<<
>>

Руйнація імперського репресивного апарату.

Лютневі 1917 р. народні заворушення в Петрограді, викликані військовими невдачами на фронтах, економічною розрухою в країні, урядовою кризою монархічної форми правління, стали точкою відліку кардинальних змін в імперському державному механізмі Росії.

2 березня у м. Пскові Микола ІІ зрікся престолу і склав з себе верховну владу на користь свого брата великого князя Михайла Олександровича. Останній через два дні передав її «Тимчасовому уряду, за почином Державної Думи виниклому і наділеному всією повнотою влади до того, як скликані у можливо коротший термін, на підставі загального, прямого, рівного і тайного голосування Установчі Збори своїм рішенням про образ правління викажуть волю народу» 2. Тобто реформування імперії мало здійснюватися на підставі і шляхом волевиявлення народу як верховного суверена всякої влади.

Але революційна хвиля вже поглинула імперський репресивний апарат. Розбурхане народне море майже всіх його працівників ототожнювало з жандармськими структурами, в яких вбачало символ кривди і несправедливості. 28 лютого 1917 р. було розігнано тюремну сторожу «російської Бастилії». Шлісельбурзька каторжна тюрма відкрила для в’язнів свої двері 3. А 3 березня Петроградський комітет РСДРП(б), керуючись ленінськими «Листами здалеку», створив міліційну комісію, яка через газету «Правда» закликала всіх робітників до негайного роззброєння поліції і організації пролетарської міліції 4.

Не стала винятком на загальному тлі революційних подій на теренах колишньої імперії й Україна. У Харкові серед заарештованих урядовців царської адміністрації в числі перших був начальник місцевої поліції.

5 березня кременчуцький поліцмейстер надіслав одне з останніх повідомлень полтавському губернатору: «Багаточисельним натовпом солдат і народу визволено 200 арештантів. Управління розшуку, канцелярія поліцмейстера розгромлені і пограбовані. Із революційного натовпу організована міліція.

Більшість чинів поліції сховалося під загрозою розстрілу. Виконання поліцейських функцій припинилося» 5.

Тоді ж під керівництвом більшовиків почалася активна ліквідація поліції і жандармерії в містах і селищах Донбасу. Під впливом цих подій ліберальні міністри Тимчасового уряду пішли на прийняття низки законодавчих постанов, які повинні були пригасити народне обурення старим політичним режимом, що загрожувало загальною анархією в країні. 6 березня було оголошено про політичну амністію і ліквідацію Корпусу жандармів, 11-го – скасували Департамент поліції МВС, 12-го – відмінили смертну кару, а з 17-го березня стосовно засланих поселенців і арештантів заборонялося застосовувати покарання різками, накладати кайдани і одягати заспокійливу сорочку. Серед цих актів до найбільш фатальних наслідків призвели ті, що нищили насамперед професійні органи захисту громадського порядку, які залишилися без державного фінансування. В урядовій постанові від 11 березня зазначалося: «Департамент поліції скасувати, залишивши його урядовців за штатом на загальних умовах; створити у складі МВС тимчасове Управління у справах громадської поліції і забезпечення особистої і майнової безпеки громадян; … закрити кредити, що відпускалися за кошторисом МВС, в яких нині немає потреби; для ліквідації справ створити Особливу комісію за узгодженням з Міністерством Юстиції» 6.

Про події тих днів у Києві красномовно розповідає їх учасник Н. Григоріїв, діяч української «Просвіти»: «18 березня. Юрба заспокоюється. Проходять останні кольони маніфестантів. Після того вояки й маси народу повертають назад до Троїцького Народного Дому. Там відбувається величезне військове віче. Ухвалено обеззброїти жандармерію й арештувати Медера (військовий комендант Києва – О.Т.). Обрано тимчасову управу Совіту (Ради) Військових депутатів. Юрба, разходячись з віча, обеззброює подекуди поліцію. Над вечер оповіщено наказ військового комісара, полк. Оберучева, про скасування жандармського й охоронного відділу та обеззброєння поліції.

По місті на поліцейських стоянках появилися студенти високих шкіл в своїх студентських синіх картузах з рушницями й перев’язками на рукавах «міліціонер». Протягом ночі скрізь поліцію замінено міліціонерами» 7.

Звичайно, що новоспечені міліціонери не відрізнялися лояльним ставленням до колишніх захисників російського самовладдя й охоче руйнували старий поліцейський апарат, що подекуди набувало безконтрольного характеру. 6 квітня МВС за узгодженням з Мінюстом і Військовим міністерством було змушене надіслати терміновий обіжник до місцевих владних установ, який визначав порядок розформування Корпусу жандармів. Жандармська зброя повинна була передаватися повітовим військовим начальникам для надсилання до військових складів. Для розгляду матеріалів архівів і листування територіальних і залізничних жандармських управлінь створювалися особливі комісії, які очолювали голови окружних судів чи їхні товариші. Членами комісій були прокурори окружних судів або їхні товариші, представники губернського урядового комісара і начальника залізниці (для залізничних управлінь). Після розгляду комісіями справи мали передаватися за належністю: зі стройової і господарської частини – повітовим військовим начальникам; політичного і загальнокримінального характеру – прокурорам окружних судів; стосовно ворожого шпигунства – до штабів військових округів 8.

Під час зруйнування охоронних органів царського уряду жандармські офіцери і поліцейські чини, керуючись неписаними правилами оперативної етики, подекуди знищували агентурні списки й особові справи співробітників, які тримали зв’язок з секретними агентами. У березні 1917 р. так зробив начальник Волинського губернського жандармського управління полковник О. Юденич за допомогою підполковника М. Скачевського і вахмістра І. Ротаня, яких звинуватили за ст. 362 «Уложения о наказаниях уголовных и исправительных» у «прихованні істини в офіційних актах» 9. На відміну від них жандармському співробітнику Титаренку з Бердянська вдалося зникнути. Тікати йому своєчасно порадив ротмістр Наградський. Розуміючи, що у разі оголошення відомостей можуть постраждати професіонали, потрібні для роботи, за Наградського перед місцевою Радою робітничих та солдатських депутатів заступився губернський комісар Я. Харченко. Пізніше за цей вчинок міністр юстиції О. Керенський усунув комісара з посади 10. Зрозуміло, що перший час після повалення самовладдя у коаліційного Тимчасового уряду не було чіткої правоохоронної концепції. Його політичний курс у цій галузі формувався у боротьбі за перевагу своєї точки зору між поборниками повної руйнації старого репресивного апарату і прихильниками його реформування, а потім – залишення.

<< | >>
Источник: Тимощук О.В.. Охоронний апарат Української Держави (квітень – грудень 1918 р.): Монографія. – Харків: Вид-во Ун-ту внутр. справ,2000. – 462 с.. 2000

Еще по теме Руйнація імперського репресивного апарату.:

- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -