<<
>>

Карно-розшукова варта.

Для провадження розшуку у справах загальнокримінального характеру в Україні продовжували діяти розшукові органи. За царату із 89 «сыскных отделений» в Україні діяли: в Києві і Харкові – відділення 1-го розряду, Єлісаветграді, Катеринославі, Миколаєві – 2-го розряду, Житомирі, Кам’янці-Подільсь­кому, Полтаві, Кременчуку, Сімферополі, Херсоні, Керчі, Бердичеві – 3-го розряду і в Чернігові – 4-го розряду.

Їхні штати коливалися залежно від розряду, від 8 до 20 осіб 19.

Організаційна структура розшукових органів визначалася законом від 6 липня 1910 р. «Про організацію розшукової частини», згідно з яким вони належали до складу поліцейських управлінь губернських, деяких повітових великих міст та градоначальств. З того ж року в складі Департаменту поліції було створено нове 8-е діловодство, яке здійснювало, головним чином, координаційні функції та впорядковувало документи з організації діяльності розшукових відділень, формувало центральне реєстрове бюро, підтримувало зв’язок із західноєвропейськими поліціями та фірмами, що виготовляли апаратуру для розшукових відділень Росії. Крім того, співробітники 8-го діловодства проводили навчання як інструктори новітньої техніки розшуку у школі з підготовки кадрів розшуку, а також у місцевих відділеннях.

З приходом до влади гетьмана система підпорядкування місцевих розшукових відділень залишилася незмінною. А координаційні функції Бюро карного розшуку при МВС за часів Тимчасового уряду (8-ме діловодство поліцейського департаменту) 20, перебрав інспекторський відділ ДДВ. Важка криміногенна обстановка в Україні під час приходу Скоропадського до влади змусила його вдатися до спроби суттєвої перебудови в галузі карного розшуку. Вже 30 червня 1918 р. губернським старостам було надіслано обіжник директора ДДВ з розробленим МВС законопроектом «Про створення карно-розшукових частин Державної Варти» і проекти штатів до них.

У цьому документі було рекомендовано розпочати формування відповідних територіальних органів, але зазначалося, що «штати не можна рахувати усталеними, оскільки вони не затверджені Радою Міністрів» 21. В цей час у Міністерстві юстиції відпрацьовувалось як варіант структурної побудови розшукової варти утворення відповідного департаменту у його складі з повним підпорядкуванням начальників місцевих розшукових відділень прокурорам окружним судів. Поки ж що згідно з тимчасовим штатним розписом карно-розшуковими відділами в губерніях і градоначальствах мали керувати начальники, безпосередньо підлеглі губернським старостам і міським отаманам, але призначалися вони на посаду за згодою прокурора відповідного окружного суду. Начальник відділу мав двох помічників у губернських містах із населенням до 200 тис. осіб, а у містах з більшою кількістю населення – на одного помічника більше, ніж мав начальник міської Державної варти. На окремий район загальної варти призначалися начальник карно-розшукового відділу району і два його помічники. Кожен начальник мав управління з окремими штатами. У градоначальствах карно-розшукові відділи мали таку ж організацію, як у губернських містах, за винятком того, що кількість помічників начальників дорівнювала кількості відділів загальної варти у градоначальстві. Кількість агентів розшуку в губернських містах та градоначальствах визначалася з розрахунку по чотири на кожний розшуковий район. Окремий штат столичного карно-розшукового відділу був у Києві. Він поєднував відповідні органи градоначальства і губернії. У підпорядкуванні начальників районів і їхніх помічників знаходилося 100 агентів розшуку. Кількість карно-розшукових агентів в Одесі становила 60 осіб.

У повітах існували підлеглі повітовому старості карно-розшукові відділення. Начальники цих відділень мали управління за окремим штатом і помічників: у містах з населенням більш, ніж 200 тис. осіб – двох, в інших – одного. Начальники карно-розшукових відділень районів повіту також мали управління і одного помічника на кожний міський район загальної варти.

Кількість агентів визначалася із розрахунку два на кожний район 22.

Згідно з інструкцією Департаменту поліції російського МВС від 9 серпня 1910 р. «Чинам сыскных отделений», якою продовжували керуватися українські карно-розшукові органи, особовий склад відділів і відділень бажано було розподілити на три основні групи, кожна з яких утворювала особливий загін і виконувала доручення начальника органу за такими категоріями злочинів: «1) вбивства, розбої, грабежі та підпали; 2) крадіжки і професійні злочинні організації (конокради, зломщики, кишенькові крадії, магазинні, худобні, залізничні зграї) і злодії різної злочинної спеціалізації; 3) шахрайства, підробки, обдурювання, фальшивомонетництво, контрабанда, продаж жінок до будинків терпимості та за кордон». Для керівництва кожного загону призначався один з класних чинів відділу (відділення). Службовці йому на допомогу розподілялися за особистими здібностями і знаннями злочинного середовища. Там, де дозволяла штатна чисельність карно-розшукового органу, передбачалося формування 4-го «летючого» загону – для постійних чергувань у театрах, вокзалах, для обходів, облав на волоцюг і для денної та нічної патрульної служби на вулицях, ринках та в інших громадських місцях. На службовців «летючих» загонів мали покладатися також окремі доручення вищого керівництва 23.

Штати управлінь карно-розшукової варти наочно ілюструє доповідь катеринославського губернського старости генерал-майора І. Черникова директорові ДДВ від 10 вересня 1918 р. На той час у губернії було: дев’ять начальників карно-розшукових відділів (губернський, вісім – повітових), 12 їхніх помічників, 106 начальників відділів районів, 42 їхні помічники, 234 розшукові агенти, дев’ять дресирувальників собак, дев’ять завідуючих антропометричною частиною, дев’ять фотографів, дев’ять завідуючих столами приводу, дев’ять секретарів і дев’ять скарбників 24.

Отже, за нашими підрахунками загальна чисельність карно-роз­шукової варти в Українській Державі становила близько 4 тис. осіб.

<< | >>
Источник: Тимощук О.В.. Охоронний апарат Української Держави (квітень – грудень 1918 р.): Монографія. – Харків: Вид-во Ун-ту внутр. справ,2000. – 462 с.. 2000

Еще по теме Карно-розшукова варта.:

- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -