Органи квазінотаріату як суб'єкти нотаріального процесу

О. І. Нелін стверджує, початок квазінотаріату закладено Положенням про нотаріальну частину від 14.04.1866 р. Росій­ської імперії, згідно з яким деякі нотаріальні функції викону­вали поліція, карантинна і військова влада, капітани морських суден, а за кордоном - консули^[162].

Однак варто зауважити, що прирівняні до нотаріально посвідчених заповіти складалися ще за часів Римської імперії. Наприклад, за А. Нагорною, ще в Римській імперії заповіти поділялися на посвідчені нотаріально та заповіти, прирівняні до нотаріально посвідчених^[163].

О. Нелін запевняє, що у незалежній Україні новий Цивіль­ний кодекс України від 16 січня 2003 р. та Закон України «Про нотаріат» від 2 вересня 1993 р. також підтвердили концепцію квазінотаріату^[164].

До органів квазінотаріату, на нашу думку, доречно від­нести чотири види суб'єктів.

До першої групи належать посадові особи консульських установ та дипломатичних представництв України.

Посадові особи органів місцевого самоврядування утво­рюють другу групу органів квазінотаріату.

До третьої групи відносять посадових осіб, що передбачені ст. 40 Закону «Про нотаріат», які посвідчують заповіти і дові­реності, прирівняні до нотаріальних.

Начальники установ виконання покарань, що засвідчують справжність підпису особи, яка перебуває в такій установі, відповідно до ст. 78 Закону «Про нотаріат», формують четверту групу органів квазінотаріату.

За своєю компетенцією консульські установи України вчи­няють нотаріальні дії, передбачені у ст. 38 Закону України «Про нотаріат», а саме:

1) посвідчують угоди (договори, заповіти, доручення то­що), крім іпотечних договорів, угод про відчуження та заста­ву житлових будинків, квартир, дач, садових будинків, гаражів, земельних ділянок, іншого нерухомого майна, що знаходиться в Україні;

2) вживають заходів із охорони спадкового майна;

3) видають свідоцтва про право на спадщину;

4) видають свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя;

5) засвідчують вірність копій документів і виписок з них;

6) засвідчують справжність підпису на документах;

7) засвідчують вірність перекладу документів іншою мовою;

8) посвідчують факт, що громадянин є живим;

9) посвідчують факт знаходження громадянина в певному місці;

10) посвідчують тотожність громадянина з особою, зобра­женою на фотокартці;

11) посвідчують час пред'явлення документів;

12) приймають у депозит грошові суми і цінні папери;

13) вчиняють виконавчі написи;

14) приймають на зберігання документи;

15) вчиняють морські протести;

16) видають дублікати посвідчених ними документів.

Законодавством України можуть бути передбачені й інші дії, що вчиняються консульськими установами України.

Порядок вчинення нотаріальних дій консульськими уста­новами регулюється Законом України «Про нотаріат», Кон­сульським статутом України та іншими актами законодавства України.

Указом Президента України від 2 квітня 1994 р. за № 127/94 затверджено Консульський статут України, глава XI якого на­зивається «Нотаріальні дії». Порядок вчинення нотаріальних дій детально регламентовано в Положенні про порядок учи­нення нотаріальних дій в дипломатичних представництвах та консульських установах України, затвердженому наказами Мі­ністерства юстиції України, Міністерства закордонних справ від 27 грудня 2004 р. за № 142/5/310, зареєстрованому в Мі­ністерстві юстиції України 27 грудня 2004 р. за № 1649/10248.

Вчинення нотаріальних дій покладається на консульських посадових осіб (далі - консул), які працюють у дипломатичних представництвах та консульських установах України.

Консули, відповідно до ст. 7 Закону України «Про нота­ріат», у своїй діяльності керуються законами України, поста­новами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями Президента України, постановами і розпорядженнями Кабі­нету Міністрів України, наказами Міністерства закордонних справ України та іншими нормативно-правовими актами.

