<<
>>

Зв’язок, господарське та канцелярське забезпечення.

Будівлі вартових управлінь і канцелярій забезпечувалися телефонним зв’язком і користувалися поштовими послугами, як і всі державні установи. Для освідомчих органів встановлювався особливий режим роботи ланок зв’язку.

Наприклад, начальник Полтавського освідомчого відділу мав прямий телефонний зв’язок з губернським старостою і ДДВ, минаючи міську телефонну станцію і канцелярію відділу. 30 серпня згідно з розпорядженням старости міський електрик зробив усі необхідні відводи електричних дротів, земських і міських телефонних кабелів, арматурні роботи за вказівками начальника освідомчого відділу. Останній 14 вересня звернувся з листом до начальника Полтавської поштово-телеграфної контори. В ньому вказувалося на необхідність службового розпорядження поштарям про суворе дотримання особливого порядку доставки до відділу кореспонденції: «тільки за підписом чергового по канцелярії в книзі про доставку». А. Зуєв наполягав на забороні поштарям кидати службові пакети у дверну щілину із надписом «Для листів», оскільки вони «майже всі термінові та таємні і у такий спосіб передачі можуть легко загубитися» 126.

Господарські і канцелярські послуги для службових приміщень усіх вартових підрозділів повністю покривалися за державні кошти. Загальне уявлення про їх забезпечення меблями і приладами дає лист від 19 жовтня 1918 р. інспекторського відділу ДДВ до загального відділу. В числі обов’язкових канцелярських забезпечень вартових органів вказувалися столи з шухлядами і замками до них, шафи, стільці, настільні лампи, вішалки, папір для листування, стрічки для друкарських машинок, чорнильниці, ручки, прес-пап’є, ножиці, рахівниці, булавки, олівці, нитки, папки, розрізний алфавіт, бланки настільних реєстрів тощо. Ці речі начальникам органів дозволялося закупати на місцях за рахунок відпущених кредитів, про що складалися звітні документи 127. У «Державному вістнику» за 24 серпня 1918 р.

було наведено розпис норм кредитів на канцелярські видатки, що на рік становили для міських відділів варти від 1 600 до 4 000 крб., районних відділень – від 1 800 до 6 000 крб., повітових відділів – від 4 200 до 6 000 крб. залежно від їхніх категорій.

Особлива фінансова звітність встановлювалася для освідомчих органів. Щомісячні фінансові відомості про використання грошових авансів начальниками губернських освідомчих відділів мали гриф «таємно». Це було пов’язано із включенням до них витрат на секретну агентуру. Для оплати її послуг встановлювалися розряди освідомчих органів, залежно від яких визначалися щомісячні розміри державних кредитів. Столичний становив 25 тис. крб., 1-го розряду (Харківщина, Катеринославщина, м.Одеса) – 15 тис. крб., 2 розряду (решта губерній і м.Миколаїв) – 10 тис. крб. Ці кошти передбачали витрати на утримання конспіративних квартир із розрахунку одна для зустрічей не більш як з 20 секретними агентами; сплату вартості передачі оперативних відомостей поштою, по телефону чи телеграфу; грошову винагороду агентам за інформацію; витрати на спілкування з інформаторами. Облаштування конспіративних квартир здійснювалось за вимогами Інструкції про організацію і ведення внутрішнього нагляду 1907 р. Така квартира не повинна була розміщуватися в місцях, де за нею міг встановлюватися постійний нагляд (сусідство трактиру, саду, молочної лавки, стоянки візників, трамвайного павільйону, громадського закладу тощо). В ній обов’язково мали бути окремі вхід і вихід, які б не сполучалися із загальним двором. У внутрішньому влаштуванні квартир треба було передбачати уникнення «самої можливості зустрічі двох співробітників». Навіть незначні відомості про підозру у провалі конспіративної квартири повинні були слугувати підставою для термінової її переміни.

Таємні зустрічі із секретними агентами могли здійснюватися також у власних помешканнях штатних співробітників варти, які «користувалися особливою довірою, не займали показових посад і яких ніхто із службовців, відомих у місті, особливо у форменому одязі, не навіщав».

Господарям таких помешкань сплачувалися гроші за використання їхньої житлової площі 128.

