Ефективність: соціальна та юридична

У спеціальній літературі зустрічається розрізнення юри­дичної та соціальної ефективностей правових норм. Так, перша з них характеризується відповідністю реальної пове­дінки адресатів норми тій поведінці, яка нею запрограмова­на.

Скажімо, аналізуючи ефективність норми, яка перед­бачає обов’язок нотаріально посвідчувати певну категорію договорів, можна, звісно, дійти висновку, що вона достат­ньо ефективна, якщо виявиться, що у більшості випадків укладання таких договорів сторони дійсно посвідчують їх нотаріально. У той же час, для того, аби встановити соці­альну ефективність такої норми, потрібно з’ясувати її більш віддалену мету, тобто визначити, для чого ж встановлено такий обов’язок, та з’ясувати, якою мірою ця мета досяга­ється. Якщо даною метою вважати забезпечення перевірки компетентним суб’єктом дійсності та законності таких до­говорів, то й оцінювати соціальну практику потрібно буде з точки зору її відповідності такій меті, а саме: чи зменшилась загальна кількість недійсних та незаконних договорів даної категорії після запровадження цієї правової норми?

Однак при дослідженні соціальної ефективності право­вого регулювання критерієм оцінювання не може бути надто віддалена соціальна ціль, оскільки в такому випадку вимірю­ватиметься вже не ефективність, а скоріше цінність правової норми. Так, наприклад, наголошуючи на необхідності дослі­джувати саме соціальну, а не юридичну ефективність право­вого регулювання, В. Козлов по суті звів дану проблему до виявлення соціальної цінності правового регулювання. Втім, цей автор слушно відзначив, що соціальна ефективність пра­ва, безумовно, завжди включає в себе й юридичну, оскіль­ки досягнення необхідних соціальних результатів поза дією права може характеризувати в такому випадку лише вплив інших соціальних факторів [101, с.112].

2.1.3.