Окрім цього, при вчиненні нотаріальних дій консули в установленому порядку та в межах своєї компетенції вирі­шують питання, що випливають з норм міжнародного права, а також чинних міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Консул, який вчиняє нотаріальні дії, зобов’язаний додер­жувати таємниці вчинюваних нотаріальних дій. Довідки про вчинені нотаріальні дії і документи видаються відповідно до законодавства України про державний нотаріат.

Консул не може вчинювати нотаріальні дії на своє ім’я і від свого імені, на ім’я і від імені своєї (свого) дружини (чоловіка), її (його) і своїх родичів по прямій лінії.

Якщо консулові стане відомо про спадщину, яка відкри­лася на користь громадян України, які проживають в Украї­ні, консул негайно передає у Міністерство закордонних справ України всі відомі йому дані про таку спадщину і можливих спадкоємців.

Якщо вчинення нотаріальної дії суперечить законодав­ству України, консул відмовляє у вчиненні такої дії.

Консул не приймає до вчинення нотаріальних дій доку­менти, якщо вони не відповідають вимогам законодавства України, або можуть своїм змістом завдати шкоди інтересам України, або містять відомості, що можуть ганьбити честь і гід­ність громадян. На прохання особи, якій відмовлено у вчинен­ні нотаріальних дій, їй повинні бути викладені причини відмо­ви і роз’яснено порядок її оскарження.

У разі вчинення нотаріальних дій відповідно до законо­давства України, міжнародних договорів, у яких беруть участь Україна і держава перебування, застосовуються норми інозем­ного права. Консул приймає документи, складені за вимога­ми іноземного права, і вчинює посвідчувальні написи у формі, передбаченій іноземним законодавством, якщо це не супере­чить законодавству України.

У главі VII статуту передбачено функції консула щодо майна громадян України. Зокрема, консул вживає заходів для охорони майна, що залишилося після смерті громадянина України. Якщо залишене майно повністю або частково складається з предметів, що можуть зіпсуватись, а так само при надмірній дорожнечі зберігання такого майна консул має право продати це майно і надіслати виручені гроші за належністю.

Консул має право приймати: спадкове майно для передачі спадкоємцям, які перебувають в Україні; на зберігання гроші, коштовності, цінні папери і документи, які належать громадя­нам України.

Консул відмовляє у вчиненні нотаріальної дії, якщо:

- учинення такої дії суперечить законові;

- не подані відомості (інформація) та документи, необ­хідні для вчинення нотаріальної дії;

- дія не підлягає вчиненню консулом;

- з проханням про вчинення нотаріальної дії звернулась недієздатна особа, особа, цивільна дієздатність якої обмеже­на, або представник, який не має необхідних повноважень;

- правочин, що укладається від імені юридичної особи, не відповідає обсягу її цивільної дієздатності;

- в інших випадках, передбачених чинним законодав­ством України.

Консули не приймають для вчинення нотаріальних дій документи, якщо ті не відповідають вимогам законодавства або містять відомості, що паплюжать честь і гідність людини.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про нотаріат», у насе­лених пунктах, де немає нотаріусів, нотаріальні дії вчиняють посадові особи органів місцевого самоврядування. Компе­тенцію названих осіб щодо вчинення ними нотаріальних дій передбачено у ст. 37 Закону України «Про нотаріат». Слід за­уважити, що в частині першій вказаної статті не зазначено «у населених пунктах, де немає нотаріусів».

Таким чином, у сільських населених пунктах уповноваже­ні на це посадові особи органу місцевого самоврядування вчи­няють такі нотаріальні дії:

1) вживають заходів щодо охорони спадкового майна;

2) посвідчують заповіти (крім секретних);

3) видають дублікати посвідчених ними документів;

4) засвідчують вірність копій (фотокопій) документів і ви­писок з них;

5) засвідчують справжність підпису на документах.

Водночас наголошуємо на тому, що посадові особи органів місцевого самоврядування не мають права оформляти доку­менти, призначені для використання за межами кордону.

