Види саморегулівних організацій господарської діяльності
В Україні офіційно визнано лише 24 саморегулівні організації, що провадять діяльність у шести сферах, зокрема, вісім саморегулівних організацій з оціночної діяльності, в тому числі з оцінки земель, дві - із землеустрою, п'ять - з діяльності арбітражних керуючих, чотири - з архітектурної діяльності, п'ять - з професійної діяльності на ринку цінних паперів[513].
М. Плесков зазначає: «Загальна кількість профспілкових бізнес- асоціацій у США становить 3341. У Польщі таких об'єднань налічується близько 1285. За останніми даними, близько 10- 20 % представників малого та середнього підприємництва є їхніми членами. Якщо взяти Угорщину чи Чехію, то в кожній з цих країн налічується близько 1000 підприємницьких об'єднань. Це свідчить про те, що підприємці в багатьох країнах вбачають велику користь в об’єднанні і намагаються розв’язувати свої проблеми саме через об’єднання в організації такого типу»[514]. Враховуючи недосконалість українського законодавства щодо правового забезпечення діяльності СРО, слід вивчити питання видів СРО враховуючи реалії та, відповідно, запропонувати зміни до нормативно-правових актів.
У науковій літературі громадські об’єднання підприємців, які об’єднують різні групи підприємців за різними ознаками, поділяють на: регіональні та галузеві бізнес-асоціації; об’єднання загального спрямування (Український союз промисловців і підприємців); за професійними ознаками (Асоціація приватних пекарів та кондитерів України); об’єднання, що займаються майновими питаннями (Всеукраїнська асоціація управління інвестиціями, Асоціація інвестиційного бізнесу), надання консультаційних послуг (Ліга страхових організацій України, Українська асоціація маркетингу); громадські організації, які об’єднують мережу закладів інфраструктури з питань підтримки малого та середнього бізнесу (Українська асоціація бізнес-інкубаторів та інноваційних центрів), громадські організації за соціальною спрямованістю (Асоціація працездатних інвалідів); громадські організації за національними ознаками (Міжнародна громадська організація «Торговий дім Україна-В’єтнам», Союз українок), з підтримки міжнародного бізнесу (Асоціація сприяння міжнародному бізнесу)[515].
Водночас слід підкреслити, що не всі громадські об’єднання підприємців можна віднести до організацій, які не визначені законом як саморегулівні, однак діють для організації господарської діяльності. Основним критерієм такого віднесення є мета діяльності та роль, яку відіграє організація для сприяння врегулювання господарської діяльності у певній галузі. Слід додати, що і в інших державах існують бізнес-асоціації, неурядові організації, торговельні організації, які мають вплив на розвиток окремих галузей економічної діяльності, зокрема, шляхом розробки певних стандартів та етичних кодексів, запровадження «доброї практики», однак не набувають офіційного статусу саморегулівної організації. Звичайно, етичні кодекси, «добра практика» відносяться до засобів саморегулювання, та їх створення є одним із видів діяльності як саморегулівних організацій, так й інших юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.Існуючі організації підприємців також можна поділити на організації з міжнародним, загальнодержавним, міжрегіональним та місцевим статусом[516]. Загалом класифікувати саморегулівні організації можна і за іншими критеріями, наприклад, за функціональною спрямованістю, за порядком створення, за видом економічної діяльності, для регулювання якої вони створюються, за взаємодією у межах організації, за видами контрольних функцій тощо[517].
В. В. Суслова виходить з різниці у правових формах та засобах регулювання діяльності саморегульованих організацій для підприємств (юридичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності) та для фахівців (фізичних осіб), що уособлюють собою професійну діяльність та пропонує розподілити їх статус на три види: самоврядні організації, саморегульовані організації, саморегульовані організації з делегованими державою повноваженнями[518]. Науковець зазначає, що різниця полягає у обсязі повноважень, якими наділяється така організація і зокрема її органи. Відповідно, такий обсяг якісно зростає, від самоврядної до саморегульованої з делегованими повноваженнями організації, яку умовно можна назвати публічною саморегульованою[519].
