Медіація як засіб вирішення адміністративних суперечок

Останнім часом дедалі частіше можна зустріти практику альтер­нативного вирішення правових конфліктів (суперечок) без звер­нення до класичних судових процедур. Широкого застосування в європейських країнах набула медіація як альтернатива вирішення юридичної суперечки.

Медіація розглядається як один з альтернативних способів вирі­шення конфліктів, який дедалі більше привертає до себе увагу в Україні, та як особлива форма посередництва під час врегулю­вання суперечок, що виникають між учасниками правовідносин. Проблемою запровадження інституту медіації в Україні є відсут­ність нормативно-правової бази щодо її регулювання та низь­кий рівень обізнаності населення щодо можливості позасудового порядку вирішення господарських суперечок.

Медіація^[249] є комплексним соціальним інститутом, до вивчення якого потрібно підходити з міждисциплінарних позицій. Основні ідеї медіації, її принципи та механізми впливу на поведінку людини розкриваються у працях представників таких наукових напрямів, як юридична конфліктологія, соціологія, психологія, соціальна антропологія. Правова наука почала займатися вивченням медіації насамперед з привнесенням елемента правового регулювання в цю сферу суспільного життя¹.

Чинне процесуальне законодавство України відносить посеред­ництво до альтернативних способів вирішення суперечок і перед­бачає можливість застосування примирної процедури до, під час або замість звернення до суду. Відповідно до ст. 124 Конституції України судочинство в Україні здійснюється виключно судами. Згідно зі ст. 55 Конституції України гарантується судовий захист та забезпечується право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Це конституційне право не може бути скасовано або обмежено (ст. 22, 64 Конституції України). Не існує виключного переліку можливих і допустимих засобів захисту прав та інтересів осіб - вони лише не мають суперечити закону.

Альтернативне вирішення суперечок^{[250] [251] (далі - АВС) має основ­ною метою подолання конфлікту між сторонами зі збережен­ням їх подальшого співробітництва. Основою всіх методів АВС є з’ясування та задоволення інтересів сторін конфлікту на основі компромісу. Інша позиція виходить із вузького тлумачення АВС. Наприклад, на думку М. Хантера та Дж. Паулсона, АВС базується на тому, що всі методи вирішення суперечок поділяються на 4 кате­горії: прямі перемовини між сторонами, перемовини за участю нейтральної особи (медіатора), арбітраж, судочинство. При цьому до АВС, на думку авторів, належить лише друга категорія[252]. У цьому разі альтернативні процедури протиставляються не тільки судо­вому розгляду, але й арбітражному, а також безпосередньому врегу­люванню розбіжностей самими сторонами.}

У зарубіжній літературі зокрема такі вчені, як Л. Боуль і М. Несик¹ виокремлюють два підходи до визначення поняття «медіація» - концептуальний та описовий. Відповідно до концеп­туального підходу медіація - це добровільна конфіденційна проце­дура врегулювання суперечки, у ході якої нейтральна особа (медіа­тор) сприяє сторонам у проведенні перемовин із метою укладення взаємоприйнятної угоди. Відповідно до описового підходу медіа­ція - це процедура врегулювання конфлікту, під час якої сторони конфлікту зустрічаються з медіатором і проводять бесіду, після чого роблять спробу вирішити суперечку.

Таким чином, концептуальний підхід передбачає визначення поняття через основні принципи, цілі та завдання примирної процедури за участю посередника.

Вихідні й визначальні правової ідеї, положення та засади, які становлять процедурне й організаційне підґрунтя здійснення процедури медіації та спрямовані на ефективне, взаємоприйнятне, законне розв’язання конфлікту між учасниками суперечки, імену­ються в юридичній літературі принципами медіації^{[253] [254].}

До найбільш розповсюджених принципів медіації в законодав­стві зарубіжних країн про медіацію і визначених в основних рамко­вих міжнародних документах належать:

- добровільність, тобто ухвалення усвідомленого рішення сторонами процесу про застосування такої альтернативної проце­дури розв’язання суперечки;

- рівність сторін - сторони мають рівні права під час медіації;

- нейтральність медіатора - медіатор має виконувати свої обов’язки неупереджено, ґрунтуючись на обставинах справи, беручи до уваги думку сторін та не нав’язуючи їм певного рішення, яке ухвалюється винятково за взаємною згодою сторін;

- конфіденційність - інформація, отримана медіатором під час проведення медіації, є конфіденційною і не може бути розголо­шена ним без попередньої згоди сторін.

Медіація як техніка ведення перемовин між сторонами право­вого конфлікту популярна в США, Канаді та країнах ЄС, оскільки має багато переваг порівняно з судовим вирішенням суперечок¹.

Поняття медіації в законодавствах зарубіжних країн визнача­ється по-різному. Так, у ст.2 Акта медіації Республіки Мальта зазна­чено, що медіація - це процес, у якому медіатор сприяє перемо­винам між сторонами, щоб допомогти їм достягти мирової угоди щодо суперечки. Ст. 1 Закону Румунії «Про медіацію та організа­цію професії медіатора» встановлено, що медіація є додатковим способом урегулювання конфліктів через примирення за допо­могою третьої особи, яка має спеціалізацію медіатора, в умовах нейтральності, справедливості та конфіденційності. Відповідно до розділу 2(1) Єдиного закону про медіацію США медіація - це процес, у якому посередник полегшує спілкування та перемови­нами між сторонами, щоб допомогти досягти добровільної згоди щодо їх суперечки.

Згідно зі ст. 2 проекту відповідного Закону України медіація - це альтернативний (позасудовий) метод вирішення суперечок, за допомогою якого дві чи більше сторони конфлікту намагаються в межах структурованого процесу за участю медіатора досягти згоди для вирішення їхньої суперечки.