FAVOR DEFENSIONIS, АБО Ж СПРИЯННЯ ЗАХИСТУ (ЗАМІСТЬ ПЕРЕДМОВИ)

Судді, адвокати і прокурори — це основні фігури у судовому про­цесі, і тому єдиний погляд на застосування норм Кримінального проце­суального кодексу України (далі — КПК) є дуже важливим.

Модними у науковому світі України є розмови про favor defensionis (тобто сприяння захисту). У світовій практиці конструкції сприяння захисту успішно застосовувались саме для компенсації надмірних інк­візиційних витоків судочинства і обвинувального ухилу.

Сприяння захисту знаходить свій процесуальний прояв у наявності презумпції невинуватості, тлумаченні сумнівів на користь обвинува­ченого, у певній асиметрії при доказуванні, праві на мовчання, праві на визнання доказів недопустимими, забороні до погіршення становища засудженого у певних випадках та праві на останнє слово. Від розмов про сприяння захисту потрібно переходити до реальних справ. І адвокати повинні ініціювати ці питання, ставити проблеми перед судом для ви­роблення правових позицій з точки зору favor defensionis.

Реальна практика розгляду справ за правилами КПК 2012 року вказує на проблеми, до вирішення яких як судді, так і адвокати та прокурори не завжди готові. Особливо важливими є питання застосування рішень Європейського суду з питань захисту прав людини, зокрема, допусти­мості доказів, гарантій права на захист та справедливості покарання.

У значній мірі «кожна законодавча новела перебуває на кінчику адвокатського пера» (як образно висловлюється професор Зорислава Ромовська).

Ось приклад із зали судових засідань: адвокат, допитуючи свідка обвинувачення, ставить навідне запитання. Суддя робить зауваження, що це не перехресний допит. Адвокат, зіславшись на ч. 7 ст. 352 КПК, наполягає на своєму праві. Головуючий, заглянувши в Кодекс, дозволяє адвокату продовжувати. Суддя виявився на висоті, бо з’ясувавши свою помилку, виправив її. Але у декого з присутніх могло скластись вра­ження, що суддя не орієнтується у новелах Кодексу. Тому не кожний суддя, допустивши подібну помилку, наважиться її виправити, вважаючи, що від цього може постраждати його авторитет.

Іноді суд потребує підказки. Але жоден суддя не допустить, щоб йому підказував адвокат або прокурор. Однак якщо підказка буде викладена у певній процесуальній формі (заява, зауваження, заперечення, про­тест або клопотання), то суд не тільки допустить її, але і прийме по ній відповідне рішення. У зв'язку з цим є невирішене питання практичного плану, вже давно реалізоване у судах Європи, США і навіть Росії, а саме якщо у судовому засіданні виникає необхідність висловити своє зауваження або заперечення, адвокат заявляє: «Протестую — показання з чужих слів» або «Протестую — навідне запитання». Суддя негайно приймає рішення: «Протест приймається» або ж «Протест відхилено». І процес продовжується.

Право на заперечення або протест (рішуче заперечення, незгода) гарантовано ст. 20, 22, п. 10 ч. 3 ст. 42 та ч. 8 ст. 352 КПК, які перед­бачають можливість подавати зауваження та заперечення щодо порядку проведення процесуальних дій і право головуючого зняти питання під час допиту свідка за протестом сторони. Адвокати і прокурори мають користуватись цим правом, а суд повинен забезпечувати реалізацію такого права.