Вказана класифікація доволі обґрунтована, особливо враховуючи те, що автор до публічних саморегульованих організацій відносить організації із стовідсотковим членством. Тому можна погодитися з таким підходом до класифікації СРО. Цікавий підхід і щодо розгляду таких СРО як квазідержавних: «Саморегульована організація, якій державою у визначеному законом порядку делеговано такі повноваження, має розглядатися за змістом та характером своєї діяльності як квазідержавна. Це надає змогу стверджувати, що у частині делегованих повноважень діяльність такої саморегульованої організації має бути детально врегульова на рівні Закону України»[520]. Вважаємо, що вказана пропозиція є слушною, однак реалії закріплення порядку делегування повноважень далекі від досконалості, навіть на підзаконному рівні.У науковій літературі часто трапляється поділ на саморегулівні організації суб'єктів господарювання та саморегулівні організації за професійним спрямуванням. Основним критерієм для поділу таких організацій є те, що до категорій осіб, які є учасниками СРО за професійним спрямуванням, є фізичні особи, які здійснюють певну професійну діяльність, тобто отримали професію, фах. Як правило - це представники так званих «регульованих професій», або ж професій «довіри». Тому визначення етичних стандартів для діяльності у таких професіях є критично важливим. Однак ознака «професійності» є також важливою і для суб'єктів господарювання. До професійних, фахових об'єднань включають, як правило, фізичних осіб, які мають рівень освіти та володіють знаннями і навичками, що визначені професійними стандартами або кваліфікаційними характеристиками, та здійснюють діяльність на практиці, наприклад, сфера соціо- культурної діяльності. До саморегулівних організацій, які не визначені відповідно до законодавства, можуть включатися як фізичні, так і юридичні особи, які, як правило, займаються господарської діяльністю (наприклад, кінематографічний і телевізійний ринок України). Професійна культурна спільнота може створювати самостійно певні нормативні інструменти: етичні кодекси, кодекси поведінки тощо, наприклад, Кодекс етики бібліотекаря[521], Кодекс професійної етики антикварів України[522].
Професійна етика допомагає визначити що є «добре», «моральне», як слід діяти професіоналу.Важливим для України на сучасному етапі розвитку в умовах міжнародного збройного конфлікту та гібридної війни визначити професійні етичні стандарти для працівників засобів масової інформації,
для фаху журналістів, PR-фахівців. Як слушно зазначає Н. М. Грицюта: «... PR-фахівці у сучасному світі впливають на культурне
середовище, яке створюється людиною, тому професійна етика PR- діяльності - система конкретизованих моральних норм і принципів фахової діяльності, спрямована на встановлення на основі доброчесної й відвертої поінформованості, моральнісної комунікації та взаєморозуміння суб'єктів соціуму (органи влади, керівні особи держави, підприємства, організації, партії) із широкими колами громадськості з метою досягнення соціального, політичного, економічного, психологічного, духовного добробуту громадянського суспільства[523]. До професій, які є «регульованими», тобто таких, у яких обов'язково створюються стандарти, етичні кодекси належать: лікарі, ветеринари, юристи, журналісти та інші. Найбільший перелік регульованих професій передбачено у Польщі, Франції та інших державах ЄС.
Тому вважаємо, що основним критерієм для розрізнення таких організацій є суб'єктний суб'єктний: для саморегулівних організації у господарській діяльності основними суб'єктами є суб'єкти господарювання; для саморегулівних організації у професійній діяльності - фізичні особи, які займаються певним видом професійної діяльності та/або отримали доступ до професії.
О. Онуфрієнко вважає, що саморегулівні організації можна класифікувати як особливі недержавні органи, що можуть здійснювати окремі елементи державного регулювання на ринку цінних паперів[524]. Типологія бізнес-асоціацій: за територією діяльності (регіональні та національні); за приналежністю її членів до якої-небудь конкретної галузі (галузеві та міжгалузеві); за організаційно-правовою формою (громадська організація, спілка, торгово-промислова палата); за кількістю членів організації тощо[525].
Досить поширене створення саморегулівних організацій за функціональною ознакою (брокерсько- дилерська діяльність, депозитарно-реєстраторська діяльність), за ознакою інструменту (наприклад, емісійні цінні папери), закріпленості за певним ринком (біржі, позабіржовий ринок) або за інфраструктурою, що обслуговує певні ринки. В останніх випадках СРО виконують не тільки функції саморегулювання, а й функції організації ринку[526].О. В. Медведчук виділяє два підходи до розвитку саморегулювання залежно від ступеня державного регулювання: «... стихійне саморегулювання, коли професійні чи господарські об’єднання, засновані на добровільному членстві, встановлюють власні правила діяльності й забезпечують їх дотримання, подекуди навіть не отримуючи статусу саморегулівних організацій, а держава спеціально не регулює їх діяльність як організацій саморегулювання; регламентоване саморегулювання, за якого держава встановлює додаткове регулювання та контроль діяльності організацій саморегулювання, які виконують спектр владно-управлінських функцій, визначаючи законом їх права і обов’язки, порядок утворення, діяльності, прийняття рішень тощо»[527].