Відповідно до Закону України від 3 березня 2009 р. № 1055­17 «Про внесення змін до статті 245 Цивільного кодексу Украї­ни щодо повноважень посадових осіб органів місцевого само­врядування по вчиненню дій, прирівняних до нотаріальних», а також п. 4 ч. 2 ст. 40 Закону України «Про нотаріат» в редак­ції Закону від 3 березня 2009 р. № 1054-VI, довіреності осіб, які проживають у населених пунктах, де немає нотаріусів, посвід- чуються уповноваженою на це посадовою особою органу міс­цевого самоврядування, крім довіреностей на право розпоря­дження нерухомим майном, довіреностей на управління і роз­порядження корпоративними правами та довіреностей на ко­ристування та розпорядження транспортними засобами.

Звертаємо увагу на те, що посадові особи органів місцевого самоврядування не мають права посвідчувати довіреності від юридичних осіб.

За ч. 1 ст. 37 Закону України «Про нотаріат», посадові особи органів місцевого самоврядування вчиняють нотаріальні дії у сільських населених пунктах незалежно від реєстрації у ньому приватного нотаріуса.

До компетенції посадових осіб органів місцевого самовря­дування у сільських населених пунктах з 1 січня 2016 р. також відносять видачу свідоцтва про право на спадщину та видачу свідоцтва про право власності на частку в спільному майні по­дружжя в разі смерті одного з подружжя.

Однак видавати свідоцтва про право на спадщину та вида­вати свідоцтво про право власності на частку в спільному май­ні подружжя вправі лише уповноважені посадові особи органу місцевого самоврядування, які мають вищу юридичну освіту, досвід роботи у галузі права не менше трьох років, пройшли протягом року стажування у державній нотаріальній конторі або в приватного нотаріуса, завершили навчання щодо робо­ти з єдиними та державними реєстрами, що функціонують в системі Міністерства юстиції України, та склали іспит зі спад­кового права у порядку, встановленому Міністерством юсти­ції України. Також законодавцем встановлено, що контроль за організацією нотаріальної діяльності уповноважених на це по­садових осіб органів місцевого самоврядування, дотриманням ними порядку вчинення нотаріальних дій та виконанням пра­вил нотаріального діловодства здійснюється Міністерством юстиції України.

До речі, свідоцтво про право на спадщину може бути вида­но уповноваженою на це посадовою особою відповідного ор­гану місцевого самоврядування лише спадкоємцям першої та другої черги за законом (як у разі спадкування ними за зако­ном, так і у випадку спадкування ними за заповітом) і за пра­вом представлення.

Тимчасом станом на грудень 2018 року приблизно півсо­тні працівників органів місцевого самоврядування пройшли річний термін стажування в державній нотаріальній конторі чи у приватного нотаріуса, однак досі не склали відповідний іспит зі спадкового права, оскільки він не проводився^[165].

Також вказаним Законом внесено зміни до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», згідно з якими до системи органів державної реєстрації прав включено органи місцевого самоврядування сільських населених пунктів. І нарешті вирішено головне пи­тання, яке турбувало тисячі незаможних людей: Законом ска­совується обов’язкове проведення оцінки майна і встановлю­ється оподаткування спадщини за нульовою ставкою податку у випадках спадкування майна спадкоємцями першої та дру­гої черги за законом чи за заповітом - тобто у разі оформлен­ня спадщини від чоловіка дружини, батьків дітей, баби діда, брата сестри.

Норми, якими передбачається скасувати обов’язкову оцін­ку майна при спадкуванні, набрали чинності вже наступного дня після офіційного опублікування Закону, тобто з 3 грудня 2014 р., а норми стосовно надання повноважень органам міс­цевого самоврядування щодо оформлення права на спадщи­ну та щодо реєстрації прав на успадковане мешканцями сіль­ських населених пунктів нерухоме майно - з 1 січня 2016 р.

