О. С. Шевчик Окремі актуальні питання валютного права

Слід зазначити, що дослідження валютної політики держави як суспільного явища, її цілей, мети, форм виступало предметом наукових досліджень учених-економістів^[804]. Це й цілком зрозуміло, оскільки од­нією з функцій будь-якої держави є визначення цілей та завдань фінан­сової політики держави, що ґрунтується на грошово-кредитній полі­тиці держави на конкретний проміжок часу її існування.

Разом із тим валютна політика є суспільним явищем, яке ґрунту­ється не лише на підвалинах економіки, а також виражає політику держави в цілому та отримує матеріальне оформлення у нормах права. Ми повністю поділяємо погляд М. В. Сапожникова, що валютна політи­ка виражає собою зв’язок економіки, політики та права як ланки взаємопов’язаних соціальних процесів і що має вираз у нормах валют­ного права^[806]. Крім того, валютна політика держави обумовлена наяв­ністю у даного виду державної діяльності загальної мети, що, безумов­но, передбачає погодження та поєднання засобів державного регулю­вання валютних операцій, як тих, що здійснюються на території дер­жави, так і валютних операцій, пов’язаних із зовнішньоекономічною діяльністю^[807]. Це, у свою чергу, зумовлює необхідність не лише дослід­ження валютної політики як економічної інституції, але й аналізу пра­вових засад її здійснення.

Слід зазначити, що сам термін «валютна політика» на законодав­чому рівні не визначено, в той час як у літературі можемо зустріти різні трактування даного терміна. Не піддаючи детальному досліджен­ню поняття «валютна політика», зупинимося на більш-менш загально­прийнятому серед юристів-науковців визначенні, відповідно до якого валютна політика являє собою складову частину внутрішньої та зов­нішньої політичної діяльності держави, направленої на валютне забез­печення соціально-економічного розвитку країни і підтримку її стало­го міжнародного валютно-фінансового положення^[808].

Валютна політика зумовлює проведення економічних і правових реформ, реалізація яких тісно пов’язана з правотворчою функцією представницьких та виконавчих органів державної влади. Вона реалі­зується шляхом здійснення валютного регулювання та валютного контролю як його складової, у зв’язку з чим валютне регулювання та валютний контроль безпосередньо опосередковано валютною політи­кою, що провадиться державою. Будучи юридичною формою опосеред­кування реалізації валютної політики держави, валютний контроль є складним явищем, що відокремлюється великим різноманіттям форм свого виразу, а також великою кількістю засобів, форм та методів його реалізації. При цьому слід зазначити, що самі засоби, форми й методи, що застосовуються при проведенні валютного контролю, перш за все, продиктовані курсом валютної політики, який було обрано державою на конкретному періоді її розвитку.

Потрібно наголосити, що саме впроваджуючи до виконання той чи інший режим валютної політики, державою реалізуються головні зав­дання та напрямки розвитку регулювання обігу валютних цінностей. Так, залежно від етапу свого економічного розвитку всі країни світо­вого співтовариства застосовують один з можливих режимів валютної політики. При цьому обрання того чи іншого режиму валютної полі­тики обумовлює режим конвертованості національної валюти та вве­дення чи послаблення валютних обмежень. Ми поділяємо погляд щодо виділення трьох типів валютних режимів, що запроваджуються дер­жавою для проведення валютної політики: валютної монополії держа­ви, коли національна грошова одиниця є замкнутою валютою, засто­сування режиму валютного регулювання та валютного контролю, коли вводиться система валютних обмежень і національна грошова одини­ця має тенденцію до виходу на світовий валютний ринок та стає част­ково конвертованою, та режим вільного обігу валютних цінностей, при якому можлива відсутність валютних обмежень, а грошова одиниця має вільний обіг на світовому валютному ринку^[809].

Валютний контроль здійснюється з метою реалізації державної ва­лютної політики.

Адміністративне управління як засіб реалізації валютної політики при режимі валютної монополії фактично займає домінуюче станови­ще в реалізації грошово-кредитної політики держави. Це пояснюється тим, що в умовах здійснення валютно-монопольної політики регулю­вання валютних відносин за відсутності об’єктивної необхідності на­явності економічно виваженої системи валютного регулювання здій­снюється шляхом прямого державного адміністрування. При цьому для валютної монополії серед зазначених адміністративних методів валютного регулювання притаманним є застосування саме валютного контролю. в цілому, адміністративний вплив на реалізацію валютної політики можна здійснювати декількома шляхами:

1) встановлення порядку здійснення валютних операцій, що перед­бачає визначення їх суб’єктів та об’єктів, прав та обов’язків встанов­лення правил обігу валютними цінностями (володіння, користування, розпорядження);

2) встановлення валютних обмежень на окремі валютні операції в залежності від їх характеру, суб’єктів, об’єктів обсягу операцій, у тому числі від ліцензування діяльності, пов’язаної з використанням валютних цінностей;

3) валютного контролю за дотриманням валютного законодавства і застосування заходів до суб’єктів, що порушили встановлений поря­док здійснення валютних операцій^[810].

Маємо констатувати, що повна ізольованість внутрішнього товар­ного та грошового ринку від світових ринків товарів, послуг і капіта­лів та заборона володіння та обігу валютних цінностей у межах краї­ни, обмеження кола безпосередніх учасників як зовнішньоекономіч­ної діяльності, так і валютних відносин, у цілому є наслідком фактич­ної відсутності потреби у встановленні порядку здійснення валютних операцій.

Саме за наявності безумовного адміністративного управління ва­лютними правовідносинами за режиму валютної монополії, як на нашу думку, домінуючого значення в процесі реалізації валютної політики набуває валютний контроль. Специфіка валютного контролю за режи­му валютної монополії полягає, перш з все, у напрямку діяльності ва­лютного контролю та суб’єктному складі. Так, валютний контроль за умов валютної монополії зводиться до контролю за виконанням вста­новленої заборони на володіння валютним цінностями будь-якими суб’єктами, окрім держави та, відповідно, до заборони будь-якого обі­гу валютних цінностей у межах країни, окрім обігу, зумовленого планово-управлінською діяльністю держави.

Що стосується специфіки суб’єктного складу, то слід зазначити, що в цьому випадку коло учасників валютних правовідносин фактич­но звужено до єдиного учасника - держави. Держава в особі уповно­важених органів виступає і як реальний учасник валютних правовід­носин, і як управлінець валютними відносинами, і як контролюючий суб’єкт. На прикладі СРСР серед державних інституцій, що фактично виконували контрольні функції в галузі валютного контролю при ре­жимі валютної монополії, можна виділити Держплан СРСР, Мінфін СРСР та Держбанк СРСР. Але при цьому маємо наголосити, що ці державні інституції відповідно до потреб народного господарства та регіонів виступали як учасники валютних правовідносин, а саме роз­поділяли у плановому порядку дохід від експорту та залучали інозем­ні кредити. Таким чином, розподілу між конкретними учасниками валютних правовідносин та контролюючими суб’єктами фактично не відбувалось: проводився контроль самими суб’єктами своєї ж діяль­ності.

Стосовно контролю за дотриманням встановленої заборони на во­лодіння та обіг валютних цінностей у межах країни, то це завдання було покладено на систему правоохоронних органів.

Таким чином, можна дійти висновку, що валютний контроль як засіб реалізації здійснення валютної політики держави при режимі валютної монополії має певні специфічні риси. Зокрема, на нашу дум­ку, до них ми можемо віднести такі:

- за адміністративного управління валютними правовідносинами при режимі валютної монополії валютний контроль у процесі реаліза­ції валютної політики набуває домінуючого значення;

- основним завданням валютного контролю за умов валютної мо­нополії перш за все полягає у контролі за виконанням встановленої за­борони на володіння валютним цінностями будь-якими суб’єктами, окрім держави та відповідно до заборони будь-якого обігу валютних цінностей у межах країни, окрім обігу, обумовленого планово-управ­лінською діяльністю держави;

- при здійсненні валютної монополії як режиму валютної політи­ки фактично відсутня юридично виважена система органів валютного контролю;

- розподілу між конкретними учасниками валютних правовідносин та контролюючими суб’єктами фактично не відбувалось;

- повноваження щодо здійснення контролю в галузі валютного контролю зосереджені виключно серед державних органів. Наявність контрольних повноважень у суб’єктів, які не є державними інституці­ями, повністю виключено;

- застування досить суворих санкцій до порушників встановлених правил проведення валютних операцій, які мали виключно кримінально- правовий характер, а їх можливий розмір сягав аж максимальної міри покарання, передбаченого кримінальним законодавством.

Дещо іншого змісту набуває валютний контроль при реалізації валютної політики держави за режиму валютного регулювання та ва­лютного контролю. Режим валютного регулювання та валютного конт­ролю як напрям валютної політики є притаманним для держав з пере­хідною та ринковою економікою. Режим валютного регулювання при здійсненні валютної політики в сучасних умовах застосовують, напри­клад, Білорусь, Азербайджан, Казахстан, Туркменістан, Україна тощо.

Валютна політика держави за режиму валютного регулювання здійснюється переважно шляхом запровадження ринкових (економіч­них) з поєднанням запровадження фінансово-правових методів впли­ву на поведінку учасників валютних правовідносин.

- метод встановлення порядку здійснення валютних операцій та правил обігу валютних цінностей;

- метод введення валютних обмежень на окремі валютні операції;

- контроль за дотриманням валютного законодавства^[811].

Встановлюючи порядок здійснення валютних операцій та правил обігу валютних цінностей, держава адміністративним шляхом здійснює вплив на поведінку учасників ринку за допомогою законів та норма­тивних актів, і тим самим спрямовує розвиток ринку у таких основних напрямах регулювання:

1) процедур випуску й обігу фінансових активів;

2) різних видів фінансової діяльності, таких як торгівля фінансо­вими активами, валютними цінностями, надання кредитних, страхових послуг, емісійна діяльність тощо;

3) діяльності конкретних фінансових інститутів (комерційних бан­ків, страхових, інвестиційних компаній, пенсійних фондів та інших посередників);

4) діяльності іноземних учасників ринку^[812].

При цьому систему адміністративних методів управління валют­ними правовідносинами за режиму валютного регулювання значною мірою доповнюють і економічні методи. До найбільш вагомих еконо­мічних методів впливу на валютні відносини можемо віднести відмо­ву від фіксованих курсів та встановлення валютних коридорів, валют­ні інтервенції та стимулювання експорту^[813]. Регулювання попиту та пропозиції іноземної валюти частіше використовується країнами, що застосовують режим валютного регулювання, та здійснюється за до­помогою інтервенцій. Більшість провідних країн світу використовують систему плаваючих валютних курсів без інтервенцій урядів і централь­них банків.

Одним з інструментів впливу на окреслені сфери є валютні обме­ження, які є засобом управління валютними правовідносинами та по­лягають в адміністративній забороні, лімітуванні і регламентації опе­рацій резидентів і нерезидентів з валютою та іншими валютними цінностями. Зміст валютних обмежень визначається їх основними принципами: централізація валютних операцій у центральному й упов­новажених (девізних) банках, ліцензування валютних операцій, ви­мога попереднього дозволу органу валютного контролю для придбан­ня іноземної валюти, блокування і введення різних категорій валютних рахунків - блокованих, внутрішніх (у національній валюті), кліринго­вих, вільно конвертованих і т. п., обмеження конвертованості валюти^[814]. Застосування валютних обмежень спрямовано на визначення кола суб'єктів валютних правовідносин, їх прав і обов'язків, об'єкта валют­них правовідносин, його ціни (валютного курсу), порядку проведення операцій, заборону окремих операцій або операцій з окремими валю­тами й інші умови здійснення валютних правовідносин. Режим об­межень знаходить свій вияв у ліцензуванні валютних операцій, вста­новленні максимальних строків розрахунків у іноземній валюті та ін­ших умов розрахунків, режимі переміщення іноземної та національної валюти через митний кордон України тощо^[815].

