеним у ст.

Будь-яке процесуальне провадження в юриспруденції узвича­єно поділяти на стадії. Така систематизація дає чітке уявлення про порядок здійснення великої кількості юридично значущих дій, від правильності й додержання послідовності яких залежить резуль­тат розгляду справи. Адміністративно-процесуальна стадія - це складова частина провадження у справах про адміністративні пра­вопорушення, що певною мірою відображає його цілі, завдання та функції, здійснюється за процесуальними принципами, на яких воно і ґрунтується, хоча кожен із принципів має свій специфічний прояв на кожній стадії^[120].

У науці адміністративного права до визначення стадій прова­дження у справах про адміністративні правопорушення науковці підходять по-різному. Наприклад, Г. П. Бондаренко виділяє три стадії: а) порушення, розслідування (перевірка) і направлення справи за підвідомчістю; б) розгляд справи по суті; в) оскарження або опротестування постанови щодо справи та її виконання^[121]. Е. Ф. Демський виокремлює п'ять стадій: а) відкриття справи; б) розгляд справи; в) винесення постанови у справі; г) перегляд постанови у справі; ґ) виконання постанови у справі^[122]. В. А. Юсупов поділяє провадження на сім стадій: а) порушення справи; б) збір і вивчення потрібної інформації; в) попереднє вивчення матеріалів справи; г) вибір норм права, що підлягають застосуванню; ґ) роз­гляд справи органом, уповноваженим ухвалювати рішення; д) роз­гляд скарги й опротестування остаточного рішення; е) виконання рішення у справі^[123].

Найбільш поширеним є поділ провадження у справах про ад­міністративні правопорушення на чотири стадії, де три з них є обов'язковими, а одна - факультативною: а) порушення справи; б) розгляд справи і винесення постанови; в) оскарження постанови (факультативна стадія); г) виконання постанови про накладення адміністративного стягнення^[124].

1. Порушення справи. На цій стадії уповноважена особа органу Національної поліції повинна вирішити такі питання: 1) чи нале­жить до її компетенції розгляд цієї справи; 2) чи правильно скла­дено протокол та інші матеріали справи про адміністративне пра­вопорушення; 3) чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду; 4) чи витребувано необхідні додаткові матеріали; 5) чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, по­терпілого, їх законних представників і адвоката (ст. 258 КУпАП). Для того щоб з'ясувати, чи належить розгляд цієї справи до компе­тенції поліції, необхідно звернутись до статті 222 КУпАП, згідно з якою цей орган розглядає справи про адміністративні правопору­шення, які систематизовано в таблиці.

Перевіряючи правильність складення протоколу та інших ма­теріалів справи про адміністративні правопорушення, необхідно перевірити повноту і достовірність інформації, що в них міститься, а також додержання правил заповнення. Якщо матеріали складено неякісно чи неправильно, вони відправляються на доопрацювання. На цій стадії також необхідно сповістити осіб, які беруть участь у справі, про час і місце її розгляду; найчастіше це робиться за допо­могою повістки. Особами, які беруть участь у проваджені у справі про адміністративне правопорушення, окрім особи, яка притяга­ється до адміністративної відповідальності (у передбачених зако­ном випадках така участь є обов’язковою), можуть бути:

а) потерпілий - особа, якій адміністративним правопорушен­ням заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду;

б) законний представник, який представляє інтереси особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, і потерпі­лого, які є неповнолітніми або особами, що через свої фізичні або психічні вади не можуть самі здійснювати свої права у справах про адміністративні правопорушення, мають право представляти їх за­конні представники (батьки, усиновителі, опікуни, піклувальники);

в) захисник - адвокат або інший фахівець у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи;

г) свідок, тобто особа, про яку є дані, що їй відомі які-небудь обставини, що підлягають установленню в цій справі;

ґ) експерт, якого призначають у разі, коли виникає потреба в спеціальних знаннях, у тому числі для визначення розміру майно­вої шкоди, заподіяної адміністративним правопорушенням, а та­кож суми грошей, одержаних унаслідок учинення адміністративно­го правопорушення, які підлягатимуть конфіскації;

д) перекладач, призначений органом (посадовою особою), у провадженні якого перебуває справа про адміністративне право­порушення.

