Поняття, сутність і зміст сучасної антикорупційної правової парадигми

У науковій літературі відсутнє єдине системне визначення ко­рупції, яке б охоплювало цей складний феномен у всій різноманіт­ності його форм і проявів. Окремі довідкові видання стверджують, що поняттям корупції охоплюються злочини, пов'язані з викорис­танням посадовими особами, політичними та суспільними діячами належних їм за відповідним статусом прав заради особистого збага­чення та на шкоду суспільству і державі.

Ширше підходять до визначення корупції науковці. Так, напри­клад, М. Ю. Тихомиров розглядає корупцію як злочинну діяльність у сфері політики чи державного управління, використання посадови­ми особами наданих їм прав і владних повноважень з метою особи­стого збагачення. Зокрема О. І. Долгова вважає корупцією підкуп, продажність державних або інших службовців на основі корисливо­го використання ними в особистих або корпоративних інтересах офіційних службових повноважень, пов'язаних із ними авторитету і можливостей. Більш широкий підхід до визначення корупції демон­струє Н. В. Кузнєцова, яка пропонує ставитись до цього феномена не тільки як до правового, але й як до соціального, економічного та морального явища, яке завдає шкоди нормальному функціонуван­ню моральних і правових відносин у суспільстві та державі. Під ко­рупцією Б. В. Волженкін розуміє соціокультурне явище, що полягає в руйнуванні влади, під час якого державні (муніципальні) службо­вці й інші особи, уповноважені на виконання державних функцій, використовують своє службове становище, статус і авторитет за­йманої посади в корисливих цілях для особистого збагачення чи в групових інтересах.

На думку О. Я. Прохоренко, корупція - це зловживання держав­ною владою з метою особистої вигоди; це система відносин, яка допомагає власникам капіталу купувати все - пільги, вплив, закони, рішення на свою користь, заступництво законодавчої, виконавчої та судової влади. Важливою, на нашу думку, є саме друга частина запро­понованого визначення, в якій акцентується увага на тому, що ко­рупція не обмежується зловживанням владою чи повноваженнями, вона є не просто сукупністю відповідних протиправних вчинків з корисливою метою, а являє собою саме систему певних відносин^[294].

У свою чергу М. Ю. Бездольний корупцію визначає як сукуп­ність різних за характером та ступенем суспільної небезпеки кору- пційних діянь та інших правопорушень, пов'язаних з одержанням матеріальних благ, подарунків, послуг, пільг, переваг або іншої ви­годи матеріального чи нематеріального характеру суб'єктом, який виконує організаційно-розпорядчі чи адміністративно-господарські повноваження у сфері державного (публічного) управління^[295].

Наведене поняття корупції було сформульовано на основі та­ких її ознак: 1) вона передбачає: з одного боку - підкуп, з іншого - продажність суб'єктів корупційних діянь та інших правопорушень, по­в'язаних з корупцією; 2) становить сукупність різних за характером та ступенем суспільної небезпеки корупційних діянь та інших пра­вопорушень, які вчинюються шляхом дії чи бездіяльності; 3) пов’я­зана з одержанням матеріальних благ, подарунків, послуг, пільг, переваг або іншої вигоди матеріального чи нематеріального харак­теру для задоволення особистого чи групового інтересу; 4) вчи­нюється суб’єктом, який виконує організаційно-розпорядчі чи ад­міністративно-господарські повноваження у сфері державного (пу­блічного) управління.

Зокрема, С. М. Алфьоровим визначення корупції розкрито як використання особою наданих їй службових повноважень та пов’я­заних з цим можливостей з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття/вимагання обіцянки / пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб або відповідно обіцянка / пропозиція чи надання неправомірної вигоди такій особі або на її вимогу іншим фізичним чи юридичним особам з метою схилити цю особу до протиправного використання наданих їй службових повноважень та пов’язаних із цим можливостей^[296].

Вдалим, хоча й надмірно деталізованим, можна вважати визна­чення О. В. Терещука, який під корупцією розуміє діяльність осіб, уповноважених на виконання державних функцій, чи прирівняних до них осіб, спрямовану на протиправне використання наданих їм повноважень або свого посадового становища та пов’язаних із ними можливостей для незаконного одержання від фізичних і юридич­них осіб матеріальних благ, послуг, пільг, переваг або іншої вигоди матеріального чи нематеріального характеру (запроданство), а також підкуп зазначених осіб фізичними та юридичними особами. Перевагою цього визначення є те, що автор не зводить корупцію виключно до протиправних діянь осіб, уповноважених на виконан­ня державних функцій, або прирівняних до них осіб, а розкриває також іншу небезпечну сторону корупції - надання матеріальних чи нематеріальних цінностей фізичними чи юридичними особами.

Деякі іноземні фахівці з проблем корупції наголошують ще на одній особливості феномена корупції - нечесності у процесі прий­няття рішення. Тобто коли особа, яка приймає рішення, не дотри­мується встановлених вимог щодо його прийняття в обмін на вина­городу або ж на обіцянку надання такої винагороди.