Нотаріальні дії в органах місцевого самоврядування вчи­няють посадові особи, на яких за рішенням виконавчого ко­мітету відповідної ради покладено вчинення цих дій. Ці по­садові особи, які вчиняють нотаріальні дії, у своїй діяльнос­ті керуються законами України, постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями Президента України, по­становами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, а на території Республіки Крим, крім того, - законодавством Респу­бліки Крим, наказами міністра юстиції України, нормативни­ми актами обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, зокрема Порядком вчинення нота­ріальних дій посадовими особами органів місцевого самовря­дування, затвердженим Наказом Міністерства юстиції України № 3306/5 від 11 листопада 2011 року.

Вказані посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, зобов’язані додержувати таємниці цих дій. Обов'язок додер­жання таємниці вчинюваних нотаріальних дій поширюється також на осіб, яким про вчинені нотаріальні дії стало відомо у зв'язку з виконанням ними службових обов'язків. Особи, вин­ні в порушенні таємниці вчинюваних нотаріальних дій, несуть відповідальність у порядку, передбаченому законодавством України.

За ст. 9 Закону «Про нотаріат», посадова особа органу міс­цевого самоврядування, яка вчиняє нотаріальні дії, не вправі вчиняти нотаріальні дії на своє ім'я і від свого імені, на ім'я і від імені свого чоловіка чи своєї дружини, їхніх та своїх ро­дичів (батьків, дітей, онуків, діда, баби, братів, сестер), а та­кож на ім'я та від імені працівників цього органу місцево­го самоврядування. Також посадові особи не вправі вчиняти нотаріальні дії на ім'я і від імені цього органу місцевого само­врядування. У перелічених випадках нотаріальні дії вчиня­ються державною нотаріальною конторою, приватним нота­ріусом чи у будь-якому органі місцевого самоврядування ін­шої сільської, селищної, міської ради. Нотаріальні і прирівня­ні до них дії, вчинені з порушенням встановлених правил, є не­дійсними. Посадові особи органів місцевого самоврядування зобов'язані сприяти громадянам, підприємствам, установам і організаціям у здійсненні їхніх прав та захисті законних інтер­есів, роз'яснювати права і обов'язки, попереджати про наслід­ки вчинюваних нотаріальних дій для того, щоб юридична нео­бізнаність не могла бути використана їм на шкоду.

Посадова особа органу місцевого самоврядування відмов­ляє у вчиненні нотаріальної дії у таких випадках:

- вчинення такої дії суперечить законові;

- дія підлягає вчиненню нотаріусом або посадовою особою іншого органу місцевого самоврядування;

- якщо з проханням про вчинення нотаріальної дії звернулася недієздатна особа, особа, цивільна дієздатність якої обмежена, або представник, який не має необхідних повноважень.

Також посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, не при­ймає для вчинення нотаріальних дій документи, якщо вони не відповідають вимогам законодавства або містять відомості, що паплюжать честь і гідність людини.

За загальним правилом, нотаріальні дії вчиняються в день подачі всіх необхідних документів після оплати цієї дії. За вчи­нення нотаріальних дій посадові особи органів місцевого са­моврядування справляють державне мито відповідно до Де­крету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» № 7-93 від 21 січня 1993 р.

Законодавство України окремо визначає компетенцію посадових осіб щодо посвідчення лише двох видів нотаріальних дій: заповітів та довіреностей, прирівняних до нотаріально посвідчених.

Відповідно до ст. 40 нотаріального Закону, до нотаріально посвідчених заповітів (крім секретних) прирівнюються:

1) заповіти осіб, які перебувають на лікуванні у лікарні, госпіталі, іншому стаціонарному закладі охорони здоров'я, а також осіб, які проживають у будинках для осіб похилого віку та інвалідів, посвідчені головними лікарями, їх заступниками з медичної частини або черговими лікарями цих лікарень, гос­піталів, інших стаціонарних закладів охорони здоров'я, а та­кож начальниками госпіталів, директорами або головними лікарями будинків для осіб похилого віку та інвалідів;