В авансових звітах начальників освідомчих відділів до ДДВ розпис конкретних витрат на агентуру не проводився. Вони включалися до щоденних фінансових зазначень.

Наприклад, поряд з канцелярськими, господарськими рахунками, відшкодуваннями вартості службових відряджень, грошовими утриманнями за посадовими окладами у звіті начальника Полтавського освідомчого відділу вказувалося: «2 липня. Придбання відомостей від різних осіб – 45; 3 липня – те ж само – 30; 5 липня, сплачено агентам контррозвідки – 100, поїздка до Константинограда – 30; 6 липня, видано на витрати для придбання відомостей в Константиноградському повіт – 100; 7 липня, візник у справах служби – 12, витрати в ресторані для придбання відомостей – 18, візник і носій – 15, газети – 1».

Більш детально витрати пояснювалися в окремих авансових звітах про службові відрядження.

Так, в.о. помічника діловода Полтавського освідомчого відділу про від­рядження з 19 до 27 серпня 1918 р. звітував: «Квиток від ст. Полтава до ст.Гребінка (191 в.) – 12 крб. 50 коп., візник на ст. Полтава Київська – 5 крб., візник зі ст. Полтава до м. Пирятина (15 в.) – 12 крб. 50 коп., наймання конспіративної квартири – 19 крб. 50 коп., візник в м. Пирятин – 3 крб., візник на ст. Гребінку із Пирятина (15 в.) – 11 крб., квиток до ст. Яготин (45 в.) – 2 крб. 80 коп., візник від ст. Яготин до маєтку – 6 крб., візник до Пана Животинського і назад – 4 крб., квиток до ст. Переяслав – 25 крб., наймання конспіративної квартири в Переяславі – 19 крб. 50 коп., візник в м.Переяслав – 6 крб., візник на пристань Переяслав – 9 крб., квиток до м. Кременчука – 22 крб. 20 коп., візник на ст. Кременчук – 7 крб., квиток до м. Полтави (111 в.) – 9 крб. 50 коп., візник зі ст. Полтава Південна – 10 крб., добові за 8 діб по 9 крб. на добу – 72 крб.; загалом – 259 крб. 65 коп.»

Окремим поясненням безпосереднім начальникам підлягали витрати на придбання відомостей від секретних агентів.

У липні 1918 р. начальник Полтавського освідомчого відділу мав зустріч з інформаторами в ресторанах, про які зазначив: «Сплачено в готелі «Європейський» за вечерю. Салат – 5, лікер – 20, кава – 6, сироп – 1, сірники – 0.30, 5% офіціанту – 2.50, за номер – 100, пляшка горілки в номер – 11.55, 2 огірка – 1, кава – 2, 5% офіціанту – 0.55. Сплачено в «Дворянському клубі». 1 чарка горілки – 6, сніданок – 6, огірки – 0.50, квас – 2.50, 5% офіціанту – 0.45. Сплачено в «Дворянському клубі». 1/2 червоного – 45, 2 кваси – 5, салат – 4.50, 2 обіди – 12, кава – 8, 5% офіціанту – 1.60. 1/2 горілки – 38, оселедці – 8, салати – 7, 3 вечері – 18, 5% офіціанту – 4.50» 129.

Звітами про грошові винагороди секретним агентам були їхні власноручні розписки, які зберігалися в таємних особових справах. Влітку 1918 р. територіальним освідомчим відділам міськими і губернськими та повітовими земськими управами було передано майно колишніх жандармських управлінь, включно архівні матеріали 130. Це дозволило активніше використовувати в діяльності освідомчої варти старих агентів царської політичної поліції.

13 серпня міністр внутрішніх справ І. Кістяківський дозволив губернським старостам і міським отаманам з державних коштів, які їм відпускаються на урядування, видавати «винагороду особам, згодним за гроші повідомляти цінну інформацію для боротьби з повстанцями, за видачу зачинателів і вожаків рухів, вказівки схронів зброї». Такі виплати вони мали право робити понад особливі кредити, що відпускалися на роботу карно-розшукової і освідомчої варти. Але при цьому місцеві керівники повинні були пам’ятати перестороги Інструкції 1907 р. про те, що «відомості прибулих осіб, які вимагають плату за кожну окрему вказівку, за той чи інший революційний захід («штучники»), звичайно, повинні використовуватися в інтересах справи, але до таких відомостей слід ставитися з великою засторогою і ретельно перевіряти їх всіма засобами. Досить часто відомості ці бувають провокаційними, а інколи просто «дутими».

