§ 2. Поняття фінансової установи ТА УМОВИ ЇЇ СТВОРЕННЯ І ДІЯЛЬНОСТІ

Окресливши коло послуг, які визнано фінансовими по­слугами, виникає потреба у вирішенні питання, пов'язаного із суб'єктним складом ринків фінансових послуг. За таких обставин ми зможемо вести мову про загальне і спеціальне законодавство, яке встановлює правове становище таких учасників і особливості здійснення операцій, пов'язаних з наданням фінансових послуг.

Виходячи з наведеного, доцільно встановити коло учас­ників ринків фінансових послуг. До них необхідно віднести осіб, які надають фінансові послуги, та осіб, які споживають такі послуги. У свою чергу, особи, які надають фінансові по­слуги, поділяються на фінансові установи і фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності. Важливим елементом за таких умов є встановлення виключення, пов'язаного з можливістю надавати фінансові кредити за рахунок залуче­них коштів. Таке право має лише кредитна установа за умови наявності у неї відповідної ліцензії.

Взагалі учасниками ринків фінансових^ послуг вважаються:

- фінансова установа (з наданням можливості об'єдну­ватися у саморегулівні організації);

- фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які на підставі ліцензії уповноваженого державного органу наділяються правом надавати фінансові послуги;

- уповноважені органи державної влади, до компетенції яких входить регулювання і контроль ринків фінансових послуг;

- споживачі послуг.

Враховуючи окреслене нами коло учасників ринків фі­нансових послуг і практику застосування законодавства про державне регулювання ринків відповідних послуг, важливо зауважити, що основними суб'єктами, яким належить пріо­ритет у наданні фінансових послуг, є фінансові установи.

Чинне законодавство у п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» містить легальне визначення категорії «фінансова установа». Так, фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фі­нансових послуг, а також інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначе­них законом, та внесена до відповідного реєстру в установ­леному законом порядку.

До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечен­ня, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші по­слуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг.

Стосовно організаційних правил створення і функціону­вання фінансових установ важливо зауважити, що фінан­сові установи можуть створюватися у будь-якій організа­ційно-правовій формі, якщо закони з питань регулювання окремих ринків фінансових послуг не містять спеціальних правил та обмежень^[199]. Мінімальний розмір капіталу фінансо­вих установ, необхідний для їх заснування, та загальні вимо­ги до регулятивного капіталу, що необхідний для їх функціо­нування, визначено законами України з питань регулювання окремих ринків фінансових послуг.

При створенні фінансової установи або у разі збільшен­ня розміру зареєстрованого статутного (пайового) капіталу статутний (пайовий) капітал повинен бути сплачений у гро­шовій формі та розміщений на банківських рахунках коме­рційних банків, які є юридичними особами, за законодавст­вом України, якщо інше не передбачено законами України з питань регулювання окремих ринків фінансових послуг.

Слід зауважити, що особа набуває статусу фінансової установи після внесення про неї запису до відповідного дер­жавного реєстру фінансових установ. У випадку, якщо за за­конодавством надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на надання таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій. Юридична особа, яка має намір надавати фінансові послу­ги, зобов'язана звернутися до відповідного органу держав­ного регулювання ринків фінансових послуг протягом три­дцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ. Виходячи з викладеного, варто констатувати, що правозда­тність фінансової установи є спеціальною, оскільки вимага­ється обов'язковість внесення запису до державного реєст­ру. Дієздатність такого суб'єкта може бути обмежена отриманням відповідної ліцензії, якщо це передбачається Законом України «Про ліцензування певних видів господар­ської діяльності» та спеціальними законами, що пов'язано з видом послуг, які надаються фінансовою установою.

Згідно із ч. 3 ст. 7 Закону України «Про фінансові послу­ги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фі­нансова установа може розпочати надання фінансових по­слуг, лише якщо:

1) облікова і реєструюча система відповідає вимогам, установленим нормативно-правовими актами;

2) внутрішні правила фінансової установи узгоджені з вимогами законів України та нормативно-правових актів державних органів, що здійснюють регулювання та нагляд за ринками фінансових послуг;

3) професійні якості та ділова репутація персоналу від­повідають установленим законом вимогам.

Реорганізація та ліквідація фінансових установ відбу­ваються з додержанням вимог відповідних законів України та нормативно-правових актів державних органів з питань регулювання діяльності фінансових установ та ринків фі­нансових послуг.

Внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи, яка є фінансовою установою, здійснюється на підставі витягу про її виклю­чення з державного реєстру фінансових установ за формою, встановленою відповідним органом державного регулюван­ня ринків фінансових послуг, та інших документів, перелік яких установлений законом для державної реєстрації юри­дичних осіб.

Аудиторські перевірки фінансових установ можуть про­водитися аудиторами, які:

1) мають відповідний сертифікат;

2) не мають взаємовідносин щодо права власності з фі­нансовою установою, діяльність якої перевіряється, не ма­ють заборгованості перед цією установою або іншого конф­лікту інтересів;

3) внесені до відповідних реєстрів, що ведуться держа­вними органами, які здійснюють регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг. Порядок ведення реєстру визначається відповідним державним ор­ганом, який здійснює регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг.

Фінансові установи мають право на добровільних заса­дах об'єднувати свою діяльність, якщо це не суперечить ан­тимонопольному законодавству України та вимогам законів з питань регулювання окремих ринків фінансових послуг. Правовий статус, види, порядок створення, правовий ре­жим функціонування та припинення діяльності об'єднань визначаються відповідно до законів України. Об'єднання фінансових установ набуває статусу юридичної особи з дня його державної реєстрації у порядку, встановленому зако­ном для державної реєстрації юридичних осіб.

Об'єднання фінансових установ набуває статусу саморе- гулівної організації після внесення запису про неї до відпо­відного реєстру, який ведеться державними органами з пи­тань регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг у межах їх компетенції.

Чинним законодавством передбачено низку заборон сто­совно діяльності самих фінансових установ, зокрема таких:

- фінансовим установам під час здійснення (надання) фінансових послуг забороняється вступати в договірні від­носини з анонімними особами, відкривати та вести анонім­ні (номерні) рахунки;

- фінансовим установам забороняється вступати в до­говірні відносини з клієнтами - юридичними чи фізичними особами у разі, якщо виникає сумнів стосовно того, що осо­ба виступає не від власного імені.

Однак наявність заборон у чинному законодавстві є не єдиним каменем спотикання діяльності фінансових установ, оскільки необхідно враховувати також і обов'язки, невиконання яких може викликати низку превентивних заходів з боку ко­нтролюючих органів держави.

- клієнтів, які відкривають рахунки у фінансовій уста­нові та/або укладають договори про надання фінансових послуг;

- клієнтів, які здійснюють операції, що підлягають фі­нансовому моніторингу;

- осіб, уповноважених діяти від імені зазначених клієнтів.

Для ідентифікації клієнта - юридичної особи фінансова установа має ідентифікувати фізичних осіб, які є власника­ми цієї юридичної особи, мають прямий або опосередкова­ний вплив на неї та отримують економічну вигоду від її дія­льності. У разі, якщо юридична особа є господарським товариством, фінансова установа має ідентифікувати фізи­чних осіб з істотною участю в цій юридичній особі. Клієнт має надавати передбачені законодавством відомості, які витребує фінансова установа з метою виконання вимог за­конодавства, що регулює відносини у сфері запобігання ле­галізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шля­хом. У разі ненадання таких відомостей клієнтом фінансова установа відмовляє у здійсненні обслуговування та/або на­данні фінансових послуг та/або не відкриває рахунок, а в разі наявності раніше відкритих рахунків фінансова уста­нова відмовляє у здійсненні обслуговування та/або не укла­дає договір про надання фінансових послуг. Для ідентифі­кації і вжиття заходів, передбачених законодавством для підтвердження особи клієнта - юридичної особи та для за­безпечення спроможності фінансової установи виконувати правила внутрішнього фінансового моніторингу і програми його здійснення, у тому числі щодо виявлення фінансових операцій, що мають сумнівний характер, фінансова установа має право витребувати передбачену законодавством інфор­мацію, що стосується ідентифікації цієї особи та її керівни­ків, у органів державної влади, які здійснюють нагляд та/або контроль за діяльністю цієї юридичної особи, банків, інших юридичних осіб, а також здійснювати передбачені законо­давством заходи щодо збору такої інформації з інших дже­рел. Вказані органи державної влади, банки, інші юридичні особи зобов'язані протягом десяти робочих днів з дня отри­мання запиту безоплатно надати фінансовій установі таку інформацію.

Для ідентифікації клієнта - фізичної особи та вжиття за­ходів, передбачених законодавством для підтвердження його особи, фінансова установа має право витребувати інформа­цію про неї в органів державної влади, банків, інших юриди­чних осіб, а також здійснювати передбачені законодавством заходи щодо збору такої інформації про цю особу, яка є необ­хідною для виконання правил внутрішнього фінансового мо­ніторингу та програм його здійснення, у тому числі щодо ви­явлення фінансових операцій, що мають сумнівний характер. Вказані органи державної влади, банки, інші юри­дичні особи зобов'язані протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту безоплатно надати фінансовій установі таку інформацію.