Посвідчення заповітів

Заповіт - це особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті, яке складається у письмовій формі, зі за­значенням місця й часу його складання та посвідчується нота­ріусом або спеціально уповноваженими на це посадовими осо­бами.

Перелік суб'єктів, які мають право посвідчувати заповіт, встановлено у ч. 3 ст. 1247 Цивільного кодексу України. Зокре­ма, до таких осіб законодавець відносить нотаріусів та інших посадових осіб, визначених у статтях 1251, 1252 Цивільного кодексу.

За порядком посвідчення заповіти поділяються на три групи: звичайний; заповіт при свідках; секретний заповіт.

Звичайний заповіт посвідчується за правилами ст. 1247 ЦК України. Заповіт складається у письмовій формі, зі зазна­ченням місця та часу його складення. У заповіті заповідач може записати загалом все належне йому майно або визначе­ну певну частину одному або декільком фізичним чи юридич­ним особам, територіальній громаді, державі.

Заповіт за участю свідків укладається відповідно до ст. 1253 Цивільного кодексу України.

Законодавець встановлює два види посвідчення заповітів при свідках. У першому це відбувається за бажанням заповіда­ча, а у другому - обов'язкова присутність свідків при посвід­ченні заповіту регулюється статтями 1248, 1252 Цивільного кодексу України.

Нотаріус посвідчує заповіти лише фізичних осіб з повною цивільною дієздатністю, зокрема подружжя, які складені відповідно до вимог статей 1233-1257 ЦК України та подані нотаріусу. Посвідчення заповіту через представників не допускається.

І нотаріус, і відповідна посадова чи службова особа перед посвідченням заповіту зобов’язані роз’яснити заповідачеві його права:

- заповідати майно одній або кільком особам незалежно від їх входження до кола спадкоємців за законом, іншим учас­никам цивільних відносин;

- у разі складення заповіту на користь кількох осіб зазна­чити в ньому, в яких частинах заповідається майно кожному зі спадкоємців;

- залишити за заповітом усе своє майно або частку його, зокрема предмети домашньої обстановки та вжитку, а також заповісти майно, яке стане його власністю в майбутньому і на яке він матиме право в день його смерті;

- позбавити в заповіті права спадкоємства одного, кіль­кох або всіх спадкоємців за законом;

- зробити заповідальний відказ, або легат;

- у будь-який час змінити чи скасувати зроблений ним заповіт, склавши новий, або заявою відмінити складений за­повіт;

- призначити виконавця заповіту (за його згодою), який виступає гарантом здійснення волі заповідача.

Не можуть скласти заповіт: повнолітні особи, які визна­ні в судовому порядку недієздатними (наприклад, особи, які не здатні усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними внаслідок хронічного, стійкого психологічного розладу); повнолітні особи з обмеженою цивільною дієздатністю, згід­но з рішенням суду внаслідок зловживання спиртними напо­ями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо.

При посвідченні заповіту від заповідача не вимагається подання доказів, які підтверджують його право на майно, що заповідається.

Нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих тех­нічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочита­ний заповідачем і підписаний ним, про що зазначається перед його підписом.

Згідно з Положенням про Спадковий реєстр, нотаріус, по­садова особа органу місцевого самоврядування, інша посадова чи службова особа обов’язково в тексті заповіту повинні вка­зати дату та місце народження заповідача.

У заповіті зазначаються місце і час складення заповіту, дата й місце народження заповідача, та заповіт особисто під­писує заповідач.

Якщо заповідач унаслідок фізичної вади, хвороби або з будь-яких інших причин не може власноручно підписати за­повіт, за дорученням заповідача він може бути підписаний ін­шою фізичною особою. Натомість фізична особа, на користь якої заповідається майно, не вправі підписувати заповіт за за­повідача.

Нотаріус при посвідченні заповіту зобов’язаний роз’яснити заповідачу зміст ст. 1241 Цивільного кодексу України про пра­во на обов’язкову частку у спадщині та зміст ст. 1307 Цивіль­ного кодексу України щодо нікчемності заповіту на майно, яке є предметом спадкового договору.

На бажання заповідача, а також у разі якщо заповідач че­рез фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватись не менше ніж при двох свідках (осо­бах з повною цивільною дієздатністю).

Свідком може бути фізична особа, що має повну цивільну дієздатність. Однак не може виступати свідком при посвідчен­ні заповіту: нотаріус; особи, на користь яких складено заповіт; члени сім’ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом; особи, які не можуть прочитати або підписати заповіт.

О. Є. Кухарєв стверджує, що залучені до процесу посвідчен­ня свідки мають засвідчити таке:

а) заповідач на момент складення та посвідчення заповіту розумів значення своїх дій та міг керувати ними (такий факт може бути встановлений свідками лише візуально);

б) заповідач висловив свою істинну волю, до нього не за­стосовувався психічний або фізичний вплив;

в) заповідач особисто підписав заповіт або на його про­хання заповіт підписала в його присутності інша особа^[258].

Також у заповіті за участю свідків необхідно вказати прізвище, ім’я та по батькові свідка, дату його народження, місце проживання, зазначити реквізити паспорта чи іншого документа, на підставі якого встановлено особу свідка.

Законодавцем наголошено, що свідки обов’язково мусять прочитати заповіт вголос та підписатися на ньому.

Свідок несе відповідальність за шкоду, заподіяну ним внаслідок розголошення відомостей, що стали йому відомі у зв’язку з його участю у вчиненні нотаріальної дії, в установле­ному законодавством порядку.

Заповіт має бути складений так, щоб розпорядження запо­відача не викликало незрозумілостей чи суперечок після від­криття спадщини. Нотаріус перевіряє, чи не містить заповіт розпоряджень, що суперечать вимогам законодавства.

