<<
>>

Освідомча варта.

Організаційна побудова і функції освідомчих відділів регламентувалися особливими документами із грифом «таємно» або «цілком таємно». З перших днів приходу до влади гетьман доручив директору адміністративно-політичного департаменту МВС Ю.

Шкляревському створити освідомчий відділ. Безпосередньо цією роботою керував старший урядовець із особливих доручень Л. Пономарьов. Справа створення відділу значно активізувалася з 8 червня після надходження коштів і з приходом на посаду директора ДДВ П. Аккермана, колишнього товариша прокурора Віленського окружного суду; Л. Пономарьов став першим начальником освідомчого відділу. Цей підрозділ виконував такі завдання: попередження і припинення злочинів проти державного ладу і безпеки; збирання агентурної інформації про політичні виступи, страйки, повстансько-партизанський і профспілковий рух, політичні партії та їхніх функціонерів, настрій населення. У складі відділу було створено діловодства: загальне (особового складу і господарське), таємне, агентурне, залізничної варти, а також реєстраційна та фотографічна (дактилоскопічна) частини 25.

Освідомчий відділ ДДВ координував роботу цих органів у губерніях і градоначальствах, де, як і інші структури Державної варти, начальники освідомчих відділів безпосередньо підпорядковувалися губернським старостам і міським отаманам, листувалися з департаментом варти лише через них. Але начальник освідомчого відділу губернії і градоначальства призначався на посаду особисто директором ДДВ після затвердження міністром внутрішніх справ. Він мав власну канцелярію і штатних філерів, а також був зобов\'язаний добирати і навчати секретних агентів. Кількість філерів установлювалася залежно від заселеності і політичної атмосфери в місцевості. Наприклад, у Київському градоначальстві їхній штат налічував 80 осіб, в Одеському – 50, в Київській, Харківській, Катеринославській губерніях – 50, Полтавській, Херсонській, Чернігівській, Волинській, Подільській – 40, в Миколаївському градоначальстві – 20 осіб.

Канцелярія начальника губернського освідомчого відділу вела справи за встановленим департаментом варти зразком: реєстрація даних огляду, агентурні записки, щоденники огляду, відповідні довідки; реєстрація всіх осіб у справах відділу; книга грошової звітності; справи з листування 26. До складу губернських освідомчих відділів за тимчасовими штатами від 6 серпня 1918 р., крім начальника, входили: старший діловод (заступник начальника відділу),три діловоди, шість їхніх помічників, журналіст, шість канцеляристів 2 розряду і перекладач 27. Більш дрібних структурних підрозділів освідомчої варти не існувало. Висновок В. Сідака про повітові освідомчі відділи, що підпорядковувалися відповідним старостам 28, не відповідає дійсності. Наведений ним штатний розпис стосується карно-розшукових підрозділів варти. Управлінське ядро освідомчої варти у кожній з адміністративно-територіальних одиниць Української Держави не перевищувало 20 осіб. Про це свідчать, зокрема, службові звіти і грошові відомості начальника Полтавського освідомчого відділу за липень – грудень 1918 р. 29. Разом з філерами чисельність штатних співробітників освідомчої варти в Україні не перевищувала 1 000 осіб. Інформування про політичний стан у повітах і міських районах здійснювали відряджені агенти зовнішнього (філери) і внутрішнього (секретні співробітники і допоміжні агенти) нагляду. При їх доборі і вербуванні начальники територіальних освідомчих відділів Української Держави використовували досвід роботи царських «охоронок», що створювалися й існували в Росії з кінця ХІХ ст. до 1 березня 1914 р. як окремі органи політичного розшуку. У своїй діяльності українська освідомча варта продовжувала керуватися «Инструкцией начальникам охранных отделений по организации и ведению внутреннего (агентурного) наблюдения», «Инструкцией по организации наружного (филерского) наблюдения» (1907 р.), «Инструкцией по ведению внутреннего наблюдения в жандармских и розыскных учреждениях» (1914 р.) 30. Про дотримання основних принципів штатної організації і службової діяльності «колишніх органів політичного розшуку» доповів міністру внутрішніх справ директор ДДВ 11 липня 1918 р.

Зрозуміло, що для секретних співробітників не встановлювалось спеціального штату, їхня кількість залежала від конкретних обставин і засобів роботи з агентурою департаментського і місцевих освідомчих відділів. Але секретних агентів повинні були мати всі, без винятку, освідомчі відділи.

Вже в першому параграфі Інструкції про організацію і ведення внутрішнього нагляду зазначалося, що «до обов’язків особи, яка відає політичним розшуком, належить перш за все придбання і збереження секретної агентури – єдиного досить надійного засобу, який забезпечує освідомлення. Зовнішній нагляд є лише допоміжним і досить коштовним засобом для розробки агентурних відомостей та для прикриття конспіративності агентурного джерела».

Штати філерів, належних до територіальних освідомчих відділів, також не були сталими. 4 листопада директор ДДВ надіслав до губернських старостів і міських отаманів обіжник, де пояснював, що «вказана чисельність агентів є лише нормою для розрахунку визначених коштів утримання, начальники освідомчих органів мають можливість приймати агентів, визначаючи їм розмір утримання на власний розсуд, за умови, щоб загальна сума не перебільшувала встановленого грошового авансу» 32.

Крім того, до виконання окремих дій в освідомчій галузі залучалися службовці загальної і карно-розшукової варти, які повинні були беззаперечно здійснювати всебічне сприяння освідомчим органам.

Так, 2 серпня 1918 р. в Миколаївську міську в’язницю за адміністративною санкцією міського отамана полковника Черепанова на підставі закону Тимчасового уряду від 2 серпня 1917 р. були заарештовані начальник міської варти Зіберт, його помічник Барон, помічник начальника 2-ї адміністративної частини Лавут і начальник варти заводу «Наваль» Асушкин. Вони відмовилися виконати розпорядження директора ДДВ про здійснення розшукових дій політичного характеру відносно деяких колишніх членів Центральної Ради, Ради робітничих і солдатських депутатів. Підставою для їхнього арешту стала заява про те, що вони «не вважають для себе можливим ні з моральної, ні з правової точки зору виконувати подібні доручення, оскільки закон Тимчасового уряду не покладає на службовців міліції обов’язки по політичному розшуку» 33.

18 листопада до начальника Полтавського губернського освідомчого відділу звернувся з рапортом начальник Лубенського повітового карно-розшукового відділення, в якому доповідав, що згідно з назвою дорученого йому відділення в його «компетенцію повинні надходити на виконання всі справи чисто кримінального характеру». Незважаючи на це, за розпорядженням полтавського губернського старости до провадження карно-розшукового відділення надійшли справи «по розшуку і встановленню негласного нагляду за 47 особами, які викликають підозру невизначеного характеру», а також наказ про розшук і затримання більшовицького агітатора Г. Бондацького. Начальник Лубенського карного розшуку пропонував надалі до справ політичного характеру залучати «Начальників Міських і Повітових Варт, які мають більший штат службовців, добре озброєних і розташованих на території населених місцевостей». З огляду на вказані доводи він прохав пояснити, чи може очікувати «в майбутньому інших таємних доручень політичного характеру». На цей рапорт начальник Полтавського освідомчого відділу відповів, що такі «пропозиції робить Повітовий староста і від нього особисто залежить, кому їх передати для виконання» 34.

В цей час ДДВ вдався також до царського досвіду створення окремих «охоронок». Так звані «розшукові наглядові пункти» стали створюватися на станції і в районах Києва у підпорядкуванні начальника столичного освідомчого відділу 35. В умовах нового політичного дрейфу гетьмана до «білої» Росії стара імперська схема організації політичної поліції знайшла своє втілення в Україні.

<< | >>
Источник: Тимощук О.В.. Охоронний апарат Української Держави (квітень – грудень 1918 р.): Монографія. – Харків: Вид-во Ун-ту внутр. справ,2000. – 462 с.. 2000

Еще по теме Освідомча варта.:

- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -