<<
>>

3.2. Особливості застосування матеріальної* (спеціальної) відповідальності за забруднення і засмічення ґрунтів

Відомо, що майнова або цивільно-правова відпові­дальність настає в тих випадках, коли підприємства і ор­ганізації, грубо порушуючи права землекористувачів, втручаються в межі земельних масивів і своїми непра­вомірними діями знищують врожай, руйнують і псують поверхневий родючий шар ґрунту (руйнування ґрунтів біля шосейних або ґрунтових доріг, лісові господарства займають під лісопосадки ділянки орних земель і сіно­жатей, міські організації з озеленення міст заготовляють для окультурення земель парків і скверів поверхневий шар - дернину, знімаючи ґрунтовий покрив з найнебезпечніших до виникнення ерозійних процесів територій).

У тих випадках, коли в законі немає спеціальних норм щодо майнової відповідальності, застосовуються загальні норми цивільного законодавства про матеріальну відпові­дальність. Відповідно до цього, особи, які заподіяли шко­ду майну, зобов\'язані відновити попередній стан, а коли таке відшкодування неможливе - відшкодувати заподіяні збитки.

Матеріальна відповідальність в галузі охорони навко­лишнього середовища має чітко виражений компенсацій­ний характер. Є певна специфіка у застосуванні матеріальної відповідальності за екологічні правопорушення. Розроблені специфічні такси, методики та інші документи для визначення розмірів шкоди, заподіяної екологічними правопору­шеннями1. Недотримання правил ґрунтозахисного обробіт­ку землі тягне за собою дисциплінарну й адміністративну відповідальність службових осіб і громадян, а виникнення внаслідок цього ерозійних процесів—їх матеріальну відпові­дальність. Тому потрібно вирішити питання про .матеріаль­ну відповідальність за дії землекористувачів, наслідком яких було погіршення і псування ґрунтів у різних формах2.

За дії руйнування або псування ґрунтів цивільна від­повідальність передбачена лише частково і поки що нена­лежно відображена у чинних законодавчих актах. Потрібно таке законодавство, яке різко підвищило б відповідальність службових осіб за стан землі.

Йдеться про встановлення матеріальної відповідальності. Поділяючи думки деяких авторів, С.М. Кравченко розглядає матеріальну відпові­дальність як самостійний вид відповідальності і вважає, що вона за своєю правовою природою є майновою3.

Класична цивільна концепція, яка спрямована на пра­вове регулювання майнових відносин, визначає річчю предмет матеріального світу. Такою річчю землі (ґрунти) не можуть бути. Річ як предмет матеріальний, створений пра­цею людини, існуючий ізольовано, безвідносно до сталих природних компонентів і зв\'язків може бути вилучений в особи, знищений, пошкоджений. Землю (грунти) фізично вилучити" не можна, в тому числі її не можна і вкрасти4.

Майно в цивілістичному розумінні завжди має спо­живчу та цінову вартість, яку легко визначити, якщо керу­ватися затратами праці та матеріалів, вкладених у певну річ. Отож, економічна і грошова вартість майна залежить від від оосягу і вартості уречевленої праці людини, чого не можна зробити щодо земель (ґрунтів). Тому невипадково їх вартість підраховують за спеціальною штучно створеною методикою і вона називається нормативною (а не балансо­вою) ціною\'.

Для землі (грунтів) як об\'єкта природи не властиві риси, якими наділений товар у загальноприйнятому розумінні. Вони є наслідком об\'єктивної реальності, мають природне походження і створені без участі людини, є даром природи. На відміну від товару, їм не властива початкова вартість.

Земля (грунт) має споживчу вартість, хща і становить певну цінність для суспільства, задовольняючи різні пот­реби як суспільства загалом, так і окремих його суб\'єктів. На відміну від звичайного товару, земля (ґрунт) характери­зується притаманними їй специфічними властивостями. Земля (грунти) не створена працею людини, а має природ­не походження з властивістю безстрокового існування. В одвічному вигляді земля не має вартості і не підлягає амор­тизації. Територіально землі (ґрунти) обмежені у просторі і можуть бути поширеними. Землі (ґрунти) не є вільно від­творюваним чинником виробництва.

Земля як об\'єкт земельних відносин характеризуєть­ся сукупністю таких специфічних рис і особливостей, які виходять за рамки звичайних предметів, речей, майна, то­варів. Врахувавши особливості землі як об\'єкта суспільних відносин, одержимо відправну точку у вирішенні питань про правову регламентацію цих відносин. Земля не є зви­чайним майном, товаром. Це цінність особлива, унікальний природний об\'єкт, і суто цивільний підхід до регламента­ції суспільних відносин, який виникає з приводу землі, на­вряд чи варто застосовувати. Наприклад, правовий режим власності на землю не може бути повністю аналогічним до правового режиму на звичайне майно. Цивільно-правові впорядження стосовно інституту права власності на землю є додатковими, субсидійними.

Майнова відповідальність характеризується своєю спе-ифічністю і, взаємодіючи з іншими галузями права, формує підвиди цивільно-правової відповідальності, тобто матеріальної відповідальності за порушення природоохорон­ного законодавства. Загальним для підвидів її застосування те, що вона являє собою майново-правову дію. У цьому зумінні матеріальна відповідальність за порушення придоохоронного законодавства не є винятком1.

Як зазначає Н.І. Титова, правова охорона земель сількогосподарського призначення (ґрунтів) зумовлена спеціфічними особливостями цього об\'єкта правової регламентації. Більшість з них пов\'язана з природними рисами їх земель. Як наслідок у науці земельного, аграрного та екологічного права зроблено висновок про те, що землі є майном у цивілістичному аспекті, а тому їх правовий жим регулюється не Цивільним, а Земельним кодек-м2. Щодо певних об\'єктів природи матеріальна відпові­ді ьність трансформувалась у спеціальні норми так званої ксової відповідальності. До інших об\'єктів природи субдіарно (тобто поряд із спеціальними нормами, в доповненні до них) застосовують норми цивільного права. Субсидіарне використання норм цивільного законовства щодо відносин природокористування, які не є предметом цивільного права, зумовлене однорідністю майнових відносин, які регулюються цивільним законодавством майновими земельними відносинами, а також проблема-і земельного законодавства, яке не дає відповіді на багато питань відшкодування збитків.

З розвитком природоохо ронного, земельного, екологічного та інших видів законо­давства сфера субсидіарного застосування норм цивільного права буде скорочуватися. Норми цивільного законодавс­тва застосовують у разі відшкодування збитків, заподіяних неправомірним використанням грунтів, вод, повітря, лише як відправні положення.

Специфіка правоохоронних правовідносин зумовлює наявність спеціальних кодифікованих норм матеріаль­ної відповідальності за порушення законодавства. Такси за своєю юридичною природою слугують специфічними майново-правовими санкціями, головна функція яких -компенсація шкоди, завданої неправомірним використан­ням природних об\'єктів. Обсяги такс залежать від розміру завданої шкоди. Однак, на відміну від санкцій цивільно-правової відповідальності, яка полягає передусім у відшко­дуванні збитків у натуральному вигляді і тільки у випадку неможливості цього - грошовій компенсації, такси є за­здалегідь нарахованим і зафіксованим у твердій грошовій сумі розміром шкоди. Цим нони нагадують штраф як міру адміністративного впливу. До складу такс належить такий компонент, як затрати на відновлення природних об\'єктів, причому навіть в тих випадках, коли компенсація збитків практично неможлива унаслідок незворотності деяких природних процесів\'.

Незважаючи на наявність елементів штрафу в таксах збитку, вони не можуть бути ототожнені зі штрафом як мірою адміністративного впливу, оскільки на відміну від такс штраф накладають незалежно від того, чи заподія­на правопорушником шкода; при цьому розмір штрафу не збігається з величиною заподіяної шкоди. Крім цього, виплата штрафу не звільняє від відшкодування збитків, а стягнення суми, нарахованої відповідно до такс, повністю відшкодовує їх. Стягують суму збитків за таксами в судово­му, а штрафу - в адміністративному порядку.

Розвиток системи такс зумовив те, що деякі правники як особливий і самостійний вид юридичної відповідаль­ності виділили матеріальну відповідальність за природоохоронним законодавством, яке відрізняється від цивільно-правової відповідальності.

Відповідальність за природоохоронним законодавством - це відповідальність за таксами. Якщо таких немає, то шкоду, заподіяну екологічними пра­вопорушеннями, повертають у порядку цивільно-правової відповідальності1.

На думку О.С. Колбасова, такса охоплює конкретизова­ний усереднений вираз розрахункової суми шкоди, заподія­ної природним об\'єктам2. Згідно з поглядами В.В. Петрова, такса є умовною одиницею вирахування завданої шкоди3. Оцінка екологічної шкоди базується на ідеї вартісної оцін­ки природних об\'єктів. Джерелом її встановлення є такси. Тому більш точно можна говорити про таксову вартість природних ресурсів. Такса є умовною розрахунковою оди­ницею, своєрідним тарифом, який застосовують з метою врахування шкоди, заподіяної природним об\'єктам.

У сучасних умовах такси залишаються одними з єдиних джерел визначення в екологічних категоріях екологічної шкоди стосовно тих природних об\'єктів, щодо яких мож­ливо це зробити (ліс, грунти, трави, деякі тварини тощо). Тому застосування їх для вирахування розміру шкоди в ць­ому випадку повністю обґрунтоване4.

Такси були б досконалим інструментом взяття до. уваги екологічної шкоди у вартісному вираженні, коли б рівень ціни на природні багатства відповідав не лише затратам на їх відтворення, але й втратам, котрих зазнає суспільство через появу несприятливих чинників, зумовлених екологіч­ними порушеннями. Як у законодавчих, так і в підзаконних актах закріплено лише обов\'язки винних відшкодовувати збитки, але не визначено конкретного порядку обчислення їх розміру.

У постановах Кабінету Міністрів України затверджені такси для обчислення розмірів шкоди, стягнень, компен­сації стосовно лісового господарства, насадженням та іншим об\'єктам озеленення загального використання в межах населених пунктів, природно-заповідного фонду тощо. На підставі Закону „Про охорону Навколишньо­го природного середовища", Закону „Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України з пи­тань охорони навколишнього природного середовища", Земельного кодексу розроблено Методику визначення розмірів шкоди, заподіяної забрудненням і засміченням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства1.

Методика встановлює порядок розрахунку розмірів відшкодування шкоди, заподіяної державі юридичними особами та громадянами в процесі їхньої діяльності через забруднення земель хімічними речовинами, їх засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами, поширюється на всі землі незалежно від форми їх власності.

В умовах переходу аграрного сектора економіки на засади приватної власності у розрахунку розмірів відшкодувавня шкоди мають бути враховані не тільки дії, що заподіяння державі, а насамперед землевласникам і землекористувачам юридичними особами та громадянами унаслідок їхньої діяльності через забруднення та засмічення земелі (грунтів). Своєю чергою, землевласник і землекористува школу землям (ґрунтам) повинен відшкодувати итки, завдані в процесі їхньої діяльності через забрудненння засмічення земель1.

Деякі загальні положення щодо обчислення розміру юди закріплені у ст. 69 Закону „Про охорону навколишого природного середовища", які загалом можуть бути використані у визначенні стягнень за шкоду, заподіяну татовому покриву. Зокрема, у ній йдеться про те, що заподіяну шкоду стягують зазвичай у повному обсязі, без за-осування норм зменшення розміру стягнення і незалежі від зборів за забруднення навколишнього природного середовища та поліпшення природних ресурсів. Ці приципи потрібно розуміти як загальне правило.

Проте науково і логічно тлумачачи слова „як правило", можна зробити висновок, що за виняткових обставин, які кажуть бути зазначені в рішеннях суду, розмір відшкодуння збитків може бути зменшений за його рішенням. На практиці це робиться з посиланням на ст. 1193 Цивільно-кодексу щодо громадянина - заподіювача шкоди. Щодо юридичних осіб, то про них в зазначеній нормі не йдеться.

Вважаємо, що до зменшення розміру відшкодування збитків, заподіяних довкіллю загалом, в тім числі й грунтовому покриву, можна застосовувати ч. 1 ст. 69 Закону „Про охорону навколишнього природного середовища", оскільки слова „як правило" дають змогу у виняткових випадках. У ч. 2 ст. 69 цього Закону запропоновано юридичну можливість відшкодування неодержаних доходів за іс, потрібний для відновлення стану навколишнього при-одного середовища, приведення природних ресурсів до ану, придатного для використання за цільовим призна­нням тощо. У ч. З цієї ж норми встановлено, що особи, володіють джерелами підвищеної екологічної небезпеки, зобов\'язані компенсувати заподіяну громадянам і юридичним особам шкоду, якщо не доведуть, що шкода вини} внаслідок стихійних природних явищ або навколишніх дій постраждалих1. І

Заподіяна ґрунтовому покриву шкода може бути результатом спільних дій кількох осіб. У природоохоронному законодавстві питання про майнову відповідальні^ винних осіб у таких випадках не вирішено. Тут треба додатково (субсидіарно) застосовувати норми Цивільного кодексу, зокрема сі. 1190, в якій йдеться про те, що особи, суспільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкод» несуть солідарну відповідальність перед потерпілим. Та]) відповідальність застосовують за правилами статей Цивільного кодексу2.

Однією з підстав притягнення до майнової відповідач пості має бути правопорушення3. Землі є специфічнії природним чинником, а не майновим (речовим) об\'єктом Визначено спеціальну плату за їх використання, яка р( регулюється спеціальним законом і має дві специфічні форми: земельного податку і орендної плати. и

Земельний податок як форма плати за землі зумолений не номінальною чи балансовою вартістю земель пов\'язаний з їх якістю, кадастровою оцінкою і визначає!, ся частиною чистого доходу, який отримав землевласник чи землекористувач. Плати за землі не залежать від витрати зусиль і наслідків господарської діяльності. Земельний г даток переважно надходить до місцевого бюджету.

Спеціальними актами земельного, а не цивільного законодавства визначається і орендна плата за землі. Згідно законом „Про оренду землі" в редакції від 2 жовтня р.1 орендну плату встановлюють не лише у грошовій і, а й у натуральній та відробітковій. Сторони в договорі можуть визначити й інші форми оплати. Отже, йдеться земельно-правову природу договору оренди землі. *е свідчать й інші специфічні умови цього договору:

визначеність сторін договору, їхні права та обов\'язки, порядок його укладання тощо2.

законі „Про плату за землю" йдеться про те, що ви­тання земель є платним і визначається залежно від і і розташування земельної ділянки, керуючись кадас-ю оцінкою земель (ст. 1). Важливо зазначити, що цим ом (ст. 2) запроваджується плата залежно від мети пального використання і охорони грунтів, фінансування витрат на ведення земельного кадастру, проведення устрою та моніторингу земель3.

«роблено методику грошової оцінки земель сільсьгосподарського призначення та населених пунктів і методику грошової оцінки земель несільськогосподарського значення (крім населених пунктів)4. Майнова відповідальність порушників за псування цінних земель (грунтів) астати незалежно від притягнення до адміністратив ної відповідальності згідно зі ст. 211 Земельного кодексу і полягає вона у відшкодуванні збитків землевласником і землекористувачем за зіпсовані ділянки.

Згідно зі ст. 156 Земельного кодексу збитки, заподіяні погіршенням якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників; доведенням сільськогосподарських угідь, лі­сових земель та чагарників у непридатний для використан­ня стан, спричинений діяльністю підприємств, установ, організацій та громадян, підлягають відшкодуванню в пов­ному обсязі землевласникам і землекористувачам.

Обчислюючи обсяг збитків, враховують витрати на поліпшення якості землі за час володіння або користуван­ня земельними ділянками, а також упущену вигоду. Не­відворотною має бути майнова відповідальність службової особи в разі заподіяння шкоди халатним ставленням до обов\'язків, сформульованих у ст. 164 Земельного кодексу. Заподіяння шкоди родючості землі (ґрунтів) забруднен­ням спричиняє майнову відповідальність винного згідно зі ст. 211 Земельного кодексу та ст. 1166 Цивільного кодексу.

Шкода, яка виникає внаслідок забруднення грунтів агрохімікатами, юридично виражається у вигляді збитків, тому її відшкодування є в рамках майнової відповідальності. Але процедура відшкодування збитків зумовлена значними труднощами, які полягають в доказі самого факту заподія­ної шкоди, з\'ясуванні основи його відшкодування, потребу­ють кропіткого дослідження обставин з урахуванням різних біологічних, фізичних, хімічних та інших науково-технічних даних1. У застосуванні правових норм до відносин щодо від­шкодування матеріальної шкоди, заподіяної нераціональ­ним використанням землі, важливо знати специфіку об\'єкта охорони, яким є грунт і його родючість.