2) заповіти осіб, які перебувають під час плавання на морських, річкових суднах, що ходять під прапором України, посвідчені капітанами цих суден;

3) заповіти осіб, які перебувають у пошукових або інших експедиціях, посвідчені начальниками цих експедицій;

4) заповіти військовослужбовців, а в пунктах дислокації військових частин, з'єднань, установ, військово-навчальних закладів, де немає нотаріусів чи посадових осіб органів місце­вого самоврядування, які вчиняють нотаріальні дії, також за­повіти працівників, членів їхніх сімей і членів сімей військо­вослужбовців, посвідчені командирами (начальниками) цих частин, з'єднань, установ або військово-навчальних закладів;

5) заповіти осіб, які тримаються в установах виконання покарань, посвідчені начальниками таких установ;

6) заповіти осіб, які тримаються у слідчих ізоляторах, посвідчені начальниками слідчих ізоляторів.

Вищезазначені посадові особи зобов'язані негайно пере­дати по одному примірнику посвідчених ними заповітів у дер­жавний нотаріальний архів за місцем проживання заповідача.

Капітани морських суден зобов’язані передати по одному примірнику посвідчених ними заповітів капітанові морського порту або консулові України в іноземному порту для подаль­шого надсилання їх до державного нотаріального архіву за місцем проживання заповідача.

А державний нотаріус державного нотаріального архіву зобов’язаний перевірити законність заповіту, що надійшов на зберігання, та залишити у себе отриманий ним примірник за­повіту з повідомленням про це заповідача та посадової особи, яка посвідчила заповіт. У разі встановлення невідповідності заповіту Законові державний нотаріус державного нотаріаль­ного архіву повідомляє про це заповідача і посадову особу, яка посвідчила заповіт.

У разі якщо заповідач не мав місця проживання в Україні або місце проживання заповідача невідоме, заповіт надсилається до Київського державного нотаріального архіву.

Також не є нотаріальними діями, а лише прирівнюються до нотаріально посвідчених:

1) довіреності військовослужбовців або інших осіб, які перебувають на лікуванні в госпіталях, санаторіях та інших військово-лікувальних закладах, посвідчені начальниками цих закладів, їхніми заступниками з медичної частини, стар­шими або черговими лікарями;

2) довіреності військовослужбовців, а в пунктах дислокації військової частини, з’єднань, установ, військово-навчальних закладів, де немає нотаріуса чи посадових осіб органів місце­вого самоврядування, які вчиняють нотаріальні дії, також до­віреності працівників, членів їхніх сімей і членів сімей військо­вослужбовців, посвідчені командирами (начальниками) цих частин, з’єднань, установ або військово-навчальних закладів;

3) довіреності осіб, які тримаються в установах виконання покарань чи слідчих ізоляторах, посвідчені начальниками та­ких установ чи слідчих ізоляторів;

4) довіреності осіб, які проживають у населених пунктах, де немає нотаріусів, посвідчені уповноваженою на це посадо­вою особою органу місцевого самоврядування, крім довіре­ностей на право розпорядження нерухомим майном, довіре­ності на управління і розпорядження корпоративними права­ми та довіреностей на користування та розпорядження тран­спортними засобами.

Посвідчення заповітів і довіреностей переліченими вище посадовими особами проводиться з дотриманням вимог цього Закону та інших нормативно-правових актів. Зокрема, поста­новою Кабінету Міністрів України від 6 липня 2006 р. № 940 викладено в новій редакції Порядок посвідчення заповітів і довіреностей, що прирівнюються до нотаріально посвідчених.

Важливими, на нашу думку, є положення, передбачені За­коном України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» від 1 липня 2010 року за № 2398-VI, якими законода­вець доповнив розділ II Закону України «Про нотаріат», зокре­ма ст. 40-1, якою розширив повноваження органів, що посвід­чують дії, прирівняних до нотаріально посвідчених: надав до­звіл начальникам установи виконання покарань засвідчува­ти справжність підпису на документах, зміст яких не супере­чить законові і які не мають характеру угод та не містять у собі відомостей, що принижують честь і гідність людини, зазвичай засвідчується підпис на заявах про прийняття або відмову від спадщини.