В. В. Кочин поділяє саморегулівні організації, які діють в Україні відповідно до критерію їх іменування у законодавстві: 1) поіменовані - ті, які визначені законодавством як саморегулівні організації, що в свою чергу: а) набувають статусу саморегулівної організації; 2) непоіменовані - ті, які не визначені як саморегулівні організації, але виконують функції саморегулювання відносин. Найбільш популярною організаційно-правовою формою професійних об’єднань є громадська організація[528].
В. Головко, В. Ермоленко «підприємницькі» громадські організації поділяють на дві категорії. До першої категорії вони відносять структури, діяльність яких зосереджується переважно на забезпеченні інформаційно-консультативних, просвітницьких, посередницьких та інших потреб підприємців. До другої категорії належать організації підприємців, що мають на меті, в першу чергу, об’єднати їхні зусилля, сформувати та довести до громадськості, державної установи, органів місцевого самоврядування спільну позицію - тобто це організації-репрезентанти певних підприємницьких груп (за територіальними, галузевими, тендерними тощо ознаками)[529].
В Україні сьогодні діє декілька великих саморегульованих організацій, наприклад: Асоціація «Українські фондові торговці»; Українська асоціація інвестиційного бізнесу; Асоціація «Перша фондова торговельна система»; Асоціація учасників фондового ринку України; Асоціація «Регіональний фондовий союз»[530], які є не пойменованими. Однак Професійна асоціація реєстраторів і депозитаріїв (ПАРД), Асоціація «Українські фондові торговці» (АУФТ), і Українська асоціація інвестиційного бізнесу (УАІБ) є саморегульованими організаціями в юридичному змісті, тобто вони мають відповідне свідоцтво (дозвіл)[531], тобто - пойменовані. Підтримуємо таку класифікацію саморегулівних організацій, адже значна їх частина діє та реєструється в Україні як громадська організація, однак з огляду на обсяг функцій та компетенцій, які вони виконують, можна упевнено стверджувати про існування конкретної саморегулівної організації.
Проблематичним залишається питання віднесення до саморегулівних організацій торгово-промислових палат та товарних і фондових бірж. Думки з цього приводу розділилися. Зокрема, вказується, що торгово-промислові палати не є різновидом СРО, оскільки вони не відповідають всім тим ознакам, які є обов’язковими для такого роду організацій[532]. В. М. Махінчук стверджує, що торгово-промислові палати є саморегулівними організаціями у багатьох державах[533]. В. В. Кочин до саморегулівних організацій також відносить торгово- промислові палати та біржі, діяльність яких здійснюється на підставі дозвільної природи створення та владних функцій[534]. На нашу думку, саме торгово-промислові палати є класичними саморегулівними організаціями, оскільки на це вказують мета, функції та роль, яку вони відіграють у врегулюванні економічної діяльності. Слід зазначити, що на думку науковців Головного експертного управління Верховної Ради України, торгово-промислові палати за своєю сутністю мають визнаватися саморегулівними організаціями[535]. Така позиція є цілком прийнятною, особливо враховуючи міжнародний досвід діяльності промислових палат та ту роль, яку вони виконують для налагодження міжнародної торгівлі. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 02.12.1997 року № 671/97-ВР торгово-промислова палата є недержавною неприбутковою самоврядною організацією[536]. Саме самоврядність є ознакою саморегулівної організації, однак не єдиною та превалюючою. Крім того, торгово-промислові палати альтернативно та у межах законодавства мають створювати сприятливі умови для підприємницької діяльності. З огляду на зазначене слід підсумувати: торгово-промислові палати - це саморегулівні організації в Україні загального спрямування, які діють на національному та регіональному рівнях.
Щодо правового статусу бірж, то можливий певний екскурс в історію. Біржі визначали механізм укладання та реалізації угод, стандарти фінансової відповідальності брокерів, порядок розкриття інформації інвесторам щодо компаній, цінні папери яких пройшли лістинг[537]. Якщо з приводу правого статусу торгово-промислових палат відбулося певне визначення як можливої саморегулівної організації, то щодо товарних і фондових бірж питання залишається відкритим. Так, Н. Ю. Філатова стверджує, що біржі не можуть бути визнані саморегулівними організаціями за формальними обставинами та функціональна спрямованість і мета утворення СРО і бірж є також цілком різними, виконуючи низку регулятивних функцій щодо своїх членів та їх професійної діяльності, пов’язаної з біржовою торгівлею, біржа не здійснює ці функції з метою захисту інтересів самих членів біржі та їх контрагентів у біржових контрактах[538]. Частково погоджуючись з автором хочеться додати таке: відповідно до Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» від 23.02.2006 року № 3480-IV фондова біржа здійснює діяльність зі створення організаційних, технологічних, інформаційних, правових та інших умов для збирання та поширення інформації стосовно пропозицій цінних паперів та членами фондової біржа можуть бути виключно торговці цінними паперами[539]. Тобто фондова біржа організує діяльність суб'єктів господарювання, використовуючи при цьому функції регулювання (упорядкування) внутрішніх відносин між ними. Водночас фондова біржа утворюється та діє в організаційно- правовій формі акціонерного товариства або товариства з обмеженою відповідальністю, а прибуток спрямовується на її розвиток, що не підлягає розподілу між її засновниками (учасниками), а не як саморегулівна організація, хоча має певні ознаки саморегульованості. В. М. Махінчук слушно стверджує: «Вважаємо, що у визначенні організаційно-правової форми біржі як ринку та юридичної особи має бути принцип побудови непідприємницького товариства із створенням визначеного законодавством статутного фонду. Це дозволить уникнути непорозумінь і намагань пристосувати господарське за своїм визначенням товариство до суто непідприємницької діяльності»[540]. Вивчаючи закордонний досвід, В. Д. Базилевич, В. М. Шелудько, В. В. Вірченко зазначають: «Найбільш поширеною формою формального СРО на ринку цінних паперів як розвинутих країн, так і країн, що розвиваються, є, як і раніше, фондові біржі, хоча роль бірж як регуляторів на сьогодні суттєво зменшилася по всьому світу. Це цілком природне явище, оскільки регулювання ніколи не було основною діяльністю біржі»[541]. Тому вважаємо за доцільне віднести фондові біржі до самоврядних організацій з особливим статусом в Україні.
Що стосується функцій, то ми можемо визначити фондові біржі як організаторів ринку, як розповсюджувачів інформації, як ринкових регуляторів, як установників стандартів, і, нарешті, у все більшій мірі, як підприємства бізнесу[542]. Фондові біржі є організаціями, що працюють в умовах конкуренції, а отже, змушують біржі створювати більш оптимальні правила регулювання порівняно з тими, що вводяться органами державного регулювання, які не відчувають конкурентного тиску[543].
Аналогічна ситуація із товарними біржами. Згідно із Законом України «Про товарну біржу» від 10.12.1991 року № 1956-XII товарна біржа має право: встановлювати власні правила біржової торгівлі та біржового арбітражу, які є обов'язковими для всіх учасників торгів. Отже, товарна біржа - це також самоврядна організація з особливим статусом.
Згідно зі ст. 21 ГК України роботодавці мають право на
об’єднання в організації роботодавців для реалізації та захисту своїх прав. Такі об’єднання можуть бути спілками та іншими статутними об’єднаннями роботодавців. Відповідно до Закону України «Про організації роботодавців, їх об’єднання, права і гарантії їх діяльності» від 22.06.2012 року № 5026-VI об’єднання організацій роботодавців - неприбуткова громадська організація, яка об’єднує організації роботодавців, їх об’єднання, яка також діє за принципом самоврядування[544]. Також закон не передбачає, що такі об’єднання можуть бути визнані саморегулівними організаціями. Такі організації не можна віднести до СРО у господарській діяльності, оскільки вони об’єднуються не за ознакою діяльності у певній сфері, виді, галузі економічної діяльності, а як такі, що залучають працю фізичних осіб. До прикладу, основною метою діяльності Федерації роботодавців є представлення та захист прав і законних інтересів роботодавців у економічній, соціальній, трудовій та інших сферах, у тому числі в їх відносинах з іншими сторонами діалогу[545]. Спрямованість діяльності таких організацій більше тяжіє до вирішення соціальних питань, а не упорядкування економічних аспектів певної галузі.
