Глава 2 Судова діяльність

Судова діяльність є різновидом юрисдикційної діяльності, якій властиві універсальні ознаки як правоохорони, так і правозахисту. Суди є самостійними та незалежними в своїй діяльності.

Судам належить центральне місце в системі правового захисту конституційних та інших правових цінностей^[1]. Діяльність судів ста­новить універсальний механізм із захисту й охорони права, віднов­лення порушеного права, припинення порушення права та розгляду спорів (справ) у судовому засіданні. Судовій діяльності властиві єдині організаційно-конституційні засади. Наприклад, судді мають єдиний статус, вони діють у єдиному правовому просторі, однаково застосовують закон, який є частиною єдиної правової системи для всієї Української держави й суспільства. Єдність судової діяльності не означає уніфікацію або спрощення судочинства. Форми судочин­ства можуть бути різноманітними, їх розрізняють залежно від кате­горій справ.

Правосуддя є квінтесенцією регуляційної й охоронної функцій держави, які доповнюють одна одну, оскільки в них втілено охорону Конституції, суб’єктивного права, відновлення порушеного права, підтримання правопорядку та законності.

Демократичні перетворення в суспільстві й державі є неможли­вими без забезпечення ефективної судової діяльності. Саме вона є невід’ємним атрибутом правової держави.

до того ж у судах загальної та спеціальної юрисдикції безпосередньо, а в порядку конституційного судочинства - як безпосередньо, так і за допомогою обраних ними народних депутатів. Наприклад, Кон­ституційний Суд України має гарантувати верховенство Конститу­ції як Основного Закону держави. Відповідно до цього він ухвалює рішення та дає висновки щодо конституційності законів, інших но­рмативно-правових актів, здійснює офіційне тлумачення конститу­ційних норм. У сфері господарських відносин господарський суд за­хищає права та законні інтереси учасників господарювання; через рішення, які ухвалюють господарські суди, вдосконалюють правове регулювання господарської діяльності. Місцеві загальні суди розг­лядають справи з усіх правовідносин (крім конституційних і госпо­дарських), що потребує високого професійного рівня, вміння об’єк­тивно й неупереджено вирішувати долю обвинуваченого, захищати потерпілого та розглядати спір між позивачем і відповідачем.

Специфіка судової діяльності полягає в тому, що їй властиві такі ознаки державної влади, як юрисдикційність, публічність і суб- ординаційність.

Юрисдикційність судової діяльності полягає в сукупності правомочності суб’єктів цієї діяльності з розгляду та вирішення конституційних, адміністративних, кримінальних, цивільних і гос­подарських справ. У системі «стримувань і противаг» різних гілок влади судова діяльність поширюється на всі правові відносини, тобто вона є універсальним механізмом реалізації державної влади. Сутність справ, що є предметом судової юрисдикції, полягає в подо­ланні або локалізації соціальних конфліктів, які мають правове розв’язання шляхом захисту права, припинення порушення права та відновлення порушеного права. Вирішення суперечностей надає су­спільству й державі стабільності.

Юрисдикційний процес умовно можна поділити на етапи. Їх ви­діляють, скоріше, в теоретичних цілях для поглибленого аналізу та вивчення, у практичній діяльності вони переплітаються та плавно перетікають один в інший.

Перший етап - прийняття справи до провадження. Тут здійс­нюється перевірка законності й обґрунтованості дій органів слідс­тва щодо порушення та попереднього розслідування або робляться

дії для забезпечення правильного та своєчасного вирішення спору. Наявність підготовчої стадії - особливість саме судового процесу. Справа в тому, що сама по собі судова процедура є дуже складною і дорого коштує платникам податків, а тому, перш ніж її починати, треба з'ясувати, чи є все необхідне для її проведення^[2].

Другий етап - судовий розгляд. Це вирішальний етап судового процесу, на якому детально розглядається і вирішується юридична справа по суті. Загальна схема дій суду є такою:

1) аналіз фактичних обставин справи (збір доказів, їх система­тизація, виявлення між ними суперечностей);

2) вибір норми права або юридична кваліфікація, що охоплює:

- вибір галузі права;

- установлення автентичності тексту судового документа;

- наявність спеціальних, виняткових норм;

- перевірка дії норми (у часі, у просторі та за колом осіб);

- усунення колізій між нормами права;

3) тлумачення норми права;

4) винесення рішення, тобто умовивід, в якому факти підво­дяться під норми права^[3].

Третій етап - оскарження судових актів. Порядок оскарження детально описано в законі. Він має багатоступеневий характер (апе­ляційне, касаційне провадження), оскільки судові справи пов'язано з життєво важливими інтересами громадян.

Суд має встановити наявність або відсутність спору про право чи зловживання ним, оцінити правопорушення, розглянути дії, фа­кти, події, соціальні та індивідуальні ознаки юридичних і фізичних осіб, можливість застосовувати заходи правового впливу, в тому чи­слі санкції.

Публічність судової діяльності - суть відкритості, політичної або партійної незаангажованості судів і суддів. Суд виступає і як дер­жавна установа, яка самостійно організовує розгляд судових справ, ініціює виконання судових рішень, має своє діловодство, а також аналізує судову статистику й узагальнює судову практику. Судді роз­глядають звернення громадян, пов'язані з пропозиціями останніх

щодо покращення діяльності судів, та скарги громадян на неналежну реалізацію професійної судової діяльності. Судам надано матеріа­льно-технічну базу, що забезпечує автономність і публічність роботи кожного судді, тобто потрібну кількість залів засідань, конвоювання підсудних і відповідну кількість секретарів судового засідання. Суди мають створити умови для численних відвідувачів тощо.

Субординаційність судової діяльності є організаційною озна­кою й полягає в тому, що суди утворюють єдину систему з трьох су­дових інстанцій - судів першої інстанції, судів апеляційної та каса­ційної інстанцій. Організацію судової діяльності реалізують і в різ­них діях, безпосередньо не пов’язаних з відправленням правосуддя. Це такі організаційні дії суду, які прямо стосуються процесуальної діяльності (виклик свідків, експертів, повідомлення інших учасни­ків судового розгляду, вручення копій процесуальних документів, надсилання справ до касаційної інстанції, звернення до виконання вироку, рішення, ухвали чи іншого рішення тощо), та дії, що здійс­нюють у позапроцесуальній формі (стосунки з іншими судами, ор­ганами виконавчої влади й іншими правоохоронними органами; планування роботи суду, організація обліку й ведення систематиза­ції та кодифікації законодавства, складання довідок та аналіз ро­боти тощо). Судові процедури чітко визначено, тому дії суду й судді досить легко перевірити. Наприклад, процедура постановлення ви­року в кримінальній справі має відповідати вимогам таємниці на­ради суддів, законності й обґрунтованості вироку, а також правилам його оголошення. Правовий зміст вироку визначено колом питань, які в ньому відображено. Але в обов’язковому порядку у вироку ві­дображаються питання меж обвинувачення, винності обвинуваче­них і застосування покарання. Разом із тим у ньому вирішують пи­тання щодо цивільного позову, судових витрат і конфіскації майна, здобутого злочинним шляхом. Структура й форма вироку є однако­вими в усіх вироках, які оголошують суди всіх ланок.

Питання для самоконтролю

1. Які ознаки судової влади в Україні Ви можете назвати?

2. Що таке юрисдикційність судової діяльності?

3. Назвіть етапи судового процесу.

4. Охарактеризуйте алгоритм дій суду під час судового розг­ляду.

5. Якою є специфіка процесу оскарження судових актів?