§ 2. Поняття виконавчого провадження

Залежно від того, яким чином юрисдикційне рішення набирає законної сили, розрізняють:

- виконання рішення, яке набрало законної сили;

- негайне виконання;

- попереднє виконання.

Виконання рішення, яке набрало законної сили (або його ще можна назвати виконання за загальними правилами), засто­совують у разі, якщо не встановлено підстав для негайного та попереднього виконання.

Негайне виконання — це виконання рішення ще до на­брання ним законної сили. Негайне виконання застосовують, як правило, за результатами попередньої юрисдикційної діяль­ності суду у формі відправлення правосуддя (вирішення цивіль­ної чи господарської справи) або забезпечення ходу процесу (забезпечення позову, вжиття запобіжних заходів).

Підстави для застосування негайного виконання чітко пе­редбачено у чинному законодавстві, а саме:

- підстави для обов\'язкового (імперативного) застосування негайного виконання;

- підстави для факультативного (імперативно-диспозитивно­ го) застосування негайного виконання;

- підстави, за яких негайне виконання не застосовується.

Відповідно до ст.ст. 217—219 ЦПК 2004 р. та ст. 25 Закону України "Про виконавче провадження" (далі — Закон) рішен­ня суду підлягає обов\'язковому негайному виконанню у спра­вах:

1) про стягнення аліментів — у межах суми платежу за один місяць;

2) про присудження робітникові або службовцеві заробітної плати, але не більше ніж за один місяць;

3) про стягнення відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров\'я, а також втратою годуваль- ника> — у межах суми стягнення за один місяць;

4) про поновлення на роботі незаконно звільненого або пере­ веденого працівника;

5) про примусове виселення з приміщення, яке було предме­ том іпотеки, і реалізоване відповідно до законодавства.

Підставами для застосування факультативного негайного вико­нання є:

1) стягнення усієї суми боргу у справах про стягнення алімен­ тів та стягнення заборгованості по заробітній платі;

2) якщо затримання виконання рішення може заподіяти знач­ ну шкоду для сторони, на користь якої постановлено рі­ шення;

3) якщо є підстави вважати, що виконання рішення згодом може стати неможливим або ускладненим;

4) примусове виселення з приміщення, яке є предметом іпотеки.

Не може бути застосовано негайне виконання у справах, якщо воно може зумовити такі зміни у майні, після яких повер­нути його до попереднього стану, у разі скасування рішення, буде неможливо або дуже складно, а також у справах про ви­селення фізичних осіб із жилих приміщень, за винятком при­міщень, які є предметом іпотеки (ст. 219 ЦПК 2004 р.).

Підлягають негайному виконанню також ухвали загального територіального суду та господарського суду про забезпечення позову та застосування запобіжних заходів (ст.ст. 626, 156 ЦПК 2004 р., ст.ст. 436, 66 Господарського процесуального ко­дексу України, далі — ГПК).

ЦПК 2004 р. передбачає зміни щодо підстав та порядку за­стосування негайного виконання судових рішень. Зокрема, від­повідно до ст. 367 цього Кодексу рішення суду підлягає обо­в\'язковому негайному виконанню у справах щодо:

1) стягнення аліментів — у межах суми платежу за один мі­ сяць;

2) присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць;

3) відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкод­ женням здоров\'я або смертю фізичної особи, — у межах суми стягнення за один місяць;

Глава 1.

4) поновлення на роботі незаконно звільненого або переведе­ ного на іншу роботу працівника;

5) відібрання дитини та повернення її тому, з ким вона про­ живала;

6) розкриття банком інформації, яка містить банківську таєм­ ницю, стосовно юридичних та фізичних осіб.

Підставами для застосування факультативного негайного ви­конання є можливість стягнення з відповідача усієї суми забор­гованості у справах, у яких обов\'язковим є стягнення лише певної її частини (ч.

Попереднє виконання — це чітко передбачені законом ви­падки, за яких виконання може бути застосовано до постанов-лення юрисдикційного акта, а саме у позовах про стягнення аліментів, коли суддя, у разі необхідності, до вирішення спра­ви по суті має право, враховуючи майновий стан сторін, по­становити ухвалу про те, в якому розмірі один із подружжя повинен тимчасово надавати утримання іншому з подружжя, хто з подружжя і в якому розмірі має тимчасово давати кошти на утримання і виховання дітей, а так само хто з дітей пови­нен тимчасово видавати і в якому розмірі кошти на утримання батьків (ст. 220 ЦПК). ЦПК 2004 р. відмовляється від можли­вості застосування попереднього виконання як способу захис­ту прав осіб, які потребують утримання.

Залежно від суб\'єкта здійснення виконання (дій, спрямова­них на реалізацію рішення юрисдикційного органу), розрізня­ють:

— рішення, які не вимагають виконання (рішення про визнан­ ня, конститутивні рішення), якщо предметом судової діяль­ ності є встановлення наявності чи відсутності правовідно­ син між сторонами або судової їх трансформації (зміни чи припинення). Ці рішення, зазвичай, мають преюдиційний характер;

— рішення, які суди направляють для виконання, які вимага­ ють реєстрації певного факту, стану, інших правових пози­ цій, що встановлено у відповідному рішенні. До цього виду виконання також належить виконання окремої ухвали, оскіль­ ки суд направляє її безпосередньо відповідним органам дер­ жавної влади, органам місцевого самоврядування, службо­ вим чи посадовим особам для виконання, котрі, своєю чер­ гою, зобов\'язані її виконати та повідомити суд про резуль­ тати виконання;

Виконавче провадження у системі юрисдикційної діяльності 11

— рішення, які виконують органи ДВС або інші, передбачені законом, органи та особи (наприклад, щодо виконання рі­ шень про стягнення коштів із рахунків, на яких облікову­ ються кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів або з бюджетних установ).

Саме останні рішення виконуються у порядку виконавчого провадження.

Виконавче провадження розуміють у таких значеннях:

• як певну сукупність (систему) правових норм, які регулю­ ють певне коло суспільних відносин;

• як процесуальну (процедурну) діяльність.

Виконавче провадження у першому значенні — це сукуп­ність правових норм, які регулюють умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх добровільно.

Предмет правового регулювання становлять виконавчі від­носини, під якими слід розуміти процесуальні (процедурні) відносини, які складаються між державним виконавцем та ін­шими учасниками виконавчого провадження з приводу реалі­зації припису юрисдикційного акта.

Особливі ознаки (риси) цих правовідносин:

— це відносини владного характеру, оскільки виникають між державним виконавцем як органом державної влади та ін­ шими учасниками виконавчого провадження;

— обов\'язковим суб\'єктом цих правовідносин є державний ви­ конавець як особа (орган), уповноважена державою викону­ вати приписи юрисдикційних органів та осіб;

— мають тісний взаємозв\'язок з іншими правовідносинами, які виникають при виконанні рішення (цивільно-правовими, цивільними процесуальними, господарськими процесуаль­ ними, кримінально-процесуальними, адміністративно-право­ вими та іншими);

— виникають із приводу виконання рішення;

— становлять цілісну систему правовідносин, що дає можли­ вість окреслити їх спільну (загальну) мету — виконання рі­ шень, передбачених законом;

— дістають свій об\'єктивний вияв у відповідній формі проце­ суальних (процедурних) дій суб\'єктів виконавчих правовід­ носин.

12

Глава 1.

Тв°вОг° Р^™™"™ ВИ^ОНаВЧИХ ВІДНОСИН - ІМ-

о-диспозитивний.

Л МЄТОД П°ЛЯГаЄ У «явності зобов\'язальних та певну ГГ ГРМ\' Ж1 ЩДП0ВІДН0 ^ують на обов\'язок вчинити вимог ? УЧ>и™ся від її вчинення.

Ги пепеГНУ М°ЖЄ бУ™ Застосован° заходи примусу. Ці нор­ми переважають у виконавчому пров^женні, характеризують

ника яК?«ДЄ^Жаі;:ЮГ0 ВИК0™\' а ^акож, як правило борж-

Дисіг. ЯЗа"Ш СТ°Р0НИ У ПРОЦЄС1І виконання. епемТиі Ш ~ ЦЄ МЄТОД Д°3вол1у, уповноваження. Його

шктТиЦТаК°Ж Є У ВИКОН™У проввадіенні і, зазвичай, ха­рактеризують уповноважену сторону у, виконанні - стягувача.

не викоГ/ РЖШК МЗЄ ПРЗВ° ВИб0рРУ поведінки (добровіль-

сІгнеГя \' ПРаВ° ВКа3уВа™ Ш РЄЧЧІ на які СЛІД ЗВЄРНУ™ стягнення у першу чергу та ін)

^ГТ" вШОНаечог° "Роеаджепняя - це зовнішні (об\'єк- ЯВИ ПраВ°ВИХ Н°РМ\' які Регулюють виконання, в наГчпгГ У ПриМусовомУ П0РяДку. Основним джерелом вико­навчого провадження є нормативно-праіавові акти, а саме:

Т\'^^ УКРаїт (ВІД 28 ЧеРвн«* 1996 Р-) як ос«°вний РЖЗВИ ВИЗНЗЧаЄ ЗЗГальні засісади діяльності ДВС як у державно! виконавчої влад,ци> загальний правовий статус учасників виконавчого провІВадження та інших су-б єктів виконавчих правовідносин-

бепезня^я" 7Р° держатУ виконавчу службу" (від 24 „;„ п^ Р-) РегламентУє організаційну побудову орга­нів ДВС, порядок призначення та звіаільнення її працівників, їх правовий та соціальний захист, зазагальний правовий ста-тус (повноваження) державного виконавця;

іооо" ■І9"""" "Пр° втонав^ провасадження" (від 21 квітня іууу р.) визначає умови і порядок ВІ виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), щад0 відповідно до закону підлягають примусовому виконанню о у разі невиконання їх У Добровільному порядку;

4. Цивільний процесуальний кодекс України (від 18 липня ^°-5 р.,1 регулює порядок звернення ія до виконання рішень судів у цивільних справах, участь судуду у виконавчому про­вадженні, питання повороту виконанняГніу цивільних справах.

«тТс? 9Рпп?УВ ПРИЙНЯТИЙ Н°НОВИЙ Ц111^\' Щ° НабеРе чинності 1 січня 2005 року, але не раніаніше набрання чинності

Адміністративним процесуальним кодеідексом України;

Виконавче провадження у системі юрисдикціГіної діяльності 13

5.

6. Кримінально-процесуальний кодекс України (від 28 листо­ пада 1960 р.) визначає особливості виконання вироків су­ дів у частині майнових стягнень, які підлягають виконан­ ню у порядку виконавчого провадження;

7. Кримінально-виконавчий кодекс України (від 11 липня 2003 р.) окреслює особливості участі ДВС щодо виконан­ ня вироків суду;

.8. Кодекс України про адміністративні правопорушення (від 7 грудня 1984 р.) регламентує порядок та особливості ви­конання постанов у справах про притягнення особи до ад­міністративної відповідальності у частині майнових стяг­нень;

9. Закон України "Про нотаріат" (від 2 вересня 1993 р.) ви­значає порядок та умови звернення до виконання виконав­чих написів нотаріусів та їх участь у виконавчому прова­дженні;

10. Цивільний кодекс України, Господарський кодекс України, Сімейний кодекс України та інші акти матеріального зако­ нодавства;

11. акти Кабінету Міністрів України;

12. акти Мінюсту України, серед яких особливе місце посідає Інструкція про проведення виконавчих дій, затверджена на-

г ,, казом Мінюсту України від 15 грудня 1999 року № 74/5, ,;,,,, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 15 грудня .... 1999 року за № 865/4158, яку розроблено на виконання Закону України "Про виконавче провадження". Вона ви­значає умови та порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до чинного зако­нодавства підлягають виконанню у разі невиконання їх у \' добровільному порядку.

Окремо у системі джерел виконавчого провадження слід вказати рішення Конституційного Суду України, які давали відповідь на предмет відповідності Конституції України (кон-ституційності) окремих актів законодавства, а також роз\'ясню­вали чинне законодавство:

• рішення у справі за конституційним поданням 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції Украї-

14

Глава 1.

принципи виконавчого провадження

15

ни (конституційності) Закону України "Про введення мора­торію на примусову реалізацію майна" (справа про мора­торій на примусову реалізацію майна) від 10 червня

2003 р};

• рішення у справі за конституційним зверненням спільного підприємства "Мукачівський плодоовочевий консервний за­вод" про офіційне тлумачення положення пункту 10 стат­ті 3 Закону України "Про виконавче провадження" (справа про виконання рішень третейських судів) від 24 лютого

2004 р.2

Для правильного застосування правових норм та вирішення справ у судах, що стосуються виконавчого провадження, ма­ють значення також роз\'яснення Верховного Суду України3 та Вищого господарського суду України4.

Визначення предмета та методу правового регулювання, на­явність структурованої системи джерел разом із окресленням принципів виконавчого провадження (про що йтиметься у гла­ві 2) дає підстави говорити про становлення у системі права України самостійної галузі права — цивільного виконавчого права.

Виконавче провадження у другому значенні — це діяль­ність (сукупність процесуальних (процедурних) дій) органів та осіб (передусім державних виконавців) та інших учасників ви­конавчого провадження, спрямована на реалізацію юрисдикцій-них рішень, визначених законом, у передбаченій процесуальній формі.

Виконавча процесуальна форма — це визначений законом порядок діяльності державного виконавця щодо виконання припису юрисдикційного рішення. Вона передбачає як безпосе-

1 ОВУ. — 2003. — № 25. — Ст. 1217.

2 ОВУ. — 2004. — № 9. — Ст. 536.

3 Див, напр.: Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звер­ нень учасників виконавчого провадження: постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 р. № 14 // Вісник Верховного Суду Украї­ ни. — 2004. — № 2.

4 Див. напр.: Про Закон України "Про внесення змін до деяких законо­ давчих актів України у зв\'язку з прийняттям Законів України "Про державну виконавчу службу" та "Про виконавче провадження": лист Вищого арбітраж­ ного суду України від 11 грудня 2000 р. № 01-8/739 // Вісник господарського судочинства. — 2001. — № 1.

едньо визначену законом процедуру діяльності органів та по­садових осіб (виконавчу процедуру), так і визначену законо­давством фіксацію ходу виконавчого провадження у процесуаль­них (процедурних) документах (виконавчі постанови).

Виконавче провадження є процесуальною формою, котра гарантує примусову реалізацію рішення суду та інших юрис-дикційних органів, реалізацію підтвердження ними прав та обов\'язків суб\'єктів матеріальних правовідносин.

У виконавчому провадженні здійснюється остаточний захист прав громадян та юридичних осіб, що є фактичним продовжен­ням правозахисної функції суду, оскільки відбувається на підста­ві "вказівки" суду, наділеного правом робити загальнообов\'язкові висновки, а також на підставі інших виконавчих документів.