5. Антициклічні заходи держави.

Антициклічне регулювання – це система господарсько-політичних заходів, які здійснюються державою з метою пом’якшення циклічних коливань суспільного виробництва і зменшення соціальних та економічних збитків, які вони спричиняють.

Існують різноманітні погляди на причини виникнення циклічних коливань, і різні підходи до їх регулювання. Проте концепції регулювання найбільш наближені до двох основних – неокейнсіанської та неокласичної. Перша пропонує управляти сукупною пропозицією, друга сукупним попитом. В залежності від початкових умов та орієнтирів прихильники того чи іншого напрямку по-різному вирішують питання згладжування циклічних коливань, по-різному оперують інструментами, державного регулювання, котрі можна використовувати для цих цілей. Так, прихильники кейнсіанських рецептів більшу увагу надають бюджетній, податковій політиці (фіскальній).Неокласичні теоріі базуються на проблемах грошей та кредиту (монетарній політиці).

Серед інструментів макроекономічного регулювання виділяють фіскальне та монетарне. Фіскальне регулювання передбачає скорочення витрат державного бюджету, збільшення податкових ставок в періоди, що погрожують перевиробництвом та додаткові витрати держбюджету, зменшення податкових ставок , коли виникає погроза недовиробництва. Тим самим здійснюється вплив на стан ділової активності в країні.

Монетарне регулювання означає вплив на ринкову економіку з допомогою механізму зміни облікових ставок, норм обов’язкових банківських резервів ,операцій з цінними паперами.

Поряд з інструментами фіскальної та монетарної політики використовують інструменти цінової, антиінфляційної, зовнішньоекономічної політики, що сприяють стабілізації економіки та попередженню економічних криз. Адже , якщо в 19 ст. анти циклічне регулювання обмежувалось лише антикризовою політикою, то в 20 ст. держава впливає на всі фази циклу, щоб попередити виникнення криз.

В фазі спаду всі заходи держави повинні бути направлені на стимулювання ділової активності. Для попередження „перегрівання” економіки і пов’язаних з ним негативних наслідків в господарській діяльності державі слід проводити політику стримування. Податково-бюджетна політика цього періоду характеризується підвищенням податкових ставок, скороченням державних видатків, обмеженнями в галузі проведення амортизаційної політики. Вказані фіскальні заходи приводять до зниження купівельної спроможності, тобто і до скорочення попиту, що приводить в кінцевому результаті до зниження ділової активності. В кредитно-грошовому регулюванні проводиться політика „дорогих грошей”: підвищення процентних ставок по кредитах, скорочення кредитних ресурсів банків.

В Україні для виходу із кризи були використані, перш за все, інструменти монетарної політики, які дали позитивні наслідки – стабілізували фінансову систему, національну валюту, сприяли зростанню ділової активності. Впровадження нової системи оподаткування доходів населення сприяє зростанню попиту, що стимулює національного виробника. Продумана зовнішньоекономічна політика захищає виробництво від іноземних конкурентів. Змінюються позиції української економіки на світовому ринку, сформувалась стійка тенденція до збільшення українського експорту .Це сприяє економічному зростанню, що спостерігається з 2000 року.