2.1. Пошукова діяльність у давні часи

Людина завжди послуговується минулим, коли цього потребує практика. В історичних знаннях використання і вдосконалення досвіду минулого є важливою передумовою розвитку. Звернення до історії щоразу породжує нові уявлення про минуле і зовсім не передбачає критико-рушійної дії на вже існуючий конкретний обсяг знань, а лише підтверджує велику різноманітність досвіду в історії розвитку людства, виявляє, що досвід є невичерпним джерелом нового .

Оперативно-розшукова діяльність проводилася протягом усієї історії людства. Зі зміною соціальних умов, безперечно, змінювалися і сфери її застосування, її засоби, форми і методи. В кожну історичну епоху вона виявлялася по-різному.

О. М. Бандурка в підручнику "Оперативно-розшукова діяльність" визначає, що спостереження ("розвідка") з метою збирання інформації відоме із біблейських часів. У Біблії (книги Старого Заповіту. Четверта книга Мойсеева. Глава 13, ст. З, 18 - 30,) розповідається про те, що Мойсей направив своїх прибічників (дванадцять спостерігачів) у землю Ханаан, щоб вони з'ясували чисельність її жителів, оборону міст, родючість землі. Через сорок днів посланці повернулися і розповіли про результати розвідки, підкріпивши свій звіт зразками землі Ханаанської. Отже, такі давні джерела, як Старий і Новий Заповіти, свідчать про те, що розвідка була досить поширена в біблейські часи. В цих джерелах близько тридцяти прикладів засилання лазутчиків з метою дослідження територій, народу, що там мешкав, огляду військ, засилання спостерігачів у стан ворога, використання житла окремих осіб для укриття розвідників. Біблія містить приклади негласної, зашифрованої оперативної роботи, яка здійснювалася з різною метою.

Найбільш достовірну інформацію про явища, що становлять оперативний інтерес, люди отримували не тільки за допомогою безпосереднього спостереження, але і під час спілкування. Зрозуміло, що при проведенні оперативно-розшукової діяльності завжди використовували можливість отримувати відомості в процесі спілкування. Так, цар Іудеї "запитував... у домі своєму таємно" Ієремію, який чималий час перебував у темниці (Ієремія, розд.37,17). Йосиф, розмовляючи з братами в Єгипті, не зізнавався їм, хто він є насправді, спрямовуючи бесіду так, що брати, які нічого не підозрювали, розповіли про вчинене зло щодо Йосифа (брати продали його в рабство) і про своє каяття (Битія, розд. 42). Отже, під час спеціальної, спрямованої бесіди (опитування) можна отримати потрібну інформацію, а мета опитування залишиться прихованою.

Або інший приклад. Коли Бог прокляв Каїна за вбивство ним свого брата Авеля він. перш ніж прийняти рішення про покарання, провів певну оперативно-розшукову діяльність, розумово-логічний аналіз ситуації, що склалася, що і є елементом оперативно-розшукової тактики.

Легенди і міфи Давньої Греції переповнені прикладами таємних, конспіративних дій античних героїв. Розповіді про оперативно-розшукові дії трапляються в історичних довідках про Вавилон, Рим, Єгипет. Людей завжди цікавило, що відбувається навколо них, що роблять як вороги, так і друзі, близькі й далекі сусіди, як члени суспільства дотримуються загальних правил поведінки^{[61] [62]}. Особливу увагу привертали і члени суспільства, які своєю поведінкою порушували норми співжиття в племені, роді, етносі, в місцях проживання общини. І ця зацікавленість штовхала до виконання певних дій з отримання інформації.

Античні автори розповідали про різні пастки, які використовувалися для боротьби з ворожими лазутчиками.

Полібій і Лівій розповідають, що карфагенський командувач Ганнібал неодноразово сам надівав перуку та фальшиву бороду і проникав у стан римлян. Великий полководець античності Юлій Цезар використовував розвідку під час підкорення Галлії, не раз відправляючи до ворога своїх лазутчиків з

63

неправдивими відомостями .

Розшукова діяльність, на думку А.М. Піджаренко, яка здійснюється від імені держави і церкви, мала дві таємні форми: інформаційно-розшукову і збирання матеріалів про осіб, дії яких були протиправними. Серед методів оперативної діяльності найбільш поширеними були таємне опитування, таємний огляд, таємна виїмка документів, зброї тощо. На всіх цих рівнях використовували інформаційні можливості осіб. Це були продавці, власники готелів, повії (вищого класу - у справах політичного, середнього і нижчого - у кримінальних справах), служителі лазень, власники різних розважальних закладів. Інформаційно-пошукова діяльність спеціальних державних структур і церкви грунтувалась на конкретних джерелах: 1) повідомлення осіб; 2) доноси різних людей; 3) відомості органів державного управління; 4) інформація приватних структур.

"Християнська релігія сформувала загальні морально-етичні правила людської поведінки, які стали основою людського суспільства. Державні органи влади пізніше надали їм сили правових норм, відповідальність за порушення яких наставала тоді, коли встановлювалася винуватість тих, хто їх порушував. У багатьох випадках такі порушення відбувалися в умовах неочевидності або коли звинувачений ухилявся від відповідальності"^[63]. В таких випадках виникала потреба з'ясувати істину, всі обставини порушення, зібрати докази, потрібні для притягнення до відповідальності і покарання, встановленого звичаєм або законом.

У той час для проведення розшукових дій щодо встановлення обставин вчиненого, місцезнаходження обвинуваченого призначалися спеціальні посадові особи, які наділялися відповідними повноваженнями і мали певні обов'язки. Розшукові функції здійснювали як чиновники, що перебували на державній службі, так і окремі громадяни, які робили це, керуючись патріотичними і моральними почуттями, чи своїми цілями, або за винагороду. У Давній Греції такі функції виконували наглядачі за дотриманням правил торгівлі, збирачі податків, митники, міська варта, наглядачі за публічними жінками. Діяльність таких чиновників була відкритою, офіційною, проте вони збирали і конфіденційну, таємну інформацію про поведінку осіб, за якими вони здійснювали нагляд, та подій, які відбувалися на обслуговуваній ними території.

З античних джерел відомо, що у разі скоєння злочину проти життя, здоров'я і власності простих громадян, останні мали самі здійснювати розшукові заходи і збирати докази вини звинуваченого, а політичні й державні діячі того часу теж самі збирали інформацію про наміри і поведінку своїх суперників, про їх прибічників, у т.ч. й негативну (компромат) для використання в політичній боротьбі. Пізніше, із розвитком рабовласницьких держав, виникають спеціалізовані підрозділи, обов'язок яких - охороняти громадський порядок і спокій, вживати заходів примусу щодо тих, хто цей спокій і порядок порушував. Так виникли органи охорони правопорядку, які виконували функції поліції (сама назва "поліція" сформувалася набагато пізніше), і нічна варта, котра набула особливого розвитку під час правління імператора Августа (чисельність нічної варти в Римі сягала 7 тис. осіб). Поліція і нічна варта затримували осіб, підозрюваних у вчиненні злочинів, таких як убивство, розбій, грабунки, крадіжки, як правило, "гарячими" слідами.

Досліджуючи проблеми пошукової діяльності, О. М. Бандурка визначав, що професіоналізація діяльності посадових осіб у Римській імперії зумовила виникнення таких посад, як префекти, квестори й претори, центуріони, які призначались імператором і правителями провінцій, були їм підзвітні і утворювали чітку централізовану правоохоронну систему.

Слід зазначити, що церква мала самостійний статус і всі свої справи вирішувала незалежно від державних органів, у т. ч. й в оперативно-розшуковій діяльності щодо осіб і подій, що стосувались її інтересів. Інформацію про ситуацію в суспільстві церква збирала через монахів, священиків, прочан, а також вербуючи своїх прибічників, або через своїх конфідентів, як це робили орден єзуїтів, мальтійській орден чи орден тамплієрів.

Розшукові заходи здійснювалися з метою отримання інформації про політик}' та військові приготування сусідніх держав, про династичні шлюби, про умови торгівлі, про настрої населення. Церква і державні розшукові органи могли обмінюватись інформацією, якщо між ними були взаємовідносини підтримки, і навпаки, збирали інформацію і використовували її одне проти одного у стані боротьби^{[65] [66]}.