Отже, на сьогодні в Україні склалася ситуація, яка дає привід для поділу саморегулівних організацій на три основні види: 1) організації, які визнаються саморегулівними на підставі прямої вказівки закону (офіційні). Такі саморегулівні організації визнані у встановлений законом спосіб та наділені/ненаділені відповідними делегованими повноваженнями; 2) організації, які не визначено законом як саморегулівні, але які виходячи із мети та завдань, здійснюють відповідні функції на основі самоврядування (як правило, це громадські об’єднання підприємців певної галузі, виду господарської діяльності; господарські асоціації, так звані бізнес- асоціації); 3) самоврядні організації з особливим статусом, які не визнані саморегулівними та мають особливе законодавче регулювання (торгово-промислові палати; фондові та товарні біржі. СРО, які визнано саморегулівними, можуть надаватися делеговані повноваження, а можуть і не надаватися. СРО з делегованими повноваженнями завжди є організацією, яку визнано саморегулівною.
З метою вирізнення організацій, які визнаються саморегулівними, та організації, які не визнані у силу закону як саморегулівні, від інших громадських об’єднань важливим є маштаб їх діяльності та вплив, який вони здійснюють на врегулювання господарської діяльності у певній галузі. Йдеться про взаємодію у площинах налагодження відносин між власне суб’єктами господарювання, органами влади та споживачами, врегулювання конфліктів. Відомо, що деякі громадські об’єднання суб’єктів господарювання діють лише формально та у багатьох випадках інертно, тому ні про яку СРО у цьому випадку не йдеться. Водночас відсутність законодавчих підстав для визнання та реєстрації саморегулівної організації у певній галузі господарської діяльності створює перешкоди для повноцінного розвитку діяльності суб’єктів господарювання та захисту їх інтересів. Тому суб’єкти господарювання вимушені реєструвати свої організації як громадські об’єднання, оскільки інших форм для реалізації своїх інтересів у певних галузях господарської діяльності законодавством не визначено. З цього приводу В. М. Махінчук слушно зазначає: «На сьогодні підприємницьке співтовариство, об'єднане у всілякі асоціації за професійною ознакою - оцінювачів, аудиторів, і т.д., існує на основі закону про некомерційні організації, тобто на тому самому праві, на якому існує, наприклад, товариство рибалок- любителів. Ризикнемо припустити, наприклад, що для цілей економічного розвитку це не може бути одне і те ж саме право»[546].
У назвах саморегулівних організацій можуть використовуватися такі титули: Асоціація[547], Гільдія[548], Ліга, Палата[549], Спілка[550], Союз[551], Федерація[552], Об'єднання[553] тощо. Окремо фондова біржа, торгово- промислові палати.
На Заході Європи діють організації професійного самоврядування інженерів-будівельників, архітекторів, дизайнерів, урбаністів, які у багатьох випадках мають назву палат. Наприклад, Баварська палата інженерів-будівельників і Баварська палата архітекторів, Берлінська палата архітекторів і будівельників, Польська палата інженерів будівництва, Палата архітекторів Польщі, Палата урбаністів Польщі тощо. Держава свідомо передає частину своїх функцій недержавному сектору[554].
Цікавими є положення Статуту Асоціації «Авіаційні системи України». Зокрема, Асоціація є юридичною особою - господарською асоціацією, може здійснювати господарську діяльність, однак її метою не є отримання прибутку. До основних завдань, крім інших, віднесено: сприяння проведенню єдиної науково-технічної політики в галузі розвитку авіації України, покращення обороноздатності України; створення банку даних прогресивних технологій; утворення в складі Асоціації тимчасових чи постійних творчих колективів для вирішення завдань; розробка та погодження програм підготовки та підвищення кваліфікації льотних та інженерно-технічних працівників служб авіації; організація підтримки діяльності учасників Асоціації, спрямована на зменшення їх витрат та ін.[555]. Як бачимо, у цьому прикладі деталізованими виступають багато функцій асоціації, у тому числі спостерігаємо відображення і публічних.
Вказівка на реалізацію публічних функцій є і в Статуті Асоціації виробників цементу України, «Місією якої є активний захист інтересів виробників клінкеру і цементу України та авторитетне відображення поглядів членів Асоціації у питаннях, що стосуються галузі. Позиціювання галузі, як провідної сили у сталому розвитку України»[556]. Можна зазначити, що цей приклад непоодинокий, низка безстатусних СРО пов'язує свою діяльність, перш за все, з реалізацією публічної мети, як то: сприяння розвитку страхової діяльності в Україні, розвитку ринку у сфері страхування, фінансових та страхових послуг, забезпечення зв'язків із громадськістю[557], сприяння розвитку прозорого класичного убезпечення (страхування) в Україні, з метою інтеграції українського та європейського ринків убезпечення (страхування), захисту інтересів учасників Асоціації[558], при цьому вказуючи і на приватну, і публічну мету своєї діяльності.