Процедура притягнення до майнової (таксової) відпові­дальності специфічна. Відшкодувати збитки мають право

вимагати лише спеціальні органи, на які покладеш ці фун­кції. Таксова відповідальність передбачає проведення досудових дій: складання протоколів або типових актів про правопорушення, встановлення характеру „грубого" і „не грубого" порушення, поставлення вимоги про відшкоду­вання шкоди, яке у випадку відмови від його добровільного виконання забезпечується державою примусово1.

Матеріально-таксовій відповідальності за псування ґрунтів відведене особливе місце в правовій охороні ґрунтів. Беручи до уваги особливості складу правопорушень як ос­нови відповідальності, складу збитків, які виникають підчас неправомірного використання ґрунтів, особливості змісту такс, процедуру притягнення до відповідальності, можна констатувати, що матеріально-таксова відповідальність є спеціальним видом відповідальності в екологічному зако­нодавстві. Ґрунти як елемент екосистеми є в сфері еколого-правового режиму регулювання. Значна частина правових вимог, які стосуються охорони сільськогосподарських зе­мель та ґрунтів, закріплені у Земельному кодексі (ст. ст. 91, 164, 165) та Законі „Про охорону навколишнього природ­ного середовища" (ст. 70), Кодексі про адміністративні правопорушення (ст. 52). Однак у більшості випадків вони не підкріплені відповідними санкціями. Натомість з ураху­ванням екологічного чинника треба говорити про інтереси здоров\'я людини, охорону довкілля і оцінку якісного стану ґрунтового покриву, придатності їх для виробництва еко­логічно чистої сільськогосподарської продукції.

Вивчаючи проблеми правового регулювання земель­них відносин Н.І. Титова зазначає, що екологічними про­блемами просякнуті й відносини юридичної відповідаль­ності за земельні правопорушення2. Згідно з Земельним кодексом вони мають таку специфіку: забруднення земель хімічними та радіоактивними речовинами, виробничими відходами і стічними водами; невиконання вимог природо­охоронного режиму використання земель; неправильна їх експлуатація, невиконання правил щодо рекультивації зе­мель тощо. Такі земельні правопорушення мають елемен­ти здебільшого екологічні, а не цивільні (майнові).

Наявне різноманіття законодавчих і нормативно-пра­вових актів, їх галузева приналежність дають підстави вва­жати ґрунтовними висновки правознавців та екологів про те, що правові норми, які регулюють суспільні відносини в сфері забезпечення виробництва якісної екологічно без­печної продукції продовольства і сировини рослинного і тваринного походження містяться в нормативних актах різ­них галузей права та законодавства і становлять юридичні підвалини комплексного міжгалузевого інституту.

В еколого-правовій літературі 90-х років минулого століття зазначено, що цю систему правових норм доціль­но розглядати як комплексний інститут винятково еколо­гічного права1. Оскільки предметом аграрного права є су­купність правових норм, що регулюють суспільні відноси­ни у сфері виробництва продуктів харчування, продоволь­ства і сировини рослинного і тваринного походження, то завдання та предмет правового регулювання цієї системи правових норм доцільно розглядати як комплексний інс­титут аграрного та екологічного права2.

Загальні положення щодо забезпечення екологічної безпеки в процесі природокористування, в тому числі в сільськогосподарському виробництві, визначені у Законі „Про охорону навколишнього природного середовища". У цьому законі (ст. 40) містяться вимоги забезпечення раціо­нального й екологічного використання природних ресурсів на основі широкого застосування новітніх технологій; здійснення заходів щодо запобігання псуванню, забрудненню, виснаженню природних ресурсів (в тому числі і ґрунтів), негативному впливу на стан довкілля; застосування біоло­гічних, хімічних та інших методів поліпшення якості при­родних ресурсів, які забезпечують охорону навколишнього природного середовища і безпеку здоров\'я населення, збереження об\'єктів природно-заповідного фонду.

