Встановлення обмеження з певними цілями

Схожим чином виділяють таку ознаку обмежень, як їх цільовий ха­рактер — кожне обмеження права повинно мати ціль. Однак, як і з попе­редньою ознакою, цільовий характер обмеження не є його обов’язковою ознакою, а лише умовою його обґрунтованості — ознакою обґрунтованого обмеження.

Здебільшого розуміння цілей як елемента поняття правових обмежень пов’язується із вимогами нормативних актів. Вони містяться як у міжна­родних документах, які стосуються прав людини, так і, наприклад, в Конс­титуції України, і знаходяться в залежності від специфіки реалізації, зміс­ту та можливих результатів реалізації конкретного суб’єктивного права.

У Конституції України закріплені такі цілі обмежень окремих прав та свобод: забезпечення інтересів національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, охорони здоров’я населення, захисту репутації або прав ін­ших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфі­денційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя (право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і пе­реконань, ст. 34); забезпечення інтересів охорони громадського порядку, здоров’я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей (право на свободу світогляду і віросповідання, ст. 35); забезпечення інте­ресів національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей (право на свободу об’єднання у політичні партії та громадські організації, ст. 36); для забез­печення інтересів національної безпеки та громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей (право на мирні збори, ст. 39).

Слід зазначити, що ці цілі безпосередньо стосуються і засуджених та ув’язнених, визначаючи, у яких випадках обмеження прав допустимі.

174

Разом з тим у юридичній літературі можна зустріти й інші цілі, для досягнення яких встановлюються правові обмеження і які сформульовані без запозичення буквальних формулювань із законодавства. Ідеться про нормальний розвиток та функціонування суспільства і держави^[175]; забез­печення необхідного балансу між інтересами особи, суспільства і держави для захисту цінностей, що охороняються Конституцією^[176]; забезпечення справедливого балансу приватних та публічних інтересів^[177]; для захисту прав більшості^[178] та ін.

Варто зазначити, що питання цілей правових обмежень засуджених осіб залишилось поза фокусом національного кримінально-виконавчого права. Здебільшого в кримінальному та кримінально-виконавчому праві здійснювалось лише вивчення цілей покарання, а також його виконання. Але цілі правових обмежень засуджених і цілі покарання або його вико­нання не співпадають. Однак вони тісно співвідносяться.

Забігаючи наперед, відмітимо, що специфікою правових обмежень, які застосовуються до засуджених осіб, є те, що вони як складова зміс­ту покарання мають не лише утилітарний, але й каральний характер^[179]. Цього не можна сказати про правообмеження, які застосовуються до не- засуджених громадян.

На наш погляд, серед трьох вищенаведених ознак правових обмежень лише першу (звуження обсягу та змісту існуючих прав і свобод людини) можна назвати обов’язковою. її наявність є обов’язковою для встановлен­ня того, чи має місце правове обмеження. Тобто ця ознака є сутнісною характеристикою. Віднесення ж наявності у правообмеження цілі, так са­мо як і передбаченості законом до обов’язкових ознак обмеження, можна поставити під питання.

Чи означатиме відсутність цілі у правового обмеження те, що це не є пра­вовим обмеженням? Відсутність явної чи прихованої цілі обмеження, так само як і наявність цілі, яка не дозволяється законодавством, не свідчитиме, що правове обмеження є відсутнім.

Те ж саме стосується передбаченості обмеження законом як ознаки обмеження. Якщо обмеження права засудженого не передбачено законом, то воно має бути визнано необґрунтованим, а тому є порушенням пра­ва. Відправною точкою цього твердження є практика Європейського суду з прав людини, яка свідчить, що порушення права людини розглядається ним як необґрунтоване обмеження (unreasonable, unjustified restriction), що порушує певні положення Конвенції.

Також необхідно розуміти, що у вітчизняному розумінні категорія «правове» обмеження може сприйматись як якісна, так і як сутнісна харак­теристика. Згідно з останнім підходом правове обмеження мало б розумі­тись як обґрунтоване. При цьому не кожне обмеження права вважалося б правовим, а тільки те, що обґрунтоване (передбачене законом, пропор­ційне, доцільне і т. ін.). Натомість у англомовній та франкомовній міжна­родно-правовій літературі щодо стандартів обмежень прав людини тер­мін «правове обмеження» не використовується взагалі. Використовується термін «обмеження» (restriction, limitation), яке може бути обґрунтованим або необґрунтованим. Це свідчить про відсутність суттєвого практичного значення для окремого виділення правових обмежень як таких, які під­креслюють якісну характеристику обмеження.

Учені вказують на наявність інших сутнісних ознак обмежень, однак навряд чи вони не охоплюються вказаною обов’язковою ознакою (зву­ження змісту або обсягу права). В іншому разі їх відсутність не свідчи­тиме про відсутність правового обмеження. Серед них: конституювання несприятливих умов для здійснення власних інтересів суб’єктів (загроза або позбавлення певних цінностей), спрямування на їх заборону і одно­часно на задоволення суспільних інтересів охорони і захисту; негативний характер, тобто при їх реалізації передбачено використання переваж­но примусових, силових засобів; зменшення обсягу, що здійснюється за допомогою встановлення обов’язків, заборон, засобів захисту, покарань тощо, що зводять різноманітність в поведінці суб’єкта до певного «гра­ничного» і одночасно стереотипного, зразкового, такого, що типізується, еталонного стану; за своєю телеологічною домінантою (тобто цілі, які пе­реважають. — авт.) мають, перш за все, спрямованість на охорону суспіль­них відносин, індивідуальної і колективної свободи^[181].

1.1.4.