Обладнання камер, які використовуються для забезпечення особистої безпеки засуджених

Відповідно до п. 60 21-ї Загальної доповіді:

«Згідно із загальною практикою, камери для ув'язнених, щодо яких як покарання застосовується одиночне ув'язнення, мають обмежену кіль­кість меблів, що часто прикріплюються до підлоги.

У тому, що стосується камер, які використовуються для інших видів одиночного ув'язнення (до яких відповідно до цієї ж доповіді відно­ситься й поміщення в ізоляцію задля забезпечення особистої безпе­ки. — прим. авт.), то Комітет вважає, що вони повинні бути обладнані так само, як і камери для ув'язнених, які утримуються на загальному режимі». У разі ж застосування ізоляції у передбачених статтею 10 КВК України випадках, тобто з метою гарантування особистої безпеки за­суджених, вони зазвичай поміщаються до камер ДІЗО І ПКТ, які якраз обладнуються так, як це передбачено нормативом для їх обладнан­ня — Додатком 5 до пункту 17 ПВР.

Крім того, має бути виконана рекомендація КЗК щодо застосування заходів для забезпечення особистої безпеки засуджених (п. 61d 21-ї За­гальної доповіді):

«У тому, що стосується ув'язнених, поміщених в одиночну камеру в цілях їхнього захисту (виділення шрифту оригіналу — прим. авт.), то тут слід знайти рівновагу між, з одного боку, необхідністю уникати того, щоб такий тип ізоляції ставав бажаним для ув'язнених, а, з іншого боку, зводити до мінімуму обмеження, накладені на осіб, щодо яких застосовується такий захід. Звичайно, на самому початку одиночного ув'язнення повинні бути вжиті заходи, спрямовані на якомога швидшу реінтеграцію особи. Якщо стає ясно, що існують підстави для довго­строкового захисту і що проблему не можна врегулювати за допомо­гою інших заходів (наприклад переведення до іншої установи — прим. авт.), то необхідно шукати шляхи поліпшення режиму утримання. Особливі зусилля мають бути докладені на відбір ув'язнених, з якими зацікавлена особа могла би без ризику спілкуватись, а також на пошук ситуацій, що дозволяли би їй виходити з камери». Усі ці вимоги не зга­дуються чинним КВК України, який фактично «віддає на відкуп» пра- возастосувача вирішення більшості питань щодо застосування заходу.

6.