ПРИНЦИПИ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА

До основних складових кожної галузі права належить сис­тема її принципів. Призначення правових принципів важко переоцінити. Головно їхня функція полягає у забезпеченні ідео­логічної єдності правотворчості, правореалізації та правопо­рядку загалом.

У контексті дослідження принципів адміністративного процесуального права щонайперше доцільно навести осно­воположну позицію, висловлену С. В. Ківаловим: «Принципа­ми адміністративного процесуального права є нормативно визначені фундаментальні теоретичні положення, які відби­вають сутність та єдність адміністративного процесуально­го права і дозволяють йому досягати цілей свого правового регулювання»^[24].

Пізнання сутності принципів адміністративного процесу­ального права здійснюється завдяки визначенню їхніх особли­востей, що охоплюють такі положення: 1) принципи містять світоглядніідеїщодоорганізаціїтаздійсненняадміністративно- процесуальної діяльності, відповідають сьогочасним вимогам суспільства в адміністративно-процесуальному інструмента­рії; 2) всі принципи адміністративного процесуального права створюють відносно стабільну «систему координат», яка за­безпечує виконання поставлених перед цією галуззю завдань, елементи якої діють не ізольовано, а у певній взаємозалежнос­ті, не суперечать один одному і мають визначальний характер; 3) принципи віддзеркалюють основні положення, специфі­ку, зміст та мету адміністративного процесуального права як галузі права; 4) вони виступають основою для законодавчої практики, підготовки, розробки і прийняття відповідних їм за змістом адміністративно-процесуальних норм, як наслідок, закріплюють єдино правильний і дозволений (допустимий) варіант поведінки суб'єктів адміністративно-процесуальних правовідносин^[25].

Принципи адміністративного процесуального права скла­дають цілу систему, де тісно пов'язані та взаємодіють між со­бою усі вихідні положення цієї галузі. Очевидно, що кожний окремий принцип адміністративного процесуального права може відбивати лише частину об'єктивних закономірностей та вимог до адміністративно-процесуальної діяльності суб'єктів права. Лише у своїй сукупності та послідовності принципи мо­жуть забезпечити найкращий правовий та суспільний резуль­тат. Додержання одних принципів сприяє виконанню інших, і навпаки, порушення якого-небудь принципу може призвести до «ланцюгової реакції» подальших порушень.

Класифікувати принципи адміністративного процесуаль­ного права можна за різними критеріями.

По-перше, за сферою дії принципів виокремлюють загаль­ні, міжгалузеві та галузеві принципи. Іноді їх доповнюють ін- ституціональними принципами.

Загальні принципи є спільними для всієї національної правової системи, вони визначають напрями розвитку цієї правової системи, проте на різних її ділянках ці принципи проявляють себе по-різному. До загальних відносять принци­пи свободи, справедливості, рівності, гуманізму, демократизму та законності.

Міжгалузеві принципи властиві декільком галузям пра­ва, які близькі або схожі за предметом правового регулюван­ня. Наприклад, для всіх процесуальних галузей права, таких, як кримінально-процесуальне, цивільно-процесуальне та ад­міністративне процесуальне право, актуальними є принципи здійснення правосуддя тільки судом, гласності, змагальності процесу та ін.

До галузевих принципів відносять ключові ідеї, в межах яких діє та розвивається певна галузь права, наприклад, прин­цип офіційного з'ясування всіх обставин справи в адміністра­тивному процесуальному праві.

По-друге, за юридичною силою джерела, який закріплює принципи, вони поділяються на: конституційні принципи та принципи, що закріплені іншими законодавчими актами. Отже, до конституційних принципів адміністративного про­цесуального права можна віднести принципи: верховенства права; здійснення правосуддя виключно судами; незалежності та недоторканності суддів та підкорення їх тільки закону; рівності всіх учасників процесу перед законом і судом; гласнос­ті процесу та його повного фіксування технічними засобами та ін.

По-третє, принципи класифікують також за об’єктом пра­вового регулювання. За цією ознакою принципи адміністра­тивного процесуального права поділяють на дві групи: прин­ципи організаційно-функціональні, що визначають устрій судів і процес одночасно, і принципи функціональні, що визна­чають тільки процесуальну діяльність суду й учасників адмі­ністративного процесу.

Організаційно-функціональні принципи - це принципи верховенства права; здійснення правосуддя тільки судом; незалежності суддів; рівності всіх перед законом і судом та ін.

Функціональні принципи - це принципи змагальності; диспозитивності; офіційного з’ясування всіх обставинних справи та ін.

Усі принципи доцільно поділити на дві групи:

а) принципи адміністративного процесуального права;

б) принципи адміністративного процесу, або адміністра­тивно-процесуальні принципи.

Принципи адміністративного процесуального права є скла­довою частиною загальноправових принципів, відбивають соціально-політичний стан та потреби суспільства і держа­ви, закріплені Конституцією та іншими законами України, становлять підґрунтя формування й розвитку адміністративно- процесуальної діяльності^[26]. До них належать принципи:

- верховенства права;

- презумпції правомірності дій і вимог суб'єкта звернен­ня та заінтересованої особи;

- верховенства закону в системі адміністративно-про­цесуальних нормативних актів;

- забезпечення та охорони інтересів особи і держави;

- диференціації та спеціалізації адміністративного процесу;

- відповідності норм адміністративного процесуального права України положенням міжнародно-правових актів.

Розглянути детальніше доцільно кожен принцип. Сутність принципу верховенства права, закріпленого ст. 8 Конститу­ції України та ст. ст. 2, 6 Кодексу адміністративного судочин­ства України, полягає в тому, що людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями й визначають зміст і спря­мованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верхо­венства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини та громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняєть­ся відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Варто зазначити, що юридичний зміст визначення вер­ховенства права охоплює три складові: а) справедливість як природно-правовий фундамент розуміння верховенства права; б) позитивістську діяльність держави, тобто наявність державно-вольового інструментарію, насамперед закону і суду; в) легітимацію як неодмінну ознаку соціальних регуля­торів, тобто всі соціальні регулятори - право, мораль, традиції, звичаї тощо - мають бути легітимовані суспільством. Такі умо­ви дають змогу сподіватися на впровадження в Україні верхо­венства права^[27].

Наступний принцип - презумпції правомірності дій і ви­мог суб'єкта звернення та заінтересованої особи. Презумп­ція - це припущення високого ступеня ймовірності право­мірної поведінки та законних вимог суб'єкта звернення. Цей принцип ґрунтується на повазі до особистості з ураху­ванням того, що держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Він слугує запровадженню у право ідей гуманнос­ті, законності та справедливості і набуває значення юридич­ного принципу. Таким є, наприклад, закріплений ст. 62 Кон­ституції України принцип презумпції невинуватості у вчинен­ні злочину, який розглядається як гарантія свободи і гіднос­ті людини, але належить лише до сфери кримінального права та кримінального процесу.

Розбудова правової держави та громадянського суспіль­ства потребує запровадження у право презумпції як гуманіс­тичних ідей на законодавчому рівні у всіх юридичних про­цесах. У загальних рисах принцип презумпції правомірнос­ті в адміністративному процесі знаходить своє вирішення у ст. 7 КУпАП, ст. 6 КАСУ та інших нормативних актах, які регу­люють порядок та умови звернення громадян до органів влад­них повноважень чи вирішення конкретних адміністратив­них справ. Отже, зміст презумпції правомірності виражається в тому, що вимоги суб'єкта звернення та заінтересованої осо­би визнаються правомірними, допоки інше не буде доведено в результаті розгляду та вирішення адміністративної справи.

Юридичний зміст цього принципу складають такі пра­вила: а) ніхто не зобов'язаний доводити правомірність свого звернення. Доказування правомірності дій особи є її правом, а не обов'язком; б) усі звернення, оформлені належним чином і подані в установленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду; в) усі сумніви щодо правомірності звернення особи тлумачаться на її користь; г) ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в адмініс­тративному суді, до підсудності якого вона віднесена КАСУ; ґ) ніхто не може бути позбавлений права на участь у розгля­ді своєї справи в адміністративному суді будь-якої інстан­ції; д) ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом; е) постанови або рішення у справах не повинні ґрунтуватися на припущеннях.

Реалізація наступного принципу - верховенства закону в системі адміністративно-процесуальних нормативних ак­тів вимагає: по-перше, прийняття законів, що регулюють про­цесуальні відносини виключно відповідно до вимог норм Конституції України; по-друге, того, що адміністративно-про­цесуальні відносини, насамперед визначальні їх сторони, ма­ють бути врегульовані виключно на законодавчому рівні; по-третє, визначення мінімально необхідних повноважень органів виконавчої влади у сфері процесуальної діяльності на базі підзаконних нормативних актів та витіснення й обме­ження сфери дії відомчих нормативних актів.

Отже, верховенство закону в системі адміністративно- процесуальних нормативних актів виявляється в тому, що він прийнятий із дотриманням усіх необхідних вимог і процедур, має вищу юридичну силу, відповідає Конституції України й не може бути скасований, призупинений чи підмінений жодним підзаконним актом, виданим органом владних повноважень будь-якого рівня. Прийняття адміністративних процесуальних законів, які не відповідають Конституції України, неприпус­тиме, бо це може зумовити необгрунтоване обмеження прав, свобод та інтересів людини і громадянина. У разі прийняття підзаконних нормативних актів, які не відповідають законам і Конституції України, такі акти мають бути приведені у від­повідність до законодавчої бази або скасовані. Саме реалізація цих вимог сприяє дійсному забезпеченню прав і свобод грома­дян. Юридичний зміст цього принципу полягає в установлен­ні максимальної урегульованості законом адміністративно- процесуальних дій та визначення мінімально необхідних повноважень органів влади щодо розгляду і вирішення індиві­дуальних адміністративних справ.

Принцип забезпечення й охорони інтересів особи і дер­жави в літературі іменується ще як принцип процесуальної владності, що означає здійснення певних дій в інтересах усьо­го суспільства. Тобто норми адміністративного процесуально­го права повинні бути сконструйовані таким чином, щоб пе­редбачали зобов’язання (обов'язок) органів, які розглядають і вирішують індивідуальні адміністративні справи, забезпечу­вали захист не тільки інтересів, прав і свобод людини, а й ін­тереси держави, громадського порядку, підприємств, установ та організацій. Використання інформації, власності, природ­них ресурсів не може завдавати шкоди правам і свободам ін­ших громадян, інтересам суспільства і держави. Кожен зобо­в’язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність ін­ших людей. В цьому зв’язкунайважливішим завданням діяль­ності державних органів (судів) є охорона конституційного ладу, встановленого порядку управління, забезпечення дер­жавного та суспільного порядку, а також здійснення захо­дів щодо запобігання вчиненню правопорушень. Урахування інтересів держави тісно пов’язане із забезпеченням охорони інтересів особи. Належне функціонування органів владних по­вноважень та суду є найвагомішим чинником захисту прав, свобод та інтересів особи, і навпаки, законослухняність членів суспільства сприяє нормальному функціонуванню державно­го апарату і держави загалом. Юридичний зміст цього прин­ципу полягає в тому, що права і свободи людини визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Наступний принцип - диференціації та спеціалізації адмініс­тративного процесу. Системний аналіз норм адміністративно- процесуального права дає підстави казати про наявність двох форм адміністративного процесу - судову та управлінську, які об’єднують принаймні три основні групи адміністратив­них проваджень: а) провадження в сфері управління; б) про­вадження з адміністративного судочинства; в) провадження в справах про адміністративні правопорушення. Саме ця характерна особливість для адміністративного процесу, на відміну від кримінального, цивільного чи господарського про­цесів, потребує належного процесуального врегулювання, ди­ференціації та спеціалізації щодо розгляду і вирішення адміні­стративних справ. При цьому варто звернути увагу на те, що провадження з адміністративного судочинства не можна роз­глядати як форму управлінської діяльності.

Отже, диференціація і спеціалізація з розгляду і вирішен­ня адміністративних справ викликані особливою соціаль­ною гостротою, пов’язаною зі сферою управлінської (публіч­ної) діяльності, та обумовлені певними чинниками: а) не­обхідністю оперативного та своєчасного реагування і вирі­шення адміністративних справ у строки, визначені законом з метою уникнення зволікання в управлінській діяльності; б) потребою повного, всебічного розгляду адміністративної справи та установлення об’єктивної істини фахівцями у різ­них галузях управління; в) значною кількістю органів (поса­дових осіб), уповноважених розглядати і вирішувати справи по суті, що вимагає чіткої їх спеціалізації та вичерпного окрес­лення обсягів та меж повноважень; г) забезпеченням ведення процесу менш обтяжливими фінансовими витратами держа­ви; ґ) можливістю інстанційного оскарження дій і рішень ор­ганів (посадових осіб), що порушують права і законні інтере­си фізичних чи юридичних осіб; д) створенням умов і порядку судового захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових від­носин від порушень з боку органів владних повноважень при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства. Юридичний зміст зазначеного принципу поля­гає в розмежуванні на законодавчому рівні компетенції упов­новажених органів (посадових осіб) щодо розгляду і вирішен­ня індивідуальних адміністративних справ.

Принцип відповідності норм адміністративного процесу­ального права України положенням міжнародно-правових ак­тів передбачає конституційне закріплення тези (ст. 9), що чин­ні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана і Верховною Радою України, є частиною національного зако­нодавства України, і це є тим підґрунтям, на підставі якого сис­тема норм адміністративного процесуального права поновлю­ватиметься нормами світової цінності. Характерно, що остан­нім часом уже зроблені певні кроки щодо застосування норм міжнародно-правових актів у законодавстві України. Наприк­лад, ч. 6 ст. КАСУ закріплено: «Якщо міжнародним договором, згода на обов’язковість якого дана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що встановлені законом, то застосовується правило міжнародного договору». Юридичний зміст цього принципу полягає в імплементації світових пра­вових цінностей, досягнутих людством, у правову площину України.

Всі принципи тісно пов’язані між собою, постійно взає­модіють, але кожний із них зберігає свою власну цінність для побудови і перебігу процесу, свій юридичний зміст. Будучи у тісній взаємодії, взаємозв'язку, одні принципи сприяють здійсненню інших, але це не означає, що одні принципи під­коряються іншим, що існують принципи, які є тільки гаран­тіями здійснення інших принципів, а тим більше - такими, що випливають із інших принципів. Отже, йдеться не про про­сту сукупність, а про систему принципів адміністративного процесуального права, до якої, як зазначалося вище, входять й адміністративно-процесуальні принципи.

До принципів адміністративного процесу відносять:

- принцип законності;

- принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом;

- принцип гласності;

- принцип змагальності та диспозитивності;

- принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі;

- принцип обов'язковості судового рішення;

- право на перегляд справи та оскарження судового рішення;

- принцип розумності строків розгляду;

- принцип неприпустимості зловживання;

- принцип відшкодування судових витрат;

- принцип охорони інтересів особи та держави.

Принцип законності вважають найважливішим принци­пом адміністративного процесуального права і визначають як порядок відповідності суспільних відносин, що виникають у цій сфері, законам і підзаконним актам держави, атмосферу взаємодії та взаємостосунків держави й громадян. Реалізація принципу законності в адміністративно-процесуальній сфері спирається на низку умов, до яких слід віднести єдність закон­ності, верховенство права, гарантованість прав і свобод грома­дян, недопустимість протиставлення законності та доцільнос­ті, невідворотність стягнення за порушення закону.

Принцип рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, закріплений ст. 129 Конституції України, ст. 9 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та ст. ст. 2, 6 Кодексу адміністративного судочинства України, полягає в на­діленні учасників судового процесу рівними процесуальни­ми правами та відповідними їм обов'язками при розгляді ад­міністративної справи. Насправді коло процесуальних прав та обов’язків учасників справи має певні відмінності залеж­но від того, у якій ролі особа виступає в процесі (позивач, від­повідач, третя особа). Проте рівність прав (обов’язків) поля­гає в тому, що кожен з учасників справи наділений такими процесуальними правами і несе такі процесуальні обов’язки, що адекватні його процесуальному становищу й дають осо­бі змогу ефективно відстоювати свою позицію під час розгля­ду адміністративної справи. Цей принцип також вимагає від­сутності привілеїв чи обмежень прав учасників судового про­цесу за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного й соціального похо­дження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

За змістом принципу гласності і відкритості судового про­цесу та його повного фіксування технічними засобами, що за­кріплений ст. 129 Конституції України, ст. 11 Закону Украї­ни «Про судоустрій і статус суддів» та ст. ст. 2, 10, 11 Кодексу адміністративного судочинства України, судові засідання та інформація щодо справ, які розглядаються судом, є від­критими, крім випадків, встановлених законом. Це означає, що розгляд справ в адміністративних судах проводиться від­крито - будь-яка особа має право бути присутньою у відкрито­му судовому засіданні. Особи, присутні в залі судового засідан­ня, представники засобів масової інформації можуть проводи­ти в залі судового засідання фотозйомку, відео- та аудіозапис з використанням портативних відео- та аудіотехнічних засо­бів без отримання окремого дозволу суду, але з урахуванням певних, встановлених законом обмежень. З дозволу суду може проводитися трансляція судового засідання, зокрема й у мере­жі Інтернет. Судове рішення, ухвалене у відкритому судовому засіданні, оголошується прилюдно. Розгляд справи у закрито­му судовому засіданні проводиться у випадках, коли відкритий судовий розгляд може мати наслідком розголошення таємної чи іншої інформації, що охороняється законом, необхідності за­хисту особистого та сімейного життя людини, а також в інших випадках, визначених законом. Інформація щодо суду, який розглядає справу, учасників справи та предмета позову, дати надходження позовної заяви (скарги) або будь-якої іншої зая­ви чи клопотання у справі, у тому числі особи, яка подала таку заяву, вжитих заходів забезпечення позову та (або) доказів, стадії розгляду справи, місця, дати і часу судового засідання, руху справи з одного суду до іншого - є відкритою та підлягає невідкладному оприлюдненню на офіційному веб-порталі су­дової влади України. Ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної чи письмової інфор­мації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до су­дових рішень у порядку, встановленому законом. Особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні пра­ва, свободи, інтереси та (або) обов'язки, які подали апеляційну чи касаційну скаргу на відповідне рішення, мають право озна­йомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, зні­мати копії з документів, долучених до справи, одержувати ко­пії судових рішень. Також цей принцип передбачає, що суд під час розгляду справи в судовому засіданні здійснює повне фік­сування його перебігу за допомогою відео- та (або) звукоза­писувального технічного засобу, крім випадків, визначених Кодексом адміністративного судочинства України.

Принцип змагальності сторін, закріплений ст. 129 Консти­туції України та ст. ст. 2, 9 Кодексу адміністративного судо­чинства України, полягає у доведенні сторонами перед судом своєї позиції у справі (вимог та заперечень) шляхом подан­ня доказів, висловлювання своєї думки щодо переконливос­ті доказів, а також з усіх питань, що виникають під час розгля­ду справи. Принцип змагальності закріплює активність сторін насамперед у доказовій діяльності. Адже саме сторонам най­краще відомі обставини у справі, саме вони найліпше знають, якими доводами чи доказами ці обставини можна підтвердити.

Диспозитивність, як принцип адміністративного судо­чинства, закріплено ст. ст. 2, 9 Кодексу адміністративного су­дочинства України та полягає у наданні сторонам можливос­ті розпоряджатися своїми матеріальними правами, судовими засобами їхнього захисту та процесуальними правами щодо предмета спору, які безпосередньо впливають на виникнен­ня, рух і закінчення адміністративного судочинства. Прин­цип диспозитивності проявляється у двох основних аспектах. По-перше, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог лише якщо це необхідно для ефек­тивного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадяни­на, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від по­рушень з боку суб'єктів владних повноважень. По-друге, кож­на особа, яка звернулася по судовий захист, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд.

Виходячи зі змісту принципу офіційного з'ясування всіх об­ставин у справі, що також закріплений ст. ст. 2, 9 Кодексу адмі­ністративного судочинства України, суд вживає визначені за­коном заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з влас­ної ініціативи. Таким чином, цей принцип обумовлює активну роль суду в адміністративному судочинстві. Активна роль суду в адміністративному судочинстві зумовлена наявністю пуб­лічного інтересу і необхідна для врівноваження процесуаль­ного становища сторін. Принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі є галузевим принципом та властивий лише адміністративному судочинству. Цей принцип можна віднести до розшукових (інквізиційних) принципів. Принцип офіційно­го з'ясування всіх обставин у справі гармонійно поєднується в адміністративному судочинстві з принципами змагальнос­ті та диспозитивності. Отже, в адміністративному суді процес є змагальним із поєднанням елементів розшукового процесу.

Принцип обов'язковості судового рішення, закріплений ст. 129 Конституції України, ст. 13 Закону України «Про судо­устрій і статус суддів» та ст. ст. 2, 14 Кодексу адміністративного судочинства України, означає, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхні­ми посадовими та службовими особами, фізичними і юридич­ними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідаль­ність, встановлену законом.

Право на перегляд справи та оскарження судового рішен­ня як принцип адміністративного судочинства, що закріпле­ний ст. 129 Конституції України, ст. 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та ст. ст. 2, 13 Кодексу адміністра­тивного судочинства України, забезпечує учасникам справи, а також особам, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, можливість домогтися апеляційного перегляду справи, а у визначених Кодексом адміністративного судочинства Украї­ни - можливість касаційного оскарження судових рішень суду першої інстанції після їх апеляційного перегляду, а також постанов суду апеляційної інстанції.

Зміст принципу розумності строків розгляду справи, що закріплений ст. 129 Конституції України та ст. 2 Кодексу ад­міністративного судочинства України, полягає у забезпеченні розгляду і вирішення справи у найкоротший строк, достатній для надання своєчасного (без невиправданих зволікань) судо­вого захисту порушених прав, свобод та інтересів у публічно- правових відносинах.

Принцип неприпустимості зловживання процесуальни­ми правами, закріплений у ст. ст. 2 та 45 Кодексу адміністра­тивного судочинства України, надає можливість використан­ня судом необхідних заходів задля забезпечення добросовіс­ного використання учасниками судового процесу їхніх про­цесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків, припинення зловживання такими правами, зокрема заходів процесуального примусу.

Принципом відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалено судове рішення, що закріплений у ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, забезпечується компенсація фізичним та юридичним особам понесених грошових витрат у зв'язку зі зверненням до суду та розглядом адміністративної справи як у випадку задоволення їхнього позову, так і в разі відмови у задоволенні позову суб'єкта владних повноважень до таких осіб^[28].

Принцип охорони інтересів особи та держави передба­чає, що найважливішим завданням діяльності державних ор­ганів є охорона конституційного ладу нашої держави, вста­новленого порядку управління, державного та суспільного порядку. Це завдання реалізують з метою охорони інтересів держави, однак при цьому в демократичному, правовому сус­пільстві забезпечення охорони інтересів держави слугує під­ставою додержання інтересів усіх законослухняних членів цього суспільства. Ось чому забезпечення охорони інтересів держави тісно пов'язано із забезпеченням охорони інтересів

особи взагалі та громадян держави зокрема. Тут наявний зво­ротний зв'язок. Охорона інтересів особи, громадянина - най­важливіший чинник стабільності цивільного суспільства і, отже, належного функціонування державного апарату та дер­жави в цілому^{28 [29].}

Отже, принципи адміністративної процесуальної діяль­ності - це вихідні, основоположні ідеї, відповідно до яких вона здійснюється. Заразом варто мати на увазі, що принципи ад­міністративного процесуального права спираються на консти­туційні принципи публічного адміністрування, однак при цьо­му відображають особливості адміністративно-процесуальної галузі. Слід також зауважити, що розглянутих принципів ад­міністративного процесуального права повинні дотримува­тись не лише органи публічного адміністрування чи особи, які їх представляють, або судові інстанції, а й інші учасники адміністративного процесу. В інакшому випадку їхні вимоги будуть гальмуватись на різних стадіях адміністративного процесу і зрештою негативно впливати на його результати.

3.