Зачарування худоби і псування врожаю

Домашні тварини завжди були чи не улюбленим об’єктом відьомської атаки. Звичайно, ранньомодерна людина насамперед дбала про здоров’я своїх рідних, але на другому місці для неї традиційно було піклування про худобу.

тися на відьму біля хліву, схопити її й відвести до суду, а там арештовану відьму примусять сплатити штраф за шкоду, яку вона встигла завдати коровам^{[458] [459]. Є перекази про відьом, які вміють доїти корів на відстані, навіть не підходячи до них, а ще люди розповідали, що відьма може зіпсувати корову після власної смерти199. Багато рецептів протидії відьмам стосувалися саме захисту корів[460]. Дехто з етнографів пов’язує віру у відьом з реальними подіями: в кожному селі були жінки, які крали молоко в сусідських корів[461].}

Увага до цього сюжету зрозуміла: худоба, передусім корови, які забезпечували сім’ю молоком і м’ясом, часто були її найголовнішим і найважливішим майном.

Аналіз судових справ показує, що в українських містечках звинувачення у зачаруванні тварин поступово сходять з порядку денного вже у XVIII сторіччі, хоча більшість жителів досі великою мірою покладалася на власне господарство. Тому більшість таких справ походить із сільської місцевости. Найчастіша проблема - корова перестала давати молоко. Коли в селянина з Чукви Миколи Оздзяка перестали доїтися корови, він запідозрив, що молоко в них краде дружина сусіда Войцеха Папайло- го. Підстави для цього були: колись Микола з дружиною бачили, як сусідка робила щось підозріле на їхньому полі, крім того, до неї реґулярно навідувалися жінки з репутацією відьом, тож логічно було припустити, що й сама вона відьма^[462].

Ще один житель Чукви Роман Квиць 1696 року оскаржив у відьомстві свою сусідку Анну Зубийку. Він був упевнений, що через Анну його корови перестали доїтися. Зазвичай сусіди випасали худобу на одному вигоні, але, повертаючись додому, Романові корови чомусь ішли не до свого двору, а спочатку забрідали до сусідів. Відтоді «щось сталося з коровами, і вони більше не дають молока» ’⁰³. Анна стверджувала, що ніколи не бачила, щоб Романові корови заходили на її подвір’я, і ніколи їм не шкодила. Ta одного дня до неї заявилася Романова дружина, зчинила галас, ображала і звинувачувала її. Анна намагалася переконати гостю у своїй невинності і навіть запропонувала подоїти корів у її присутності. Однак на сусідів це не вплинуло, і вони звернулися до суду. Як бачимо, селяни вірили, що відьмі не треба ходити до корови, щоб здоїти її, худобі досить пройти через двір «відьми». Схожу історію подибуємо в матеріялах сатанівського суду: 1715 року Феодосія Пирогова звинуватила двох своїх старих сусідок у зачаруванні корів, які перестали давати молоко, погулявши в них у дворі³⁰⁴.

Окремі справи про зачарування корів виразно нагадують народні перекази про відьом, записані у XIX сторіччі. Скажімо, потерпільці нерідко вірили, що відьма справді ходить до чужих корів і краде їхнє молоко, - у цьому 1660 року звинуватили жительку села Липець³⁰³. A міщанка з Вижви Мартиниха Винничка була переконана, що її корова перестала доїтися через дружину Данила Савицького. Позаяк це відчутно вплинуло на добробут родини, Мартиниха почала шукати причину лиха і підозри впали на Савицьку: нібито вона краде молоко за допомогою мотузки, напненої між їхніми будинками⁵⁰⁶.

Крім відсутности молока, на корів могли наслати й інші хвороби, які супроводжувалися дивними симптомами, як-от псування молока або народження потворних телят. Згадаймо історію, як у селі Веселець 1730 року посварилися Аґнеш- ^{[463] [464] [465] ка Ольшевичова і Маланка Сислова, котрі звинувачували одна одну в зачаруванні корів. До конфлікту спричинився горнець, який обидві жінки використовували для молочних продуктів: Аґнешка тримала в ньому масло, а Маланка доїла в нього корову. Якось Аґнешка продала на ярмарку масло разом із горням, а Маланці віддала іншу посудину. За якийсь час Маланчина корова захворіла і перестала давати молоко, на думку господині, саме через новий горщик. За словами Аґнешки, її це стурбувало і вона почала розпитуватися в людей, чим тут зарадити та як вилікувати корову. Хтось їй підказав заховати під воротами якусь особливу рослину, яку Аґнешка знайшла і послала Маланці. Але та злякалася і не захотіла брати зілля. Згодом, після візиту Маланчиної служниці, захворіла й Аґнешчина корова: молоко в неї зіпсувалося і нестерпно тхнуло, а потім корова ще й отелилася потворою розміром з кота. Цього монстра вона годувала нормальним молоком, відтак молоко знову почало смердіти. Аґнешка звинуватила Маланку в зачаруванні своєї корови. Маланка, своєю чергою, наполягала, що це Аґнешка зачаклувала її худобу, аж та цілий рік не давала молока і родина дуже потерпала від цього.}

