Вислання іноземців

У багатьох державах, які є стороною Конвенції, законодавство дозволяє висилати іноземців, які вчинили злочини. Такий захід може становити втручання в право на повагу до сімейного життя, якщо депортація унеможливлює або значно ускладнює підтримання вис­ланою особою її сімейних стосунків.

Стаття 8 не проголошує право проживати або залишатися в кон­кретній державі^[163]. Проте вислання є втручанням у право на сімейне життя, якщо близькі члени родини депортованої особи проживають у країні, з якої цю особу вислали. В таких випадках рішення про депортацію має бути виправданим відповідно до змісту пункту 2 статті 8 Конвенції^[164]. У більшості випадків рішення про депортацію спираються на належні правові підстави, при цьому прецедентна практика Європейського суду свідчить, що найбільш проблемним для держав є доведення того, що депортація "необхідна в демокра­тичному суспільстві".

Суд визнає, що:

"Держави мають забезпечувати громадський порядок, в тому числі застосування права контролювати в’їзд і проживання іноземних гро­мадян, відповідно до встановленої практики міжнародного права і власних договірних зобов’язань. З цією метою держави мають пов­новаження депортувати іноземців, засуджених за кримінальні пра­вопорушення"^[165].

Утім, органи чи суди, повноважні приймати рішення про вислан­ня, мають зважати на всі інтереси, що зачіпаються у справі. Вони мають знайти справедливу рівновагу між, з одного боку, запобіган­ням злочинам і заворушенням і, з іншого, — повагою до сімейного життя особи, яка може бути вислана з країни. У справі "Бултіф проти Швейцарії" Суд зазначив, що при розгляді зазначених інтересів не­обхідно враховувати такі критерії^[166]:

• характер і серйозність вчиненого злочину;

• тривалість перебування особи в країні, з якої її може бути вис­лано;

• час, який сплинув з моменту вчинення злочину;

• поведінка особи впродовж цього часу;

• громадянство інших причетних осіб;

• сімейний стан особи (наприклад, тривалість шлюбу, наявність дітей у цьому шлюбі);

• труднощі, на які можуть наразитися дружина або інші члени родини особи в разі, якщо поїдуть із нею до країни її походження.

У справі "Юнер проти Нідерландів" Європейський суд нагадав ще 2 принципи, "які можуть бути враховані в критеріях, що були визна­чені в рішенні у справі "Бултіф проти Швейцарії"^[167]:

• найкращі інтереси та добробут дітей, зокрема рівень тих трудно­щів, на які діти заявника вірогідно наражатимуться в країні, до якої має бути висланий заявник, і

• міцність соціальних, культурних і родинних зв’язків у сім’ї в країні перебування і в країні приїзду.

Поріг обґрунтованості рішення про депортацію є більш високим, якщо особа, питання про депортацію якої розглядається, є "іммігран­том другої генерації", тобто якщо вона народилася в країні, з якої її збираються вислати, або прожила в ній більшу частину свого життя. В таких випадках Європейський суд також зважає на суспільні зв’яз­ки особи, час перебування в країні, ступінь інтегрованості та мову, якою вона користується.

9.4.