Чари і медицина: сила забирати і повертати здоров’я

Ми ледь уявляємо, наскільки тісно чари пов’язані з історією медицини. Приміром, нідерландський історик Марійке Ґійсвійт- Гофстра вважає, що на певному етапі - в одних країнах раніше, в інших пізніше - відьомство почало асоціюватися лише зі сферою здоров’я^[397].

За тогочасними уявленнями, чари мали силу викликати хворобу і навіть смерть людини, тому нерідко пошесті й епідемії приписували відьмам та їхньому чародійництву^[399]. Це своєрідне пояснення нещасть було твердо обмежене: не кожна хвороба, а тим більше смерть пов’язувалися з відьомством. Розпізнаючи знаки, що вказували на ймовірну причину лиха, люди навіть у разі якоїсь загадкової хвороби могли не згадувати чарування серед її можливих причин^[400]. Скажімо, чари майже ніколи не фігурують як причина смерти старих людей, а «вбивство звичайно було тільки вбивством, а не зачаруванням»^[401]. Інакше ставилися до смерти молодих і здорових людей та дітей, у таких випадках імовірною причиною загибелі нерідко вважали зачарування. Але знов-таки в особливих ситуаціях: якщо підозрювали, що за хворобою чи смертю криється «зла людина», «відьма», яка потенційно могла її спричинити, - без неї зачарування просто не могло відбутися.

Є свідчення, що зачарування сприймали як специфічну хворобу. Припускаючи існування цієї уявної «відьомської хвороби», Ліланд Естес стверджує:

Саме стереотипна відьомська хвороба, а не особа відьми, як зазвичай вважали, стала причиною полювання на відьом. Насправді європейська цивілізація не намагалася викорінити окремий різновид людей, а лише переслідувала «розносників» конкретної хвороби^[402].

Дозволю собі не погодитися з цією радикальною концепцією, хоча не можна ігнорувати той факт, що віра у «відьомську хворобу» посідала важливе місце у відьомській мітоло- гії. У багатьох українських джерелах є підтвердження того, що зачарування вважалося особливою хворобою, наприклад у лікарських і господарських порадниках XVIII сторіччя, які дійшли до нас у великій кількості. Інформація в цих збірниках подавалася іноді хаотично, а іноді впорядковано, і тоді рецепти як зберігати молоко йшли окремо від порад як лікувати головний біль, ревматизм чи діярею. Лікарські книжки містили поради стосовно діягностування захворювань, рецепти медичних засобів, корисну інформацію про цілющі властивості деяких субстанцій (наприклад, кави чи горілки)^{[403] [404] [405] [406] [407] [408], рекомендації по догляду за хворими, тексти замовлянь і так званих «молитов» для подолання недуги.}

Часто в медичних книжках подибуємо поради, пов’язані з чарами:

Дягил зєлє єст пожітєчноє протів чаровніком, и кто его прі собі носит, нє бойся жадних чаров а звлаща от злих жєн¹⁴⁽⁾.

Лік на чари. ...треба сщіпа альбо з груші альбо з яблони скюръки, то есть лубья, то то варіти моцно и тим мити хорого на разі, то тому будє шкодит, кто вчініл⁴¹¹.

Ащє кто хощєт нє боятіся відм, на масноє пущаня остав каждои страви, и въложи в горнєц, и закопай под порогом, и на Вєлікдєнь вими єго, и знаидешь там хробака, и держи єго, одвсі відми оузнаєш¹⁴².

Корень дягловій при собі носить, альбо чернобіль, уроки и чари отгоняєт^ш.

Як бачимо, чари сприймалися як недуга, якій можна запобігти, якщо дотримуватися простих рекомендацій. Медичні книжки часто-густо містять ще й замовляння, за допомогою яких можна вилікувати зачаровану людину⁴¹⁴.