На наш погляд, метою застосування адміністративних заходів щодо реалізації валютного регулювання є не просто правова регламентація валютних відносин, а врегулювання їх з метою підтримання стабіль­ності національної грошової одиниці та захисту загальнодержавних інтересів, певне обмеження прав суб'єктів валютних операцій, забо­рона деяких з них тощо. Валютний контроль фактично виступає як невід'ємна складова адміністративних методів валютного регулюван­ня, оскільки без виваженої системи валютного контролю фактично неможливо реалізувати виконання застосованих методу встановлення порядку здійснення валютних операцій і правил обігу валютних цін­ностей та методу введення валютних обмежень на окремі валютні операції.

Завданнями валютного контролю як засобу реалізації валютної політики шляхом запровадження режиму валютного регулювання є перевірка відповідності проведених валютних операцій чинному за­конодавству і наявності необхідних для них ліцензій і дозволів, пере­вірка виконання резидентами зобов’язань в іноземній валюті перед державою, перевірка обґрунтованості платежів в іноземній валюті та перевірка переміщення валюти та валютних цінностей через митний кордон^[816].

Слід зазначити, що за режиму валютного регулювання держава не тільки визнає, але і гарантує право власності на валютні цінності фі­зичним та юридичним особам - як резидентам, так і нерезидентам. Реалізуючи право власності на валютні цінності, фізичні та юридичні особи (як резиденти, так і нерезиденти) отримують можливість здій­снювати валютні операції з дотриманням правил їх проведення та за умови виконання вимог стосовно валютних обмежень. При цьому для здійснення контролю за дотриманням валютного законодавства дер­жава об’єктивно потребує наявності юридично виваженої системи органів валютного контролю. Саме для цього на частину державних органів покладається обов’язок щодо здійснення валютного контролю, регламентується порядок його проведення та порядок взаємодії органів між собою. Крім того, з метою здійснення контролю за дотриманням валютного законодавства держава уповноважує певне коло господарчих суб’єктів зі здійснення контролю за дотриманням законодавства при проведенні валютних операцій через їх установи іншими суб’єктами. Дане коло суб’єктів, що уповноважені державою на здійснення валют­ного контролю, отримують статус агентів валютного контролю.

Таким чином, можна дійти висновку, що при здійсненні валютної політики за допомогою використання режиму валютного регулювання державою адміністративним методам управління вже не надається домінуючого, пріоритетного значення при регулюванні валютного обі­гу. При цьому валютний контроль як юридична форма реалізації ва­лютної політики набуває дещо іншого змісту. Серед специфічних рис валютного контролю при режимі валютного регулювання, на нашу думку, можна виділити такі:

- валютний контроль виступає як невід’ємна складова адміністра­тивних засобів валютного регулювання та як стадія управлінської ді­яльності, що забезпечує реалізацію виконання інших засобів валютно­го регулювання - встановлення порядку здійснення валютних операцій та правил обігу валютних цінностей, дотримання валютних обмежень на окремі валютні операції;

- валютний контроль не розглядається як пріоритетний засіб регу­лювання валютного обігу - метою його застосування є не допустити порушень встановленого порядку здійснення валютних операцій та нормативно визначених валютних обмежень;

- основним завданням валютного контролю при режимі валютного регулювання є: перевірка відповідності проведених валютних опера­цій чинному законодавству, перевірка виконання резидентами зобов’язань в іноземній валюті перед державою, перевірка обґрунто­ваності платежів в іноземній валюті та перевірка переміщення валю­ти та валютних цінностей через митний кордон;

- при здійсненні валютного регулювання як режиму валютної по­літики існує об’єктивна потреба в юридично виваженій системі орга­нів валютного контролю;

- для максимального досягнення мети, направленої на дотримання валютного законодавства учасниками валютних правовідносин, здій­снюється розподіл між конкретними учасниками валютних правовід­носин (підконтрольними) та контролюючими суб’єктами;

- повноваженнями щодо здійснення контролю в галузі валютного контролю наділені як державні органи, так і уповноважені державою суб’єкти, що не належать до адміністративного апарату державної влади (агенти валютного контролю). При цьому повноваження агентів валютного контролю обмежується виключно виявленням фактів пору­шень валютного законодавства, в той час як органи валютного конт­ролю окрім цього уповноважені застосовувати санкції адміністратив­ного та фінансового характеру;

- державою на нормативному рівні встановлено права та обов’язки підконтрольних суб’єктів та визначено права й обов’язки контролюю­чих органів;

- застосування санкцій до порушників встановлених правил про­ведення валютних операцій має переважно майновий характер.

Режим вільного обігу валютних цінностей як напрям здійснення валютної політики притаманний для економічно розвинутих країн, національна одиниця яких є вільноконвертованою, а внутрішній ва­лютний ринок країни не потребує застосування адміністративних за­собів захисту від зовнішніх економічних впливів як захист національ­ної економіки від різких коливань грошово-кредитної системи та зменшення валютних резервів унаслідок обігу капіталу. Валютну по­літику шляхом запровадження вільного обігу валютних цінностей здійснюють майже всі країни Західної Європи, США, Японія тощо. Регулювання національного валютного ринку даними державами здій­снюється виключно економічними методами^[817]. Але, незважаючи на те, що при регулюванні обігу валютних цінностей зняті адміністративні важелі регулювання, зокрема валютні обмеження, реалізація валютної політики держави шляхом запровадження режиму вільного обігу ва­лютних цінностей все-таки потребує застосування валютного конт­ролю. При цьому слід зауважити, що зміст валютного контролю при даному режимі валютної політики дещо інший. Він полягає перш за все у виконанні завдань щодо виявлення, розслідування та припинен­ня незаконних фінансових операцій, що є наслідком боротьби з лега­лізацією доходів, отриманих злочинним шляхом.

Однією з форм реалізації валютного контролю при проведенні валютної політики шляхом запровадження режиму вільного обігу ва­лютних цінностей є міжнародне співробітництво з питань боротьби з незаконними фінансовими операціями, що пов'язані з легалізацією доходів, отриманих злочинним шляхом. Воно реалізується в рамках ООН, ЄС, а також у рамках співробітництва в міжнародній організації ФАТФ (Financial Action Task Force)^[818].

Таким чином, ми можемо дійти висновку, що при здійсненні ва­лютної політики шляхом запровадження режиму вільного обігу валют­них цінностей, незважаючи на відсутність адміністративних важелів регулювання, застосування валютного контролю не втрачає актуаль­ності. Однак валютний контроль як форма реалізації валютної політи­ки за режиму вільного обігу валютних цінностей набуває свого специ­фічного змісту. Так, серед характерних рис, на нашу думку, слід виокре­мити такі:

- валютний контроль покликаний здійснювати боротьбу з легалі­зацією доходів, отриманих злочинним шляхом;

- повноваженнями щодо здійснення валютного контролю наділені як державні органи, так і уповноважені державою суб'єкти, однак суб'єкти валютного контролю обмежені повноваженнями лише сто­совно виявлення фактів порушень законодавства;

- повноваження щодо розслідування порушень законодавства та застосування відповідних санкцій покладено виключно на правоохо­ронні органи.

Особливої актуальності набуває питання з'ясування визначення змісту понять «валюти» на «валютних цінностей». Саме через зазна­чені поняття законодавець визначає перелік валютних операцій, по­рядок проведення яких регламентовано нормативно-правовими актами валютного законодавства^[819]. Безумовно, нормативне визначення змісту понять «валюта» та «валютні цінності», на що вже зверталась увага з боку вчених-теоретиків, має безпосереднє значення в процесі орга­нізації системи валютного регулювання та контролю в державі.

Враховуючи існуючу національну систему валютного регулювання та контролю, особливої актуальності набуває необхідність проведення аналізу природи валютних правовідносин з визначенням тих критері­їв, за якими законодавець відніс той чи інший матеріальний предмет як частковий елемент до загального терміна «валютні цінності» та зробити висновок про доцільність встановлення спеціального режиму обігу за кожним з цих елементів.

Ні в кого не викликає сумніви, що термін «валютні цінності» є по­хідним від слова «валюта», проте на сьогодні термін «валюта» єдино­го загальновизнаного серед науковців визначення не має. Так, у теорії фінансового права існує дуалістичний підхід щодо його визначення. З одного боку, цим терміном визначають «грошову одиницю країни, тобто національну валюту», з іншого - «грошові одиниці іноземних держав, а також кредитні та платіжні документи, що виражаються в іноземних грошових одиницях і використовуються в міжнародних розрахунках - іноземна валюта». Серед небагатьох спроб надати визначення терміна «валютні цінності» слід виділити позицію В. Л. Міщенко та С. В. Науменкова, які під ними розуміють цінності, по відношенню до яких валютним законодавством держави встанов­лено особливий обмежувальний режим обігу на її території^[820]. При цьому маємо наголосити, що валюта, а відповідно і валютні цінності, за своєю природою пов'язані з грошима. Це обумовлюється тим, що валюта і валютні цінності, виконуючи роль грошей, перш за все, ви­ступають засобами платежу в міжнародних розрахунках^[821].

На нашу думку, під терміном «валютні цінності» слід розуміти коло предметів матеріального світу, по відношенню до яких встановлено особливий обмежувальний режим обігу на території держави та які фактично можуть виконувати роль міжнародного еквівалента та функ­ції міри вартості, засобу обігу, розрахунків та накопичування.

Нормативного визначення «валютні цінності» українське законо­давство не містить. На законодавчому рівні лише формально визна­чено перелік видів майна, що належать до валютних цінностей. Ана­логічним є підхід стосовно визначення валютних цінностей і в валют­ному законодавстві інших країн СНД, але при цьому застосовуються неоднакові підходи до визначення видів майна, що набуває статус ва­лютних цінностей. Так, валютним законодавством Республіки Білорусь до валютних цінностей належать іноземна валюта, платіжні докумен­ти та цінні папери, що виражені в іноземній валюті, національна гро­шова одиниця - білоруські рублі та цінні папери, що виражені в біло­руських рублях^[822]. У Російській Федерації до переліку валютних ціннос­тей національна валюта та цінні папери, що виражені в національній валюті, не належать, а відтак не є предметом валютного контролю. Валютними цінностями визнається іноземна валюта, цінні папери, ви­ражені в іноземній валюті, та дорогоцінні метали^[823]. Виходячи з валют­ного законодавства Республіки Азербайджан до кола валютних ціннос­тей належить іноземна валюта, цінні папери, що виражені в іноземній валюті, дорогоцінні метали та каміння^[824].

Суттєвим недоліком українського законодавства є недостатньо чітке визначення критеріїв та ознак, за якими той чи інший предмет матеріального світу віднесено до категорії валютних цінностей. До­слідження правової природи валютних відносин взагалі та аналіз встановлених державою елементів валютних цінностей надає можли­вість висловити власну думку стосовно доцільності віднесення того чи іншого предмета матеріального світу до категорії валютних ціннос­тей. Так, до валютних цінностей Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» відно­сить валюту України, платіжні документи та інші цінні папери, вира­жені у валюті України, іноземну валюту, платіжні документи та інші цінні папери, виражені в іноземній валюті або банківських металах, та банківські метали^[825]. Пропонуємо надати аналіз правовому режиму кожному з цих елементів.

