Б. «Поділ властий»

Доґма про народню суверенність знає та допускає тільки одну владу: нарід. Вона не допускає, коли її додумати до кінця, ані жадних обмежень народньої власти, ані розбиван­ня її на ріжні напрями.

Вже в Арістотеля находяться думки про ріжні влади в дер­жаві; для ріжних напрямів діяльности держави мусять існу­вати ріжні, окремі влади. Відтак теоретики держави, що займалися проблємом суверенности, присвячували чимало місця в своїх писаннях ріжним «родам» власти в державі. Вони перечисляли ці ріжні «власти», що складаються разом на верховну, суверенну власть. їм ішло власне про обєднання цих ріжних властий, про те, щоби ні-одної споміж них не бра­кло суверенови. Навпаки в конституційній доктрині йде якраз про «поділ» властий, про те, щоби всі вони не були обєд- нані в одній руці. Те вченнє про «поділ властий», що склада­ється на модерну конституційну доктрину, звязане з іменем анґлійського фільософа Лока та Француза Монтескє. Лок розріжняв чотири напрями державної діяльности і відповід­но цему чотири власти. Це були: власть законодавча, викону­юча, федеративна та «прероґатива». Перша встановлює загальні норми — закони. Друга «виконує» їх, себ то стосує їх в конкретних випадках. Федеративна власть — це власть заступати державу в зовнішних відносинах, з окрема власть заключувати міждержавні договори. Врешті «прероґатива» — це власть рішати в справах, яких не вирішує закон, — «адмі­ністрація» в широкім розумінню слова. Для нас ясно, що Лок поставив свою теорію чотирьох властий під впливом відно­син, що панували фактично в Анґлії. Але він підніс те роз- ріжнюваннє властий до значіння прінціпу: мовляв, ці чотири власти ріжняться одна від одної своєю істотою і розріжнюван- нє поміж ними є розумово необхідне.

Під очевидним впливом Лока повстало вченнє про поділ властий французького мислителя Монтескє. Він визнає тіль­ки три ріжні власти: законодавчу, судову та виконуючу. Відповідно цему, він вимагає, щоби в державі були три ріжні влади. Потребу існовання трьох ріжних влад та конечність незалежности їх поміж собою Монтескіє оправдує з двох ріж­них становищ. Він є приклонником «мішаної» форми держа­ви. Він думає, що найкращою є держава, в якій перемішано елєменти монархії, аристократії та демократії. Існованнє трьох ріжних влад робить можливим таке перемішаннє. Іменно-ж повинна бути законодавча влада в руках народу, в її межах повинен панувати демократичний прінціп. Що до судів, то вони повинні бути улаштовані на основі аристокра­тичного прінціпу. Судді повинні бути спеціяльно освіченими та незалежними, вони повинні представляти аристократію в первіснім розумінню слова. Врешті виконуюча власть, що вимагає скорости рішення та справности і легкости орґаніза- ції, повинна основуватися на єдиновластю. Виконуючою вла­дою повинен бути монарх. Тим є оправдане саме існованнє трьох ріжних влад, побудованих на ріжних орґанізаційних прінціпах. Ці влади повинні не тільки існувати. Вони пови­нні бути одна від другої вповні незалежні. Тільки там, де такий поділ влади проведено і де вони одна від другої зовсім незалежні, тільки там є дана запорука, що ні-одна з цих влад, не стане абсолютною. Тільки там є дана запорука, що воля громадян не буде порушена. Як би на примір законода­вець був рівночасно суддею або виконавцем, то в кождім випадку, коли повинен би судити, або як виконавець застосу­вати існуючий закон, коли цей закон видавався би йому невигідним, некорисним, — він міг би, замість стосувати закон, видати новий.

Монтескіє думав — помилково, — що проповідуваний ним «поділ влад» є фактично проведений в Анґлії. Ця думка Монтескіє поширилася була так дуже, що навіть дехто з англійських письменників переняв її. Помилковість її вия­вилася згодом. Показалося, що якраз Анґлія була і є дуже далекою від здійснення ідеалу поділу влад. І сама теорія цего поділу не остоялася перед вістрєм критики. Заки це сталося, вона була на протязі довгого часу одною з «движу- чих ідей» в боротьбі за нові державні форми. А власне вона була нею поруч з доґмою народньої суверенности. Вистарчить поставити поруч обі ці доґми, щоби вдарило в вічі, що одна з них суперечить другій. Суверенність народньої влади не допускає ніякого «поділу», — до того ще поділу такого різко­го, як проповідує його Монтескіє. Не зважаючи на цю супе­речність, обі ідеї звязано одну з одною і вони обі стали істот­ними складовими частинами «конституційної доктріни». Вже перша французька конституція великої революції з 1791 р. показує виразно вплив обох цих ідей. Відтак, і в тео­рії і в політичній практиці ставлено їх поруч. Конституції XIX. століття і устрій всіх «конституційних» держав здійсню­вав в ріжній мірі все і одно і друге гасло: народню суверен­ність та поділ влад.