Bipa в зачарування як хворобу позначилася і на судових матеріялах. Перечитуючи розповіді й свідчення на відьомських процесах, поступово розумієш, чим же для тогочасних людей було зачарування.

19. Сторінка з лікувального порадника 1534 року (Історія української культури у 5 томах. Том 2. Київ: Наукова думка, 2003, c. 469)

Визначальну роль у його дія- гностуванні відігравав критичний збіг обставин"’. Аби виникли сумніви у звичайності, природності хвороби, вона, по-перше, мала бути несподіваною і супроводжуватися дивними й незрозумілими симптомами. Як уже сказано, зачарування передусім підозрювали, коли недуга вражала молодих і ніби ж цілком здорових людей.

По-друге, коли хвороба, яку вважали наслідком чаклунства, проявлялася після конфлікту з людиною, що мала славу відьми, або після її прокльонів чи загадкових махінацій. Якщо ж не було ні того, ні того, про відьомське походження хвороби навіть не йшлося.

Як ця схема працювала на практиці? Перечитаймо кілька історій із попередніх розділів. Коли 1733 року несподівано і нібито смертельно захворів чоловік Катерини Гломбовичової, вона побачила в цьому наслідки зурочення. У Катерини були докази: кілька самовидців розповіли їй, що Олена Козицька, з якою раніше жив її чоловік, не раз насилала на нього прокльони, приказуючи, що він ще пошкодує і жити йому залишилося недовго^{[409] [410].}

Або ж історія 1747 року з дітьми млинаря Івана Бутелю- риця з містечка Ліснівці. Хлопці бачили на цвинтарі біля греблі Марушку Петрикову й Іваниху Мельничку, які робили щось дивне. Згодом обох жінок з ґвалтом заарештували, а за кілька днів Бутелюрців син раптово й страшно захворів - у нього відібрало руки й ноги.

Ще раз пригадаймо хворобу й смерть дитини Данила Чижевського з Вижви, що сталася 1732 року нібито внаслідок конфлікту з Олянушкою Колядичевою, яка мала славу відьми. Під час сварки Олянушка проклинала дітей Чижевського, а незабаром його дитина, яка ще напередодні була здоровою й веселою, занедужала й за кілька днів нагло померла^{[411] [412]. Збіг обставин: сварка, прокльони, несподівана хвороба й смерть дитини - наштовхнув батьків на думку про чародійництво.}

Найчастіше підозри в зачаруванні породжували недуги дітей і особливо їх нагла смерть після незвичайної хвороби^[413]. B разі масових захворювань батьки гуртувалися для переслідування людини, яка, на їхню думку, наслала хворобу. Четверо жителів містечка Остер - Єцко Цецера, Ясько Кошин, Kapno Крублик і Ясько Рибалка - 1628 року звинуватили в чаклунстві Варвару Цергову, яку вважали винною у хворобі своїх дітей^[414].1727 року кілька ремісників з олицького цеху кушнірів теж запідозрили зачарування як причину недуги дітей. Незадовго перед тим у них стався конфлікт із Мацеєм Суховичем, дружина якого в запалі сварки прокляла дітей цеховиків^[415].

Підозри в зачаруванні міг викликати не лише відкритий конфлікт, коли хтось зозла вигукував прокльони, а й дивні, незрозумілі, загадкові вчинки когось із близького оточення.

1730 року в родині Ігнатовичів з Олики захворіла дитина. Батьки побачили в цьому дію чарів після розповіді Мики- тихи Безпучки, котра бачила, як дружина Степана Камінсь- кого брала землю під вікнами Ігнатовичів. Ці незрозумілі дії негайно витлумачили як чародійництво.^{[416] [417] Ганна Шкопили- xa з Олики теж вирішила, що її дитина, яка померла 1739 року, стала жертвою зачарування. Підозру в ній посіяли Гаврило Лемкевич із дружиною: вони бачили, як Ганна Райська готувала чари, що ними, мабуть, і зачарувала дитину Шкопилихи[418].}

Так само хвороби дорослих уважали наслідком зачарування, якщо їм передували якісь загадкові події. Гнат Телеп- нін із села Березнича Руського воєводства кілька років хворів і вже чимало витратив на лікарів. Нарешті, 1616 року він пригадав, що незадовго перед недугою Іван Телеп’янов посипав його якимсь дивним і, напевне, чарівним порошком. Ha думку Гната, це й стало причиною його хвороби, тож він оскаржив Івана в зачаруванні⁴⁵⁴. Григорій Кручинський із Кам’янця 1717 року звинуватив Мартина Щурковського у зачаруванні свого господаря, котрий занедужав після того, як Мартин заховав десь на печі кінську ногу^[419].

Припускали, що без відьомства не обійшлося і в інших випадках. Наприклад, житель Дубна Степан Ґембаровський 1732 року раптово заслаб. Хвороба затягнулася на кілька тижнів, відтак запідозрили, що чоловіка зачарувала сусідка, дружина Андрія Дембського. Вона порозкладала на огорожі Ґембаровських якесь чарівне зілля, що й стало, як гадали, причиною захворювання^[420]. У листопаді 1747 року Гапку Пе- трикову з Ліснівців оскаржили в чаклунстві. Кілька людей свідчили, що вона зачарувала урядника, котрий невдовзі й помер від того. Самовидці бачили, як Гапка стояла при дорозі, коли повз неї їхав урядник, а потім тричі набрала землі в жменю й кинула йому вслід, тричі сплюнувши. Того самого тижня урядник захворів і помер, це одразу пов’язали з дивним епізодом на дорозі\'⁵⁷. Праскевія Іванівна, мати майора Марцева з села Гутенівка на Лівобережжі, страждала від важкої й страшної недуги, від якої померла 1759 року. Син покійниці вважав її хворобу наслідком зачарування, бо перед тим хтось прислав їм додому заячу лапу⁴³⁸.

Іноді «призвідці» хвороб відкрито заявляли про свою причетність або про наміри нашкодити чиємусь здоров’ю за допомогою магії. Згадаймо конфлікт 1767 року в Дубні між мірошниками Яськом і Карпом, коли Ясько вдався до послуг «чаклуна» Тимка Середи, який виготовляв різне зілля. Невдовзі по тому у Карпа паралізувало ноги і люди, які знали про сварку між млинарями, пов’язали його хворобу з діями Яська й Тимка Середи.

Ha Лівобережній Україні зачаруванням часто пояснювали так звані закрутки на полях^{[421] [422] [423] [424]. Знайти таку закрутку на своєму полі було поганим, зловісним знаком. Уважалося, що їх зав’язують відьми для шкоди власникам ниви, а розв’язати, точніше вирвати колосся з закруткою, міг тільки той, хто зав’язав, або ж досвідчений знахар. Якщо це робила людина без відповідних магічних здібностей і знання, то після обжинків чекали великого лиха й неприємностей: передусім вірили, що захворіють горе-чарівник і ті, хто їв хліб із цього лану. 1785 року люди в селі Гатурівка несподівано похворіли на якусь загадкову недугу: спочатку у них відібрало руки й ноги, а потім восьмеро людей померло. У рапорті київському намісникові було вказано, що причиною хвороби й смерти стали чари. Серед жертв незрозумілої пошесті була родина Василя Чорнодіда, який мав славу чаклуна. Як з’ясувалося, на полі знайшли закрутку і Василь заявив, що може її «ліквідувати», бо в нього є для цього відповідна сила. Ta коли з тієї ниви зібрали врожай і Василева родина поїла хліба з нового зерна, всі одночасно захворіли. A Василь ніби сказав односельцям, що вже ні він, ні його сім’я не видужають, і вони таки померли. Начебто через ту саму закрутку загинула й сім’я Івана Будила. Тіла оглянув освічений лікар і оголосив, що люди справді померли від загадкової недуги, яку він не може кваліфікувати™\'.}