У природноресурсових законодавчих актах (земельному, водному, лісовому кодексах, кодексі про надра, законах про охорону атмосферного повітря, про тваринний світ, про рослинний світ, про природно-заповідний фонд) визначені основні положення щодо охорони і використання природних об\'єктів та їх ресурсів. На жаль, такі положення щодо охорони ґрунтів не визначені, хоча в окремих законодавчих актах, які стосуються земельно-правових відносин зазначено загальні засади забезпечення екологічної безпеки ґрунтового покриву1.

Законами „Про особисте селянське господарство" та Про фермерське господарство" визначені обов\'язки землевласників і землекористувачів щодо ефективного використання землі, запобігання погіршенню екологічного стану на території внаслідок господарської діяльності. Всі перелічені законодавчі акти визначають загальні засади забезпечення екологічної безпеки в сільськогосподарському виробництві. Основу цих законодавчих актів (кодексів, законів) становлять норми визначення, норми завдання, установчі норми. Такі норми не чинять прямої регулятивної дії. Вони можуть впливати лише в тому випадку, коли механізми їх реалізації визначені в нормативно-правових актах спеціального призначення. Зокрема, прийняті відповідні законодавчі акти про екологічну експертизу, пестициди і агрохімікати, плату за землю тощо. Проте процес законотворення в |)ері охорони довкілля, забезпечення екологічної безпеки сільськогосподарському виробництві не завершений. Для того, щоби правове забезпечення реалізації правової полі­тики в сільськогосподарському виробництві не відставало від потреб практики, потрібно ухвалити низку спеціальних законів, зокрема, про охорону та моніторинг ґрунтів.

Керуючись положенням про перехід до платного при­родокористування, вчені-економісти вважають, що побудова дієвої системи екологічних платежів за забруднення навко­лишнього природного середовища створюють певну основу для формування економіко-правових відносин екологічної відповідальності. При цьому економіко-правові санкції є мірою екологічної відповідальності. Така відповідальність відображає і процес регламентації еколого-економічних відносин між суб\'єктами природокорисгування1.

Аналізуючи правові питання плати за забруднення нав­колишнього середовища, В. Косгацький пропонує ство­рити ефективний механізм економіко-правового регулю­вання охорони довкілля від забруднення2. До екологічних правопорушень належить також доведення сільськогос­подарських земель до непридатного для цільового вико­ристання стану внаслідок забруднення їх промисловими та іншими відходами, стоками, до механічного пошкодження (псування) ґрунтів, ерозійних процесів, засолення, підтоп­лення, заростання чагарниками, знищення ґрунтозахисних лісонасаджень тощо. В усіх цих випадках простежено еко­логічні правопорушення, які за своєю природою є проти­правною діяльністю (бездіяльністю) осіб, котрі порушують встановлений державою екологічний правопорядок і цим спричиняють екологічну і матеріальну шкоду інтересам

Під екологічним правопорушенням потрібно розуміти і протиправні дії щодо науково ґрунтованої взаємодії суспільства і природного середовища, що виявляється у по­діленні екологічного правопорядку під час використання . Природних ресурсів та екологіної чистоти навколишнього і середовища і спричиняє шкоду здоров\'ю людей. Отож, . ж, хто не дотримується вставленого законом екологічного правопорядку, неодмінну ще бути притягнутий до { екологічно-правової відповідальне за порушення земельно-правових норм, спрямованим охорону ґрунтів, організації раціонального використанні захисту земель, примноження їх екологічної продуктивності. Суть цих імперативів одягає в тому, що землевласника! і землекористувачі . Пов\'язані ефективно використовувати землю відповідно і цільового призначення, підвищувати родючість грунтів, . застосовувати грунтоохоронні технології виробництва, не опускати погіршення екологічної обстановки на території . внаслідок господарської діяльності, вживати комплекс заходів щодо захисту ґрунтів від псування, ерозії, забрудненя та інших негативних процесу,