Де-юре не виключається у провадженні й участь прокурора. Зокрема, відповідно до приписів статті 250 КУпАП прокурор або заступник прокурора, здійснюючи нагляд за додержанням і прави­льним застосуванням законів під час провадження у справах про адміністративні правопорушення, мають право: порушувати таке провадження, знайомитися з матеріалами справи, перевіряти за­конність дій органів (посадових осіб) під час провадження у справі, брати участь у розгляді справи, заявляти клопотання, давати ви­сновки з питань, що виникають під час розгляду справи, перевіря­ти правильність застосування відповідними органами (посадови­ми особами) заходів впливу за адміністративні правопорушення, вносити подання, оскаржувати постанову і рішення за скаргою у справі про адміністративне правопорушення, а також вчиняти інші передбачені законом дії^[125].

Додаткові матеріали можуть знадобитись уповноваженій особі органу Національної поліції для того, щоб скласти об’єктивне уявлен­ня про зміст адміністративного правопорушення, обставини його вчинення та особу правопорушника. Цей захід призначається для всебічного розгляду справи та ухвалення ґрунтовного і законного рішення. Наприклад, матеріали можуть свідчити про обставини, що враховуються для призначення покарання особі, пом’якшуючи (ст. 34 КУпАП) чи обтяжуючи (ст. 35 КУпАП) адміністративну відповідаль­ність. Заявляти клопотання, тобто письмово звертатися з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо, можуть усі учасники провадження, крім свідка та перекладача.

На підготовчому етапі також необхідно врахувати правила, що стосуються місця та розгляду справи. За загальними правилами провадження у справі про адміністративне правопорушення розг­лядається за місцем його вчинення у 15-денний строк. Ці правила та особливі випадки, що передбачають інші місце та час розгляду справи, закріплено в нормах статей 276 і 277 КУпАП відповідно. Наприклад, справа про адміністративне правопорушення, передба­чене статтею 178 («Розпивання пива, алкогольних, слабоалкоголь­них напоїв у заборонених законом місцях або поява у громадських місцях у п’яному вигляді») КУпАП, розглядається за місцем його вчинення або за місцем проживання порушника. Інший випадок: справа про адміністративне правопорушення, передбачене стат­тею 106-2 («Незаконний посів або незаконне вирощування снотво­рного маку чи конопель»), розглядається протягом доби. Підсумо­вуючи, зазначимо, що лише комплексне вирішення всіх вищевка­заних питань дозволяє суб'єкту перейти до наступної стадії прова­дження у справі про адміністративне правопорушення.

2. Розгляд справи і винесення постанови. Друга стадія про­вадження у справі про адміністративне правопорушення почина­ється з відрекомендування особи поліцейського, що розглядає справу, якому необхідно назвати свою посаду, місце роботи, спеці­альне звання, прізвище, ім'я та по батькові. Потім оголошується, яка справа підлягає розгляду, хто притягається до адміністратив­ної відповідальності; особам, які беруть участь у розгляді справи, роз'яснюють їх права та обов'язки, після цього оголошується про­токол про адміністративне правопорушення. На засіданні заслухо­вуються особи, які беруть участь у розгляді справи, досліджуються докази і вирішуються клопотання.