У всіх цих документах зачарування представлено як специфічну хворобу - несподівану, важку і часто смертельну. Ha жаль, не скрізь є опис її симптомів, але кілька таких докладніших джерел усе-таки маємо. Скажімо, 1700 року у зачарованого Костя Лободзинського з Кам’янця був специфічний біль, ніби він весь палає зсередини¹⁶². Або пригадаймо, як стара досвідчена єврейка порадила оглянути тіло дитини Данила Чижевського, померлої начебто внаслідок зачарування, і пошукати специфічних знаків, які свідчать про чаклунство. Такі знаки справді знайшли: синю пляму на спині і білу на животі - це був доказ, що причиною смерти стали чари^{[425] [426] [427] [428]. Згадана трохи вище мати майора Марцева після зурочення спотворилася до невпізнання: тіло її розпухло так, аж потріскалася шкіра164. Завважмо, що в багатьох західноєвропейських справах про чари саме розпухання часто фігурує як ознака зачарування. Ще один такий симптом - параліч кінцівок[429].}

Утім, інколи люди сумнівалися в причинах хвороби: з одного боку, недузі передували загадкові події, а з іншого боку, вона здавалася несерйозною, щоб її однозначно пояснювати зачаруванням. Дружину Омеляна Андрієвича з Олики 1747 року звинуватили у чаклунстві і спробах заразити хворобою (до речі, її вже вдруге оскаржували за це). Жінка виливала на вулицю брудну воду і в такий спосіб нібито намагалася зурочити тих, хто там ходитиме. Серед свідків виступав Ян Шавалкевич, котрий розповів, що його дружина з дітьми якраз проходили в тому місці, де було розлито чародійну воду, й одразу по тому діти вкрилися прищами. Ta позаяк прищі мало асоціювалися з чарами, Шавалкевич сам сумнівався у зв’язку між двома подіями, хоча й припускав, що зачарована вода вплинула на хворобу дітей⁴⁶⁶.

B актових матеріялах нерідко подибуємо згадки про те, що відьма «з’їла» («ziadla») людину. Ясна річ, тут ідеться не про канібалізм, а про те, що чаклунка наслала на людину хворобу, зачарувала її, від чого та людина довго хворіла, марніла і зрештою вмерла. 1732 року дружина Павла Огорельчука з Вижви закидала Федору Колядичу, що він походить із відьомської родини, а його бабця Ломазянка колись «з’їла» двох чоловіків і так само його мати «з’їла» ще одного⁴⁶⁷. Прикметно, що стару Ломазянку, як випливає з матеріялів тієї давнішої справи, обвинувачували тими самими словами: сказано, що вона «з’їла» якихось Токарика й Хильчука і збирається так учинити з Супрунюками⁴⁶⁸. Данило Шаваткевич з Олики оскаржив дружину Kacnepa Кощея в тому, що вона своїми чарами «з’їла» дружину й доньку Марка Чухелеви- ча⁴⁶⁹. Бувало, що люди з почуттям гумору кепкували в суді з таких звинувачень. От Дем’ян Семенович, теж з Олики, 1730 року на закиди, ніби він когось там «з’їв», відповів, що той чоловік був занадто великим, аби його можна було просто так з’їсти⁴⁷⁰. ^{[430] [431] [432] [433]}

Джерела свідчать, що принаймні у XVIII сторіччі чари нерідко асоціювалися з діями, які сучасною мовою ми назвали б негігієнічними^[434]. Приміром, у чаклунстві часто оскаржували недбальців, які виливали використану брудну воду в публічних місцях. Можливо, це зумовлено тим, що чари в тодішній народній уяві пов’язувалися з ситуаціями, небезпечними для здоров’я. 1728 року житель Олики Петро Поз- невич побив дружину єврея Мойші Лейзоровича. У суді Петро пояснив, що його дитина захворіла після того, як Мойшина дружина вилила до них у двір помиї^{[435] [436]. Схожа історія трапилася в Олиці через рік. Цього разу Ситко Оліферо- вич обвинуватив у чаклунстві свою сусідку, яка вилила помиї під їхній будинок, унаслідок чого його дитина занедужала. Ситкові підозри нібито підтвердив і знахар[437].}