На думку К. Фрідріха, корупція являє собою девіантну поведін­ку, поєднану з приватною мотивацією, яка означає, що приватні (індивідуальні, групові) цілі переслідуються за рахунок суспільства. Згідно з визначенням М. І. Камлика та Є. В. Невмержицького коруп­цією є «... діяльність державних службовців, депутатів, працівників правоохоронних та наглядових органів, суддів, посадових осіб підп­риємств, установ, організацій незалежно від форм власності, а та­кож політичних і громадських діячів, яка спрямована на викорис­тання свого статусу для незаконного особистого збагачення, своїх родичів і прибічників, одержання інших вигод і благ всупереч інте­ресам суспільства»^[297].

Це далеко не всі обґрунтовані в науковій літературі визначення корупції. Однак навіть їх аналіз свідчить про намагання сформулю­вати універсальне поняття корупції, яке б охоплювало різноманіт­ність 'її проявів. Таку значну кількість трактувань можна пояснити, на нашу думку, тим, що корупція в її широкому розумінні - це пере­дусім синтезоване соціально-правове поняття. Тому сутність її нау­ковці розглядають по-різному, акцентуючи увагу то на одних її ознаках, то на інших.

Визначення ознак корупції в їх сукупності надасть можливість зрозуміти зміст корупції та синтезувати це поняття. Проте існує також думка, що помилкою є намагання законодавця нормативно зафіксувати всі ознаки та форми корупції, оскільки будь-які спроби обмежити це явище жорсткими рамками призведе до того, що час­тина корупційних діянь опиниться за межами дії закону.

Проблеми, що виникають з визначенням корупції, значною мі­рою обумовлені також тим, що в різних правових системах (а інколи навіть у різних країнах однієї правової системи) на законодавчому рівні закріплені свої визначення цього явища та кола дій, які ним охоплюються.

Отже, корупція - це комплексне поняття, яке охоплює сукуп­ність взаємопов’язаних правопорушень: кримінальних, адміністра­тивних, дисциплінарних. Таке твердження є правильним, корупцію справді необхідно розглядати на основі комплексного підходу, для чого простіше було б, на нашу думку, констатувати, що вона є явищем публічної сфери (така констатація допоможе об'єднати всі сфери прояву корупції).

Навіть стосовно походження самого терміна серед науковців відсутня єдність. Одні вчені вважають, що термін «корупція» похо­дить від латинського corruptio і означає підкуп, продажність гро­мадських та політичних діячів, посадових осіб. Інші - що цей термін є результатом поєднання латинських слів соггєі - обов'язкова при­четність декількох представників однієї зі сторін до однієї справи та rumреrе - порушувати, ламати, пошкоджувати, скасовувати.

Закон України «Про запобігання корупції» розглядає корупцію як використання особою наданих їй службових повноважень чи пов'язаних з ними можливостей з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття такої вигоди чи прийняття обіцянки/про- позиції такої вигоди для себе чи інших осіб або відповідно обіцян- ка/пропозиція чи надання неправомірної вигоди особі або на її ви­могу іншим фізичним чи юридичним особам з метою схилити цю особу до протиправного використання наданих їй службових пов­новажень чи пов'язаних з ними можливостей. При цьому під непра­вомірною вигодою необхідно розуміти грошові кошти або інше майно, переваги, пільги, послуги матеріального або нематеріально­го характеру, що їх обіцяють, пропонують, надають або одержують безоплатно чи за ціною, нижчою за мінімальну ринкову, без закон­них на те підстав^[300].

Намагання розробити та офіційно закріпити дефініцію коруп­ції, яка б охоплювала всі форми та прояви останньої, є більш харак­терним для перехідних країн, які мають високий рівень корумпова- ності державного апарату. Це обумовлюється насамперед політич­ними вимогами та сподіваннями таким чином підвищити ефектив­ність боротьби з цим явищем. Країни зі сталою демократією підхо­дять до цієї проблеми більш стримано і виважено, уникаючи закрі­плення поняття «корупція» на законодавчому рівні. Наприклад, Німеччина, Італія, Франція, Канада та Фінляндія не виокремлюють корупцію як групу правопорушень.

Уникають надмірної деталізації та конкретики у визначеннях і відповідні міжнародно-правові акти антикорупційної тематики. На рівні міжнародних документів про корупцію слід указати на: Кодекс поведінки посадових осіб, який був прийнятий Генеральною Асам­блеєю ООН 17.12.1979 де зазначено, що корупція - це скоєння пев­них дій під час виконання обов’язків або у зв'язку з цими обо­в’язками в результаті прийнятих подарунків, обіцянок чи стимулів або їх незаконне одержання всякий раз, коли має місце така дія або бездіяльність; Резолюцію ООН «Практичні методи боротьби з кору­пцією», яка була підготовлена секретаріатом VIII Конгресу ООН в 1990.

Розглядаючи етапи становлення нормативного закріплення у вітчизняному законодавстві категорії «корупція», зазначимо, що їх можна поділити на такі: 1) пострадянський етап, який пов'язаний із не - сформованістю власного національного законодавства про корупцію, характеризується відсутністю нормативного закріплення останнього (1990-1995 р.) та відсутністю стратегічного бачення подолання цього явища; 2) другий етап характеризується прийнят­тям у 1995 р. Закону України «Про боротьбу з корупцією». В остан­ньому було визначено, що корупція - це діяльність осіб, уповнова­жених на виконання функцій держави, спрямована на протиправне використання наданих їм повноважень для одержання матеріаль­них благ, послуг, пільг або інших переваг. Зазначена конструкція була першою спробою на законодавчому рівні визначити сутність цього явища, визначити види правопорушень та покарання (1995 - 2011 рр.); 3) третій етап ознаменований подіями, які спрямовані на необхідність формування антикорупційної політики держави, що знайшло своє відображення у прийнятті Закону України «Про заса­ди запобігання і протидії корупції». Так, на законодавчому, загаль­нообов'язковому рівні було надано трактування корупційного пра­вопорушення як умисного діяння, що містить ознаки корупції, вчи­неного особою, зазначеною в ч. 1 ст. 4 цього Закону. До того ж під

Адміністративно-юрисдикційна діяльність Національної поліції України корупцією визначалось використання особою наданих їй службових повноважень і пов’язаних із цим можливостей з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття обіцянки чи пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб або відповідно обіцянка, пропозиція чи надання неправомірної вигоди особі або на її вимогу іншим фі­зичним чи юридичним особам з метою схилити цю особу до проти­правного використання наданих їй службових повноважень і пов’язаних із цим можливостей (2011 - 2014 рр.); 4) четвертий етап має свої особливості, які пов’язані з формуванням і реалізацією но­вої антикорупційної стратегії та успішним упровадженням нових антикорупційних механізмів (починаючи з 2014 р. по цей час). Се­ред них - декларування майнового стану публічних службовців, запобігання та врегулювання конфліктів інтересів, перевірка доб­рочесності службовців та моніторинг їхнього способу життя. Також визначальним є прийняття Закону України «Про запобігання кору­пції», в якому передбачено дефініцію «корупція» закріпити як вико­ристання особою, передбаченою відповідним положенням Закону, наданих їй службових повноважень і пов’язаних із цим можливос­тей з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття обі- цянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб або відповід­но обіцянка/пропозиція чи надання неправомірної вигоди особі, або на її вимогу іншим фізичним чи юридичним особам з метою схилити цю особу до протиправного використання наданих їй слу­жбових повноважень і пов’язаних із цим можливостей. Саме ж кору- пційне правопорушення - це діяння, що містить ознаки корупції або в інший спосіб порушує встановлені законом вимоги та обмеження, вчинене відповідною особою, за яке законом установлено криміна­льну, цивільно-правову чи дисциплінарну відповідальність^[302].

Підсумовуючи зазначимо, що визначення корупції на законода­вчому рівні постійно вдосконалюється залежно від практики право- застосування та викликів сучасності, але, як стверджують дослідни­ки А. Шайо й С. Коткін, ніколи не буде досягнуто згоди щодо жодної дефініції тлумачення явища корупції.

Наведені та інші позиції вчених дають змогу дійти таких ви­сновків: 1) корупція - це негативне соціальне явище, яке існує в

кожному суспільстві; 2) вона має комплексний, багатоаспектний характер; 3)серед правових засобів її подолання, крім правових норм, вагомого значення мають норми моралі та релігійні норми;

4) неможливість повного викоренення цього негативного явища, навіть за умови існування покарання у вигляді страти в деяких державах; 5) панування в суспільстві свідомості щодо необхідності використовувати будь-які можливості щодо прийняття рішення відносно іншої особи як невичерпне джерело для досягнення кори­сливої мети; 6) це завжди умисна діяльність, спрямована на збага­чення або задоволення інших приватних інтересів; 7) корупційна модель поведінки в соціумі є поєднанням психологічного коріння та власної соціалізації особистості; 8) має прояв тільки у публічно- правових відносинах; 9) корупція - це завжди діяльність, яка має прояв як в активних діях, так і в бездіяльності; 10) є шкідливою, оскільки важливі рішення приймаються на підставі прихованих мотивів, без урахування наслідків для суспільства^[303]; 11) вона під­риває віру та зводить нанівець розуміння загальнолюдських цінно­стей щодо справедливості, людяності, чесності, доброчесності, по­рядності та верховенства права як базових категорій для кожної держави; 12) здатність пристосовуватись до нових реалій життя тощо^[304].

Загалом термін «корупція» застосовується для опису цілої низ­ки суспільно-правових явищ. У зв'язку з цим не слід захоплюватись намаганням сформулювати чітку дефініцію корупції, яка ніколи не буде остаточною, а лише відповідатиме потребам моменту.

Держава в особі певних державних інституцій за допомо­гою правового інструментарію здійснює заходи щодо запобі­гання корупції та протидії останній. Ці заходи визначаються в державній антикорупційній політиці держави тощо.

Запобігання корупції - це частина загальнодержавної антико- рупційної політики, яка об'єднана національною ідеєю подолання цього негативного явища, полягає в недопущенні її фактів та роз­повсюдження, вжитті дієвих заходів з відвертання корупції^[305].

11.2.