§ 4. Принципи господарювання та їх зміст

У сфері права «принципи» (від лат. principium - начало, основа) є загальновизнаним поняттям, під яким прийнято розуміти вихідне положення будь-якої теорії, вчення, науки, світогляду тощо, твердження, яке приймається як правдиве завжди і всюди там, де воно застосовне.

Будь-яка господарська діяльність здійснюється на пев­них засадах, що враховують, з одного боку, ринкову орієнта­цію вітчизняної економіки і відповідно передбачають значну свободу для суб'єктів такої діяльності (насамперед підприєм­ців), а з іншого, - соціальне спрямування господарської сфери, що зумовлює встановлення певних обмежень для суб'єктів господарювання з метою врахування публічних інтересів (су­спільства, держави, територіальної громади/громад, типових приватних інтересів громадян та організацій) в дотриманні встановленого державою суспільного господарського поряд­ку, що передбачає дотримання суб'єктами господарювання різноманітних вимог щодо: якості продукції, робіт, послуг, їх безпечності для життя і здоров'я споживачів; екологічної без­пеки виробництва; добросовісної поведінки у сфері економіч­ної конкуренції; цивілізованого використання найманої праці (тобто з дотриманням вимог трудового законодавства) та ін.^[7]

Принципи складають певну основу тієї чи іншої діяльно­сті та визначають її напрямок. Господарська діяльність ба­зується на загально-правових принципах, що властиві наці­ональному праву і законодавству, та водночас спирається і на власні специфічні принципи.

Згідно зі ст. 6 ГК України загальними принципами гос­подарювання визнано такі:

- забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою всіх суб'єктів господарювання;

- свобода підприємницької діяльності у межах, визначе­них законом;

- вільний рух капіталів, товарів і послуг на території України;

- обмеження державного регулювання економічних процесів у зв'язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у під­приємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства і держави;

- захист національного товаровиробника;

- заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.

Якщо з'ясовувати зміст загальних принципів господа­рювання, то слід звернути увагу на те, що в їх формулюван­нях знаходять своє відображення відповідні положення Конституції України. Хоча деякі з них прямо й не пов'язані з текстом конституційних положень, все ж вони відобража­ють головну ідею конституційної основи здійснення госпо­дарської діяльності.

Так, наприклад, джерелом принципу забезпечення еко­номічної багатоманітності та рівного захисту державою всіх суб'єктів господарювання є положення, закріплені у ч. 4 ст. 13 та ч. 1 ст. 15 Конституції України, відповідно до яких «держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права влас­ності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом» та «суспі­льне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності».

Економічна багатоманітність передбачає визнання рів­ноправності існування, функціонування та рівний юридич­ний захист різних форм власності, зокрема приватної, дер­жавної та комунальної. Згідно з ч. 2 ст. 318 ЦК України всі суб'єкти права власності є рівними перед законом, тобто усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав та гарантується рівність перед законом.

Свобода підприємницької діяльності також передбачена нормами Конституції України. Згідно зі ст. 42 Основного Закону України кожен має право на підприємницьку діяль­ність, яка не заборонена законом. Конституція України встановлює і певні обмеження щодо здійснення підприєм­ницької діяльності. Зокрема, відповідно до ч. 2 вищезазначе­ної статті підприємницька діяльність депутатів, посадових

і службових осіб органів державної влади та органів місце­вого самоврядування обмежується законом.

Принцип свободи підприємницької діяльності полягає у вільному виборі видів підприємницької діяльності; неприпу­стимості встановлення будь-яких обмежень в організації та здійсненні підприємницької діяльності з боку органів дер­жавної влади, місцевого самоврядування та їх посадових осіб, крім випадків, передбачених чинним законодавством України; забороні незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у підприємницьку діяльність.

Принцип вільного руху капіталів, товарів і послуг на території України полягає у самостійній розробці суб'єк­тами господарювання програми своєї діяльності, вільному виборі постачальників та споживачів своєї продукції, залу­ченні необхідних для здійснення господарської діяльності ресурсів, установленні цін на продукцію та послуги, вільно­му наймі суб'єктом господарювання працівників, розпоря­дженні прибутком, що залишається у суб'єктів господарсь­кої діяльності після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом, на власний розсуд тощо.

Згідно з ч. 2 ст. 42 Конституції України держава забез­печує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросо­вісна конкуренція.

Відповідно до чинного законодавства держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечніс­тю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів, забезпечує екологіч­ний захист населення, безпеку суспільства і держави, захист національного товаровиробника тощо.

Нормативно-правова база захисту національного това­ровиробника в Україні складається із норм загального зако­нодавства, зокрема ГК України, законів України «Про осно­ви національної безпеки України», «Про захист економічної конкуренції», «Про зовнішньоекономічну діяльність» тощо і трьох спеціальних законів: «Про захист національного това­ровиробника від демпінгового імпорту», «Про захист націо­нального товаровиробника від субсидованого імпорту», «Про застосування спеціальних заходів щодо імпорту в Україну». Зокрема, останній визначає національного товаровиробни­ка як сукупність виробників подібного чи безпосередньо конкуруючого товару або тих із них, сукупне виробництво яких становить основну частину всього обсягу виробництва в Україні цього товару.

Підтримка національного товаровиробника передбачає застосування певних заходів щодо підвищення його конку- рентоздатності та захисту від застосування органами інозе­мних держав, митними союзами або економічними угрупо­ваннями антидемпінгових, компенсаційних та спеціальних захисних заходів, зростаючого або навіть масового імпорту в Україну, що завдає значної шкоди або загрожує спричи­ненням такої шкоди вітчизняному товаровиробнику подіб­ного або безпосередньо конкуруючого товару.

Законом може бути передбачено спеціальні заходи щодо захисту національного товаровиробника від демпінгового імпорту та спеціальні заходи щодо імпорту, який завдає або може завдати істотної шкоди національним товаровиробни­кам, а також визначено перелік видів товарів і послуг, екс­порт, імпорт і транзит яких через територію України забо­роняється. Захист національного товаровиробника в Україні може здійснюватися шляхом установлення обов'язковості або заборони певних дій, видачі певних дозволів (ліцензій, патентів тощо), здійснення реєстраційних дій, встановлення стандартів, квот, надання субсидій, дотацій, компенсацій, застосування економічних санкцій тощо.

Зокрема, заходами у відповідь на дискримінаційні та/або недружні дії інших держав, митних союзів або еко­номічних угруповань є: застосування повної заборони (пов­ного ембарго) на торгівлю; застосування часткової заборони (часткового ембарго) на торгівлю; позбавлення режиму най­більшого сприяння або пільгового спеціального режиму; за­провадження спеціального мита; запровадження режиму ліцензування та/або квотування зовнішньоекономічних операцій; встановлення квот (контингентів); запровадження комбінованого режиму квот і контингентів; запровадження індикативних цін щодо імпорту та/або експорту товарів; інші заходи, передбачені законами та міжнародними дого­ворами України.

Заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини передбачає заборону безпосереднього незаконного впливу органів державної влади, органів місцево­го самоврядування та їх посадових осіб на суб'єктів господар­ської діяльності, заборону прийняття органами державної вла­ди, органами місцевого самоврядування та їх посадовими особами нормативно-правових актів, що порушують права та інтереси суб'єктів господарювання або створюють для суб'єк­тів господарської діяльності умови менш сприятливі, ніж ті, що встановлені законами, а також здійснення контролю за­значеними суб'єктами влади за діяльністю суб'єктів господа­рювання виключно на засадах законності, плановості, об'єк­тивності, незалежності та гласності.

Питання для самоконтролю

1. Визначення поняття «господарська діяльність».

2. Зміст ознак господарської діяльності.

3. Види господарської діяльності.

4. Характеристика видів господарської діяльності залежно від її мети.

5. Поняття підприємницької діяльності.

6. Ознаки підприємницької діяльності.

7. Характеристика принципів підприємницької діяльності.

8. Класифікація підприємницької діяльності за різними крите­ріями.

9. Зміст принципів господарювання.

10. Зміст загальних принципів господарювання.