Паскудники й нечупари, які час від часу смітили та порушували чистоту й порядок, обурювали не тільки сусідів, схильних трактувати таку поведінку як спробу наслати чари на оточення, - подеколи такі ситуації викликали незадоволення навіть у міської влади. Так було з уже згаданою дружиною Омеляна Андрієвича, яку протягом 1746-1747 років кілька разів викликали до олицького суду, бо вона постійно виливала помиї в публічних місцях. Омеляниха пояснила, що вона нікого чарувати не збиралася, а тільки хотіла вилікувати дитину від переляку: їй хтось порадив скупати хвору дитину і брудну воду, у яку перейшов переляк, вилити на собаку, а взятий на прикмету пес саме вклався під будинком сусіда Остаповича⁴⁷⁴. Житель Кременця Павло Марченко 1750 року звинуватив дочку Адама Сенкевича в чародійниц- тві та спробах поширити заразну хворобу: на вулицю вилили брудну воду, у якій дівчина брала ванну. Адам Сенкевич виступив на захист дочки, запевнивши, що вона хвора тільки на ревматизм, отож вода, в якій вона милася, нічим не загрожує. Цікаво, що винними визнано обидві сторони: Марченка

в тому, що переказував плітки про Адамову дочку, а її, своєю чергою, зобов’язали більше не виливати брудну воду на вулицю, де ходять люди й худоба, хай там що з тією водою робили\'⁷’.

Ще одна небезпечна для здоров’я і життя річ, яка часто асоціювалася з чарами, - отрута. Звинувачення в чаклунстві могли містити і звинувачення в отруєнні, адже отрута вважалася різновидом магічного зілля. Властивості отрут добре вивчили італійські лікарі, і вже в XVII сторіччі ці знання широко застосовувалися в кримінальній медицині⁴⁷⁰. Але ще у XVIII столітті для більшости людей магія мало чим відрізнялася від хімії, а отрута від зілля. B окремих європейських країнах бувало, що відьом уже не переслідували за чародій- ництво, але ще засуджували як отруйників⁴⁷⁷. Матеріяли українських судів про чари свідчать, що отрута й зачарування сприймалися як щось надзвичайно споріднене. Наприклад, Яцко Ґрекович з Сатанова 1717 року оскаржив дружину Анну в намаганні зачарувати й отруїти його за допомогою якихось чарів⁴⁷⁸. A Вінцента Ружанського з Кременця в липні 1748 року стратили за спробу зачарувати й отруїти його господарів - Міхала Зеброшека з дружиною - зіллям, яке він поцупив у єврейській крамниці⁴⁷⁹.

Коли вже людину вразила якась хвороба, треба було шукати зцілющих методів лікування. У ранньомодерний час (у Західній Европі до кінця XVII сторіччя, а в Україні до кінця XVIII сторіччя) стан офіційної медицини був жалюгідним, його влучно описав Робін Бріґс:

Медицина освічених лікарів гуманістичної традиції ґрунтувалася на помилках. Її представники не мали жодного уявлення про процеси розмноження, травлення, функціо- ^{[438] [439] [440] нування кровоносної, нервової і дихальної систем та й узагалі мало про що знали. Більшість їхніх рекомендацій викликали огиду, були непридатними і потенційно небезпечними для життя. Щоб створити ілюзію своєї корисно- сти, лікарі, як правило, прописували пацієнтам блювотні й проносні засоби та кровопускання - єдині доступні форми лікарського втручання. Навряд чи можна було придумати кращий спосіб підірвати міцне здоров’я і довести до смерти слабкий організм: рабське дотримання ортодоксальної медичної теорії було найкоротшим шляхом до могили[441] [442] [443].}

