Тонкі любовні справи

Любовні справи становили чималу частину українських судових процесів про чари. He дивно, що саме в них спостерігаємо найпалкіші пристрасті - кохання, любощі, ненависть, помсту. Ha жаль, в матеріялах українських судів не згадується ворожіння про нареченого, зате в міській книзі Кам’янця віднаходимо альтернативний спосіб уплинути на майбутній шлюб. Любовну магію використовували, щоб привернути увагу й причарувати потенційного партнера. Пригадаймо справу з попереднього розділу, коли в липні 1716 року жебрачка Марина нібито поважилася на оселю вірменського війта. Її обвинуватили в тому, що вона хотіла зачарувати дім, насипавши чарівного порошку на порозі, у якому потім виявили «кістки й зуб мерця». Ha свій захист Марина розповіла, що нікому не хотіла зашкодити, а тільки допомогти. Якось у домі Павла Святовича вона зустріла бідну дівчину, котра нарікала, що вже, мабуть, ніколи не вийде заміж. Жаліслива Марина зглянулася і сказала, що знає, як зарадити її горю. Вона назгрібала на дорозі пилу й насипала перед будинком війта^[382]. Нещасливий кінець цієї історії ми вже знаємо.

Важливу роль у любовній магії відігравала їжа. Позаяк куховарили завжди жінки, вони безсоромно користалися цим у власних інтересах, наприклад додавали в їжу приворотне зілля. Особливо часто до цього методу вдавалися заміжні жінки, коли відчували, що втрачають кохання своїх чоловіків. 1746 року до кременецького суду викликали Гапку Романиху, яку запідозрили у спробі отруїти Прокогіа Федоровича. Він бачив, як Гапка поклала в страву якісь чари, і припустив, що вона хоче отруїти його. Ha обвинувачення Романиха відповіла, що зілля призначалося не Прокопові, а її чоловікові, у якого вона, мабуть, намагалася викликати кохання^[383].

Подружні стосунки особливо ускладнювалися, коли в житті чоловіка з’являлася інша жінка, яка загрожувала спокою і стабільності сім’ї.

Отож Яциха Поливейчиха пішла в інше село до матері Яцихи Ткачихи. Стара жінка дала їй у руки ніж, повела в садок і залишила під яблунею, за якийсь час повернулася і дала Поливейчисі жменю землі. Частину вона наказала зрадженій дружині насипати у свої й чоловікові чоботи (поширений приворотний засіб), а другу частину додати в горілку. Яциха Поливейчиха зробила все, як було сказано, і горілку послала чоловіковій коханці. Сама породілля її не куштувала - горілку випили сестра й родичі, після чого важко захворіли. Це отруєння й стало приводом для судової справи. Притягнута до відповіді Яциха Поливейчиха в суді наївно стверджувала, що не знала про призначення тієї горілки - «злое чи доброе» воно було⁴¹⁹.

Чоловіки чудово розуміли, що жінки, якщо треба, можуть користуватися засобами любовної магії. Звичайно, перспектива бути зачарованим жодного ентузіязму в чоловіків не викликала. За відразою до любовної магії крився страх перед цілком реальною небезпекою: любовне зілля запросто могло виявитися отруйним. Браян Левак відзначив:

Злочини відьомства й отруєння завжди були міцно пов’язаними, хоча ці справи розглядали окремо. Звинувачення у відьомстві часто містили і звинувачення у вживанні зілля, яке могло бути або природним, або магічним⁴²⁰.

Яцко Ґрекович 1717 року поскаржився у сатанівський міський суд на свою дружину Анну. Він розповів, що з Анни погана дружина й господиня: вона не вміє доглянути їхній дім, натомість любить ходити на танці, де може гуляти до півночі, жартуючи та заграючи з чужими чоловіками. Яцко намагався поговорити з Анною про її аморальну поведінку, але з того нічого не вийшло. Мало того, він бачив, як дружина готувала якесь зілля, і тепер боїться, чи не захоче вона його отруїти. Ha підтвердження своїх слів Яцко приніс зілля ^{[385] [386] до суду. Ha його закиди Анна відповіла, що то взагалі не зілля і тим більше не отрута, а ліки, які вона приготувала для себе. Одна з сусідок підтвердила її слова: вона розповіла, що Анна казала про свою хворобу і про те, що остерігається готувати ліки вдома, бо чоловік може запідозрити її в чаруванні. Однак це свідчення не переконало суддів, і вони вимагали слідчого експерименту прямо в суді: Анна мала прилюдно випити свої ліки і так довести, що то не зілля. Коли вона зробила це і нічого поганого не сталося, постановили її відпустити, але перед тим дали настанови, як жити у злагоді з чоловіком. Якщо ж вона й далі вестиме розпусне життя, її пообіцяли публічно відшмагати121.}