За заповітом майно може бути заповідане тільки у влас­ність. Заповідач може покласти на спадкоємця, до якого пере­ходить, зокрема, житловий будинок, квартира або інше рухоме чи нерухоме майно, зобов’язання надати іншій особі право ко­ристування цим майном або певною його частиною.

Нотаріус, посадова чи службова особа вправі посвідчити заповіт з умовою. Зокрема, заповідач може обумовити виник­нення права на спадщину в особи, що призначена у заповіті, наявністю певної умови, як пов’язаної, так і не пов’язаної з її поведінкою (наявність інших спадкоємців, проживання у пев­ному місці, народження дитини, здобуття освіти тощо).

У випадку, якщо особа-заповідач зазначає у заповіті умо­ву про додержання моральних засад суспільства, то треба звернутися до положень Закону України «Про захист суспіль­ної моралі», де суспільна мораль розкривається як сукупність правил поведінки та етичних норм, які базуються на уявлен­нях людей про добро, честь, гідність, а також на культурних та духовних цінностях.

Нотаріуси посвідчують секретні заповіти, не ознайом­люючись з їхнім змістом. Нотаріус повинен роз’яснювати запо­відачу, що текст заповіту має бути викладений таким чином, щоб розпорядження заповідача не викликало неясностей чи суперечок після відкриття спадщини.

Секретний заповіт подається нотаріусу особою, що його склала, у заклеєному конверті. На конверті має бути особис­тий підпис заповідача. Якщо підпис на конверті проставлений заповідачем не в присутності нотаріуса, заповідач повинен особисто підтвердити, що підпис на конверті зроблений ним.

Нотаріус ставить на конверті, у якому міститься секретний заповіт, посвідчувальний напис про посвідчення та прийняття на зберігання секретного заповіту, скріплює його печаткою і в присутності заповідача поміщає його в інший конверт та опечатує. На конверті зазначаються прізвище, ім'я, по батько­ві, дата народження заповідача і дата прийняття на зберіган­ня цього заповіту. Секретний заповіт приймається нотаріусом на зберігання без складання опису.

Доречно зауважити, що секретні заповіти не надто по­ширені в Україні. Зокрема, існує проблема з оголошенням се­кретного заповіту. Нотаріуси-практики пропонують вирішу­вати проблему так: під час засвідчення підпису заповідача на секретному заповіті йому пропонується окремо до заповіту скласти список осіб, яких би нотаріус мав запросити при ого­лошенні заповіту.

Законодавець у ст. 1243 Цивільного кодексу передба­чив право подружжя скласти спільний заповіт, яким призна­чаються спадкоємці певних об'єктів лише спільної сумісної власності.

На нашу думку, специфіка такого заповіту полягає в тому, що:

- заповідається по такому заповіту лише майно, яке було спільною сумісною власністю;

- одержати спадкове майно повинна особа, яка визначе­на подружжям за домовленістю між ними;

- той із подружжя, який пережив, продовжує жити у звичайному для нього майновому середовищі.

Варто наголосити на тому, що у випадку смерті одного з подружжя його частка в спадковому майні не входить до загальної спадкової маси, а переходить до другого з подружжя. Також законодавець встановив, що пережилий чоловік (дружина) не вправі відчужити майно, що було спільною сумісною власністю подружжя та об'єктом спільного заповіту.

Спадкоємцями заповіту подружжя будуть особи, які зазна­чені в їхньому заповіті, проте вступити у володіння майном вони зможуть лише після смерті обох з подружжя.

Відповідно до ч. 3 ст. 1243 Цивільного кодексу, за життя обох з подружжя кожен з них має право відмовитися від спіль­ного заповіту, і така відмова мусить бути нотаріально посвід­чена. Однак вказана заява не може скасувати в частині скла­дений спільний заповіт подружжя. Вважаємо, в такому разі потрібне обопільне скасування попередньо складеного спіль­ного заповіту обома членами подружжя.

На практиці заповіт подружжя не набув істотного поши­рення. У випадку смерті одного з подружжя другий (який за­лишився в живих та не є людиною похилого віку) переважно змінює свою думку щодо майбутнього спадкоємця. Тому біль­шість нотаріусів пропонує кожному з подружжя скласти окре­мий заповіт на частину нажитого за час перебування в зареє­строваному шлюбі майна.

Має рацію Н. Василина, що після розірвання шлюбу ко­лишнє подружжя не позбавляється можливості залишити за собою право на збереження їхнього заповіту щодо майна, яке є їхньою спільною сумісною власністю^[259].

Відомості про заповіти підлягають обов'язковій держав­ній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, установлено­му Положенням про Спадковий реєстр, затвердженим Нака­зом Міністерства юстиції України від 07.07.2011 р. № 1810/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 11.07.2011 р. за № 831/19569. Зокрема, згідно з пунктом 2.1.1 Положення, реєстратором до Спадкового реєстру вносяться такі відомос­ті щодо заповідача (заповідачів у разі посвідчення спільного заповіту подружжя): прізвища та імена, по батькові (за наяв­ності) заповідача (заповідачів); реєстраційний номер обліко­вої картки платника податків згідно з Державним реєстром фізичних осіб - платників податків або причина його відсут­ності; місце проживання або місцеперебування; дата й місце (якщо воно невідоме - назва країни) народження. Тож пере­лічені відомості мають бути обов’язково зазначені в тексті заповіту.

Довідки про наявність складеного заповіту, за винятком заповідача, видаються тільки після смерті заповідача за умови подання свідоцтва (нотаріально засвідченої копії) про його смерть.

7.6.