Валюта України є одним з елементів категорії «валютні цінності». Під терміном «валюта України» чинне національне законодавство розуміє грошові знаки у вигляді банкнот, казначейських білетів, монет і інших форм, що перебувають в обігу та є законними платіжними за­собами на території України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього й підлягають обмінові на грошові знаки, що пере­бувають в обігу. До валюти України також належать кошти на рахунках, у внесках у банківських та інших фінансових установах на її території. Таким чином, через відсутність родового визначення терміна «валюта» та нормативно закріпленого визначення «валюта України» законода­вець фактично ототожнює останню з поняттям «національна грошова одиниця», називаючи грошову одиницю України гривню валютою України і відносячи її до валютних цінностей. Тобто національна оди­ниця України, яка чинним законодавством України віднесена до валю­ти України й автоматично до валютних цінностей, також повинна мати певні правові обмеження щодо обігу.

Заслуговує на увагу положення Є. О. Алісова: «Якщо національні гроші виступають валютою, то і сукупність суспільних відносин, що обумовлюють випуск і обіг національних грошових засобів, є частиною валютної системи»^[826]. Враховуючи те, що основною ознакою валютних правовідносин є наявність іноземного елемента, то, на нашу думку, і обіг національної валюти повинен виступати об'єктом валютного контролю лише стосовно регулювання розрахунків у національній валюті України за операціями у сфері зовнішньоекономічної діяльнос­ті. При цьому ми поділяємо точку зору С. Бондаренко щодо необхід­ності здійснення, а в деяких випадках і підсилення контролю за про­веденням операцій у національній валюті між суб’єктами зовнішньо­економічної діяльності^[827].

Враховуючи, що на сьогодні в Україні національна валюта (гривня) не має статусу вільноконвертованої валюти, регулювання операцій, що здійснюються в національній валюті потребує не лише застосування ринкових важелів, а й адміністративного впливу з боку держави. Зва­жаючи на певну потенційну можливість вивезення капіталу з України в національній валюті, до обігу національної валюти України доцільно застосовувати два режими:

1) режим вільного обігу на території України, оскільки гривня є єдиним законним засобом платежу, що у свою чергу в даному аспекті виключає поширення положень валютного законодавства, а відтак і валютного контролю на цю сферу відносин;

2) режим валютного регулювання та контролю за операціями, в яких національна валюта виступає як засіб платежу та які пов’язані з операціями за участі іноземного елементу, наприклад вивезенням капіталу в національній валюті за кордон.

Отже, на нашу думку, до кола валютних цінностей варто відносити валюту України (гривню), однак з урахуванням того, що предметом валютного контролю вона виступатиме лише у випадках здійснення операцій між резидентами та нерезидентами, а також операцій з валю­тою України між нерезидентами на її території.

В Україні іноземною валютою визнаються готівкові грошові знаки у вигляді банкнот, казначейських білетів (паперові носії), монет (мета­леві), що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові зна­ки, які перебувають в обігу. Крім того, до категорії іноземної валюти належать безготівкові кошти - кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших фі­нансових установ за межами України.

Важливою ознакою валюти є її конвертованість. Залежно від режиму міжнародного обігу^[828] валюти діляться на вільноконвертовані, які широко використовуються для здійснення платежів за міжнародними операція­ми, та такі, що широко не використовуються для здійснення платежів за міжнародними операціями, а також неконвертовані валюти.

Сам режим міжнародного обігу національної валюти безпосередньо продиктований економічним розвитком держави, що у свою чергу і зумовлює обраний нею курс національної валютної політики, а отже, і форми та методи здійснення валютного контролю. Якщо валютна політика держави направлена на застосування системи валютних об­межень, коли національна грошова одиниця має тенденцію до виходу на світовий валютний ринок, - національна валюта цих країн є част­ково конвертованою (наприклад Україна, Білорусь тощо). При засто­суванні валютної політики, направленої на встановлення режиму ва­лютної монополії - національна грошова одиниця є замкнутою валю­тою - неконвертованою (прикладом можуть слугувати рублі, за часів існування СРСР).

До переліку валютних цінностей також належать платіжні доку­менти та інші цінні папери, які виражені в національній валюті та платіжні документи та інші цінні папери, що виражені в іноземній валюті або банківських металах (надалі цінні папери, виражені в іно­земній валюті). При цьому слід зазначити, що перелік видових форм цінних паперів та інших платіжних документів, виражених у валюті України, ідентичний переліку видових форм цінних паперів та інших платіжних документів, виражених у іноземній валюті або банківських металах^[829]. Іншими словами, факт віднесення платіжних документів та цінних паперів, виражених у валюті Україні, іноземній валюті, банків­ських металах, до категорії валютних цінностей не пов'язано з юри­дичним статусом їх емітента та виду валюти, в якій їх виражено. Отже, до валютних цінностей можуть належати цінні папери, випущені ре­зидентами України та виражені як у валюті України, так і в іноземній валюті (наприклад облігації)^[830] чи в банківських металах, а також цінні папери, випущені нерезидентами. Відносячи до валютних цінностей платіжні документи та цінні папери, виражені у валюті Україні, іно­земній валюті та банківських металах, чинним українським законодав­ством надається їх перелік, проте критеріїв віднесення саме таких предметів матеріального світу до цієї категорії валютних цінностей не встановлено.

Під цінними паперами розуміють документи встановленої форми з відповідними реквізитами, що можуть посвідчувати грошові або інші майнові права. Відтак цінні папери можуть поділятися на ті, що по­свідчують грошові права, та на ті, що посвідчують права майнові. На нашу думку, цінні папери, що посвідчують майнові права, є лише особ­ливим видом майна, що мають специфічний режим обігу. Так, акція є іменним цінним папером, що посвідчує майнові права його власника (акціонера), які стосуються акціонерного товариства. Це включає також право на отримання частини прибутку акціонерного товариства у ви­гляді дивідендів та право на отримання частини майна акціонерного товариства. Не маючи матеріальної цінності, дані цінні папери гаран­тують собою право на отримання фактичних цінностей. Цінні папери, що посвідчують майнові права, за своєю правовою природою не мають соціально-економічного призначення посвідчувати грошові права, у тому числі грошові зобов’язання. Отже, відповідно до їх правової природи призначення таких цінних паперів не обумовлено їх викорис­танням у розрахунках (у тому числі й міжнародних розрахунках).

Об’єктами валютних відносин, як зазначав Є. О. Алісов, можуть виступати предмети матеріального світу, які відповідають таким трьом ознакам: 1) економічній, що виражається в цільовому соціально- економічному призначенні валютних цінностей; 2) фізичній, що озна­чає фактичну придатність таких цінностей до їх використання в між­народних розрахунках; 3) юридичній ознаці, що полягає в закріплен­ні на нормативному рівні певного порядку обігу таких цінностей, що виражається в особливому режиму валютного регулювання та валют­ного контролю^[831]. При цьому ми маємо зауважити, що в цілому валют­ні цінності відіграють роль грошей^[832], а цінні папери, що посвідчують майнові права, і зокрема акції, за своєю правовою природою не мають соціально-економічного призначення посвідчувати грошові права, у тому числі грошові зобов’язання. Їх призначення не обумовлено ви­користанням у розрахунках, у тому числі в міжнародних, тому цілком логічно, що обіг цінних паперів, які посвідчують майнові права, слід розглядати виключно лише як об’єкт регулювання цивільно-правових та господарсько-правових правовідносин, а самі цінні папери цього типу до кола валютних цінностей не відносити. На нашу думку, до переліку валютних цінностей слід відносити лише ті цінні папери, що посвідчують грошові права (облігації, векселя, депозитний сертифікат тощо).

Законодавством України до переліку валютних цінностей відне­сено банківські метали, зокрема золото, срібло, платину, метали пла­тинової групи, доведені (афіновані) до найвищих проб відповідно до світових стандартів. При цьому зазначено, що банківські метали мо­жуть перебувати у формі злитків, порошків, а також у формі монет, вироблених з дорогоцінних металів. Разом із тим однією з умов відне­сення банківських металів до валютних цінностей, незалежно від фі­зичної форми, є наявність сертифіката якості^[833]. Показовим також є той факт, що незважаючи на значне поширення обігу монет із дорогоцінних металів, емітованих Національним банком України, правовий статус подібних монет на науковому рівні належним чином не досліджено. Виходячи із положень Декрету Кабінету Міністрів України «Про сис­тему валютного регулювання і валютного контролю» монети, виробле­ні з дорогоцінних металів, належать до банківських металів, а відпо­відно є валютними цінностями та їх обіг підпадає під сферу валютно­го регулювання та контролю.

При визначенні правового статусу подібних монет певні теоретич­ні проблеми виникають стосовно можливості їх віднесення до законних засобів платежу. Так, вони всі емітовані монетним двором Національ­ного банку України та мають номінальну вартість, виражену в націо­нальній валюті, що, у свою чергу, теоретично надає можливість від­носити їх до національної валюти, тобто вони можуть виступати за­конними засобами платежу. За Національним банком України закріп­лено виключне право введення в обіг (емісію) гривні і розмінної мо­нети, здійснення організації їх обігу та вилучення з обігу. Саме Наці­ональний банк України здійснює виготовлення та зберігання банкнот і монет; встановлює номінали, системи захисту, платіжні ознаки та дизайн грошових знаків. Однак монети номіналом у 2, 5, 10, 20, 100 та 250 грн, який зазначений на монетах із дорогоцінних металів, не ви­знаються Правилами встановлення платіжності гривні та монет як засобу платежу^[834].

Крім того, проводячи емісію подібних монет, Національний банк України не покладав на них виконання функції грошей, тому що в обіг вони випускаються шляхом продажу^[835], а не, наприклад, обміну вже пе­ребуваючих в обігу грошових знаків. Крім того, роздрібна вартість цих монет, яку встановлює Національний банк України та за якою прово­диться реалізація, значно перевищує номінальну.

Варто ще зазначити, що карбування монет з дорогоцінних металів (виготовлення повноцінних грошей), призначених для виконання функції грошей, призвело б до певного встановленого державою спів­відношення ваги монети, проби дорогоцінного металу, з якої вона ви­готовлена, та номінальної вартості монети, а це, безумовно, було б пря­мим порушенням чинного національного законодавства, оскільки офі­ційне співвідношення між гривнею та золотом або іншими дорогоцін­ними металами не встановлюється^[836]. Крім того, якщо проаналізувати вагу та пробу дорогоцінного металу, з якого було виготовлено відпо­відну монету та номінал монети, то вже на перший погляд стане зро­зумілим, що вартість металу, не враховуючи вартості виготовлення, буде істотно вищою за номінал монети. Інакше кажучи, емісія подібних монет, якби вони призначалися для виконання функції грошей, для дер­жави попросту ще була б і невигідною.

Проаналізувавши вищенаведені аргументи, можемо дійти ви­сновку, що монети, виготовлені із дорогоцінних металів, виступають товаром, тобто ці монети не є засобом платежу. Валютні правовід­носини за своєю природою є грошовими відносинами і розгляда­ються як родові та видові^[837]. Оскільки монети, виготовлені із доро­гоцінних металів, не виконують функцію грошей, то і суспільні відносини, що виникають у результаті їх обігу за своєю природою не є валютними. Відтак, на нашу думку, вважаємо недоцільним від­несення до валютних цінностей монет, що виготовлені із дорого­цінних металів.

Юридичним опосередкуванням реалізації валютної політики ви­ступають валютне регулювання та валютний контроль, що забезпе­чують виконання завдань, які в цілому ставляться перед валютною політикою держави як одного з найважливіших напрямків діяльнос­ті держави^[838]. Слід зазначити, що актуальним залишається також пи­тання щодо з’ясування місця валютного контролю в системі держав­ного контролю. Це, у свою чергу, зумовлює необхідність перш за все аналізу сутності державного контролю та фінансового контролю. Ці­лями державного контролю є охорона конституційного строю, забез­печення прав та свобод людини і громадянина, підвищення ефектив­ності державного управління, підтримка стабільності державного устрою, введення в режим законності дій посадових осіб, а також за­безпечення законності та правопорядку в цілому^[839]. Аналізуючи конт­роль у державному управлінні України, О. П. Полінець зазначає: «Контроль у державному управлінні - сукупність дій, які керуючі суб’єкти здійснюють відповідно підконтрольних об’єктів для досяг­нення цілей контролю, щоб попередити стагнацію та знищення систе­ми державного управління під впливом зовнішніх та внутрішніх факторів»^[840].

Фінансовий контроль, як справедливо зазначав професор М. П. Ку­черявенко, є не тільки видом державного контролю, але фактично виступає обов’язковою умовою функціонування фінансової системи. Являючи собою елемент єдиного механізму державного контролю, фінансовий контроль є однією з форм управлінського процесу, що за­безпечують функціонування всіх складових фінансової системи. Конт­роль є невід’ємною частиною регулюючого механізму, однією з форм зворотних зв’язків, коли керуючий суб’єкт, одержуючи інформацію про стан фінансової системи, оцінює його і ухвалює рішення щодо вжиття необхідних заходів^[841]. Фінансова система, її елементи, маючи складну структуру, обов’язково припускають використання ефективного, дієво­го контролю. Управління фінансовими процесами, які опосредковують розподіл сукупного суспільного продукту, безпосередньо впливає й на виробництво сукупного суспільного продукту, за рахунок якого й за­довольняються потреби суспільства, фінансується реалізація функцій держави^[842]. Сутність фінансового контролю знаходить своє відображен­ня в його задачах, однією з яких є контроль за станом фінансових ре­сурсів, що передбачає перевірку своєчасності та повноти виконання обов’язків перед державним бюджетом, і в цьому випадку призначен­ням фінансового контролю є забезпечення виконання чинного законо­давства в галузі валютних операцій, регулювання зовнішньоекономіч­ної діяльності держави.

Ми погоджуємося з позицією, що фінансовий контроль є багато­плановим поняттям, до якого включаються такі аспекти, як фінансовий контроль - юридичний інститут та процесуальна форма правової ді­яльності держави; фінансовий контроль - елемент у механізмі управ­ління економікою; фінансовий контроль - засіб охорони норм фінан­сового права; фінансовий контроль - діяльність компетентних органів та недержавних установ^[843]. Фінансовий контроль, на думку О. Ю. Гра- чової, полягає в контролі за фінансовою та господарською діяльністю господарюючих суб’єктів, що передбачає необхідність інших видів контролю за господарською діяльністю, а також у регламентуванні нор­мами права діяльності державних, муніципальних, громадських та ін­ших господарюючих суб’єктів із перевірки своєчасності та точності фінансового планування, обґрунтованості та повноти надходження доходів до відповідних фондів грошових коштів, правильності та ефективності їх використання. При цьому фінансовий контроль висту­пає як найважливіший засіб забезпечення законності у фінансовій та господарській діяльності^[844]. М. М. Артьомов вважає фінансовий контр­оль різновидом фінансової діяльності держави, яка здійснюється всі­єю системою органів державної влади та управління, а також спеці­альними контролюючими органами і полягає у перевірці законності та доцільності дій у галузі утворення, розподілу та використання грошо­вих фондів держави, а також суб’єктів господарювання та управління із застосуванням специфічних форм та методів організації й впливу^[845]. Фінансовий контроль, як зазначає Л. А. Савченко, полягає в «...діяль­ності державних органів і недержавних організацій, наділених відпо­відними повноваженнями, що спрямована на забезпечення законності, фінансової дисципліни, раціональності в ході мобілізації, розподілу і використання фінансових ресурсів держави»^[846]. Причому відмічається специфіка проведення фінансового контролю в різних сферах фінан­сової діяльності, зокрема, у бюджетній сфері, у сфері податкових, ва­лютних правовідносин тощо. у різних сферах фінансової діяльності фінансовий контроль проявляється через притаманні йому специфічні цілі, завдання, суб'єкти, об'єкти, методи та форми проведення.

Маємо зазначити, що фінансові процеси опосередковуються у сфе­рі бюджетних, податкових та валютних правовідносинах. При цьому фінансовий контроль є невід'ємною частиною всіх фінансово-правових інститутів.

Валютні відносини складаються у сфері фінансової діяльності держави і пов'язані з її роллю в розподілі і перерозподілі валового внутрішнього продукту з метою утворення і використання необхідних суспільству валютних фондів. Основою правого регулювання валютних відносин є валютно-правові норми, що включені до складу вищеза­значеного інституту системи фінансового права України^[847]. При цьому валютні правовідносини, будучи різновидом фінансових правовідно­син, характеризуються особливим складом суб'єктів, їх правами і обов'язками, а також об'єктом - валютними цінностями. Сфера дії фінансового контролю поширюється на всю сукупність фінансових правовідносин, що виникають у фінансовій сфері з приводу форму­вання, розподілу та використання публічних грошових фондів, у тому числі валютних.

Відокремленість та певна специфічність об'єкта фінансового конт­ролю (суспільних відносин щодо формування, розподілу та викорис­тання публічних валютних фондів), особливість суб'єктного складу контрольних правовідносин у сфері обігу валютних цінностей та зміс­ту даного контролю дозволяють виділити специфічний вид фінансо­вого контролю у сфері обігу валютних цінностей - валютний контроль. Тому ми доходимо висновку, що валютний контроль є самостійним видом фінансового контролю, який спрямований на забезпечення до­тримання валютного законодавства під час здійснення валютних опе­рацій і тим самим є засобом підтримання правопорядку у цій сфері.

