Суперництво і зачарування
За кількістю підозр у відьомстві та судових справ про чари одразу за сусідськими взаєминами і родиною йде сфера ділових стосунків: обвинувачення у відьомстві часто використовували проти конкурентів і суперників.
Щоб краще зрозуміти природу цих обвинувачень, звернімося до таких широковживаних в антропології понять, як конфлікт, суперництво та аґресія. Конфлікт стає неминучим, коли йдеться про зіткнення інтересів між окремими особами чи групами в результаті змагань за вищий статус, контроль над важелями влади, ресурсами тощо[354]. Чим обмеженіші якісь ресурси в конкретному суспільстві, тим безжальнішим буде суперництво за контроль над ними. Кожне дослідження з історії людства мусить ураховувати, які саме способи розв’язання конфліктів із суперниками прийнятні для певного суспільства на певному етапі розвитку. Серед цих способів і фізична ліквідація конкурента, і мирний розподіл сфер упливу шляхом угод та домовленостей. У ранньомодер- ному суспільстві аґресія була звичайним способом вирішувати конфлікти між політичними чи діловими конкурентами.Ta навіть аґресія може набирати різних форм. Умовно їх можна поділити на три головні типи: фізична, моральна і духовна[355]. 3 українських судових документів випливає, що в боротьбі з конкурентами переважала фізична аґресія, особливо коли йшлося про представників вищих соціяльних прошарків. Щоправда, для розв’язання повсякденних незгод між діловими конкурентами з міщанського середовища такий «лобовий» спосіб, м’яко кажучи, не годився: на «аґресора» майже неминуче чекала кримінальна відповідальність, отже, він нічого не вигравав від фізичної розправи з конкурентом. Відтак залишалося два варіянти - моральна або духовна аґре- сії, які вимагали «творчого» підходу. Моральна аґресія проти конкурентів могла проявлятися, наприклад, у поширенні пліток та псуванні в такий спосіб репутації, притягнення конкурента до суду.
Своєю чергою, духовна аґресія передбачала залякування конкурента або застосування проти нього чарів. Обидва варіянти відчитуємо в судових матеріялах.Процедура обвинувачення у відьомстві не була надто складною, тож міщани могли скористатися цією можливістю, щоб спробувати зіпсувати репутацію своїх конкурентів. 3 іншого боку, люди, бувало, не хотіли звертатися до суду, а покладалися на плітки, які поширювали серед потенційних клієнтів та громади. У порівняно невеликих українських містах, де люди добре знали один одного, це було неважко.
Обвинувачення часто поставали внаслідок незгод між конкурентами - окремими особами, корпоративними групами й закладами (шинки, цехи тощо), конфлікт міг виникнути і серед членів однієї групи чи корпорації. Ґрунтувалися вони на припущенні, що добробут, процвітання й фінансові успіхи конкурента - це результат чарів і відьомських засобів, а не доброї вдачі, наполегливости й важкої праці. Таке пояснення успіху побутувало в багатьох суспільствах, зокрема індіянці навахо вірили, що відьомство робить людей багатими[356]. Однак не треба думати, ніби такі підозри бралися до
16. Вулична сварка. Аматорський малюнокульвівській гродській книзі 1714року (ЦДІА УкраїниуЛьвові, ф. on. 1, cnp. 500, арк.3318;
Мирон Капраль. Національні громади Львова XVI-XVIII cm. (соціально-правові взаємини), Львів: Піраміда, 2003)
уваги, якщо за ними не стояли бодай якісь докази того, що конкурент використовував магічні практики.
У XVIII сторіччі цехові майстерні все ще були головною одиницею ремісництва в Україні, але вже тоді помітні перші ознаки кризи цехового способу виробництва. Найбільша проблема цехів - відсутність клієнтів. Коли безробітні підмайстри просто пиячили, майстри відчайдушно намагалися знайти вихід зі скрутної ситуації (звичайно, це не означає, що вони не випивали). Місцева «ворожка» могла допомогти розв’язати проблеми.
Документи свідчать, що ткачі скористалися магічним способом із репертуару ворожок.
Треба було вкрасти з церковної дзвіниці мотузку та обмотати її довкола ткацького верстату, проказуючи магічне замовляння[357]. Бажано було, щоб ритуал цей виконувала жінка.Судовий процес улітку 1705 року в Кам’янці чудово демонструє, як складні взаємини між членами одного цеху могли призвести до звинувачень у відьомстві. Підмайстер Василь Фіалковський оскаржив у суді Яна Затвардієвича зі свого ж таки цеху. Він стверджував, ніби Затвардієвич звертався до ворожки на ім’я Микитиха, щоб покращити сутужну ситуацію, яка останнім часом склалася в цеху, та привернути більше замовників. Ha перший погляд, здається дивним, що хтось із того самого цеху опирається діям, покликаним знайти вихід зі скрути та сприяти добробуту всіх членів цеху. Несподівану реакцію Фіалковського можна було б пояснити, скажімо, його особистою відразою до відьомських практик, незалежно від їхніх результатів - на добро чи на зло вони спрямовані, але з перебігу справи стає зрозумілим, що передусім слід звернути увагу на взаємини між позивачем і винуватцем - саме в них криється ключ до цілої історії.
Коли Фіалковський тільки-но увійшов до цеху, він надзвичайно цікавився його майбутньою долею і навіть поділився своїм попереднім досвідом, прямо пов’язаним із відьомськими практиками. Саме Фіалковський розповів Затвардієвичу про ритуал із мотузкою і навіть власноруч зрізав мотузку зі дзвону[358]. Свідки розповіли, що з часом між ними почалися сутички, можливо, на ґрунті суперництва: чоловіки постійно сварилися, зокрема й через контроль за фінансовими справами. Фіалковському довелося вичекати, перш ніж випала нагода помститися Затвардієвичу. Він дізнався, що Затвардієвич звертався за порадою до ворожки і та дала йому порцію порошку, який слід було насипати собі в чоботи. Метод, мабуть, виявився ефективним, бо Затвардієвич завзято радив його іншим ткачам (це свідчить, що дух суперництва не завжди брав гору над духом узаємодо- помоги і співчуття).
Суд розглянув обвинувачення дуже уважно.
Судді висловили невдоволення тим, що цехові люди звертаються до таких «безбожних речей», як відьомство. Усіх винних оштрафували, крім того, Затвардієвича позбавили його відповідальної посади в цеху, тож Фіалковський мав би тішитися[359].Однак результати суду не завжди задовольняли тих, хто намагався послабити суперника. У липні 1717 року той-таки кам’янецький суд розглядав справу між двома шинкарками - яскравий приклад конфлікту між «багачем і бідняком». Бідна шинкарка Ганна Колецька, справи якої йшли геть погано і родина ледве перемагалася, якось пішла порадитися до багатої шинкарки, дружини Адама Маньковського. Потім Ганна розповідала, що почула таку жахливу й безбожну пораду, аж не наважилася її вжити. «Дурна, - сказала їй Маньковська, - у мене самої не було б шинку, коли б я не мала від Михалка, ката, мотузки, яка залишилася після злодія»[360]. Цілком імовірно, що поради не послухалися не так через праведний гнів і благочестя, як через фінансову неспроможність: катівська мотузка коштувала дуже дорого. Напевно, і до суду Ганна не звернулася з тих самих міркувань, натомість удалася до дієвого й дешевшого способу підірвати репутацію конкурента - почала пускати славу, ніби за успіхом і добробутом Маньковської насправді криється відьомство.
Аби оборонити своє добре ім’я від пліток, Маньковська звернулася до суду, обвинувативши Колецьку в наклепі. Але судді так само зважили на розповідь Ганни про відьомські практики і дали їй ніби шанс «реабілітуватися», привівши до суду бодай одного свідка, який чув би балачку про катівську мотузку. Ганна поклялася у правдивості своїх слів, але очевидець тієї розмови відмовився свідчити, бо його підкупили Маньківські. Отож спроба Ганни накапостити конкурентам не вдалася, ба навіть обернулася проти неї самої. Її визнали винною в наклепі, а позаяк у сім’ї не було грошей сплатити штраф, чоловіка Колецької посадили до боргової ями.
Щоб нашкодити суперникам, користалися не тільки звинуваченнями у відьомстві - іноді люди зважувалися й на духовну аґресію, наприклад, застосовували чари.
Так було уконфлікті між двома дубенськими млинарями Яськом і Карпом, який тривав упродовж 1767-1768 років. Ця сварка нагадувала радше таємну війну з використанням відьомства та чарів. Деталі суперечки постають із матеріялів розслідування.