Наведемо й інші приклади. Показовим є Статут Асоціації «Українські електроніка, комп’ютери, касові апарати», у якому передбачається, що вказана організація є добровільною, недержавною, некомерційною, саморегульованою господарською асоціацією[559]. Тобто без офіційного визнання як саморегулівної організації ця юридична особа передбачила справжній свій статус. Вважаємо означене адекватною реакцією на відсутність належного правового забезпечення діяльності саморегулівних організацій.
Асоціація «Українське об’єднання проектних організацій» є добровільним об’єднанням проектних і науково-проектних організацій України, які об’єднались з метою вирішення питань проектної справи і сприяння покращенню діяльності кожної організації у складі Асоціації[560].
Всеукраїнська громадська організація «Гільдія проектувальників у будівництві» безпосередньо бере участь у проведенні професійної атестації головних інженерів проектів, здійснює іншу діяльність в межах делегованих, відповідно до чинного законодавства, повноважень. На відміну від зазначених вище організацій є офіційно саморегулівною, тому може видавати сертифікати особам, відносно яких Атестаційною архітектурно-будівельною комісією прийнято рішення щодо видачі їм кваліфікаційних сертифікатів відповідальних виконавців окремих видів робіт (послуг) за напрямом «інженерно-будівельне проектування»[561].
Український Союз промисловців та підприємців - всеукраїнська громадська неприбуткова організація, створена з метою захисту економічних та соціальних прав промисловців та підприємців України[562]. У цьому випадку - вказівка на національний рівень організації.
У статуті Ліги страхових організацій України міститься зазначення на те, що у разі набуття нею статусу СРО у порядку, встановленому законодавством, вона здійснює свою діяльність як саморегулівна організація[563].
У будівельній галузі репрезентативною невизначеною, відповідно до законодавства саморегулівною організацією є Будівельна палата України. Палата є недержавною неприбутковою професійною самоврядною організацією, торгово-промисловою палатою, яка об'єднує юридичних осіб, що створені і діють відповідно до законодавства України, громадян України, зареєстрованих як підприємці, та їх об'єднання[564].
Якщо провести правовий аналіз положень щодо мети, принципів, завдань, статусу, порядку набуття та припинення членства, фінансування деяких громадських об'єднань (організацій та спілок), які діють у сфері господарської діяльності, господарських асоціацій та саморегулівних організацій, можна дійти висновку щодо їх загального концептуального та ідеологічного збігу (звичайно, відмічається певна диференціація положень, враховуючи специфіку галузі). Зазначене можна проілюструвати на прикладах Таблиці 2.
Таблиця 2.
| Категорія | Громадська спілка | Господарська асоціація | Саморегулівна організація- громадська організація | Саморегулівна організація - господарська асоціація |
| 1 | 2 | 3 | 4 | 5 |
| Назва | Спілка українських підприємців | Асоціація «Підприємств інформаційних технологій України» | Всеукраїнська громадська організація «Асоціація антикризового менеджменту» | Професійна асоціація учасників ринків капіталів та деривативів (ПАРД) |
| 1 | 2 | 3 | 4 | 5 |
| Статус | Спілка об’єднань громадян565 | Господарська асоціація. Договірне об’єднання юридичних осіб, яке не є господарським товариством чи підприємством. Зареєстрована у Реєстрі неприбутков их установ та організацій566 | Недержавна, неприбутка, всеукраїнська громадська організаця. Зареєстровано Міністерсвом юстиції як саморегулівну організацію567 | Недержавна організація, господарська асоціація. Зареєстрована у Реєстрі неприбуткових установ та організацій Зареєстровано Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку як саморегулівну організацію568 |
| Мета діяльності | Творення та розвиток сприятливого бізнес- клімату в Україні. | Координація господарської діяльності учасників без права втручання в їх виробничу й комерційну | Задоволення та захист законних соціальних, економічних, творчих, професійних та інших | Захист інтересів, сприяння здійсненню членами професійної діяльності на фондовому |
565Спілка українських підприємців. URL: https://usr.minjust.gov.ua/ua/freesearch (дата звернення: 10.06.2018).
566Асоціація «Підприємств інформаційних технологій України». Реєстр неприбуткових установ та організацій. URL: https://cabinet.sfs.gov.ua/registers/non- profit (дата звернення: 10.06.2018).