Аналізуючи норми статей 245 і 1252 Цивільного кодек­су України та статей 40, 40-1 Закону України «Про нотаріат» щодо посвідчення заповітів і довіреностей, що прирівнюються до нотаріально посвідчених посадовими, службовими особами доходимо висновку, що їх можна класифікувати за кількома ознаками, наприклад, за видами вчинюваних дій, що прирів­нюються до нотаріально посвідчених. У цьому разі виділяють три групи вчинюваних дій:

1) посвідчення заповітів;

2) посвідчення довіреностей;

3) засвідчення справжності підпису на документах, зміст яких не суперечить Законові і які не мають характеру угод та не містять у собі відомостей, що принижують честь і гідність людини^[166].

Посадові, службові особи, які посвідчують заповіти і дові­реності, під час учинення вказаних дій керуються Конститу­цією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, наказами Мін'юсту, а також цим Порядком.

Посадові, службові особи при посвідченні заповітів і дові­реностей зобов’язані зберігати нотаріальну таємницю та не розголошувати відомостей, отриманих під час їх посвідчення.

Обов’язок дотримання нотаріальної таємниці поширюєть­ся на осіб, яким про посвідчення заповіту та довіреності стало відомо у зв’язку з виконанням ними службових обов’язків чи іншої роботи, на осіб, залучених для їх посвідчення як свідків, та на інших осіб, яким стали відомі відомості, що становлять предмет нотаріальної таємниці.

Особи, винні в порушенні нотаріальної таємниці, несуть відповідальність у порядку, передбаченому Законом.

Посадові, службові особи не вправі посвідчувати заповіти і довіреності на своє ім’я або від свого імені, на ім’я або від імені свого чоловіка чи своєї дружини, їхніх та своїх родичів (бать­ків, дітей, онуків, діда, баби, братів, сестер).

Посвідчені заповіти та довіреності реєструються посадо­вими, службовими особами, крім капітанів морських або річ­кових суден, що плавають під прапором України, начальни­ків пошукових або інших експедицій, в реєстрі для реєстрації заповітів і довіреностей, що прирівнюються до нотаріально посвідчених, форма якого встановлюється Міністерством юс­тиції України. Реєстр мусить бути прошитий, а аркуші прону­меровані.

Кожен заповіт, кожна довіреність реєструються під окре­мим порядковим номером. Номер, під яким зареєстровано за­повіт чи довіреність, зазначається в посвідчувальному написі та є доказом посвідчення заповіту чи довіреності.

Капітан морського або річкового судна, що плаває під пра­пором України, вносить запис про посвідчення заповіту в суд­новий журнал. Реєстраційний номер, за яким заповіт внесе­но до суднового журналу, і номер сторінки суднового журна­лу проставляються на двох примірниках заповіту. У судново­му журналі робиться відмітка про передачу заповіту началь­никові порту України або консулу України в іноземному порту.

Заповіт, посвідчений начальником експедиції, реєстру­ється в обліковому журналі так само, як і вихідні документи. Порядковий номер, за яким заповіт зареєстровано у журналі, проставляється у посвідчувальному написі на обох примірни­ках заповіту.

Заповіт складається, підписується та посвідчується в двох примірниках. Присутність не менше двох свідків є обо­в’язковою умовою при посвідченні заповітів, прирівняних до нотаріально посвідчених, вищезазначеними посадовими та службовими особами. Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому. Свід­ки також зобов’язані дотримуватися таємниці при вчиненні нотаріальних дій. Довіреність посвідчується в одному примір­нику. Посвідчена довіреність вручається особі, від імені якої вона посвідчена, або на прохання такої особи і її коштом над­силається за зазначеною нею адресою особі, на ім’я якої ви­дана така довіреність.

4.8.