1767 року Карпа несподівано вразила якась загадкова хвороба - у нього раптом відібрало ноги. Його родина ініціювала розслідування. Мабуть, сусіди Карпа і Яська здогадувалися про ворожнечу між ними, тому підозри одразу впали саме на Яська з сім’єю. У суді люди свідчили, що Ясько задля шкоди Карпові не раз вдавався до послуг місцевого чарівника Тимка Середи. Наприклад, Гаврило Шибуня розповів, що зустрів якось у місті Тимка і той запросив його випити. Коли за чаркою заговорили про Карпа, котрий якраз почав одужувати, Тимко звірився Гаврилові, що це Ясько попросив його «відібрати» ноги у Карпа, аби той не міг більше ходити, і сумно додав, що чари, напевне, не дуже подіяли[361].
Свідок Ястремський, якого допитували вже наступного 1768 року, розповів у суді, що чув, як Гаврило Шибуня казав, ніби Тимко Середа, за його ж словами, заробив гроші на тому, що «один просив нашкодити другому, такому самому»[362]. Цю розмову почув Kapno і спитав, чи не його це збираються зурочити. A наступного дня Карпова дружина заявила, що у її чоловіка паралізувало ноги.
Нарешті, зголосилися свідки з близького оточення одного з учасників, які нібито бачили в домівці Середи зілля, що й спричинило хворобу Карпа[363]. Серед них була і Яськова невістка Петриха, яка стверджувала, що бачила це зілля у своїх свекрів; власне, зіллів було два - одне, червоне, у пляшці, а друге, як імбир, у скрині. Наступні свідчення дещо прояснюють природу конфлікту між Яськом і Карпом. Приміром, Петриха розповіла, що десь тоді її свекри збиралися купити млин і, може, саме за нього змагалися два мірошники[364]. Інші свідки, як-от Хима Семениха, стверджували, що
17. Шляхтичі.
Аматорський малюнок XVII століття (Яковенко Наталія.
Нарис історії середньовічної та ранньомодерної України.
Київ: Критика, 2005, c. 250).
сама Петриха боялася злодійства з боку своїх родичів. Хима розповіла, як вони з Петрихою поїхали по борошно, дорогою заговорили про ціни на хліб, який останнім часом помітно подорожчав, і Хима завважила, що тепер дуже вигідно мати власного млина. Ha її пораду взятися до цієї справи Петриха відповіла, що й сама була б рада, але боїться свекрів, які можуть зробити з нею те саме, що з Карпом392. Отже, ділове суперництво як причина відьомського нападу на мірошника для багатьох було цілком очевидним. Дехто зі свідків вірив, що Kapno страждає від насланих чарів, але та ж таки Хима Семениха була переконана, що чари тут ні до чого, насправді це Божа воля: у такий спосіб Бог покарав грішника за недобру й жорстоку поведінку з родичами. Кінець кінцем, не має значення, якою уявлялася причина недуги Карпа, важливо, що люди вірили в можливість застосувати чари проти ділових конкурентів.
Схожі, хоча трохи відмінні, способи розбиратися з суперниками побутували і в шляхетському середовищі. По- перше, пам’ятаймо, що люди нижчого соціяльного походження дуже рідко наважувалися звинувачувати шляхтичів у чарівництві. По-друге, самі шляхтичі зазвичай оскаржували конкурентів не прямо, а опосередковано - через обвинувачення їхніх слуг. Цікавим прикладом може бути справа з луцького гродського суду, де у квітні 1700 року розглядали суперечку між представниками двох шляхетських родин - Сеньковськими й Костишкевичами. Конфлікт між родинами тривав уже чотири роки, тож на початок судового процесу вороги склали довжелезні списки образ та звинувачень, у яких було згадано різні способи аґресії, серед них і фізичну силу, але нас зараз цікавить тільки моральна аґресія.
Ha перше місце в переліку звинувачень Костишкевичі поставили саме чари. Вони стверджували, що служниця Сеньковських на ім’я Хведониха кілька разів чарувала їм на шкоду - 1696, 1697 і 1698 років. Ясна річ, що робила вона це з волі своїх панів. Відьомство мало підірвати господарство суперників. Хведонисі приписували різноманітні шкоди: псування посівів, виздих худоби, зачарування бджіл, які після того не давали меду. Ha вимогу суду видати Хведониху Сеньковські відмовили з цілком зрозумілих причин: своїм «мистецтвом» чаклунка підтримувала господарство, а отже, допомагала своїм панам. Тепер вони могли віддячити і скористатися владою, щоб захистити вірну підданицю393.