Однак не тільки через небезпеку бути отруєним чоловіки остерігалися жінок, які займалися любовною магією. He останню роль тут відігравав також страх стати жертвою чиїхось маніпуляцій. Молодий селянин Андрій 1749 року оскаржив у суді Кам’янця свою пані Рушковську, яка примушувала хлопця бути її коханцем. Андрій служив пастухом у чоловіка Руш- ковської, а пані час від часу приходила до нього і вони «мали гріх». Кілька разів Андрій намагався втекти, але кожна втеча неминуче закінчувалася поверненням, після чого його зразу поїли любовним зіллям і він знову «грішив» зі своєю панею. Хлопець описав ситуацію як справжню змову проти нього, бо навіть його власний батько не схвалював його втечу. Ta й пан Рушковський готовий був терпіти дружину-перелюбницю, аби тільки не втратити вправного пастуха.

Попри демонстративну відразу до любовної магії, чоловіки теж удавалися до чарів. Наприклад, 1731 року шляхтич ^{[387] [388]}

Василь Новосельський із міста Бар намагався звабити дружину Григорія Галчинського. Василь переконував жінку стати його коханкою, запевняючи, що Галчинський нічого не знатиме про їхній зв’язок, бо в нього є особливий засіб любовних чарів, який допоможе приховати їхній гріх⁴²³.

Любовна магія не знала соціяльних обмежень, навіть люди високого соціяльного становища за певних обставин користалися нею. Одна з найвідоміших відьомських справ пов’язана саме з використанням любовної магії - справа про нібито зачарування князя Андрєя Курбського його дружиною. 1578 року хтось намагався пограбувати будинок князя Курбського, у злочині запідозрили передусім слуг його дружини. Ha той час князь із княгинею вже жили окремо, чекаючи ухвали про розлучення. Покоївка княгині на ім’я Райка свідчила у володимирському гродському суді, що 1577 року князь знайшов у скрині її милости «мішечок із піском, волоссям та іншими чарами; всі ті речі дала княгині стара, що живе в Павловичах [...] Але це не отрута, а тільки зілля, приготоване для того, щоб князь любив княгиню»⁴²⁴. Мабуть, княгиня Марія вірила в ефективність чарів, бо пізніше знову намагалася зустрітися з тією бабцею, щоб «отримати таке зілля, яке можна вжити не для кохання, а для дечого іншого»⁴²⁵.

Згодом, 1581 року, княгиня стала персонажем нового розслідування. Цього разу йшлося про перелюб, ще коли вона жила разом із князем Андрієм.

Любовна магія приваблювала можливістю приворожити цікаву особу, а в разі потреби і навпаки - відворожити. Так уся палітра почуттів, пов’язаних із коханням, була під контролем. Пригадаймо кілька історій із попередніх розділів. Дружину Яна Зиневича з Кременця свого часу присилували ^{[389] [390] вийти заміж батьки. Тож одного дня вона задумала вдатися до засобів любовної, точніше антилюбовної, магії, щоб примусити чоловіка розлюбити її. У серпні 1746 року Ян знайшов у чоботах і на ліжку якийсь порошок і вирішив, що тут не обійшлося без чарів. Він навіть не подумав на дружину, а запідозрив насамперед тестя з тещею, яких і викликав до суду. Тільки тоді його дружина зізналася й розповіла, що насипала порошок, «аби мій чоловік уже не мешкав зі мною, а дав мені спокій»[391] [392]. Суд постановив, що справа виходить з-під його юрисдикції і її має розглядати консисторський суд, бо йдеться очевидно про дозвіл на розлучення42".}

Іноді методи антилюбовної магії не могли вдіяти, а бажання позбутися осоружного чоловіка було таким сильним, що жінки вдавалися до радикальніших засобів. 1742 року вінницька шляхтянка Вікторія Рабчинська вирішила з допомогою магії спекатися свого чоловіка Poxa Рабчинсько- го, військовика, який уже давно не був удома. Рабчинській потрібна була спільниця, але вибір вона, як пізніше з’ясувалося, зробила невдалий. Помічницею їй стала її ж таки служниця дрібна шляхтянка Варвара Костецька, яка з самого початку симпатизувала і співчувала нещасному чоловікові. Жінки поїхали в село, яке належало матері Рабчинської, бо чули, що там живе знахарка. Вони замовили їй зілля, але раніше, ніж воно було готове, Варвара Костецька потай переконала знахарку не шкодити безневинному чоловікові і відмовитися чарувати.