На цій стадії уповноваженій посадовій особі органу Національ­ної поліції необхідно з'ясувати: 1) чи було вчинено адміністратив­не правопорушення; 2) чи винна ця особа в його вчиненні; 3) чи підлягає вона адміністративній відповідальності; 4) чи є обстави­ни, що пом'якшують або обтяжують відповідальність; 5) чи заподі­яно майнову шкоду; 6) чи є підстави для передання матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської органі­зації, трудового колективу; 7) інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Досліджуючи докази у справі, необхідно спиратись на норму статті 251 КУпАП, де визначено, що докази у справі про адміністративне правопорушення - це будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом по­рядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність цієї особи в його вчи­ненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирі­шення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністра­тивне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих і свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки чи відео- запису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка при­тягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, в режимі фотозйом­ки (відеозапису), які використовуються для нагляду за виконан­ням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпе­ки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, прото­колом про вилучення речей і документів, а також іншими докумен­тами^[126]. Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні пра­вопорушення, проте це не виключає можливості отримання дока­зів працівником поліції, який здійснює провадження. Уповноваже­на посадова особа органу Національної поліції оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке повинно ґрунтуватись на всебічному, повному та об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Часто для отримання доказів у справі застосовуються заходи забезпе­чення провадження у справах про адміністративні правопорушен­ня, передбачені главою 20 КУпАП: адміністративне затримання (ст. 261), особистий огляд і огляд речей (ст. 264), вилучення речей і документів (ст. 265), тимчасове вилучення посвідчення водія (ст. 265-1), тимчасове затримання транспортних засобів працівни­ками уповноважених підрозділів Національної поліції (ст. 265-2), відсторонення осіб від керування транспортними засобами, річко­вими і маломірними суднами та огляд на стан алкогольного, нар­котичного чи іншого сп'яніння (ст. 266).

Далі поліцейський визначає об'єктивну сторону, суб'єкт і су­б'єктивну сторону вчинюваного посягання. У цьому випадку необ­хідно орієнтуватися на склад адміністративного правопорушення, оскільки саме його визначення дає уявлення про ті юридично зна­чущі ознаки, наявність або відсутність яких необхідно встановити для кваліфікації за обраною нормою адміністративного законодав­ства. Він також є своєрідною підказкою щодо тих ознак, які слід ува­жати юридично значущими. Якщо хоча б одна ознака, яка відповідає складу адміністративного правопорушення, буде відсутня, це є при­водом для висновку про те, що ця норма не підлягає застосуванню, та для пошуку іншої адміністративної норми. У випадку відсутності збігу з іншими складами адміністративно-деліктних норм можна говорити про те, що кваліфікація на першому етапі була проведена неправильно, а правопорушення може виявитись дисциплінарним, трудовим тощо або взагалі не бути правопорушенням. Отже, необхі­дно: а) оцінити докази вчиненого посягання в межах справи про адміністративне правопорушення; б) остаточно визначити адмініс­тративно-деліктну норму; в) перевірити фактично встановлені об­ставини справи з метою виключення наявності ознак, що виключа­ють адміністративну відповідальність (унаслідок їх малозначності); г) оцінити посягання за умови його вчинення кількома особами або, навпаки, вчинення правопорушником декількох адміністративних проступків; ґ) відмежувати визначену адміністративно-деліктну норму від однорідної кримінальної (факультативний етап). Останні дві дії є факультативними та здійснюються лише у випадку необ­хідності. Якщо під час розгляду справи поліцейський дійде виснов­ку, що в діянні особи є ознаки злочину, він повинен передати мате­ріали справи прокурору або органу досудового розслідування.

Одночасно із загальними правилами розгляду справи щодо окремих категорій правопорушень існують певні особливості, обу­мовлені появою нових правовідносин. Ідеться про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі. Так, у разі, якщо адміністра­тивне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху зафіксовано в автоматичному режимі або якщо має сталось порушення правил зупинки, стоянки чи паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), працівник поліції за даними Єдиного державного реєстру транспортних засо­бів, а також у разі необхідності - за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, установлює відповідальну особу.

Режим фотозйомки (відеозапису) передбачає здійснення упов­новаженою посадовою особою фото- чи відеофіксації обставин пору­шення правил зупинки, стоянки або паркування транспортних засо­бів, а саме: дати, часу (моменту), місця розташування транспортного засобу відносно нерухомих об'єктів та або географічних координат, інших ознак наявності складу адміністративного правопорушення, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КУпАП.

Адміністративну відповідальність за названі правопорушення несе фізична особа або керівник юридичної особи, за якою зареєс­тровано транспортний засіб, а в разі, якщо до Єдиного державного реєстру транспортних засобів внесено відомості про належного користувача відповідного транспортного засобу, - належний кори­стувач транспортного засобу, тобто особа, яка ввезла транспорт­ний засіб на територію України. Якщо в Єдиному державному реєс­трі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутні на момент запиту відомості про керівника юридичної особи, за якою зареєстровано транспортний засіб, до адміністративної відповідальності притягується особа, яка вико­нує повноваження керівника такої юридичної особи. У разі, якщо транспортний засіб зареєстровано за межами території України і він відповідно до законодавства не підлягає державній реєстрації в Україні, до адміністративної відповідальності притягається особа, яка ввезла такий транспортний засіб на територію України.

У разі фіксування в режимі фотозйомки (відеозапису) вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частинами 1, 3 ст. 122 (щодо порушення правил зупинки, стоянки) або 1, 2 ст. 152-1 КУпАП, посадова особа уповноваженого підрозділу Національної поліції зобов’язана розмістити на лобовому склі транспортного за­собу копію постанови про притягнення до адміністративної відпові­дальності (якщо технічні можливості дозволяють встановити відпо­відальну особу на місці вчинення правопорушення) або повідомлення про притягнення до адміністративної відповідальності (якщо техні­чні можливості не дозволяють встановити відповідальну особу).

Відповідальна особа звільняється від адміністративної відпо­відальності за правопорушення у сфері забезпечення безпеки до­рожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, або за пору­шення правил зупинки, стоянки чи паркування транспортних за­собів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), якщо про­тягом 20 календарних днів із дня вчинення відповідного правопо­рушення або з дня набрання чинності постановою у справі про адміністративне правопорушення: а) ця особа надасть документ, який підтверджує, що до моменту вчинення правопорушення тра­нспортний засіб вибув з її володіння внаслідок протиправних дій інших осіб, або щодо протиправного використання іншими особа­ми номерних знаків, що належать її транспортному засобу; б) осо­ба, яка керувала транспортним засобом на момент учинення зазна­ченого правопорушення, звернулась особисто до органу (посадової особи), уповноваженого розглядати справи про адміністративні правопорушення, із заявою про визнання зазначеного факту адміні­стративного правопорушення та надання згоди на притягнення до адміністративної відповідальності, а також надала документ (кви­танцію) про сплату відповідного штрафу.

Висновки, зроблені в результаті розгляду справи про адміністра­тивне правопорушення, відображаються в рішенні (постанові у справі про адміністративне правопорушення) про: накладення адміністра­тивного стягнення; застосування заходів впливу, що застосовуються до неповнолітніх; закриття справи (ч. 1 ст. 283 КУпАП)^[127]. Винесене рішення є обов’язковим і тягне певні юридичні наслідки. Постанова у справі про адміністративне правопорушення повинна містити: най­менування органу (прізвище, ім’я та по батькові, посаду посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім’я та по бать­кові (за наявності), дату народження, місце проживання чи перебу­вання); опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазна­чення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; ухвалене у справі рішення.

Постанова у справі про адміністративне правопорушення у сфе­рі забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспорт­них засобів, крім указаних даних, повинна також містити відомості про дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент учинення правопо­рушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото- або відеозапис (якщо такий запис здійснювався); розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невико­нання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.

У постанові у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в авто­матичному режимі, або про порушення правил зупинки, стоянки чи паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйо­мки (відеозапису), крім вищевказаної інформації, вказуються відо­мості про адресу веб-сайту в мережі Інтернет, на якому особа може ознайомитися із зображенням чи відеозаписом транспортного засобу в момент учинення адміністративного правопорушення, ідентифікатор для доступу до зазначеної інформації та порядок звільнення від адміністративної відповідальності. Постанова у справі незалежно від її виду повинна містити вирішення питання про вилучені речі й документи, вказівку про порядок і строк її оскарження та має бути підписана поліцейським, який розглянув справу. Подібно до форми протоколу про адміністративне право­порушення форма постанови також отримала чітке законодавче закріплення в Інструкції з оформлення матеріалів про адміністра­тивні правопорушення в органах поліції, затвердженій наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.11.2015 № 1376.

