Встановлення ґрат

Звичайною для українських колоній практикою є встановлення ґрат на переважній більшості приміщень та на всіх вікнах приміщень дис­циплінарних ізоляторів та приміщень камерного типу.

КЗК ще у своїй 11-й Загальній доповіді 2001 року у п. 30 недвозначно надав своє бачення цієї проблеми у відвіданих країнах:

«Представники Комітету часто бачили на вікнах камер металеві став­ні, щити чи жалюзі, які позбавляють ув'язнених природного світла і не пропускають у приміщення свіже повітря. Такі засоби особливо часто зустрічаються у закладах, де тримають осіб, які чекають суду. Комітет повністю визнає, що по відношенню до певних категорій по­збавлених волі доцільно вживати додаткових заходів безпеки з ме­тою відвернення ризику змови і / або злочинних дій; однак, вжиття таких заходів має скоріш бути винятком, аніж правилом. Це означає, що відповідні органи мають окремо досліджувати справу кожного ув'язненого на предмет визначення виправданих по відношенню нього особливих засобів безпеки. Проте, навіть за доцільності таких заходів, вони не повинні позбавляти ув'язнених природного світла і свіжого повітря. Світло і повітря необхідні для життя, право на яке має кожний в'язень; більш того, відсутність сонячного світла і свіжо­го повітря створює умови, сприятливі для поширення хвороб — зок­рема, туберкульозу.

Комітет розуміє, що забезпечення належних умов життя у пенітен­ціарних закладах може означати чималі витрати і що в деяких країнах покращанню тюремних умов заважає нестача коштів. Однак, усунення засобів, які не пропускають світло в камери (і устаткування камер до­датковими засобами безпеки належної конструкції в тих рідких випад­ках, коли це є справді необхідним) не потребує значних витрат і вод­ночас принесе чимало переваг усім, кого це стосується».

У п. 30 Доповіді про візит в Україну 1999 року вказувалось:

«Значним прогресом в поліпшенні умов утримання ув'язнених є зняття з вікон металевих пристроїв (жалюзі) у будівлях № 1,2 і 5. Крім значного покращання природного освітлення камер це позитивно вплинуло на якість їх вентиляції. На жаль, близько 10% вікон залишилося оснащени­ми такими пристроями з причин безпеки (камери, вікна яких виходять на вулицю, камери, які дозволяють спілкуватися в'язням один з одним, і т. д.). КЗК визнає, що у деяких специфічних випадках, могли бути по­трібні такі заходи безпеки. Проте, такі міри не повинні ніколи позбавля­ти ув'язнених доступу до природного світла і свіжого повітря».

Разом з тим українське в'язничне відомство періодично відзна­чається небажанням виконувати відповідний стандарт. Прикладом цьо­го є численні зауваження Комітету під час його візитів до пенітенціар­них установ. Цікаво те, що реакцією на такі зауваження часто був наказ адміністраціями установ виконання покарань та СІЗО на зняття таких ґрат. У той же час формально вони вчиняли незаконно, адже у ПВР УВП містяться норми, що передбачають обов'язковість встановлення ґрат у приміщеннях камерного типу (п. 16), обов'язковість їх встановлення на вікнах приміщень камерного типу, ДІЗО, карцерах (п. 17), на вікна гурто­житків для інших засуджених (Додаток 2 до пунктів 7, 16 ПВР), карцерах СІЗО (Додаток 30 ПВР СІЗО). Всупереч цьому як ПВР УВП, так і СІЗО містять усі ці вимоги про обов'язкове їх встановлення і в них не має ані слова про недопустимість перешкоджанню ними природному освітленню в при­міщенні, на яке вони встановлюються.

Особливо примітним у світлі цього є те, що ДПтС України навіть вихваляється масовим встановленням нових ґрат у приміщеннях для ут­римання в'язнів^[43], при чому окремі з них в декілька рядів, що якраз і при­зводить до проблем з проникненням денного освітлення. Слід додати, що до сьогодні звичайною справою є обладнання вікон приміщень ДІЗО та ПКТ установ виконання покарань щонайменше трьома рядами реші­ток з проволоки великого діаметру, що призводить до серйозних про­блем з доступом денного світла до відповідних камер.

Зауваження щодо встановлення ґрат у пенітенціарних установах вперше було висловлено Україні у п. 80 Доповіді за результатами візи­ту у 2000 році. Під час того ж візиту Комітет позитивно оцінив той факт, що ґрати були зняті незадовго до візиту, що допомогло не тільки добре освітлити приміщення, а й забезпечити кращу вентиляцію (п. 87). У п. 93 так само було наголошено на необхідності вчинення таких дій у окре­мих блоках СІЗО, де на відміну від блоків для жінок та неповнолітніх вікна були обладнані металевими решітками. Так само делегація Комітету по­зитивно оцінила те, що адміністрація установи почала зняття ґратів на цих блоках ще під час візиту (п. 96). У своїй відповіді на цю доповідь ук­раїнський уряд запевняв, що решітки були зняті з приміщень, щодо яких висловлювалися занепокоєння.