і На думку Н.І. Титової, є суттєві особливості у типі і способах відшкодування збитків, заданихх земельними правопорушеннями. Екологічні ж (у тому числі земельні) збитки . особливі. Вони обмежуються сумою реальних збитків, в . їх завжди переважає упущену цигтода,яка У десятки разів ь перевищує реальні збитки. Ці збитки не можуть бути від-кодовані в натуральному вигляді. Це найголовніше: земельні збитки завдають не лише власникові, а, що надзвичайно важливо, усьому суспільству. Наприклад, радіоактивне або забруднення ґрунтів призводить до вирощування токсично забрудненої сільськогосподарської продукції, що, в своєю чергою, завдає шкоди здоров\'ю людей. Така шкода може виявляти себе не одразу, через багато років1. ,. Факт скоєння шкоди природі таз здоров\'ю людини, або реальна загроза цього, як зазначає В. Петров, є „вирішаль­ною ознакою екологічного правопорушення, що надає спе­цифіку всьому його юридичному складу"1. Отож, юридична природа збитків, завданих земельними правопорушен­нями, зумовлена не порушеннями цивільного, а земельного і екологічного законодавств.

Важливе значення у вдосконаленні і реалізації земельного й екологічного законодавства має участь громадян у при­йнятті рішень, пов\'язаних із впливом на довкілля і практи­ку захисту екологічних прав громадян та їхніх об\'єднань. Яка зазначає С.М. Кравченко, потрібно вдосконадювати екологічне законодавство і в напрямі економічного стимулювання ( природоохоронної діяльності, впровадження ресурсо зберігаючих технологій, попередження забруднення довкілля2.

В умовах ринкових відносин організаційно-економічний механізм управління землекористуванням та охороною грунтів має охоплювати різні сторони ефективного ( використання техніко-технологічних, екологічних, еконо­мічних та організаційних чинників. Одним із таких важелів радикального поліпшення охорони земельних ресурсів і( підвищення родючості ґрунтів В.М. Трегубчук пропонує! встановлення екологічного податку на прибуток тих аграр­них та агропромислових товаровиробників, які застосовують еколого небезпечні технології, засоби і системи вироб­ництва, що погіршують екологічний стан або виснажують ґрунти3. Останніми роками в юридичній літературі вис­ловлюють ідею доцільності розробки та прийняття Екологічного кодексу України. Він має закласти правові засади, регулювання екологічних відносин, у тім числі в сфері сіль­ськогосподарського виробництва. В Екологічному кодексі передбачені приписи, які забезпечують встановлення нормативів екологічної безпеки а рівні, що запобігає погіршенню якості сільськогосподарських земель; збереження родючого шару ґрунту (його яяття для наступного використання на малопродуктивних землях) під час будівництва шляхів, ліній зв\'язку, розвідки і обування корисних копалин, будівництва трубопроводів; здійснення технічної і біологічної рекультивації земель, які повертають сільському господарству1.

У нормативно-правових актах, які регулюють відноси­ли щодо використання та охорони грунтів, не всі питання висвітлені й узгоджені. Зокрема до цього часу не розробле-1 о проект Закону України „Про ґрунти". У пропонованому нормативному акті має бути описано всі головні правові орми, які потрібно впорядкувати у логічно-структурний і узгоджений стан. Правові норми Закону „Про ґрунти" можуть бути вміщені в майбутній Екологічний кодекс і становити його невід\'ємну частину.

У багатьох країнах світу (СІЛА, Канада, Франція, Польши, Словакія, Росія та інші) є чинними або розробляють-і закони про охорону ґрунтів або ґрунти. Керуючись «няням грунту як природного або зміненого внаслідок господарської діяльності чи іншої діяльності незмінного компонента природного середовища, невід\'ємної частини штіідіяльності людини, основи здійснення господарської діяльності, базису суспільства, а також виходячи з екологічного стану ґрунтового покриву вкрай необхідне розроблення проекту Закону „Про грунти", який визначав би правові основи ґрунту як компонента природного середовища і був її спрямований на збереження сприятливого навколишнього середовища.

Проект Закону „Про грунти" має бути спрямований на охорону грунтів як одного із важливих компонентів природи що гарантує конституційні права громадян на безпечне

природне середовище. Обґрунтування розробки законом проекту „Про ґрунти" зумовлене тим, що у Законі „Пре охорону навколишнього природного середовища" ґрунта додані до переліку основних об\'єктів природного середо вища, які забезпечують сприятливі умови життя, і підля гають охороні від забруднення, засмічення, виснаження деградації, псування, знищення та іншого негативного впливу господарської чи іншої діяльності. Необхідністі розробки проекту Закону „Про ґрунти" спричинена тим що природоохоронне і земельне законодавство не враховують специфічних особливостей ґрунтів як важливих компонентів біосфери.