Отож Вікторії Рабчинській довелося шукати іншого чаклуна, який зарадив би їй у цій справі. Про причетність до невдачі своєї спільниці вона й не здогадалася. Ta щоразу, коли жінки знаходили потрібну людину, Варвара переконувала «чарівників» під якимось приводом відмовитися допомагати її пані. Після кількох таких зривів Вікторія зрозуміла, що тільки гає час, намагаючись позбутися чоловіка за допомогою магії, і вирішила вдатися до надійнішого способу. Вона попросила Варвару знайти отруту, а та швиденько зметикувала і яко надійну трутизну показала Вікторії хлібні крихти. Тепер належало знайти самого Poxa Рабчинського, адже отруїти на відстані було неможливо. Це була нелегка справа, тому, мабуть, Вікторії спочатку здавалося простішим уплинути на чоловіка за допомогою антилюбовної магії. До пошуків узялася Варвара, і коли вона врешті знайшла хоругву Рабчинського, розповіла йому все про зрадливі й підступні плани його дружини. Відтак почалася судова справа^[393].

Магію використовували також для помсти невірним коханим: чоловікам, які обіцяли одружитися й не виконали обіцянки, колишнім коханцям. Якщо чоловік довго залицявся до однієї жінки, а потім одружувався з іншою, його дружина стежила за колишньою суперницею, яку негайно запідозрювали в усіх родинних негараздах. 1733 року жителька Кам’янця Катерина Гломбовичова позивалася з Оленою Козицькою. Катеринин чоловік смертельно, як казали, захворів, і вона вважала, що це Олена наслала на нього чари. Приводом для підозр стало те, що чоловік якийсь час жив з Оленою, а коли одружився з Катериною, його колишня коханка невимовно розлютилася. Люди буцімто чули, як Олена проклинала зрадливого коханця і обіцяла, що він недовго проживе після шлюбу. He дивно, що Катерина зіставила дві події - Оленині прокльони та хворобу чоловіка - і звинуватила Козицьку в зачаруванні її мужа. Ha обвинувачення Олена відповіла, що вона справді розгнівалася на Катерининого чоловіка, бо він жив у її домі і їв її хліб, а після того виявив таку чорну невдячність, і вона таки проклинала його, але зовсім не хотіла зачарувати чи вбити цими прокльонами^[394].

Ще одна історія трапилася в Кам’янці на самому початку XVIII століття - 1702 року. Такий собі Бернацький вибирав наречену поміж двох дівчат: з роду Хржанівських та з роду Бачинських, - і вибрав-таки Бачинську. Зневажена Хржанівська збожеволіла, і її родина звинуватила в цьому тещу Бернацького, яка нібито зурочила безталанну бідолаху.

Ta коли дійшло до суду, з’ясувалося, що й Бачинські звинувачують Хржанівських. Буцімто останні, обурені і невдово- лені вибором Бернацького, вирішили помститися молодій сім’ї: проклинали дружину Бернацького, погрожували їй недовго жити після одруження та ще й послали молодятам зачаровані пироги. За якісь три тижні родинне життя Бер- нацьких дало тріщину, винними в цьому визнали Хржанівських^{[395] [396].}

Як бачимо, для багатьох жінок чари, зокрема любовна магія, справді стали своєрідним джерелом влади. Джеймс Шарп якось відзначив:

Безперечно, у щоденному житті існувала така річ, як жіноча влада. Поняття «влади» взагалі було вузловим у народних уявленнях про відьомство, але як саме воно було вплетене в контекст міжособистісних, родинних і громадських стосунків - усе це досі нелегка проблема, що її історики майже не дослідили¹³².

Завважмо, що чари і любовна магія могли стати виправданням у ситуаціях, коли сімейне життя почало руйнуватися. Шукаючи причину в прокльонах і насланих чарах, провину за негаразди в родині перекладали на зовнішні чинники, на стороннє чи навіть надприродне втручання.