Під час візиту у 2009 році стосовно арештного дому при СІЗО м. Киє­ва було також вказано про необхідність зняття металевих решіток, у від­повідь на що національна влада запевнила Комітет своїм листом, що з ві­кон камер в арештних домах були зняти ці ґрати (п. 102). У доповіді щодо цього ж візиту КЗК з задоволенням відмітив, що на його зауваження що­до встановлених решіток у СІЗО м. Дніпропетровська його керівництво негайно почало здійснення заходів щодо їх зняття (п. 110). На проблему доступу до природного освітлення у зв'язку з обладнанням вікон, особ­ливо у колонії № 89, вказувалось і у Доповіді за результатами візиту в Ук­раїну у 2012 році (п. 46).

Як видно, адміністрація установ виконання покарань та ДПтС Украї­ни готова миритися з прийняттям одиночних рішень по цій проблемі по мірі її виявлення Комітетом замість зміни нормативних положень. Неод­норазово, щоб задовольнити його вимоги, вчинялися такі дії як негайне зняття або початок зняття ґрат в присутності його делегації. Це робило­ся, навіть незважаючи на протилежні вимоги нормативних актів, які, на­справді, і треба було змінювати, що було цілком доступною можливістю для в'язничного відомства. Однак те, що по сьогодні ця норма закріплена у ПВР УВП та СІЗО без зміни їх змісту так, щоб закріпити гарантії, свідчить тільки про одне — умисне ігнорування рекомендацій КЗК.

Траплялось і так, що у своїй відповіді на зауваження щодо грат у п. 110 Доповіді КЗК про візит 2009 року Уряд України звітував про масо­ве зняття грат: «з метою вільного доступу до камер Київського слідчого ізолятора природного світла демонтовано усі металеві грати з семи ка­мер будівлі слідчого корпусу, де розміщено приміщення арештного до­му. У Дніпропетровському слідчому ізоляторі на вікнах камер відділень № 9 і № 10 демонтовані всі металеві грати у кількості 156 штук». Незва­жаючи на це, змінити нормативну вимогу про обов'язкове встановлення грат влада так і не спромоглася, а, швидше за все, на це просто немає політичної волі вищого керівництва ДПтС України.

На пропозиції Харківської правозахисної групи внести зміни до норм підзаконних актів ДПтС України для виправлення ситуації було безапеляційно відмовлено заступником її начальника Кісловим О. І. Під­креслимо, що у нових ПВР така норма відсутня, але усі питання, що стосу­ються конструювання УВП (в тому числі обов'язковість встановлення ме­талевих решіток), за словами вказаної посадової особи, плануються бути закріпленими у окремому акті, що встановлюватиме будівельні норми таких установ, а тому на зміну принципу встановлення ґрат навряд чи варто розраховувати.

Дещо в іншому контексті слід оцінювати встановлення металевих «кліток» для утримання окремих категорій засуджених в самих установах під час спілкування з певними особами. Так, за результатами візиту в Украї­ну у 2005 році Комітет рекомендував у колонії № 100 Харківської області під час інтерв'ювання та спілкування із засудженими, щоб вони не утриму­валися у металевій клітці (п. 113, 114). На що український уряд відповів:

«Клітка з металевих прутів у кімнаті персоналу встановлено відповід­но до пункту 8 Правил внутрішнього тюремного розпорядку й Нака­зом Департаменту № 275 від 12 грудня 2003 р. «Про обладнання камер ДІЗО / ПКТ».

Ця клітка забезпечує особисту безпеку персоналу та інших осіб (ад­вокатів, психологів тощо) під час їхніх зустрічей з особами, що відбувають довічне ув'язнення».

Цікавим є ставлення персоналу тієї ж Темнівської колонії № 100 вже у 2013 році до цієї «клітки» (саме так, всупереч рекомендації КЗК вона й по сьогодні встановлена). За словами керівництва колонії: «Европа [ев­ропейские правозащитные структуры] против этой клетки. Но если ее не будет, то ни я, ни другие тут работать не станут»^[44]. Не є секретом, що застосування цього роду «клітки» є систематичною практикою й в інших установах для довічного позбавлення волі в Україні, незважаючи на те, що п. 8 ПВР не вказує на обов'язкове її обладнання, а на «спеціальне при­міщення для проведення соціально-виховної та психологічної роботи із засудженими до довічного позбавлення волі, побачень їх з адвокатами, іншими особами та здійснення особистого приймання цих засуджених». Загалом, і норма щодо цього приміщення повинна була б бути видозмі­нена із вказівкою на можливість її використання тільки у випадках, коли оцінка індивідуальних ризиків вказує на необхідність її застосування.

Окремо слід вказати на рекомендацію, що міститься у п. 51 Доповіді КЗК про візит 2012 року. У ній Комітет негативно висловився про утри­мання у камері (або «клітці») під час побачення цієї категорії засуджених із захисником:

«Такий підхід може розглядатися як нелюдське і принижуюче гідність поводження як для ув'язнених, так і для відповідних фахівців. КЗК за­кликає українську владу принципово переглянути цей підхід» (виді­лення шрифту збережено). Відповідне застереження повинно бути за­кріплено у проекті нових ПВР.

6.2.