Озброєння.

Вартові недостатньо були забезпечені й табельною зброєю, хоча за часів війни в Україні її залишилася велика кількість. Крім того, продовжували діяти вісім військових державних заводів: пороховий, патронний, споряджувальний, хімічний, бензольний, азотний і два арсенали 113.

Так, 21 серпня начальник Полтавського освідомчого відділу звернувся до губернського інспектора варти з поданням про виділення 40 револьверів для службовців. Але лише 17 жовтня його підлеглий І. Бейленчі отримав у Кременчуцькому карно-розшуковому відділенні для озброєння своїх колег по службі п’ять револьверів системи «Нагана» і чотири – системи «Стейєра». Загалом на 19 службовців Полтавського освідомчого відділу припадало 12 одиниць зброї: шість «Стейєрів», три «Нагани» і три «Браунінги» 114.

Не набагато кращими були справи в інших вартових підрозділах. Чимало зброї відібрали у міліціонерів під час панування на початку 1918 р. в Україні більшовиків. Військово-революційні комітети видавали тоді накази про обов’язкову здачу зброї службовцями всіх нерадянських установ.

Характерною для цього часу є телеграма Катеринославського військово-революційного залізничного штабу від 19 березня 1918 р. до лінійних ВРК, що вимагала від всіх «комісарів по міліції і самої міліції повної здачі всієї наявної в неї зброї, яку ВРК повинні прийняти з необхідною точною звітністю». Винні у нездачі зброї або навмисному її прихованні притягалися до суду революційного трибуналу 115. Тому, наприклад, чигиринський міліціонер Ковтуненко, побоюючись за своє життя, в лютому 1918 р. здав свій табельний «Сміт і Вессон» з шістьма ладунками набоїв до нього більшовицькому комісару.

Зазначені марки озброєння і спорядження були типовими й для вартових підрозділів. Вартові резервні сотні, крім того, мали кулемети систем «Максима», «Кольта» чи «Льюіса». Міські вартові озброювалися лише шаблями і вогнепальної зброї не мали 117.

Восени 1918 р. залізнична варта почала отримувати зброю від воєнізованих підрозділів залізничної охорони, підпорядкованих Міністерству шляхів. 8 листопада начальник залізничного відділу ДДВ Делянов надіслав отаманам залізничних районів правила використання нової зброї.

В обіжнику зазначалося, що «у зв’язку з видачею для озброєння вартовим гвинтівок і отриманням від чинів залізничної охорони револьверів і шабель пропонується чинам залізничної Державної варти прийняти і виконувати: 1. Під час обходів станцій району у складі патрулів і команд, а також у випадках, коли можливо очікувати застосування зброї, вартові повинні бути озброєні тільки гвинтівками без шабель і забезпечені достатньою кількістю набоїв. 2. На постах внутрішніх: всередині вокзалу, на платформах, при догляді поїздів і т. і. вартові можуть бути озброєні револьверами при шаблях. 3. Гвинтівка носиться на правому плечі, вартовий притримує її правою рукою за ремінь на висоті грудей. 4. Під час зустрічі з Начальством вартовий, озброєний гвинтівкою, честі не віддає, а стає «струнко», повертає голову в бік Начальника і стрімко, відриваючи руку від ременя гвинтівки, охоплює приклад гвинтівки» 118.

Дозвіл на зберігання і носіння вогнестрільної зброї надавався комендантами військових залог союзників на підставі подання губернського чи повітового старости для всіх українських установ, яким за родом службової діяльності належало застосовувати зброю у вказаних законом випадках. Службовці отримували посвідчення встановленого зразка, в якому українською і німецькою мовами вказували ім’я, по батькові і прізвище того, хто отримав зброю, його адресу, посаду, мету видачі зброї, номер і марку зброї.

У зв’язку з важкою криміногенною ситуацією на залізницях 13 листопада МВС надав право отаманам вартових залізничних районів дозволяти носіння і зберігання зброї залізничникам і всім мешканцям смуги відчуження залізниці. Для цього потрібно було подати прохання на ім’я начальника відділу залізничної варти, до якого територіально належав мешканець, з доданими квитанцією про сплату встановленого гербового збору і фотографією. Після наведення довідок про політичну благонадійність і відсутність судимості особи начальник відділу запитував дозвіл найближчої німецької комендатури і видавав посвідчення. В канцеляріях відділів для обліку озброєних мешканців залізничної смуги зберігалися корінці посвідчень з їхніми власними підписами. На отаманів районів покладався нагляд за дотриманням вказаних умов видачі зброї. У випадку знаходження зброї в осіб без посвідчення вона вилучалася, а порушника притягали до юридичної відповідальності 119.

Ремонт зброї здійснювався за рахунок державних кредитів збройними майстрами військового відомства. У «Державному вістнику» за 24 серпня 1918 р. наведено повний розпис норм розрахунків, за якими відпускалися бюджетні асигнування на рік: пістолет – 10 коп., шабля – 30 коп., гвинтівка – 25 коп.