567Перелік Всеукраїнських саморегулівних організацій арбітражних керуючих. URL: https://minjust.gov.ua/m/str_42683 (дата звернення: 10.06.2018).
568 Реєстр об’єднань професійних учасників фондового ринку і саморегулівних організацій професійних учасників фондового ринку. URL: http://www.ssmsc.gov.ua/ fund/sro (дата звернення: 10.06.2018).
| діяльність, прийняття управлінськи х рішень. | законних спільних інтересів її членів | ринку та покращення надання якості фінансових послуг | |||||
| 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | |||
| Пред мет (завдання) діяльності | Стати єдиним найпотужнішим голосом незалежних українських підприємців. Консолідувати, представля ти та захищати інтереси українсько го бізнесу. Створити цивілізова ний і комфортний бізнес- клімат. Стимулювати і підтримувати експорт українських товарів. Забезпечити | Співробітництво з органами влади з питань нормативноправового врегулювання Захист інтересів учасників Асоціації в органах державної влади, а також в інших організаціях як в Україні, так і за кордоном; Сприяння формуванню і розповсюдже нню засад етики в господарчій діяльності. Створення умов для розв’язання спорів | Участь у розробленні нормативно- правових актів та заходах з питань відновлення платоспромож ності боржника або визнання його банкрутом. Участь у професійній підготовці арбітражних керуючих та підвищенні їх професійного рівня. Захист інтересів членів Асоціації в органах державної влади та органах місцевого самоврядування. Інформування суспільства про | Розповсюдження та імплементація передового міжнародного досвіду в галузі фондового ринку та корпоративно го правління. Сприяння підвищення рівню інвестиційної привабливост і українського бізнесу. Розвиток інфраструктури фондового ринку; розробка і затвердження обов’язкових до виконання Правил (стандартів) провадження відповідного | |||
| формування позитивно го іміджу «підприємця» і «підприємництва» в суспільстві. Популяризувати та заохочувати українців до підприємницької діяльності. | шляхом досягнення мирових угод та арбітражу. Сприяння підвищенню ефективності функціонуван ня галузі інформаційни х технологій шляхом розроблення, обговорення, внесення пропозицій щодо об’єктивно обґрунтовани х видів класифікаторі в. Сприяння у створенні умов для виходу учасників Асоціації на закордонні ринки. | практику та проблемні питання у процедурах відновлення платоспромож ності боржника або визнання його банкрутом. Здійснення контролю за дотриманням членами Асоціації Кодексу етики арбітражного керуючого. | виду діяльності. Впровадження ефективних механізмів розв’язання спорів. Розробка і затвердження методичних рекомендацій Додатково реалізують делеговані повноваження та застосовують заходи дисциплінарного впливу | ||||
| 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | |||
| Членство | Членство у спілці є добровільним | Членом в Асоціації може бути будь-який суб’єкт господарюван ня, юридична особа, що діє у сфері | Членами Асоціації можуть бути громадяни України, громадяни інших держав, особи без громадянства, | Членом може бути будь-яка юридична особа, яка має ліцензію на здійснення діяльності з торгівлі цінними | |||
| інформаційни | які, як правило, | паперами | |||||
| х технологій, | є арбітражними | та/або | |||||
| яка створює і | керуючими, | депозитарної | |||||
| здійснює | фахівцями та | діяльності | |||||
| свою | спеціалістами з | тощо. | |||||
| діяльність | банкрутства, а | ||||||
| відповідно до | також особи, | ||||||
| законодавства | які працюють у | ||||||
| України та | сфері | ||||||
| згодна | вирішення | ||||||
| виконувати | питань | ||||||
| обов’язки, що | неплатоспромо | ||||||
| на неї | жності, | ||||||
| покладає | банкрутства | ||||||
| Статут | підприємств та | ||||||
| Асоціації. | організацій[565] | ||||||
Як видно з таблиці 2, основною відмінністю між організаціями, які визнаються саморегулівними, та організаціями, які не визначені законом як саморегулівні, у цьому прикладі є наявність делегованих повноважень (не усі статусні саморегулівні організації наділяються делегованими повноваженнями). Однак, як уже було зазначено, саморегулівні організації можуть діяти і без делегованих повноважень. Існуючий механізм створення СРО розбалансований та неефективний. Тобто для того, щоб стати саморегулівною організацією на певному ринку чи то фінансових послуг, чи то оцінки тощо, спочатку потрібно здійснити реєстрацію як громадського об’єднання (громадської організації, спілки) або господарської асоціації. Якщо це громадське об’єднання, то зареєструватися потрібно відповідно до Закону України «Про громадські об’єднання» від 22.03.2012 року № 4572-VI, який передбачає, що відповідно до п.5 ч. 2 ст. 2 його дія не поширюється на саморегулівні організації, організації, які здійснюють професійне самоврядування. Тобто виникає цікава ситуація, коли, з одного боку, відповідне громадське об’єднання є, наприклад громадською організацією, що, відповідно, відображено в її організаційно-правовій формі, а з іншого - це саморегулівна організація - і тут діє уже інше законодавство. Наприклад, Всеукраїнська громадська організація «Асоціація антикризового менеджменту» віднесена Міністерством юстиції України до саморегулівних організацій арбітражних керуючих, водночас ця сама організація входить до бази Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань[566] як громадська організація. У даному випадку спостерігаємо подвійне (колізію) регулювання статусу цієї організації.
