§ 3. Державне регулювання ринку фінансових послуг

Загальний аналіз створення і функціонування фінансо­вих установ дає можливість зважити на наявність приватно­правових і публічно-правових засад нормативно-правового регулювання. Беручи до уваги сам процес діяльності фінан­сових установ, який конкретизується приватноправовими аспектами, важливо зазначити доцільність надання можливо­сті регулювання ринку фінансових послуг самими фінансови­ми установами шляхом укладення договірних конструкцій.

Так, державне регулювання ринків фінансових послуг - здійснення державою комплексу заходів щодо регулювання та нагляду за ринками фінансових послуг з метою захисту інтересів споживачів фінансових послуг та запобігання кри­зовим явищам.

Визначившись із законодавчим тлумаченням категорії «державне регулювання ринків фінансових послуг», необхідно встановити, в яких діях органів державної влади це має про­яв, тобто що належить розуміти під формами державного регулювання ринків фінансових послуг. Слід зауважити, що державне регулювання діяльності з надання фінансових по­слуг здійснюється шляхом:

1) ведення державних реєстрів фінансових установ та ліцензування діяльності з надання фінансових послуг;

2) нормативно-правового регулювання діяльності фі­нансових установ;

3) нагляду за діяльністю фінансових установ;

4) застосування уповноваженими державними органа­ми заходів впливу;

5) вжиття інших заходів з державного регулювання ри­нків фінансових послуг.

До органів, які здійснюють державне регулювання рин­ків фінансових послуг, відносяться:

- НБ України - щодо ринку банківських послуг та дія­льності з переказу коштів;

- НКЦПФР - щодо ринків цінних паперів та похідних цінних паперів;

- НКРРФП - спеціально уповноважений орган виконав­чої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг щодо інших ринків фінансових послуг.

АМК України та інші державні органи здійснюють конт­роль за діяльністю учасників ринків фінансових послуг та отримують від них інформацію у межах повноважень, ви­значених законом.

НБ України, НКЦПФР і НКРРФП за допомогою засобів зв'язку, що дозволяють фіксувати інформацію, своєчасно повідомляють один одному про будь-які спостереження та висновки, необхідні для виконання покладених на них обов'язків, і мають право на доступ до інформаційних баз даних одне одного, які ведуться з метою регулювання рин­ків фінансових послуг.

НКРРФП є центральним органом виконавчої влади, який працює за колегіальним принципом. Особливістю правового становища цього органу є те, що він не може бути учасни­ком фінансових ринків як емітент облігацій внутрішніх та зовнішніх державних позик або здійснювати будь-яку іншу діяльність на фінансових ринках, крім передбаченої Зако­ном України «Про фінансові послуги та державне регулю­вання ринків фінансових послуг».

НКРРФП є юридичною особою і має відокремлене майно, що є державною власністю. Основними його завданнями є:

1) розробка стратегії і реалізації розвитку та вирішення системних питань функціонування ринків фінансових по­слуг в Україні;

2) здійснення державного регулювання та нагляду за наданням фінансових послуг і додержанням законодавства у цій сфері;

3) захист прав споживачів фінансових послуг шляхом застосування у межах своїх повноважень заходів впливу з метою запобігання і припинення порушень законодавства на ринку фінансових послуг;

4) узагальнення практики застосування законодавства України з питань фінансових послуг і ринків та розроблення пропозицій щодо їх вдосконалення;

5) розроблення і затвердження обов'язкових до вико­нання нормативно-правових актів з питань, що належать до його компетенції;

6) координація діяльності з іншими державними органами;

7) запровадження міжнародно визнаних правил розви­тку ринків фінансових послуг.

Основними напрямами нагляду НКРРФП є додержання встановлених критеріїв та нормативів щодо: 1) ліквідності;

2) капіталу та платоспроможності; 3) прибутковості; 4) якос­ті активів та ризикованості операцій; 5) якості систем управління та управлінського персоналу; 6) додержання правил надання фінансових послуг.

НКРРФП має право здійснювати в межах своєї компетен­ції інспектування фінансових установ, а також їх спорідне­них та афілійованих осіб. НКРРФП у межах своєї компетенції видає ліцензії для здійснення фінансовими установами:

1) страхової діяльності; 2) діяльності з надання послуг нако­пичувального пенсійного забезпечення; 3) надання фінансо­вих кредитів за рахунок залучених коштів; 4) діяльності з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб.

Особа, яка має намір провадити певний вид господар­ської діяльності з надання фінансових послуг, що ліцензу­ється, особисто або через уповноважений нею орган чи осо­бу звертається до НКРРФП із заявою встановленого зразка про видачу ліцензії.

До заяви про видачу ліцензії або дозволу треба додати виписку або витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, документи, вимоги до пе­реліку та змісту яких встановлено законами з питань регулю­вання окремих ринків фінансових послуг, а до заяви про ви­дачу ліцензії на провадження діяльності з надання фінансових послуг, зазначених у п. 3 і 4 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансо­вих послуг», - також документи, вимоги до переліку та змісту яких встановлено нормативно-правовими актами НКРРФП.

НКРРФП здійснює нагляд за діяльністю відповідних фі­нансових установ, приймає рішення про видачу ліцензії або про відмову в її видачі у строк не пізніше ніж тридцять ка­лендарних днів з дати надходження заяви про видачу ліце­нзії та документів, що додаються до заяви, якщо законом, що регулює відносини у певних сферах господарської діяль­ності, не передбачено інший строк видачі ліцензії на окремі види діяльності.

Повідомлення про прийняття рішення про видачу ліцен­зії або про відмову у видачі ліцензії надсилають (видають) заявникові у письмовій формі протягом трьох робочих днів з дати прийняття відповідного рішення. У рішенні про від­мову у видачі ліцензії зазначають підстави такої відмови.

Підставами для прийняття рішення про відмову у вида­чі ліцензії є:

1) недостовірність даних у документах, поданих заяв­ником, для отримання ліцензії;

2) невідповідність заявника, згідно з поданими докуме­нтами, ліцензійним умовам, установленим для виду госпо­дарської діяльності, зазначеного в заяві про видачу ліцензії.

У разі відмови у видачі ліцензії на підставі виявлення недостовірних даних у документах, поданих заявником про видачу ліцензії, суб'єкт господарювання може подати до ор­гану ліцензування нову заяву про видачу ліцензії не раніше ніж через три місяці з дати прийняття рішення про відмову у видачі ліцензії.

У разі відмови у видачі ліцензії на підставі невідповід­ності заявника ліцензійним умовам, установленим для виду господарської діяльності, зазначеного в заяві про видачу ліцензії, суб'єкт господарювання може подати до органу лі­цензування нову заяву про видачу ліцензії після усунення причин, що стали підставою для відмови у видачі ліцензії.

У разі прийняття позитивного рішення про видачу ліце­нзії уповноважений орган повинен оформити ліцензію не пізніше ніж за п'ять робочих днів з дня надходження доку­мента, що підтверджує внесення плати за видачу ліцензії.

Якщо заявник протягом тридцяти календарних днів із дня направлення йому повідомлення про прийняття рішення про видачу ліцензії не подав документа, що підтверджує внесення плати за видачу ліцензії, або не звернувся до уповноваженого органу для отримання оформленої ліцензії, уповноважений орган має право скасувати рішення про видачу ліцензії або прийняти рішення про визнання такої ліцензії недійсною.