§ 3. Види підприємницької діяльності

Різноманітність підприємницької діяльності зумовлює необхідність її поділу на види залежно від певних критеріїв класифікації, зокрема:

- залежно від форми власності виділяють:

а) приватне підприємництво, що здійснюється підпри­ємствами, що діють на основі приватної власності суб'єкта господарювання (громадян чи юридичних осіб).

Приватні підприємства можуть бути утворені за рішенням власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу, а у випадках, спеціально передбачених законодавст­вом, - також за рішенням інших органів, організацій і грома­дян шляхом заснування нового, реорганізації (злиття, приєд­нання, виділення, поділу, перетворення) діючого (діючих) суб'єкта господарювання з додержанням вимог законодавст­ва, зокрема антимонопольно-конкурентного законодавства;

б) підприємництво, що здійснюється на основі державної форми власності. Державне підприємництво - це діяльність державних підприємств, що здійснюють господарську діяль­ність, результати якої необхідні для розвитку національної економіки. Державне підприємство являє собою організацій­но-правову форму підприємства, заснованого на державній власності. Згідно із ч. 1 ст. 74 ГК України державне комер­ційне підприємство є суб'єктом підприємницької діяльності, діє на основі статуту на принципах підприємництва, зазна­чених у ст. 44 ГК України, і несе відповідальність за наслідки своєї діяльності усім належним йому на праві господарського відання майном відповідно до ГК України та інших законів.

Попри приватизаційні процеси, роль державного підпри­ємництва залишається досить значною, що обумовлено необ­хідністю залишення в державній власності об'єктів загально­державного значення, що забезпечують: виконання державою своїх функцій, обороноздатність та економічну самостійність української держави; соціальний розвиток, збереження та під­вищення культурного, наукового потенціалу, духовних ціннос­тей; життєдіяльність держави в цілому. Контроль за їх діяльні­стю з боку держави гарантує захист громадян від наслідків впливу неконтрольованого виготовлення, використання або реалізації небезпечної продукції, послуг або небезпечних ви­робництв (підприємства з виготовлення усіх видів зброї; під­приємства з випуску наркотичних, біологічних, бактеріологіч­них, психотропних, сильнодіючих хімічних та отруйних засобів та ін.). Зокрема, види діяльності, що є державною монополією та, відповідно, можуть здійснюватися лише підприємствами державної форми власності, визначаються єдиною чинною ст. 4 Закону України «Про підприємництво», а перелік підпри­ємств, майно яких має державне значення і не підлягає при­ватизації, - ч. 2 ст. 5 Закону України «Про приватизацію дер­жавного майна» та Законом України «Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації»;

в) підприємництво, що здійснюється на основі комуна­льної форми власності. Комунальні підприємства за своїм правовим становищем є значною мірою подібними до дер­жавних підприємств, оскільки і ті, й інші функціонують на базі публічних форм власності.

У ГК України комунальним підприємствам присвячена ст. 78, яка визначає основи правового становища лише уні­тарних комунальних підприємств, не приділяючи уваги під­приємствам корпоративного типу. Зокрема, ч. 1 ст. 78 ГК України визначає комунальне унітарне підприємство як уні­тарне підприємство, яке діє на базі відокремленої частини комунальної власності, без поділу її на частини, створюється за рішенням органу місцевого самоврядування в розпоряд­чому порядку і входить до сфери управління органу, упов­новаженого управляти відповідним комунальним майном.

Проте комунальні підприємства можуть бути і корпора­тивного типу з використанням форми акціонерного товарис­тва (що зазвичай пов'язано з корпоратизацією комунальних підприємств) чи товариства з обмеженою відповідальністю;

- залежно від змісту підприємницьку діяльність можна класифікувати на:

а) виробничу підприємницьку діяльність, тобто діяль­ність, у процесі якої виробляється певна продукція;

б) невиробничу підприємницьку діяльність (діяльність із виконання робіт, надання послуг; діяльність із зайняття тор­гівлею; інша невиробнича діяльність, зокрема діяльність на фінансовому ринку);

- залежно від характеру товару можна виділити:

а) матеріальне виробництво (промислове, сільськогосподар­ське тощо) є сферою суспільного виробництва, в якій виробля­ються матеріальні блага (наприклад одяг, взуття, машини, об­ладнання, сільськогосподарська продукція тощо) і матеріальні послуги (вантажний транспорт, оптова торгівля, обслуговування і ремонт техніки, обладнання виробничого призначення тощо);

б) нематеріальне виробництво - це сфера суспільного виробництва, в якій виробляються нематеріальні послуги (роздрібна торгівля, громадське харчування, пасажирський транспорт, побутове обслуговування тощо) і духовні цінності (зокрема освіта, культура, мистецтво тощо). Галузі цієї сфе­ри не створюють матеріального продукту, але їх послуги не­обхідні для організації виробництва та для задоволення без­посередніх потреб людини;

- залежно від кількості працюючих та доходів від будь- якої діяльності за рік виділяють мале, у тому числі мікропід- приємництво, середнє і велике підприємництво (ч. 3 ст. 55 ГК України). При цьому малому підприємництву, як засобу залучення до підприємництва значного числа українських громадян, приділяється значна увага, що і відображено у Законі України «Про національну програму сприяння розви­тку малого підприємництва в Україні».

Під мікропідприємництвом слід розуміти діяльність його суб'єктів, до яких згідно з ГК України відносяться:

- фізичні особи, зареєстровані в установленому законом порядку як фізичні особи - підприємці, в яких середня кіль­кість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 10 осіб та річний доход від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 2 млн євро, визначену за середньорічним курсом НБУ;

- юридичні особи - суб'єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких середня кількість працівників за звітний період (календар­ний рік) не перевищує 10 осіб та річний доход від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 2 млн євро, ви­значену за середньорічним курсом НБУ.

Суб'єктами малого підприємництва є:

- фізичні особи, зареєстровані в установленому законом порядку як фізичні особи - підприємці, в яких середня кіль­кість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та річний доход від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 10 млн євро, визначену за середньорічним курсом НБУ;

- юридичні особи - суб'єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких середня кількість працівників за звітний період (календар­ний рік) не перевищує 50 осіб та річний доход від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 10 млн євро, визначену за середньорічним курсом НБУ.

Великим підприємництвом вважається діяльність під­приємств, які згідно з ГК України набувають відповідного статусу. Суб'єктами великого підприємництва є юридичні особи - суб'єкти господарювання будь-якої організаційно- правової форми та форми власності, в яких середня кіль­кість працівників за звітний період (календарний рік) пере­вищує 250 осіб та річний доход від будь-якої діяльності пе­ревищує суму, еквівалентну 50 млн євро, визначену за середньорічним курсом НБУ.

Інші суб'єкти господарювання належать до суб'єктів се­реднього підприємництва;

- залежно від організаційно-правової форми прийнято виділяти:

а) підприємництво без створення юридичної особи (про­сте підприємництво), що здійснюється фізичними особами, які набули в установленому законом порядку статусу суб'єкта підприємницької діяльності;

б) підприємництво зі створенням юридичної особи. Згідно з нормами ЦК України юридичною особою є організація, ство­рена і зареєстрована в установленому законом порядку. Юри­дичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, установлених законом. Згідно із главою 7 ГК України основним учасником відносин у сфері підприєм­ництва є підприємство як юридична особа.