Рецепти лікування зачарованих тварин дуже цінувалися. Як бачимо з попередньої історії, порад нерідко питали у досвідчених і знаючих людей. Ветеринарів тоді не було, тому зверталися передусім до тих, хто щодня мав справу з худобою майже на професійному рівні, - пастухів і ковалів. Якщо в селі жив знахар, приходили й до нього. Але методи лікування майже завжди були магічними, хай там хто брався зцілити тварину. Двоє селян з Іваниці біля Лохвиці, Павло й Остапиха, 1672 року разом купили корову. Коли корова раптом перестала доїтися, Остапиха намовила Павлову дружину Настю йти шукати корінців, які вилікують тварину і ^[466] повернуть їй молоко. Ще вона порадила взяти гуску, розділити її на чотири частини і розкласти їх по чотирьох кутках, після того належало сказати замовляння^[467]. Коріння вони знайшли і Настя дала його корові, після чого тварину страшенно роздуло. Настя знову побігла до Остапихи, але та відповіла, що цього разу допомогти не зможе і порадила звернутися до місцевого коваля. He відомо, чи Настя далі намагалася вилікувати корову, але знаємо, що вона звернулася зі скаргою до сільської громади, а громада, своєю чергою, передала скаргу до лохвицького суду.

Лікування тварин, навіть магічними засобами, не мало нічого спільного з чарами й відьомством, крім хіба тих рідкісних випадків, коли таке лікування тільки побільшувало шкоду, як в історії з Остапихою. Оскаржені у відьомстві особи могли сказати на свій захист, що вони знімали уроки або просто лікували худобу. Коли 1728 року Устимію Дудчиху з села Метельне обвинуватили у відьомстві, вона заявила, що чарами ніколи не займалася, а лише знімала уроки з дітей і лікувала тварин. Її слова підтвердили сусіди й односельці, і суд визнав це достатнім аргументом для виправдання і звільнення Устимії^[468].

Корови, без сумніву, були найважливішою худобою в господарстві, але відьми нападали й на інших тварин. B українських судових матеріялах є згадки ще принаймні про дві жертви зачарування. У гірських регіонах вівці відігравали в господарстві таку саму роль, як корови в рівнинних місцевостях, і логічно, що там частіше йшлося про зачарування овець. Наприклад, 1664 року Василь Торувнич із села Ільник обвинуватив свого сусіда Волошенка в зачаклуванні його овець, від чого ті виздихали^[469].

Інший об’єкт відьомської атаки - кури. Тоді курей у господарстві тримали не так багато, як сьогодні, і курятина навіть цінувалася вище за телятину, але держали курей не заради м’яса, а заради яєць. Утрату птиці сприймали дуже серйозно, тому можна зрозуміти дружину Степана Кравця з Чукви, яка 1690 року ридала над трьома здохлими курками. Кури подохли вночі, а вдень вони гуляючи заходили на подвір’я сусіда Івана Кунашева, якого це невимовно розізлило. Степан Кравець із дружиною зіставили події й вирішили, що кури здохли внаслідок чарів, насланих Кунашевим’".

Відьми могли шкодити господарству, не тільки нападаючи на домашніх тварин, а й псуючи врожаї, щоб люди страждали від нестачі харчів. Урожай можна було зіпсувати за допомогою спеціяльного ритуалу або просто глянувши на город чи поле злим жадібним оком. У травні 1710 року Данило Оліфирович оскаржив дружину Микити Вермейчика з Вижви у псуванні врожаю капусти за допомогою відьомства. Нібито в Микитихи лихе око, і Данило з дружиною помітили, що капуста не родила щоразу, коли через їхній город проходила Микитиха й дивилася на капусту^{[470] [471]. Яцентій Здане- вич з Олики стверджував, що теща його сусіда Ничипора Романчука зурочила його городину: якось уночі він бачив, як Романчукова теща голяка тинялася по його грядках[472] [473].}

Аналогічну ситуацію бачимо й на Лівобережній Україні. Як уже сказано, тут вірили, ніби відьми псують урожай, роблячи «закрутки» в колоссі.