§ 3. Публічна фінансова діяльність

Об’єктивна необхідність фінансів (існування товарно-грошових відносин; розподіл сукупного суспільного продукту; контроль за гос­подарською діяльністю) передбачає як абсолютно необхідну діяльність з їх управління.

оскільки реалізація будь-якої державної функції вимагає адекватного фінансового забезпечення. Залежно від змісту і характеру функцій фінансова діяльність здійснюється:

а) як реалізація державної влади;

б) як виконавчо-розпорядницька діяльність, що реалізує державне управління.

Фінансова діяльність, будучи необхідною складовою частиною механізму соціального управління, забезпечує спрямування фінансових ресурсів у відповідні галузі економіки, управління, соціальну сферу. При цьому фінансовій діяльності притаманні певні особливості:

1) на відміну від однорідних сфер державної діяльності вона має міжгалузевий, загальний характер, оскільки забезпечення фінансовими ресурсами спрямоване на всі галузі і сфери державного управління;

2) фінансова діяльність реалізується як державними органами, так і органами місцевого самоврядування (в деяких випадках вона реалі­зується через спільну діяльність цих органів);

3) фінансова діяльність поєднує як безпосереднє управління з ви­користанням імперативних методів (щодо державних підприємств і т. д.), так і непряме, рекомендаційне управління (щодо грошових ресурсів недержавних юридичних осіб, фізичних осіб);

4) фінансова діяльність здійснюється через діяльність як представ­ницьких, так і виконавчих органів влади.

Об’єктом фінансової діяльності є відносини, що регулюють рух державних грошових фондів на всіх стадіях їх обороту (формування, розподіл, використання). У вузькому значенні слова йдеться про рух грошей, що утворюють державні фонди. Суб’єктний склад відносин, що регулюють фінансову діяльність, досить традиційний і визначений (держава, територіальні громади, юридичні і фізичні особи). Однак слід підкреслити особливість ролі держави. Її роль і місце характери­зуються в цих умовах подвійністю:

- з одного боку, держава виступає як господарюючий суб’єкт, має статус власника коштів і організатора господарської діяльності;

- з другого боку, держава виступає носієм влади, що реалізується й у сфері фінансової діяльності.

Зміст фінансової діяльності розкривається на окремих стадіях, якими й визначаються особливості її здійснення.

1. На стадії формування централізованих і децентралізованих фон­дів утворюються бюджетні фонди (Державного бюджету України та місцевих бюджетів), децентралізовані фонди.

2. На стадії розподілу коштів фінансова діяльність здійснюється на трьох рівнях:

а) на рівні формування грошових фондів, що відбувається, зокрема, при надходженні коштів у бюджети (прибутковий податок із громадян, наприклад, поділяється при сплаті на три частини, що надходять у різ­ні види місцевих бюджетів);

б) власне розподіл охоплює рух коштів, уже закріплених за окре­мими бюджетами, на фінансування державних завдань і функцій;

в) перерозподіл, який здійснюється через механізми непрямих по­датків, мита, трансферних платежів.

3. На стадії використання державних коштів фінансова діяльність здійснюється за різними напрямами (галузями, регіонами тощо).

4. Завершальною стадією є контроль за рухом грошових фондів. Він має певні особливості. Якщо перші три стадії руху грошових фон­дів і відповідно фінансової діяльності послідовно йдуть одна за одною і закінчення однієї передбачає початок подальшої стадії, то контроль характеризується певною подвійністю:

а) з одного боку, він має наскрізний характер і здійснюється на кожній стадії руху коштів;

б) з другого боку, виступає як підсумковий етап у русі грошових ресурсів, що поєднує підсумково-звітні дії.

Фінансова діяльність здійснюється згідно з певними принципами, основні з яких закріплено Конституцією України.

Принцип законності означає здійснення фінансової діяльності на всіх етапах руху грошових фондів при чіткій регламентації їх нормами фінансового права, можливості застосування державного примусу.

Принцип плановості передбачає здійснення фінансової діяльності у чітко впорядкованій, послідовній, збалансованій формі при деталь­ному закріпленні процедур, порядку руху цих коштів.

Принцип гласності виражається у взаємозв’язку руху фінансових потоків, співвідношенні і збалансованості різних потоків, грошових фондів, доведенні до громадян, інших суб’єктів змісту проектів фінан­сово-правових актів, підсумкових актів за результатами їх застосування.

Принцип системності означає здійснення фінансової діяльності взаємозалежних інститутів фінансової системи в умовах співвідношен­ня, взаємопроникнення елементів фінансової системи держави (бю­джетної системи, кредитної системи, обов’язкового державного стра­хування, фінансів підприємств).

Принципи фінансової діяльності, характеризуючи і розкриваючи її зміст, створюють умови для здійснення функцій фінансової діяль­ності. В основному вони відображають і деталізують головні функції фінансів, хоча і відрізняються деякою своєрідністю. До них належать основні напрями фінансової діяльності:

1) організація грошового обігу;

2) формування грошових фондів;

3) розподіл і використання грошових ресурсів;

4) організація фінансового контролю.

Фінансова діяльність держави здійснюється різними методами (за­собами, прийомами), за допомогою яких держава, уповноважені нею органи мобілізують, розподіляють та використовують кошти центра­лізованих і децентралізованих грошових фондів. В основі обрання конкретного методу фінансової діяльності лежать декілька чинників:

1) стадія фінансової діяльності держави, руху грошових фондів;

2) форма власності на кошти, що переходять державі;

3) джерела державних доходів;

4) мета, на яку використовуються грошові ресурси на конкретному етапі розвитку держави;

5) співвідношення між доходами і витратами.

Методи фінансової діяльності диференціюються залежно від ста­дії руху грошових фондів.

1. Методи мобілізації грошових ресурсів:

а) метод обов’язкової мобілізації реалізує безумовні імперативні обов’язки, їх виконання, гарантії, що забезпечують це виконання. Він реалізується насамперед через форми податкових платежів, інших без­умовних і обов’язкових зборів. Імперативно визначаються і гаранту­ються вид платежу, платник, об’єкт, ставка, розмір, строки, засоби забезпечення тощо:

6) метод добровільної мобілізації передбачає переважно диспози­тивні засоби забезпечення фінансових надходжень, механізми креди­тування (внески населення, придбання державних цінних паперів, лотерейних квитків тощо).

2. Методи розподілу грошових ресурсів:

а) метод фінансування являє собою цільове, планове, безоплатне та безповоротне передавання державних коштів з бюджетів на певні цілі, завдання, реалізацію державних функцій;

б) метод кредитування означає цільове, відплатне, термінове та поворотне передавання коштів, здійснюване на платній основі. Цей метод поєднує два різні за змістом способи: державне та банківське кредитування, хоча банківське кредитування лише частково належить до сфери публічного регулювання.

Методи фінансування і кредитування можуть поділятися на різні підвиди залежно від мети використання коштів, джерел їх утворення, організаційно-правових режимів суб’єктів тощо.

3. Методи використання грошових ресурсів в основному пов’язані з витрачанням грошових фондів і поділяються:

а) залежно від спрямованості видатків:

- на пооб’єктний - передбачає спрямування грошових ресурсів на фінансування певних об’єктів (майнових комплексів і т. д.);

- на посуб’єктний - виділення і передавання коштів окремим суб’єктам (конкретним розпорядникам чи одержувачам бюджетних коштів - окремим особам, категоріям осіб або регіонам);

б) залежно від форми надходження грошових ресурсів:

- на безготівкові грошові розрахунки;

- на готівкові кошти.

Методи фінансової діяльності не є застиглими формами реалізації руху грошових фондів, її забезпечення.

Фінансова діяльність держави здійснюється в різних формах. До­кладно їх проаналізовано в Особливій частині. Тут же позначено від­правні положення, підходи, основи характеристики форм фінансової діяльності.

Форми фінансової діяльності можуть класифікуватися за різними підставами:

а) за юридичними формами, властивостями:

- правова - форма фінансової діяльності, що здійснюється через прийняття і реалізацію фінансово-правових актів. їх можна класифі­кувати за декількома напрямами (за юридичними властивостями; за юридичною природою; за органами, що їх приймають, тощо); доклад­ніше ці питання розглядатимуться при аналізі фінансово-правових норм, фінансового законодавства;

- неправова - форма фінансової діяльності, не пов’язана з правовим вираженням. Найчастіше вона, щоправда, є похідною, пов’язана з правовими формами, іноді - з прогалинами в праві;

б) за організаційними формами:

- створення централізованих фондів грошових коштів;

- формування децентралізованих грошових фондів;

в) за змістом інститутів фінансової діяльності:

- у сфері бюджетної діяльності;

-у сфері податкового регулювання;

- у сфері кредитування;

- у сфері валютного регулювання;

- у сфері фінансового контролю.