ПОСТАНОВА AA № 000000

по справі про адміністративне правопорушення

«___ »___________ 20___ р.

(назва населеного tιvnκτv'ι

Я,

l'ιx>ui>ι. иаЛ»п«аяім органу IILVniIU ¾⅛в режимі фотозйомки (відеозапису), та винесені постанови про накладення адміністративного стягнення не пізніше наступного робочого дня з дня встановлення відповідальної особи вноситься працівником поліції до Реєстру адміністративних право­порушень у сфері безпеки дорожнього руху. Постанова про накла­дення адміністративного стягнення надсилається відповідальній особі рекомендованим листом протягом трьох днів із дня її вине­сення з повідомленням на адресу місця реєстрації (проживання) фізичної особи (місцезнаходження юридичної особи). Постанова у справі про адміністративне правопорушення набирає чинності після закінчення строку оскарження цієї постанови, тобто через 10 днів. Постанова у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху набирає чинності після її вручення особі або отримання поштового повідомлення про вру­чення чи про відмову в її отриманні, або повернення поштового від­правлення з позначкою про невручення.

3. Стадія оскарження постанови у справі про адміністра­тивне правопорушення є факультативною. Право на оскарження має особа, щодо якої її винесено, а також потерпілий і прокурор у випадках порушення чинного законодавства під час застосування заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особис­тої свободи людини. Постанову у справі про адміністративне пра­вопорушення може бути оскаржено у вищий орган (вищій посадо­вій особі) поліції шляхом її подання в орган поліції чи поліцейсь­кому, який виніс постанову у справі про адміністративне правопо­рушення. Оскарження рішення в адміністративному порядку (шля­хом звернення до вищого органу державної влади) не позбавляє особу права на оскарження винесеного рішення до суду.

Скаргу на постанову у справі про адміністративне правопорушен­ня може бути подано протягом 10 днів із дня винесення постанови чи набрання нею чинності (у випадку оскарження постанови про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, в тому числі зафіксоване в автоматичному режи­мі). У разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою) поліції, правомочним роз­глядати скаргу. Рішення по суті скарги повинно бути ухвалене уп­родовж 10 днів із дня її надходження.

Під час розгляду скарги перевіряються законність і обґрунто­ваність винесеної постанови, внаслідок чого ухвалюється одне з таких рішень: 1) залишити постанову без зміни, а скаргу без задо­волення; 2) скасувати постанову і надіслати справу на новий розг­ляд; 3) скасувати постанову і закрити справу; 4) змінити захід стя­гнення в межах, передбачених нормативним актом про відповіда­льність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено. Якщо буде встановлено, що постанову винесено органом (посадовою особою), не правомочним вирішува­ти цю справу, то така постанова скасовується, а справа надсилаєть­ся на розгляд компетентного органу (посадової особи). Скасування постанови із закриттям справи про адміністративне правопору­шення тягне за собою повернення стягнених грошових сум, оплат- но вилучених і конфіскованих предметів (у разі неможливості по­вернення предмета повертається його вартість), а також скасуван­ня інших обмежень, позв'язаних із цією постановою.

4. Виконання постанови. Постанова про накладення адмініс­тративного стягнення виконується уповноваженим органом у по­рядку, встановленому КУпАП (розділ V). Національна поліція за­безпечує виконання постанови про адміністративний арешт, а та­кож постанови про накладення адміністративного стягнення у вигляді попередження. Остання виконується органом (посадовою особою), який виніс постанову, тобто поліцейським, шляхом ого­лошення постанови порушнику.

6.3.