Базові природоохоронні Закони „Про охорону навколишнього природного середовища" та „Про забезпеченні санітарного і епідеміологічного благополуччя населення формують лише найзагальніші екологічні і санітарно-епідеміологічні вимоги в сфері забезпечення сприятливого навколишнього середовища. Чинні законодавчі акти, зокрема Закони „Про охорону земель", „Про державний контролі за використанням та охороною земель", „Про пестициді і агрохімікати", „Про природно-заповідний фонд", „Пре меліорацію земель" регулюють відношення, спрямовані на охорону ґрунтів як природного ресурсу, що використо­вується як засіб виробництва і не містить правових норм, які забезпечують охорону ґрунтів як природного об\'єкта.

Законопроект має визначати правовий режим вико­ристання та охорони ґрунтів, родючого шару ґрунту, ґрун­тів, які рідко трапляються і є під небезпекою зникнення, а також порушених (деградованих) ґрунтів, і встановлює ос­нови охорони. У проекті встановлено критерії зачислення ґрунтів, які рідко трапляються і є під небезпекою зникнення, до порушених (деградованих) ґрунтів. Законопроект має пе­редбачати державне і місцеве регулювання охорони ґрунтів, у тім числі порушення в галузі охорони ґрунтів, ведення де­ржавного обліку стану ґрунтів, а також державний і місце­вий екологічний контроль в області охорони ґрунтів.

У законопроекті має бути передбачене використан­ня карти грунтів України, адміністративних утворень на основі даних державного обліку стану ґрунтів, картогра­фічного матеріалу та іншої документованої інформації, а також створення Книги грунтів України та Книги грунтів адміністративних утворень України. З метою попередження негативного впливу господарської та іншої" діяльності на ґрунти у Законі „Про ґрунти" має бути встановлене обов\'язкове оцінювання впливу на ґрунти господарської /ііяльності, яка планується, обстеження стану ґрунтів та юло осіб, які проводять обстеження ґрунтів.

Законопроект має визначити вимоги з охорони ґрунтів підчас планування і здійснення господарської та іншої діялг,-«ості, механізми відновлення і/або поліпшення стану ґрунтів р разі проведення рекультивації порушених (деградованих) земель, а також рекультивації малопродуктивних земель і іємєль, які слугують для озеленення, встановлює вимоги з відновлення порушених (деградованих) ґрунтів. Прийняття закону „Про ґрунти" створить правові основи державної ) регулювання діяльності в галузі охорони грунтів як компонента природного середовища, дасть змогу попередити по­дальший розвиток процесів деградації та забруднення грунтів і забезпечить реалізацію конституційних прав громадян,» на сприятливе навколишнє середовище.

<< | >>
Источник: Н.С. Гавриш. ПРАВОВА ОХОРОНА ҐРУНТІВ В УКРАЇНІ Одеса 2008. 2008

Еще по теме 3.2. Особливості застосування матеріальної* (спеціальної) відповідальності за забруднення і засмічення ґрунтів:

  1. § 5. Дисциплінарна і матеріальна відповідальність за земельні правопорушення
  2. § 6. Визначення та застосування спеціального виду юридичної відповідальності за порушення земельного законодавства
  3. 3.2. Особливості застосування матеріальної* (спеціальної) відповідальності за забруднення і засмічення ґрунтів
  4. 3.3. Умови та порядок застосування інших видів юридичної відповідальності за забруднення та засмічення ґрунтів
  5. ЗМІСТ
  6. Нагляд і контроль у сфері економіки та особливості їх реалізації на місцевому (територіальному ) рівні
  7. Поняття матеріального забезпечення працівників ОВС
  8. Принципи матеріального забезпечення працівників ОВС
  9. РОЗДІЛ I ІСТОРИКО-ПРАВОВИЙ РОЗВИТОК МАТЕРІАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ СТОРІН ТРУДОВИХ ПРАВОВІДНОСИН
  10. 1.1. Особливості розвитку законодавства про матеріальну відповідальність сторін трудових правовідносин
  11. Регулювання матеріальної відповідальності сторін трудових правовідносин в міжнародно-правових актах та зарубіжному законодавстві
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -