ВСТУП

Актуальність теми. Суспільно-економічні перетворення, які відбуваються в Україні, торкаються усіх сфер життєдіяльності людини і пенсійне забезпечення громадян не є винятком. Значним кроком у процесі реформування пенсійних правовідносин було прийняття базового Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року.

Існує ряд актуальних наукових проблем у сфері пенсійних відносин державних службовців, які потребують свого вирішення. Серед них можна визначити: формулювання поняття пенсії державного службовця, визначення суб’єктного складу матеріальних, процедурних та процесуальних пенсійних правовідносин державних службовців, удосконалення класифікації останніх, аналіз та юридична оцінка категорії правосуб’єктності (зокрема, встановлення спеціального стажу суб’єктів пенсійних правовідносин державних службовців) тощо. Така ситуація вимагає напрацювання нових, більш досконалих правових норм регулювання пенсійних відносин державних службовців.

Гармонізація загального та спеціального законодавств пенсійного забезпечення, приведення його у відповідність до стандартів країн Європейського Союзу є надзвичайно важливим. Розробці нової нормативно-правової бази, необхідної для ефективної реалізації основного пенсійного закону, повинні передувати всебічні науково-теоретичні та науково-практичні дослідження.

Сьогодні можна спостерігати особливий інтерес серед фахівців у галузі юриспруденції та економіки, які спрямовують свою дослідницьку увагу на проблеми становлення та розвитку в Україні нової пенсійної системи. У свою чергу, пенсійне забезпечення державних службовців залишається практично за межами гострих наукових диспутів та обговорень. Також слід додати, що станом на 1 січня 2007 року чисельність пенсіонерів в Україні склала 13 209 236 осіб, з них 89 174 особи, які отримують пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу», тому подальше ігнорування проблем пенсійного забезпечення державних службовців є неправильним.

Варто зазначити, що проблеми пенсійного забезпечення ґрунтовно досліджувалися юридичною наукою радянського періоду, до якого, зокрема, належать такі науковці: О.Г. Азарова, В.С. Андрєєв, Є.І. Астрахан, В.А. Ачаркан, К.С. Батигін, Н.М. Бодерскова, І.В. Гущін, О.Д. Зайкін, М.Л. Захаров, Р.І. Іванова, Т.М. Кузьміна, В.І. Прокопенко, І.М. Сирота, В.К. Субботенко, В.О. Тарасова, Е.Г. Тучкова, Я.М. Фогель, В.Ш. Шайхатдинов та інші.

На сьогодні в Україні теоретичними та практичними аспектами пенсійного забезпечення займаються М.І. Боднарук, Н.Б. Болотіна, В.Я. Бурак, І.О. Гуменюк, С.М. Прилипко, С.М. Синчук, Г.І. Чанишева, І.С. Ярошенко, Л.М. Князькова, А.В. Скоробагатько, Т.В. Кравчук, І.В. Оклей та ін. Окремі аспекти пенсійного забезпечення державних службовців були досліджені науковцями адміністративного права до них можна віднести наукові роботи: Ю.П. Битяка, С.Д. Дубенко, Т.Л. Желюк, О.Д. Лазор та ін.

В Україні до сьогодні проблемами пенсійного забезпечення державних службовців у рамках дисертаційного дослідження науковці не займалися.

Вищевикладене обумовлює актуальність даної дисертації та необхідність проведення подальших наукових досліджень з проблем пенсійного забезпечення державних службовців.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до планової теми науково-дослідної роботи відділу проблем цивільного, трудового і підприємницького права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України «Правові проблеми пенсійного забезпечення в Україні» (2009-2010 р.р. № РК 0108 U 009964).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розвиток теорії права соціального забезпечення та удосконалення правового регулювання пенсійного забезпечення державних службовців.

Для досягнення сформульованої мети були поставлені наступні завдання:

– визначити етапи історичного розвитку матеріального забезпечення державних службовців загалом та їх пенсійного забезпечення зокрема;

– проаналізувати правове регулювання пенсійного забезпечення державних службовців у національному законодавстві країн СНД, Центральної, Східної та Західної Європи для запозичення нових механізмів правового регулювання;

– сформулювати та удосконалити категоріальний апарат з права соціального забезпечення;

– визначити структурні елементи матеріальних, процедурних та процесуальних правовідносин по пенсійному забезпеченню державних службовців;

– сформулювати пропозиції щодо удосконалення чинного законодавства по пенсійному забезпеченню, у тому числі державних службовців.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини щодо пенсійного забезпечення державних службовців.

Предметом дисертаційного дослідження є теоретичні та практичні проблеми правового регулювання пенсійного забезпечення державних службовців.

Методи дисертаційного дослідження. У процесі дослідження були використані загальнонаукові та спеціальні методи пізнання правових явищ: діалектичний, формально-логічний, історико-правовий, метод нормативно-порівняльного аналізу, логіко-семантичний, конкретно-соціологічні методи збору, узагальнення та аналізу інформації, метод системно-структурного аналізу та інші.

Методологічну основу дисертаційного дослідження складає діалектичний метод пізнання правових явищ, який дозволив вирішити поставлені завдання правового регулювання пенсійного забезпечення державних службовців у їх розвитку та взаємодії. Формально-логічний метод відіграв значну роль у визначенні загальних ознак та специфічних рис окремих видів пенсійного забезпечення державних службовців, а також у виявленні суперечностей у термінологічному апараті пенсійного забезпечення та допоміг сформулювати висновки і рекомендації. Історико-правовий метод дозволив показати розвиток теорії та практики з питань пенсійного забезпечення державних службовців, визначити причини та час виникнення пенсійних правовідносини. Метод нормативно-порівняльного аналізу – у процесі вивчення вітчизняного пенсійного законодавства України та законодавства країн СНД, Центральної, Східної та Західної Європи дозволив порівняти схожі об’єкти пізнання. За допомогою логіко-семантичного методу вдосконалено понятійний апарат. Метод системного аналізу правових явищ застосовано при дослідженні структурних елементів матеріальних, процедурних та процесуальних правовідносин з пенсійного забезпечення державних службовців. У процесі розробки дефініцій правових понять застосовувався метод абстрагування та узагальнення. Формально-юридичний метод сприяв формулюванню змісту нових та удосконаленню чинних правових норм.

Теоретичну базу дисертаційного дослідження склали наукові праці таких провідних фахівців у галузі права соціального забезпечення, як О.Г. Азарової, В.С. Андрєєва, Є.І. Астрахана, В.А. Ачаркана, К.С. Батигіна, М.А. Буянової, О.В. Венедиктова, І.В. Гущіна, О.М. Доброхотової, О.Д. Зайкіна, М.Л. Захарова, Р.І. Іванової, А.Є. Козлова, Т.М. Кузьміної, В.Д. Новікова, С.М. Прилипка, В.І. Прокопенка, І.М. Сироти, Б.І. Сташківа, В.К. Субботенко, Г.В. Сулейманової, В.О. Тарасової, Е.Г. Тучкової, Я.М. Фогеля, В.Ш. Шайхатдинова та інших.

Окрім цього, автором були використані також роботи фахівців загальної теорії права – С.С. Алєксєєва, О.С. Иоффе, І.Б. Ісакова, С.Ф. Кечекьяна, О.А. Красавчикова, О.О. Піонтковського, О.К. Стальгевича, Ю.К. Толстого, Р.О. Халфіної, Л.С. Явича та інших, дослідження науковців трудового права – М.Г. Александрова, А.В. Скоробагатька, О.В. Данилюка та інших. Також, виходячи з юридичного характеру права соціального забезпечення як публічно-правової галузі права, у дисертаційному дослідженні було звернуто увагу на роботи у інших галузях права, зокрема, адміністративного, а саме Ю.П. Битяка.

Нормативну базу дослідження становлять Конституція України, законодавчі акти України, нормативно-правові акти Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України. Наукові висновки зроблені на базі статистичних даних Пенсійного фонду України, Державного комітету статистики України та Головного управління державної служби України.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим комплексним науковим дослідженням проблем правового регулювання пенсійного забезпечення державних службовців.

У процесі дисертаційного дослідження було досягнуто наступних нових результатів, які виносяться на захист:

уперше дано історико-правову класифікацію етапів розвитку матеріального забезпечення державних службовців загалом та пенсійного забезпечення зокрема: І – князівський; ІІ – московський; ІІІ – імперський; IV Етап Української революції, тобто, доба Гетьманської держави (Гетьманат П.П. Скоропацького) та доба Директорії Української Народної Республіки; V - Радянський етап, який поділяється не радянський довоєнний час та радянський післявоєнний час; VІ – сучасний (з часу проголошення незалежності України).

сформульовано авторське визначення поняття «пенсія державного службовця», так, пенсія державного службовця – це гарантоване державною матеріальне (грошове), регулярне (у розрахунку один раз на місяць) забезпечення державних службовців у випадках та порядку, передбачених чинним законодавством у разі повної або часткової втрати працездатності;

набуло подальшого розвитку дослідження суб’єктного складу пенсійного забезпечення у зв’язку із втратою годувальника. Доведено, що батьки із втратою батьківських прав втрачають гіпотетичну (таку, що може виникнути у майбутньому) спеціальну правоздатність отримувати пенсію у зв’язку із втратою годувальника, тому вони не можуть бути визнані суб’єктами цих пенсійних правовідносин; обґрунтовано, що усиновителі мають право на пенсію у зв\'язку з втратою годувальника на рівні з рідними батьками, тобто, їх спеціальна правоздатність прирівнюється до спеціальної правоздатності батьків по крові;

новою є пропозиція про визнання права опікунів і піклувальників, які п’ять і більше років до повноліття виховували дитину, на пенсійне забезпечення у зв’язку із втратою годувальника;

уперше визначено особливості змісту процедурних пенсійних правовідносин. Їх необхідно розглядати через призму основних і супровідних прав та основних і супровідних обов’язків, при чому, суб’єкти чітко розмежовані за своїм правовим статусом. Тобто, забезпечувальний суб’єкт володіє основним правом (правом на пенсійне забезпечення) та супровідним обов’язком (надати необхідні матеріали до органів спеціальної компетенції для підтвердження спеціальної правоздатності суб’єкта), а суб’єкт, який забезпечує (орган спеціальної компетенції), володіє основним обов’язком (призначити та виплачувати пенсію) та супровідним правом (вимагати надання встановлених законодавством документів для підтвердження спеціальної правоздатності суб’єкта);

набула подальшого розвитку пропозиція про виділення у класифікації юридичних фактів за характером правових наслідків, крім правостворюючих, правозмінюючих та правоприпиняючих юридичних фактів, ще правопризупиняючих і правопоновлюючих юридичних фактів у пенсійних правовідносинах державних службовців;

з метою підвищення ефективності правового регулювання оплати праці державних службовців доцільно статтю 33 Закону України «Про державну службу» доповнити нормами, які б закріплювали положення, що посадовий оклад державного службовця обчислюється у відповідності до мінімальної заробітної плати по країні на поточний рік;

для забезпечення соціального захисту державних службовців доцільно доповнити статтю 33 Закону України «Про державну службу» положеннями про те, посадовий оклад державного службовця 15 рангу становить не менше 2 мінімальних заробітних плат, посадовий оклад державного службовця 1 рану не має перевищувати 12 мінімальних заробітних плат;

уперше вноситься пропозиція про те, що при обчисленні спеціального стажу державного службовця необхідно враховувати ґендерний фактор, тобто, для жінок, які народили, усиновили чи опікуються двома і більше дітьми або матерям, які самостійно виховують одну і більше дитину, мінімальний стаж державної служби зменшується на 2 роки і складає 8 років;

уперше пропонується визначити мінімальний та максимальний розмір пенсії державного службовця, тобто, пенсія державному службовцю призначається у розмірі 35% від суми його середньомісячної заробітної плати, на яку нараховуються страхові внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, за наявності стажу державної служби не менше 10 років, за кожен наступний рік до 25-річного стажу розмір пенсії збільшуватиметься на 2% і становить 65% середньомісячної заробітної плати, при продовженні служби після 25-річного стажу, розмір пенсії збільшується на 1%, але не більше 75% середньомісячної заробітної плати;

для удосконалення пенсійного забезпечення державних службовців по інвалідності пропонується закріпити у ч.

удосконалено ч. 8 ст. 37 «Про державну службу» щодо пенсійного забезпечення непрацездатних членів сім\'ї у зв’язку із втратою годувальника, тобто, у разі смерті державного службовця, що була спричинена виконанням ним службових обов’язків, непрацездатні члени сім\'ї (годованці) мають право на пенсійне забезпечення у зв’язку із втратою годувальника. Розмір пенсії на одного годованця складає 35% від середньомісячної заробітної плати державного службовця на день смерті, на яку нараховувалися страхові внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування: на двох годованців складає 65% середньомісячної заробітної плати; на трьох і більше годованців 75% розміру середньомісячної заробітної плати відповідно;

наведено додаткові аргументи щодо недоцільності існування одноразової грошової допомоги при виході державного службовця на пенсію як такої, що є дискримінаційною та необґрунтованою;

для удосконалення та спрощення питання порядку визначення заробітної плати для обчислення пенсії державних службовців, а також порядку призначення, перерахунку та виплати пенсії необхідно відмовитись від окремих, спеціальних, привілейованих порядків для державних службовців та регулювати ці пенсійні відносини Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», який у повній мірі оперує достатнім правовим інструментарієм;

на підставі проведеного дослідження внесено конкретні пропозиції та рекомендації щодо вдосконалення законодавства у сфері пенсійного забезпечення державних службовців та загальнообов’язкового державного пенсійного страхування.

Практичне значення одержаних результатів. Теоретичне значення дисертаційних висновків полягає у можливості використання її результатів у подальших наукових дослідженнях проблем правового регулювання пенсійного забезпечення у цілому та пенсійного забезпечення державних службовців зокрема.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що висновки та пропозиції автора можуть бути використані у правотворчій діяльності, а також сприятимуть удосконаленню Закону України «Про державну службу», «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», «Про оплату праці» та ряду нормативних актів, що регулюють пенсійні відносини, і, зокрема, пенсійні відносини, суб’єктами яких є державні службовці. Отримані результати можуть використовуватися у навчальному процесі у юридичних та інших навчальних закладах під час вивчення дисципліни «Право соціального забезпечення України», а також при написанні підручників, монографій, науково-практичних посібників та розробці методичних рекомендацій.

Апробація результатів дослідження. Дисертаційне дослідження виконано та обговорено у відділі проблем цивільного, підприємницького і трудового права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. Результати дисертаційного дослідження доповідалися на науково-практичних конференціях: «Перспективи розвитку юридичної науки очима молоді» (м. Миколаїв, 25 квітня 2008 р.), «Трудове право України: сучасний стан та перспективи розвитку» (м. Сімферополь, 22-24 травня 2008 р.), «Право та економіка: генезис, сучасний стан та перспективи розвитку» (м. Одеса, 30 травня 2008 р.), «Правова система України в світлі європейського вибору» (м. Київ, 13 червня 2008), «Сьомі осінні юридичні читання» ( м. Хмельницький, 28-29 листопада 2008 р.), «Четверті Прибузькі юридичні читання» (м. Миколаїв, 28-29 листопада 2008 р.).

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження знайшли своє відображення у трьох статтях, які опубліковані у фахових виданнях, згідно переліку ВАК України та шести тезах на наукових конференціях, опублікованих у збірниках.

Структура та обсяг дисертаційного дослідження. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, семи підрозділів, висновків, списку використаних джерел (215 найменувань). Загальний обсяг дисертації становить 244 сторінок. Основного тексту 216 сторінок.