Нормативно-правові акти органів місцевого самоврядування та місцевих органів виконавчої влади

В системі джерел аграрного права велике значення мають нормативно-правові акти органів місцевого самоврядування, місцевих органів виконавчої влади. Вищезазначені акти є міс­цевими, оскільки їх дія обмежена територією відповідних ад­міністративно-територіальних одиниць.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними гро­мадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільсь­кі, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси те­риторіальних громад сіл, селищ, міст. Акти органів місцевого самоврядування в галузі аграрних відносин повинні враховувати інтереси громади, бути направленими на економічний та соці­альний розвиток території.

Органи місцевого самоврядування приймають як правотворчі (нормативні), так і правозастосовчі (ненормативні) акти. За фор­мою це можуть бути статути, регламенти, положення, рішення, розпорядження. Джерелами аграрного права є нормативно-пра­вові акти органів місцевого самоврядування, які закріплюють норми аграрного права, обов’язкові до виконання громадяна­ми, що постійно або тимчасово проживають на відповідній те­риторій, а також розташованими на цій території юридичними особами, об’єднаннями громадян, органами виконавчої влади та їх посадовими особами.

Нормативний акт органу місцевого самоврядування як джерело аграрного права - це офіційний письмовий доку­мент відповідної ради, її голови чи виконавчого органу, що роз­рахований на неодноразове застосування, прийнятий за вста­новленою процедурою і спрямований на врегулювання аграр­них відносин. Роль актів органів місцевого самоврядування в галузі аграрних відносин полягає у вирішенні аграрних питань місцевого значення; управлінні землями сільськогосподарського призначення комунальної власності; забезпеченні комплексного розвитку сільських територій; забезпеченні законності і право­порядку в аграрній сфері, охороні прав, свобод і законних ін­тересів сільськогосподарських товаровиробників.

Сфера реалізації повноважень органів місцевого самовряду­вання встановлена Законом України «Про місцеве самовряду­вання» від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР. Даний закон пря­мо не передбачає окремої групи повноважень в галузі сільсько­го господарства, проте аналіз його положень дозволяє виділити власні (самоврядні) повноваження, що мають дотичне відношення до аграрних відносин, зокрема соціального розвитку села:

- ст. 27 (повноваження у сфері соціально-економічного і культурного розвитку, планування та обліку) п. 2 - забезпечен­ня збалансованого економічного та соціального розвитку від­повідної території, ефективного використання природних, тру­дових і фінансових ресурсів;

- ст. 30 (повноваження в галузі житлово-комунального го­сподарства, побутового, торговельного обслуговування, гро­мадського харчування, транспорту і зв'язку) п. 5 - забезпечен­ня соціально-культурних закладів, які належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, а також населення паливом, електроенергією, газом та іншими енергоносіями; ви­рішення питань водопостачання, відведення та очищення стіч­них вод; здійснення контролю за якістю питної води; п. 8 - ор­ганізація місцевих ринків, ярмарків, сприяння розвитку всіх форм торгівлі;

- ст. 32 (повноваження у сфері освіти, охорони здоров'я, культури, фізкультури і спорту) п. 7 - створення умов для роз­витку культури, сприяння відродженню осередків традиційної народної творчості, національно-культурних традицій населен­ня, художніх промислів і ремесел;

- ст. 33 (повноваження у сфері регулювання земельних від­носин та охорони навколишнього природного середовища) п. 1 - підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо встановлення ставки земельного податку, розмірів плати за ко­ристування природними ресурсами, вилучення (викупу), а та­кож надання під забудову та для інших потреб земель, що пе­ребувають у власності територіальних громад;

- ст. 35 (повноваження в галузі зовнішньоекономічної діяль­ності) п.

З вищезазначених питань органи місцевого самоврядування приймають відповідні нормативно-правові акти.

Місцевим органом виконавчої влади є місцева державна ад­міністрація. Місцева державна адміністрація в межах своїх по­вноважень здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує по­вноваження, делеговані їй відповідною радою. Місцеві органи виконавчої влади також наділені правотворчими повноваження­ми в галузі аграрних відносин. В межах своєї компетенції міс­цеві органи виконавчої влади та їх посадові особи приймають правові акти з дотриманням встановленої процедури. Джерела­ми аграрного права є нормативні акти місцевих органів ви­конавчої влади, які встановлюють загальні правила поведінки, регламентують аграрні відносини, приймаються з метою реалі­зації аграрних законів. Місцеві органи виконавчої влади при­ймають рішення, затверджують правила, а голови місцевих дер­жавних адміністрацій видають розпорядження з питань, відне­сених до їх компетенції.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» від 9 квітня 1999 року № 586-ХІУ, до відання міс­цевих державних адміністрацій належить: вирішення питань со­ціально-економічного розвитку відповідних територій (п. 2); управління майном, приватизації, сприяння розвитку підпри­ємництва та здійснення державної регуляторної політики (п. 4); сільського господарства (п. 5); використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля (п. 7). Крім того, згідно зі ст. 16 да­ного закону, місцеві державні адміністрації в межах, визначених Конституцією і законами України, здійснюють на відповідних територіях державний контроль за: використанням та охороною земель, лісів, надр, води, атмосферного повітря, рослинного і тваринного світу та інших природних ресурсів (п. З); додержан­ням виробниками продукції стандартів, технічних умов та ви­мог, пов’язаних з її якістю та сертифікацією (п. 5); додержанням санітарних і ветеринарних правил (п. 6) ’.

Отже, нормативно-правові акти органів місцевого са­моврядування та місцевих органів виконавчої влади кон­кретизують положення законів та підзаконних нормативно-пра­вових актів, сприяючи адаптації їх положень до місцевих умов. Місцева правотворчість повинна відображати специфіку кожної території, що сприятиме забезпеченню її сталого розвитку.

2.6.