До того ж не всі могли дозволити собі послуги фахівця, бо консультації освіченого лікаря коштували недешево. Антоній Радивиловський навіть згадав про жадібність лікарів в одній з недільних проповідей: «врачеве гды якого хорого до себе берут на исціленіе, великую от него беруть плату, хоч оулі- чат хоч не оулічат, тылко им заплати добре»¹⁸¹. Тож не дивно, що більшість віддавала перевагу знахарям, які, щоправда, теж допомагали не задарма.

Основна інформація про магічні методи лікування міститься в судових матеріялах про невдалі випадки, а то й нещастя, тому складно робити якісь висновки про їх ефективність. Ta навіть невдачі й летальний кінець не зупиняли людей, які шукали лікарської допомоги. Як правило, знахарі займалися медичною практикою не один рік і мали багато клієнтів¹⁸². Цікаво, що в суді вони заявляли про свою вузьку спеціялізацію - нібито вони можуть лікувати тільки певні хвороби. Зрозуміло, що з клієнтів брали гроші, хоча точні суми названі лише в тих випадках, коли знахар гроші взяв, а хворому так і не допоміг¹⁸³. Бувало, знахарі примудрялися звести в могилу здорових людей, як-от Демко Халичов із Дубна, який узявся зцілити

20. Львівська міська в’язниця. Аматорський малюнок року (ЦДІА України у Львові., ф. 9, on. 1, cnp. 500, арк. 3235;

Мирон Капраль. Національні громади Львова XVI-XVIII cm. (соціально-правові взаємини), Львів: Піраміда, 2003)

Орину Михайликову від безпліддя і своїми методами залікував її на смерть⁴⁸⁴.

Багато хто волів лікуватися власними силами, не звертаючись ні до лікарів, ні до знахарів. Для цього користувалися вже загаданими медичними посібниками або питалися поради в інших. Методи домашнього лікування були найрізноманітніші, серед них і цілком раціональні, як на сьогодні, наприклад лікувальні трави й мазі. Ще один спосіб зцілитися - молитви й замовляння. 3 погляду Церкви, молитви, відвідання храму і святих місць були найпростішим шляхом до одужання, але навряд чи Церква схвалювала так звані «молитви», використовувані в народній медицині. Насправді це були замовляння, у яких згадувалися Христос, Богородиця, святі та янголи.

Нарешті, в народній медицині широко застосовувалися магічні методи. Ймовірно, що різниця між так званими раціональними й магічними способами лікування заледве усвідомлювалася: люди хапалися за будь-що, аби тільки це допомогло здолати хворобу. Це відзначив Джон Генрі: «Магічні засоби лікування завжди вважалися в народі не менш ефективними, ніж будь-які інші»⁴⁸⁵. I вже зовсім ніщо не здавалося дивним: ^{[444] [445]}

Кгди зродится ран на варах, то єст губах. Назбирай жаб зєлєних звичайных, которіє в водах биваютъ, кождой юй наклади масла в рот, вложи их в горщок новой, в котором напєрєд пороби дірки, заліпи зверху покришкою, закопай округ верхной горщок, чтоб B сподній изойшол олієк. Способ уживаня таков сєго олійку: достан знову таких жє жаб і изсуши их в печі, потри на порох и змішай c тім олій- ком, и смаруй або прикладай до хорого. A напєрєд надлє- жит дат хорому пургацію, то єст зєлія, что слабит на низ^18Г\\

Ha голову болящую: женское молоко з оливою змешати и з оцтом добрим, на чело прикладати^{[446] [447] [448] [449] [450].}

Ha ковтуни: Видровіе внутренности зсушити, на порох стерти, в пиве пити или достати оужика живаго, зварити его зпити⁴⁸⁸.

Але до окремих лікувальних магічних методів з підозрою ставилися навіть у ранньомодерні часи, особливо якщо стороння людина бачила чи спостерігала за химерними маніпуляціями «чарівника». 1734 року троє селян із Чукви постали перед громадським судом за те, що у свято вилізли на дзвіницю і кілька разів ударили у дзвін. Одна з затриманих на ім’я Ганна зізналася, що вони нікому не хотіли нашкодити, а лише сподівалися вилікувати її від безпліддя⁴⁸⁹. Але в більшості випадків отакі незрозумілі дії витлумачувалися як спроба наслати чари. Ганну Станіславову обвинуватили в чаклунстві 1673 року у львівському міському суді. Її схопили, коли на празник Тіла Господня вона набирала землю, по якій пройшли учасники процесії, і запідозрили в намірах використати цю землю для чарування. Ганна пояснила, що вона тільки намагається вилікувати падучу, від якої дуже страждає, а такий чудернацький спосіб лікування їй порадила одна жінка⁴⁹⁰.

21. Гурт євреїв. Аматорський малюнок у львівській гродській книзі 1670 року (ЦДІА України у Львові, ф. 9, on. 1, cnp. 155, арк. 1529;

Мирон Капраль. Національні громади Львова XVI-XVIII cm. (соціально-правові взаємини), Львів: Піраміда, 2003)

Федір Яців із Кам’янця 1710 року побачив, що Григорій Бабиченко готує в печі якесь зілля і запідозрив його в чаклунстві. За словами Григорія, це були ліки для його хворої дитини^[451]. Чи пригадаймо, як 1717 року Яцко Ґрекович оскаржив свою дружину Анну у спробах зачарувати й отруїти його. Ha доказ своїх слів він навіть приніс до суду підозрілу субстанцію, яку вважав чарами чи й отрутою. Анна ж боронилася й казала, що то її ліки від якоїсь жіночої хвороби. Тоді Анну примусили випити підозрілі ліки, змішані з горілкою, прямо в суді, що вона й зробила, довівши свою безвинність^[452]. Ще один житель Кам’янця Лукаш Лазинський 1729 року звинуватив Феську Андрійову у спробі зачарувати його. Вона позичила у нього ніж і кухоль пива, а потім Лукаш бачив, як вона робить із цими предметами щось загадкове: вийшла на сходи й капала пиво з кінчика ножа. Феська заявила, що в такий спосіб вона намагалася вилікувати свого хворого чоловіка^[453].

Щонайменше підозрілими, а то й небезпечними видавалися такі самі вчинки євреїв. У ковельському міському суді 1700 року розглядали справу звинувачених у чародійництві Абрама Іршеївича і Песі. Федір Андрейович бачив, як Песя принесла до Абрама кота і вони його кастрували, на думку Федора, для якогось чаклунства. Винуватці ж стверджували, що вони мали на меті лікування, а не чари⁴⁹\'. 1718 року в Дубні заарештували єврейку Хайку Шмуйлиху, коли вона закопувала при дорозі горщик. У суді Хайка пояснила, що єврейка Йосьова заплатила їй, аби вона закопала той горнець. Викликали до суду і Йосьову, яка розповіла, що її дочка вже кілька днів нездужає - змарніла, відмовляється їсти. Бідолашній матері нараяли приготувати суміш із яєць, манки, воску й маку, а потім закопати горщик із варивом подалі від людей⁴⁹’.

Проаналізувавши зв’язок чарів із медициною, бачимо, наскільки широко трактувалося зачарування: приклади показують, що нерідко хвороба вважалася прямим його наслідком. Ба більше, зачарування сприймали як особливий різновид хвороби - наглої, важкої, супроводжуваної специфічними симптомами, як-то розпухання й параліч, часто смертельної. 3 іншого боку, чаклунство і методи магічного лікування були такими схожими, що стороння людина не завжди могла їх розрізнити. ^{[454] [455]}