Тому директор ДДВ, що обіжником доводив дозвіл міністра, зазначив: «Якщо добування таким чином відомостей буде недостатньо, то досвідчений Начальник Державної варти буде завжди ознайомлений про становище в губернії через надійних приватних осіб, яким дорогі порядок і спокій в Державі і які погодяться навіть безкоштовно надавати йому необхідні відомості» 131. За інформацію про підпільників також сплачували гроші німці й австрійці. Типовим було оголошення австро-угорського військового коменданта м. Новий Буг на Херсонщині про видачу більшовицьких агітаторів. 100 крб. обіцяно за відомості про них, 200 крб. – за вказівку адреси мешкання і 500 крб. – за видачу керівників підпільних груп 132.

Система фінансових витрат на розвідувальні заходи у кримінальному світі і складання звітності по них не мали суттєвих відмінностей. Разом з тим карно-розшукові підрозділи варти відчували на той час більшу потребу в спеціальному обладнанні, яке виготовлялося за рахунок державних кредитів. У їхніх арсеналах були реєстраційні бюро і кінологи зі службово-розшуковими собаками. Згідно з Інструкцією «Чинам сыскных отделений» 1910 р. в реєстраційних бюро карно-розшукових органів мали бути: «1) фо­тографія з антропометричним і дактилоскопічним кабінетом, де також виконувався опис прикмет злочинців за системою словесного портрета; 2) карткова реєстратура, яка включала в себе реєстраційні карти злочинців з фотографіями, антропометричними і дактилоскопічними даними; 3) довідки про судимість і відомості про ув’язнених в місцевих тюрмах; 4) картковий розшуковий алфавіт; 5) альбом злочинців і осіб порочної поведінки за категоріями злочинів; 6) колекції почерків, засобів вчинення злочинів, злодійських інструментів і шахрайських пристосувань; 7) відомості за поточним наглядом і 8) газетні вирізки і відомості».

Порядок збереження негативів і звітність за фотографіями, правила дослідження документів і слідів злочинів в українських карно-розшукових органах залишилися незмінними і визначалися обіжником російського директора Департаменту поліції від 29 грудня 1906 р.

Реєстраційні карти злочинців складали на старих бланках російського МВС у чотирьох примірниках. Два примірники надсилали до реєстраційної частини ДДВ, одну карту з фотографією злочинця розташовували в алфавітному порядку у першому відділі, іншу для встановлення особи за даними антропометрії, дактилоскопії та словесного портрета – в другому відділі.

Для упізнання особи також використовувалися довідки про судимість, які були складені російським Міністерством юстиції і за останні 20 років їх надсилали до поліцейських управлінь. Крім того, в карно-розшукових відділах вели щоденні карти на всіх осіб, затриманих за звинуваченням у кримінальних злочинах або провинах.

Особливий картковий розшуковий алфавіт складали на окремих бланках дрібного формату. До нього залучали всі розшукові картки, що надходили за обіжниками директора ДДВ, а також за розпорядженнями місцевої влади та інших установ. У разі знаходження або затримання особи картку не знищували, а в ній лише робили позначку про припинення розшуку.

Альбоми злочинців складалися з фотографій професійних злодіїв і осіб аморальної поведінки, зареєстрованих розшуковими органами, а також з портретів, добутих в інших установах, від іноземної поліції та агентурним шляхом. Для осіб кожної злочинної категорії існував окремий альбом. Його сторінки були пронумеровані, на початку знаходився алфавітний список осіб, занесених до альбому. Портрети злочинців з альбому використовувалися для розшуків, а також для пред’явлення свідкам і потерпілим. Найбільш корисними для цього вважалися фотографії на повний зріст.