Для усунення таких колізій слід дозволити суб'єктам господарювання здійснювати явочну реєстрацію СРО у більшості галузей господарської діяльності. Правова природа членства у СРО має добровільний характер, обов'язковість членства або ж делегування повноваження може бути вирішена на основі розуміння ефективності регулювання.
Отже, правове положення СРО не достатньо чітко визначено законодавцем. Відсутня концептуальна та законодавча єдність підходів та термінологічного апарату, перелік організаційно-правових форм, у яких може функціонувати СРО тощо.
Виходячи з наведеного вище, здійснюємо сучасну класифікацію саморегулівних організацій в Україні. Прагнучи бачити позитивну перспективу становлення та розвитку саморегулівних організацій в Україні у майбутньому, пропонуємо підходи до класифікації та відповідно до них такі види:
1) залежно від визнання статусу СРО органом державної влади: організації, які визнаються саморегулівними в силу прямої вказівки закону (офіційні); організації, які не визначені законом як саморегулівні; самоврядні організації з особливим статусом (торгово-промислові палати; фондові та товарні біржі);
2) за сферою, видом, галуззю господарської діяльності (найбільш диференційована класифікація, щодо якої важко встановити вичерпний перелік з огляду на постійні видозміни та інновації у господарській діяльності). Наприклад, саморегулівні організації у будівельній, архітектурній, фармацевтичній, видобувній, газової галузях, легкій та важкій промисловості та інші. Перспективний напрям: саморегулівні організації на ринку криптовалюти;
3) за наділеними державою повноваженнями: саморегулівні організації з делегованими повноваженнями та без них (можуть бути певні модифікації залежно від обсягу наділення державою публічними повноваженнми саморегулівних організацій);
4) за регіональним охопленням саморегулівні організації можуть бути: міжнародні універсальні (глобальні), міжнародні регіональні (європейські, африканські), національні, регіональні, обласні, місцеві;
5) за обов’язковістю членства: з обов’язковим членством та добровільним;
6) за функціональною спрямованістю: розрізняються залежно від превалюючої функції організації (нормотворчої, репрезентативної, захисної тощо);
7) залежно від використання засобів саморегулювання господарської діяльності;
8) залежно від використання методів врегулювання спорів між учасниками саморегулівних організацій тощо.
Вказана класифікація є важливою для визначення особливостей правового забезпечення діяльності СРО залежно від сфери, галузі, виду господарської діяльності. Враховуючи перспективу прийняття законодавства, яке б усунуло колізії щодо визначення статусу СРО, слід надати такі пропозиції. Зокрема, доповнити запропонований нами розділ 2-1 ГК України ст. 24-3 «Види саморегулівних організацій у господарській діяльності» такого змісту:
« 1. Саморегулівні організації діють в усіх сферах, галузях, видах господарської діяльності, крім випадків заборони такої діяльності законом.
2. Особливості діяльності саморегулівних організацій можуть визначатися законом.
3. Саморегулівні організації можуть бути створені у відповідній сфері, виді, галузі господарської діяльності та на відповідному ринку. Саморегулівні організації можуть бути створені з обов’язковим членством та добровільним. Вказані критерії не є вичерпними.
4. Саморегулівні організації можуть діяти з делегованими та без делегованих повноважень органів державної влади.
5. Саморегулівні організації можуть взаємодіяти з міжнародними урядовими організаціями та міжнародними неурядовими організаціями.
6. В Україні саморегулівні організації інших держав можуть створювати представництва».
3.1.3.