ВСТУП
Традиційно вважається, що фінансовий менеджмент як наука відокремився від прикладної мікроекономіки у 50-х роках XX ст. Початок процесу розробки сучасної теорії фінансів, за свідченням відомих фахівців з цієї галузі Т.Є.
Коупленда і Дж.Ф. Уестона, поклала публікація праці Ф. Модільяні і М. Міллера у 1958 р. про вплив дивідендної політики на ефективність інвестицій в акції [72]. Втім окремі розробки із застосуванням математичних моделей, що призвели до формування сучасної теорії управління фінансами, проводились ще до другої світової війни. Так, у 1938 р. Дж. Вільямс запропонував відому модель оцінки вартості фінансового активу, яка стала основою фундамента- лістського підходу [76]. Основи сучасної теорії портфеля було започатковано у 1952 р. працями Г. Марковіца (Н.М. Markowitz) [70, 71]. Пізніше дослідження цього напрямку набули значного розвитку. У 1990 р. Г. Марковіца разом з М. Міллером і У. Шарпом було нагороджено Нобелівською премією за праці з теорії фінансової економіки.Справжнього розвитку теорія фінансового менеджменту набула у післявоєнний період, коли сформувалася система світових фондових ринків, пов\'язаних між собою глобальними комп\'ютерними мережами, і була створена серцевина науки - теорія портфеля і теорія структури капіталу. Ідея Г. Саймона про задоволення інтересів власників як основна мета діяльності підприємства набула основоположного значення у фінансовому менеджменті (Г. Саймон "Теория принятия решений в экономической теории и науке о поведении", 1959 р.). З розвитком фондового ринку вона набула більш конкретного вигляду і формулюється як максиміза- ція ціни акцій, або ціни компанії. Концепція орієнтації управлінських рішень на зростання вартості компанії є популярним напрямком економічної науки, який динамічно розвивається на стику корпоративних фінансів, стратегічного і операційного менеджменту.
Дисципліна "Фінансовий менеджмент" як наука вивчає методологію і техніку управління фінансами великої компанії.
Формування дисципліни здійснилося шляхом природного доповнення деяких розділів теорії фінансів аналітичними розділами бухгалтерського обліку (аналіз фінансового стану компанії, аналіз і управління дебіторською заборгованістю тощо).Однак логіка розвитку цієї науки за останні двадцять років свідчить про неухильне зближення з теоріями управління, або загальним і виробничим менеджментом.
Методологічною базою вирішення фінансових проблем підприємства є розширене трактування сутності науки управління. Воно передбачає наявність двох вимірів: менеджмент як функціональне поняття, що охоплює процеси і функції на діючому підприємстві (закупівля, виробництво, збут, фінанси); менеджмент як організаційне поняття, що охоплює процеси управління на різних організаційних рівнях (дільниця, цех, підприємство, корпорація і т.ін.).
Найбільш повно і деталізовано зміст сучасних теорій корпоративного управління викладено у зарубіжних підручниках і монографіях, багато з яких перекладено українською і російською мовами. Серед них - праці Г. Дж. Александера, Дж. Бейлі, Є.Ф. Брігхема і Л. Гапенські, Дж. Лінтнера, Дж. Моссина, Дж. Ван Хорна, В.Ф. Шарпа, Р. Харрода, Дж. Хікса та інших. Є розробки вітчизняних авторів, які враховують особливості національного економічного, політичного і корпоративного розвитку. До них відноситься серія підручників І.О. Бланка, О.Д. Василик, А.А. Пересади, А.М. Поддєрьогіна, О.С. Стоянової, В.М. Суторміної, Г.Б. Поляка, О.О. Терещенка, О.С. Філімоненкова, В.М. Шелудько і С І. Юрія.
Фінансовий менеджмент пропонує необхідний набір методів для досягнення тих цілей, які підприємство ставить перед собою. Головне - обрати методи, які відповідають меті, та зуміти їх застосувати.
Фінансовий менеджмент, або управління фінансовими ресурсами і відносинами, охоплює систему принципів, методів, форм і прийомів регулювання ринкового механізму у сфері фінансів з метою підвищення конкурентоспроможності суб\'єкта господарювання.
Аналіз операцій, конкурентного середовища і макроеконо- мічної динаміки дає розуміння того, як і де створюється або руйнується вартість. Але це лише перший крок. Перевагу у відношенні до конкурентів дає тільки якість менеджменту. Спроможність організації як колективу перевершити своїх конкурентів не можна ані купити, ані скопіювати. Конкуренція швидко зводить нанівець перевагу у виробничій ефективності, у той час як стратегічний потенціал організаційної структури і системи менеджменту з часом лише зростає. Його основу складають управлінські технології і навики, які удосконалюються, накопичуються і дозволяють не тільки знаходити і утримувати, але й нарощувати конкурентну перевагу. Конкурентна перевага - єдине джерело можливостей для здійснення інвестицій з додатковою чистою приведеною вартістю, а отже, і для зростання економічної вартості компанії (підприємства).
1.