Колекції листів і паперів з почерками злочинців, які не підлягали залученню до матеріалів дізнання, зберігали в особливому наряді під нумерацією і особливим алфавітом. Засоби вчинення злочинів збирали і зберігали у спеціальній шафі у кімнаті, де не проводили допити. Їх використовували для порівняльного аналізу під час розшуків, а також для навчання новачків.

За поточним наглядом складали, систематизували і зберігали добірки відомостей стосовно району діяльності відповідного карно-розшукового органу. Постійному поновленню підлягали відомості за такими категоріями: про кубла злочинців, нічліжні будинки, чайні лавки, постоялі двори, місця збуту краденого (ринки), злодійські квартири, будинки розпусти, вокзали; шинки, готелі, мебльовані кімнати, таємні квартири зустрічей; про місця найму робочої сили; про осіб, які перебувають під наглядом варти в адміністративному порядку; про осіб, які «промишляють розпустою, звідництвом, сутенерством, педерастією, доставкою жінок до будинків терпимості»; про позбавлених права обіймати деякі посади, як-то візників, сторожів, двірників, швейцарів; про неблагонадійних натирачів підлоги, водопровідників; та інших майстрових, які під приводом своєї професії користуються доступом до будинків для вчинення крадіжок; про осіб, неодноразово покараних за порушення поведінки у громадських місцях; про професійних жебраків. Відомості викладалися на особливих аркушах, які складали наглядову частину карно-розшукового органу. На великомасштабних мапах і планах міст зазначалися місця особливого нагляду. Крім того, в кожному відділенні мали бути мапа пароплавних сполучень, поштових шляхів Російської імперії, мапа губернії, плани губернського міста з приміськими помешканнями, довідники з різних галузей торгівлі та промисловості, з морських і сухопутних сполучень, списки чинів різних установ, путівники, плани міст і курортів, в яких можуть бути зв’язки злочинного середовища 133.

Все це на той час складало досить потужну базу спеціального обладнання, необхідну для здійснення розшукових функцій. До послуг «розшуковців» зверталося навіть німецьке командування. 11 вересня 1918 р. німецький етапний комендант м. Речиці звернувся у департамент Державної варти з проханням направити в його розпорядження «поліцейську собаку з поводирями для розшуку численних членів розбійницької ватаги, яка переховується у лісових болотах». У жовтні почали засновувати в губерніях розплідники для розведення службових собак. Дактилоскопічна і реєстраційна частина з відповідним обладнанням існували у складі освідомчого відділу ДДВ 134.

Разом з тим слід зазначити, що в українському карному розшуку тогочасні наукові досягнення не використовувалися на належному рівні. Це значною мірою було пов’язано із загальним відставанням Російської імперії від Західної Європи в організації розшукової справи 135. МВС не мало своїх науково-дослідних установ, які б займалися вдосконаленням засобів боротьби із злочинністю. Натомість Військове міністерство Української Держави отримувало на наукову діяльність цільові кошти з бюджету.

Наприклад, на утримання дослідних військових полігонів призначалося щорічно 120 тис. крб., для артилерійських дослідів – 10 тис. крб., на наукові видання з гарматної частини – 1 тис. крб., на закордонні наукові відрядження старшині – 10 тис. крб. Утримання особового складу бактеріологічної лабораторії при Головній військово-ветеринарній управі коштувало державі на рік 4 550 крб., ще 1 600 крб. призначалося на її канцелярські і господарські витрати, 13 200 крб. відпускалося на «негайні витрати: апарату, хімічний посуд, лабораторних тварин і фураж для них» 136.

Отже, з архівних джерел очевидно, що налагодження фінансування вартових потреб створювало сприятливі умови для спроможності вартовими виконувати службові обов’язки, але загалом гетьманському уряду не вдалося створити дійову систему забезпечення Державної варти. Суттєві недоліки в матеріальному постачанні і озброєнні вартових підрозділів були пов’язані з міжвідомчими неузгодженнями, викликаними визначенням державного курсу України на створення власної армії.

<< | >>
Источник: Тимощук О.В.. Охоронний апарат Української Держави (квітень – грудень 1918 р.): Монографія. – Харків: Вид-во Ун-ту внутр. справ,2000. – 462 с.. 2000

Еще по теме Зв’язок, господарське та канцелярське забезпечення.:

- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -