Соціальна допомога, адміністративний нагляд та контроль за особами, звільненими від відбування покарання

Соціальна допомога звільненим від покарань

Умови і порядок надання соціальної допомоги особам, які відбували кримінальні покарання, визначаються КВК України (ст.ст. 156-157), Законом України "Про соціальну адаптацію осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк" від 10 липня 2003 р., Закон України "Про зайнятість населення" від 1 березня 1991 р., Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, Наказ ДДУПВП, МВС України, Мін.

Визначення термінів - соціальної адаптації і патронажу дозволить з’ясувати дану проблему.

Соціальна адаптація - це комплекс правових, економічних, організаційних, соціально-психологічних та інших заходів, які здійснюються щодо звільнених осіб з метою пристосування до умов соціального середовища, захисту їх прав і законних інтересів.

Соціальний патронаж - комплекс заходів державної підтримки та допомоги звільненим особам, які здійснюються з метою сприяння цим особам у працевлаштуванні, професійній переорієнтації та перепідготовці, створення належних житлово-побутових умов, запобігання впливу на них криміногенних факторів. Заходи соціального патронажу застосовуються до громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які постійно проживають на території України і звернулися до спостережних комісій або інших органів, установ та організацій, уповноважених здійснювати зазначені заходи, протягом шести місяців після звільнення з установ виконання покарань.

Заходи соціального патронажу здійснюють місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, центри соціальної адаптації, служби у справах дітей, центри соціальних служб для молоді, спостережні комісії, органи соціального захисту населення, органи охорони здоров'я, органи внутрішніх справ, центри зайнятості населення, будинки-інтернати, кризові центри, служби психологічної допомоги, притулки, в тому числі для дітей, установи соціального патронажу, будинки нічного або тимчасового перебування звільнених осіб, громадські організації та інші уповноважені на це органи, організації та установи.

Не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку покарання адміністрація установи виконання покарань через територіальні органи внутрішніх справ і центри зайнятості населення вживає заходів до трудового і побутового влаштування засудженого за обраним ним місцем проживання. В установах виконання покарань організовуються курси підготовки засуджених до звільнення. Інваліди першої та другої груп, а також чоловіки віком понад шістдесят років і жінки - понад п'ятдесят п'ять років, у разі потреби, за їхньою згодою направляються у будинки інвалідів і престарілих. Неповнолітні, які позбавлені батьківського піклування, у необхідних випадках направляються службами у справах дітей до шкіл-інтернатів або над ними встановлюється опіка чи піклування.

Особи, які звільнені від відбування покарання, забезпечуються безплатним проїздом до місця проживання або роботи в межах України.

У разі відсутності необхідного за сезоном одягу, взуття і коштів на їх придбання особи, звільнені від відбування покарання, забезпечуються одягом і взуттям безоплатно їм може бути видана одноразова грошова допомога за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на утримання кримінально-виконавчої системи. Умови і порядок надання допомоги визначаються нормативно-правовими актами Державного департаменту України з питань виконання покарань.

Особи, які звільнені від відбування покарання і потребують за станом здоров'я постійного догляду, а також неповнолітні направляються до місця проживання в супроводі родичів або працівника колонії.

Відповідно до ст. 5 Закону України "Про зайнятість населення" від 1 березня 1991 р., держава забезпечує додаткові гарантії працездатним громадянам у працездатному віці, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці. Так, особам, звільненим з установ, що виконують покарання, або таким, які за рішенням суду лікувалися в лікувально-трудових профілакторіях, створюються додаткові робочі місця, спеціалізовані підприємства, організуються спеціальні програми навчання тощо.

Відповідно до ст. 5 Закону України "Про зайнятість населення", у разі відмови в прийомі на роботу громадян з числа зазначених категорій, у межах встановленої квоти, з підприємств, установ і організацій стягується штраф у розмірі середньорічної заробітної плати за кожну таку відмову в прийнятті на роботу. Ці кошти спрямовуються у державний фонд сприяння зайнятості населення і використовуються для фінансування витрат підприємств, що створюють робочі місця для звільнених з місць позбавлення волі понад встановлену квоту.

Звільнені особи, які потребують поліпшення житлових умов, мають право на отримання жилого приміщення в порядку, передбаченому Житловим кодексом України. Особам, які звільнилися з установ виконання покарань і не мають жилої площі, по прибутті до обраного місця проживання, на період до її отримання, місцевими органами виконавчої влади надається місце для тимчасового проживання в спеціальних гуртожитках або центрах соціальної адаптації, створених цими місцевими органами виконавчої влади. Місце для проживання в цих гуртожитках та центрах надається також особам, житлова площа яких тимчасово заселена, на період до її звільнення, та особам, яким повернути колишнє жиле приміщення немає можливості, - на період до поліпшення їх житлових умов у порядку, передбаченому законодавством.

Звільненим особам забезпечується надання медичної допомоги за місцем проживання або за місцем реєстрації у порядку, передбаченому законодавством. Особи, які на момент звільнення потребують стаціонарної медичної допомоги, направляються до закладів охорони здоров'я на підставах і в порядку, передбачених законодавством. У разі відсутності у звільненої особи місця проживання або місця реєстрації надання їй медичної допомоги здійснюється за направленням органів, установ або організацій, які здійснюють соціальний патронаж.

Громадяни похилого віку (чоловіки у віці 60 та жінки у віці 55 років і старші, а також особи, яким до досягнення загального пенсійного віку залишилося не більше півтора року), інваліди першої і другої груп із числа звільнених осіб за їх заявою та на підставі висновку медичної частини установи виконання покарань і клопотання місцевих органів соціального захисту населення можуть бути направлені до спеціальних будинків- інтернатів, якщо вони потребують стороннього догляду та медичного обслуговування і не мають працездатних дітей або родичів, зобов'язаних за законом та згодних їх доглядати. Спеціальні будинки-інтернати створюються, реорганізуються та ліквідуються за рішеннями центральних та місцевих органів виконавчої влади залежно від регіональних потреб. Громадяни віком від 15 до 28 років отримують інформаційну, правову, трудову, психолого- педагогічну, медичну та інші форми соціальної допомоги в соціальних службах для молоді на підставах і в порядку, передбачених законодавством.

У наданні звільненим особам соціальної допомоги на добровільних засадах можуть брати участь об'єднання громадян, підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, у тому числі благодійні організації, а також окремі громадяни. Місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування можуть шляхом надання соціального замовлення з відповідним фінансуванням з бюджету залучати об'єднання громадян, підприємства, установи та організації до надання соціальної допомоги звільненим особам.

Окремо треба зупинитись на гарантіях, і сказати що права звільнених осіб, закріплені цим Законом, реалізуються в повному обсязі і не можуть бути обмежені, крім випадків обмеження дієздатності чи визнання їх недієздатними на підставах і в порядку, передбачених законодавчими актами. Дії державних органів і посадових осіб, які порушують права звільнених осіб, можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому законодавством.

З метою надання особам, які звільнилися з місць позбавлення волі, допомоги в трудовому та побутовому влаштуванні, а також удосконалення взаємодії органів та установ кримінально-виконавчої системи з територіальними органами внутрішніх справ і центрами зайнятості населення у вирішенні цих питань, діє спільний наказ Державного департаменту України з питань виконання покарань, Міністерства внутрішніх справ України і Міністерства праці та соціальної політики України №139/405/150.

Згідно з цим наказом, не пізніше ніж за три місяці до закінчення призначеного строку покарання представником адміністрації виправної установи проводиться бесіда із засудженим для визначення його намірів щодо місця проживання та працевлаштування після звільнення і надання потрібної допомоги у вирішенні цих питань. За підсумками бесіди від засудженого відбирається заява відповідного змісту, яка після звільнення долучається до його особової справи.

Для перевірки можливості проживання засудженого після звільнення за обраним їм місцем адміністрацією установи за три місяці до закінчення строку покарання надсилається повідомлення-запит до районного (міського) відділу (управління) внутрішніх справ тієї місцевості, де має намір проживати засуджений. Повідомлення-запит надсилається, як правило, до того населеного пункту або до тієї місцевості, де засуджений проживав до арешту (засудження) і де в нього збереглися родинні зв'язки.

У разі, коли виникли об'єктивні обставини, що не дозволяють засудженому виїхати до населеного пункту або місцевості, де він проживав до засудження, адміністрацією установи надсилається повідомлення-запит до відповідного органу внутрішніх справ тієї місцевості, яку обрав засуджений. При цьому в повідомленні зазначаються підстави обрання даної місцевості для проживання.

При надходженні з установи повідомлення-запиту органом внутрішніх справ організовується перевірка можливості проживання засудженого за вказаною адресою. Про наслідки вирішення цього питання орган внутрішніх справ сповіщає адміністрацію установи не пізніше як через 20 днів з часу надходження повідомлення-запиту.

При надходженні до установи відповіді з органу внутрішніх справ про відсутність можливості проживання звільнюваного за обраним ним місцем адміністрація установи повідомляє про це засудженого і за погодженням з ним вживає заходів щодо направлення його після звільнення до іншого місця проживання в порядку, передбаченому вище.

За 20 днів до звільнення засудженого адміністрацією установи надсилається повідомлення про звільнення до органу внутрішніх справ тієї місцевості, де він має намір проживати, а копія повідомлення - до територіального органу виконання покарань, що не пов'язані з позбавленням волі.

Стосовно засуджених, які на день звільнення не досягли 18-річного віку, адміністрацією установи за 20 днів до звільнення додатково направляється повідомлення до служби у справах дітей міської (районної) державної адміністрації.

Щодо працездатних засуджених працездатного віку, за 20 днів до звільнення адміністрацією установи надсилаються повідомлення до міського (районного) центру зайнятості державної служби зайнятості тієї місцевості, де вони мають намір проживати, для надання допомоги в їх працевлаштуванні відповідно до ст. 5 Закону України "Про зайнятість населення".

У разі звільнення засуджених від покарання достроково за встановленими законодавством підставами повідомлення, передбачені вище, надсилаються до відповідних державних органів не пізніше трьох днів після звільнення.

Перед звільненням засудженого представник адміністрації установи проводить з ним бесіду, під час якої додатково роз'яснює положення Закону України "Про зайнятість населення" щодо порядку отримання допомоги в працевлаштуванні в центрах зайнятості державної служби зайнятості, а також порядок прописки за обраним місцем проживання, і вручає йому під розписку відповідну пам'ятку. Копія пам'ятки долучається до особової справи засудженого.

При надходженні з установи повідомлення про звільнення засудженого органом внутрішніх справ організовується перевірка прибуття звільненого до обраного місця проживання.

Протягом місяця після звільнення засудженого орган внутрішніх справ інформує адміністрацію установи про його прибуття, прописку та працевлаштування.

У разі неприбуття звільненого до обраного місця проживання протягом десяти днів після звільнення орган внутрішніх справ повідомляє про це адміністрацію виправно-трудової установи.

При надходженні з органу внутрішніх справ повідомлення про неприбуття звільненого до обраного місця проживання адміністрація установи, виходячи з анкетних даних засудженого, направляє повідомлення до органів внутрішніх справ, де можлива його поява.

Працівник територіального органу виконання покарань, не пов'язаних із позбавленням волі, щомісячно до 25-го числа здійснює з відповідним органом внутрішніх справ звірку кількості отриманих повідомлень про звільнення та фактично поставлених на облік звільнених. За результатами проведеної звірки складається спільний акт, який подається на розгляд керівництву органу виконання покарань, що не пов'язані з позбавленням волі, та керівництву органу внутрішніх справ.

У разі виявлення осіб, звільнених з місць позбавлення волі та не поставлених на облік, територіальними органами виконання покарань, що не пов'язані з позбавленням волі, за участю міських і районних органів внутрішніх справ і центрів зайнятості населення вживаються термінові заходи щодо їх обліку, документування, а також надання допомоги у трудовому й побутовому влаштуванні.

Адміністративний нагляд за особами, звільненим від покарання

Адміністративний нагляд встановлюється з метою запобігання вчиненню злочинів окремими особами, звільненими із місць позбавлення волі та здійснення на них виховного впливу. При здійсненні адміністративного нагляду органи внутрішніх справ проводять щодо таких осіб тимчасові, примусові профілактичні та оперативно-розшукові заходи відповідно до чинного законодавства України.

Сутність нагляду полягає в тому, що: 1) держава ні в якому разі не "продовжує" вирок, а здійснює нагляд за одним із джерел можливої небезпеки в суспільстві; 2) він є примусовою мірою, оскільки переконання як основний метод виховання не виключає примушення; 3) державне примушення опосередковується в праві у вигляді юридичної відповідальності (кримінальної, адміністративної, матеріальної); 4) він не має метою приниження людської гідності чи заподіяння фізичного страждання; 5) це комплексна міра застереження повторних злочинів з боку осіб, звільнених з місць позбавлення волі; 6) вказана міра має тимчасовий характер.

Отже, адміністративний нагляд — це система тимчасових примусових профілактичних заходів спостереження і контролю за поведінкою окремих осіб, звільнених з місць позбавлення волі, що здійснюються органами внутрішніх справ.

Порядок дій органів внутрішніх справ та установ кримінально- виконавчої системи щодо здійснення адміністративного нагляду визначаються Законом України "Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі", Інструкцією про організацію здійснення адміністративного нагляду за особами, звільненими з місць позбавлення волі, а також нормативно-правовими актами МВС України та Державного департаменту України з питань виконання покарань.

Відповідно до пунктів "б", "в" і "г" ст. З Закону України "Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі", адміністративний нагляд установлюється щодо повнолітніх осіб:

- засуджених до позбавлення волі за тяжкі, особливо тяжкі злочини або засуджених два і більше разів до позбавлення волі за умисні злочини, якщо під час відбування покарання їх поведінка свідчила, що вони вперто не бажають стати на шлях виправлення і залишаються небезпечними для суспільства.

- засуджених до позбавлення волі за тяжкі, особливо тяжкі злочини або засуджених два і більше разів до позбавлення волі за умисні злочини, якщо вони після відбування покарання або умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, незважаючи на попередження органів внутрішніх справ систематично порушують громадський порядок і права інших громадян, учиняють інші правопорушення.

- засуджених до позбавлення волі за один із злочинів, пов'язаних з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів.

Підставами для встановлення адміністративного нагляду є:

- вирок суду, що набрав законної сили, - щодо осіб, зазначених у пункті "г" ст. З Закону України "Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі";

- матеріали установ виконання покарань - щодо осіб зазначених у пункті "б" статті 3 Закону України "Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі";

- матеріали органів внутрішніх справ - щодо осіб, зазначених у пункті "в" ст. З Закону України "Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі".

Адміністративний нагляд здійснюється міліцією. Осіб, щодо яких встановлено адміністративний нагляд, беруть на облік, фотографують, а в разі потреби у них беруть відбитки пальців. Працівники міліції зобов'язані систематично контролювати поведінку цих осіб, запобігати порушенням ними громадського порядку та прав інших громадян і припиняти їх, проводити розшук осіб, які уникають адміністративного нагляду.

Адміністративний нагляд припиняється постановою судді за поданням начальника органу внутрішніх справ: а) у разі погашення або зняття судимості з особи, яка перебуває під наглядом; б) достроково, якщо піднаглядний перестав бути небезпечним для суспільства і позитивно характеризується за місцем роботи і проживання.

Піднаглядний може сам подати клопотання про знаття нагляду. В інших випадках адміністративний нагляд автоматично припиняється а) після закінчення терміну, на який його встановлено, якщо органом внутрішніх справ не подано клопотання про продовження нагляду або суддя відмовив у продовженні нагляду; б) у разі засудження піднаглядного до позбавлення волі і направлення його до місця відбування покарання; в) у разі смерті піднаглядного.

Обов'язки піднаглядних полягають у тому, що особи, щодо яких встановлено адміністративний нагляд, зобов'язані вести законослухняний спосіб життя, не порушувати громадський порядок і додержуватися таких правил:

а) прибути у визначений виправною установою термін в обране ним місце проживання і зареєструватися в органі внутрішніх справ;

б) з'являтися за викликом міліції в указаний термін і давати усні та письмові пояснення з питань, пов'язаних з виконанням правил адміністративного нагляду;

в) повідомляти працівників міліції, які здійснюють адміністративний нагляд, про зміну місця роботи чи проживання, а також про виїзд за межі району (міста) у службових справах;

г) у разі від'їзду в особистих справах з дозволу міліції в інший населений пункт та перебування там більше доби - зареєструватися в місцевому органі внутрішніх справ.

Обмеження дій піднаглядних полягають у тому, що до осіб, відносно яких встановлено адміністративний нагляд, за постановою начальника органу внутрішніх справ застосовуються частково або у повному обсязі такі обмеження: а) заборона виходу з будинку (квартири) у певний час, який не може перевищувати восьми годин на добу; б) заборона перебування у відповідних місцях району (міста); в) заборона виїзду чи обмеження часу виїзду в особистих справах за межі району (міста); г) реєстрація в міліції від одного до чотирьох разів на місяць.

Обсяг вказаних обмежень з урахуванням особистості піднаглядного, його способу життя і поведінки при здійсненні адміністративного нагляду може змінюватися (зменшуватися або збільшуватися) начальником органу внутрішніх справ.

Відповідальність за порушення законодавства про адміністративний нагляд. Порушення перерахованих правил адміністративного нагляду тягне за собою відповідальність по ст. 187 КУпАП. Кримінальна відповідальність передбачена ст. 395 КК України за порушення правил адміністративного нагляду, під яким мається на увазі самовільне залишення піднаглядним місця проживання з метою ухилення від адміністративного нагляду, а також і неприбуття без поважних причин у визначений строк до обраного місця проживання особи, щодо якої встановлено адміністративний нагляд.

Г ромадський контроль за особами, умовно-достроково звільненими від відбування покарання та контроль за поведінкою осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням

За особами, умовно-достроково звільненими від відбування покарання, протягом невідбутої частини покарання встановлюється контроль громадських організацій і трудових колективів, з цими особами проводиться виховна робота з метою закріплення результатів виправлення і ресоціалізації.

Громадськими організаціями, які здійснюють громадський контроль відповідно до глави 26 КВК України, є ті, статутами яких передбачено здійснення такого контролю, або ті, які виявили бажання здійснювати його з дозволу органу або установи виконання покарань.

Громадський контроль за особами, умовно-достроково звільненими від відбування покарання, а також виховна робота з ними організовуються спостережними комісіями і здійснюються громадськими організаціями та трудовими колективами за місцем роботи або навчання і за місцем проживання цих осіб.

Спостережні комісії, служби у справах дітей, центри соціальних служб для молоді, а також громадські організації і трудові колективи можуть виділяти своїх представників та доручати їм за їхньою згодою систематичне проведення виховної роботи і здійснення контролю за поведінкою осіб, умовно-достроково звільнених від відбування покарання.

Громадські вихователі неповнолітніх та інші особи, яким доручено проводити з умовно-достроково звільненими від відбування покарання виховну роботу, контролюють їхнє ставлення до праці, навчання і поведінку в побуті, надають їм необхідну допомогу.

До умовно-достроково звільнених від відбування покарання осіб, які ухиляються від громадського контролю, збори трудового колективу або громадська організація можуть застосовувати захід впливу у виді громадського попередження.

У разі систематичного порушення громадського порядку особою, яка відбувала покарання у виді позбавлення волі за тяжкий або особливо тяжкий злочин чи була двічі засуджена до позбавлення волі за умисні злочини й умовно-достроково звільнена від відбування покарання, трудовий колектив або громадська організація можуть порушити клопотання перед органом внутрішніх справ про встановлення за нею адміністративного нагляду.

Контроль за звільненими від відбування покарання з випробуванням

Контроль за поведінкою осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням, протягом іспитового строку здійснюється кримінально- виконавчою інспекцією за місцем проживання засудженого, а стосовно військовослужбовців - командирами військових частин.

Проведення індивідуально-профілактичної роботи із засудженими, звільненими від відбування покарання з випробуванням, за місцем проживання покладається на органи внутрішніх справ. До цієї роботи можуть залучатися працівники органів державної влади, органів місцевого самоврядування, а також об'єднання громадян, релігійні та благодійні організації.

Кримінально-виконавча інспекція веде персональний облік засуджених протягом іспитового строку, спільно з органами внутрішніх справ та відповідними громадськими формуваннями проводить індивідуально- профілактичну роботу із засудженими та контролює додержання ними громадського порядку і виконання обов'язків, покладених на них судом; вносить подання органу внутрішніх справ щодо здійснення приводу засуджених, які не з'явилися за викликом до кримінально-виконавчої інспекції; організовує початковий розшук засуджених, місцезнаходження яких невідоме, та надсилає матеріали до органів внутрішніх справ для оголошення розшуку таких засуджених.

У разі призову засудженого на строкову військову службу до військового комісаріату надсилається копія вироку, а в необхідних випадках до неї додаються інші документи, які потрібні для здійснення контролю за поведінкою засудженого за місцем проходження служби.

Звільнені від відбування покарання з випробуванням зобов'язані: виконувати обов'язки, які покладені на них судом; повідомляти інспекцію про зміну місця проживання; з'являтися за викликом до кримінально-виконавчої інспекції. У разі неприбуття до кримінально-виконавчої інспекції без поважних причин до засудженого може бути застосовано привід, який здійснюється органом внутрішніх справ. Поважними причинами неявки засудженого до кримінально-виконавчої інспекції в призначений строк визнаються: несвоєчасне одержання запрошення, хвороба та інші обставини, що фактично позбавляють його можливості своєчасно прибути за викликом і які документально підтверджені.

Іспитовий строк обчислюється з моменту проголошення вироку суду.

Після закінчення іспитового строку засуджений, який виконав покладені на нього обов'язки та не вчинив нового злочину, за поданням кримінально-виконавчої інспекції звільняється судом від призначеного йому покарання, контроль за його поведінкою припиняється і засуджений знімається з обліку в кримінально-виконавчій інспекції.

У разі ухилення засудженого, звільненого від відбування покарання з випробуванням, від виконання обов'язків, які покладені на нього судом, або порушення громадського порядку, за яке його було притягнуто до адміністративної відповідальності, кримінально-виконавча інспекція застосовує до нього застереження у виді письмового попередження про скасування звільнення від відбування покарання з випробуванням і направлення для відбування призначеного покарання.

Якщо засуджений не виконує покладених на нього обов'язків або систематично вчинює правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про його небажання стати на шлях виправлення, кримінально-виконавча інспекція вносить до суду подання про скасування звільнення від відбування покарання з випробуванням і направлення засудженого для відбування призначеного покарання.

Невиконанням обов'язків вважається таке, коли засуджений не виконав хоч один з обов'язків, які було покладено на нього судом.

Систематичним вчиненням правопорушень вважається вчинення засудженим трьох і більше правопорушень, за які його було притягнуто до адміністративної відповідальності.

Поважними причинами неявки засудженого до кримінально-виконавчої інспекції в призначений строк визнаються: несвоєчасне одержання виклику, хвороба та інші обставини, що фактично позбавляють його можливості своєчасно прибути за викликом і які документально підтверджені.

Особа, звільнена від відбування покарання з випробуванням, розшук якої оголошено у зв'язку з ухиленням від відбування покарання, затримується і конвоюється органом внутрішніх справ у порядку, передбаченому кримінально-процесуальним законодавством.

Питання для самоконтролю:

1. Назвіть визначені законодавством України правові підстави звільнення від відбування кримінальних покарань.

2. Назвіть правовий порядок, умови і процедуру звільнення засуджених.

3. Назвіть перелік документів, які надаються звільненим від покарань і дії посадових осіб, що забезпечували процес звільнення.

4. Назвіть особливості правового регулювання і порядок звільнення за Законом України «Про амністію».

5. Назвіть нормативно-правові акти за якими здійснюється помилування засуджених, а також умови, порядок розгляду клопотань про помилування і виконання Указу Президента України про помилування.

6. Поясність правові підстави, умови і порядок умовно-дострокового звільнення від відбування покарання.

7. Поясність, які нормативно-правові акти регулюють правові засади звільнення засуджених за хворобою, а також назвіть його умови і юридичну процедуру.

8. Назвіть нормативно-правові засади і організаційні заходи щодо надання соціальної допомоги звільненим від відбування покарань, їх адаптації, трудовому і побутовому влаштуванні на волі.

9. Назвіть особливості правового регулювання умови і порядку застосування і виконання адміністративного нагляду за особами, звільненими від покарання, а також відповідальність за його порушення.

10. Назвіть правове регламентацію і порядок здійснення контролю за поведінкою осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням з боку кримінально-виконавчої інспекції.

Список використаних джерел

1. Конституція України: Прийнята на 5-й сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р.- К.: ВЕЛЕС, 2003.-63 с.

2. Кримінальний кодекс України: Офіційний текст.-К.: Юрінком Інтер, 2001.-240 с.

3. Кримінально-виконавчий кодекс України: прийн. 11 липня 2003 р. // офіційний вісник України.-2003.-№33.-Ст.1767.

4. Кримінально-процесуальний кодекс України.- К.: Юрінком Інтер,2003.-275 с.

5. Про зайнятість населення: Закон України від 1 березня 1991р.

6. Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі: Закон України від 1 грудня 1994 р.

7. Про застосування амністії в Україні: Закон України від 1 жовтня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України.-1996.-№48.

8. Про внесення змін до законів України «Про міліцію», «Про попереднє ув’язнення», «Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі»: Закон України від 21.06.2001 р.

9. Про соціальну адаптацію осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк: Закон України від 10 липня 2003 р. // Офіційний вісник України.-2003.-№32.-Ст.1681.

10. Про внесення змін до Кримінально-виконавчого кодексу України: Закон України від 16.03.2006 р. №3559-ІУ.

11. Положення про здійснення помилування: затв. Указ. Презид. України від 19.07.2005 р. №1118/2005.

12. Державна програма соціальної адаптації осіб, звільнених з місць позбавлення волі, на 2004-2006 роки: затв. Постан. Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2004 р. №1133.

13. Перелік захворювань, які є підставою для подання в суди матеріалів про звільнення засуджених від подальшого відбування покарання: затв. Наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань та Міністерством охорони здоров’я України №3/6 від 18 січня 2000 р.

14. Інструкція про організацію здійснення адміністративного нагляду за особами, звільненими з місць позбавлення волі: затв. Наказ. МВС України, Державним департаментом України з питань виконання покарань від 4 листопада 2003 року.

15. Про порядок взаємодії органів і установ виконання покарань, територіальних органів внутрішніх справ та центрів зайнятості населення щодо надання особам, які звільнені від відбування покарання, допомоги в трудовому і побутовому влаштуванні, соціальній адаптації: Наказ Державного департаменту України з питань виконання покарань, МВС України, Міністерства праці та соціальної політики від 12 грудня 2003 р. №250/1562/342 // Офіційний вісник України.-2004.-№2.-Ч.1-2.-Ст.94.

16. Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань: затв. Наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 25 грудня 2003 р. // Офіційний вісник України.-2003.-№52.-Ст.2898.

17. Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м’яким: Постанова Пленуму Вловного Суду України від 26 квітня 2002 р. №2.

18. Горобцов В.И. Теоретические проблемы реализации мер постпенитенциарного воздействия.-Орел: Орловская высшая школа МВД России, 1995.-184 с.

19. Дробини А. Ресоциализация освободившихся из мест лишения свободы // Законность.- 2000.-№7.-С.17-18.

20. Колб О. Про деякі правові та соціальні аспекти ресоціалізації осіб, звільнених з місць позбавлення волі // Право України.-2001.-№8. С.90-92.

21. Кримінально-виконавче право України: (Загальна та Особлива частини): Навч. посіб. / О.М. Джужа, С.Я. Фаренюк, В.О. Корчинський та ін.; За заг. ред. О.М. Джужи.-2-е вид., перероб. та допов.-К.: Юрінком Інтер, 2002.-448 с.

22. Кропачев А. Когда возникает право осужденного на условно-досрочное освобождение // Законность.-2003. -№9.-С.22-24.

23. Музика А.А., Школа С.М. Актуальні проблеми практики застосування амністії і здійснення помилування в Україні // Вісник Запорізького державного університету.- Запоріжжя, 2003.-№1.-С.114-118.

24. Рудник В.І. Позбавлення волі: негативні наслідки та заходи їхньої нейтралізації.-К., 1999.

25. Тихонов А.А. Освобождение от отбывания наказания в виде лишения свободы (правовые и организационные основы).-М.: Юрид. ин-т МВД РФ, 1994.-65 с.

26. Трубников В.М. Социальная адаптация освобожденных от отбывания наказания.- Харьков, 1990.

27. Яровой А.А. Создание центров социальной адаптации // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. В.Я. Тацій.-Х.: Нац. юрид.акад. України, 2000.-Вип.43.- С.175-179.