На думку Л. М. Кравченко, визначення мети валютного контролю як забезпечення режиму законності у сфері валютних відносин є більш доцільним, адже на відміну від валютних обмежень, метою контроль­них заходів не є вплив на економічну поведінку суб'єктів підприєм­ницької діяльності. Валютний контроль повинен забезпечувати на­лежну поведінку суб'єктів відповідно до тих юридичних меж, що встановлені державою. Наприклад, уповноважений банк як агент ва­лютного контролю не може заборонити своїм клієнтам інвестувати кошти за кордон, але він зобов'язаний слідкувати за тим, щоб такі операції виконувалися лише за умови наявності ліцензії Національно­го банку України^[848]. При цьому валютний контроль є складовим елемен­том державної валютної політики, нерозривно пов'язаним з держав­ним регулюванням валютних операцій. На відміну від цілей валютно­го регулювання, мета валютного контролю - забезпечити дотримання валютного законодавства в ході валютних операцій.

Що стосується завдань, які необхідно вирішувати для досягнення загальної мети валютного контролю, то до них, на нашу думку, пови­нні належати: визначення відповідності проведених валютних опера­цій чинному законодавству і наявності необхідних для них ліцензій і дозволів; перевірка виконання резидентами зобов'язань в іноземній валюті перед державою; перевірка обґрунтованості платежів в інозем­ній валюті; перевірка переміщення валюти та валютних цінностей че­рез митний кордон України; перевірка повноти та об'єктивності облі­ку і документації стосовно валютних операцій. Система валютного конт-ролю факультативно забезпечує реалізацію й інших завдань, на­приклад, контроль за легалізацією доходів, набутих злочинним шля­хом, а саме тих, що отримані від незаконного обігу наркотичних засо­бів та інших видів злочинної діяльності, оскільки значна частина до­ходів від цієї діяльності легалізується за допомогою обміну національ­ної валюти на іноземну і переказу за кордон.

Об'єктом валютного контролю є вся сукупність валютних право­відносин. Об'єкти валютних правовідносин, а відтак і об'єкти валют­ного контролю, на думку Д. Войкіна, доречно поділяти на три види:

1. Загальний об'єкт, до якого слід відносити всю сукупність сус­пільних відносин у сфері здійснення валютних операцій.

2. Родовий об'єкт - групу однорідних і взаємопов'язаних суспіль­них відносин.

3. Безпосередній об'єкт (предмет) - валюту та валютні цінності.

При цьому, поділяючи точку зору Д. Войкіна, вважаємо, що в га­лузі валютних правовідносин валюта та валютні цінності виступають саме предметом валютних правовідносин. Однак, на нашу думку, до родового об'єкта валютних правовідносин доречно відносини всю су­купність суспільних відносин з приводу обігу валюти й валютних цін­ностей та здійснення валютних операцій. Саме наявність як родового об'єкта суспільних відносин, зумовлених рухом валюти та валютних цінностей, обумовлює визначення місця інституту валютного права в системі галузі фінансового права. Дана позиція обґрунтовується ще і тим, що термін «рід» у логіці означає категорію, що виражає певний рівень процесу узагальнення^[849]. При цьому категорія «рід» знаходиться у поєднанні з категорією «вид». Вид становить підклас роду як шир­шого класу визнання загального, має одиничні різновиди, що розкри­вають багатоманітність змісту роду, до якого він входить. З погляду діалектичної логіки, відношення виду і роду є специфічним випадком відображення діалектики одиничного, особливого, загального: рід включає всю багатоманітність різновидів, а видові особливості жив­ляться родовими характеристиками всезагального. Зв'язки між родом і видом становлять родовидові відношення, які виступають принци­пом упорядкування класифікаційних систем та основою ряду логічних процедур^[850].

Сама валюта та валютні цінності, про що йшлося вище, на нашу думку, виступають як предмет валютних правовідносин. При цьому слід зазначити, що обіг валюти та валютних цінностей, як правило, набуває форми проведення тієї чи іншої валютної операції. Тобто проведення валютної операції обумовлює рух безпосередньо пред­мета валютних правовідносин - валютних цінностей. Тому, на нашу думку, валютні цінності та валюту слід визначати як безпосередній предмет валютних правовідносин, а суспільні відносини, що вини­кають у кожному конкретному випадку, обумовленому обігом валют­них цінностей - як безпосередній об'єкт валютних правовідносин. Валютні операції як якісно однорідні суспільні відносини, що вини­кають у процесі проведення конкретного виду валютних операцій, на нашу думку, доречно визначити як опосередкований об'єкт валют-

них правовідносин. При цьому суспільні відносини, що пов'язані з проведенням валютних операцій, входять до складу загального (родового) поняття - валютні правовідносини^[851].

Отже, у сфері валютного контролю, на нашу думку, слід виділяти:

1. Родовий об'єкт, під яким розуміємо всю сукупність суспільних відносин, обумовлених з приводу обігу валюти та валютних цінностей, що у свою чергу обумовлюють здійснення валютних операцій.

2. Опосередкований об'єкт - суспільні відносини з приводу про­ведення окремих видів валютних операцій.

3. Безпосередній предмет - валюту та валютні цінності.

Суб'єкти валютного контролю логічно поділяти на підконтрольні та контролюючі суб'єкти. Підконтрольні суб'єкти - це реальні учас­ники валютних правовідносин, діяльність яких виступає об'єктом валютного контролю. Підконтрольними суб'єктами в галузі валютно­го контролю виступають юридичні та фізичні особи - як резиденти, так і нерезиденти та агенти валютного контролю. До кола контролю­ючих суб'єктів у галузі валютного контролю належать органи валют­ного контролю, агенти валютного контролю. Агентами валютного контролю є уповноважені банки та інші фінансові установи, національ­ний оператор поштового зв'язку, що отримали ліцензію на проведення валютних операцій та в рамках ліцензійних зобов'язань отримали від­повідний статус. До кола органів валютного контролю належать На­ціональний банк України; Державна податкова адміністрація України; Державний митний комітет України.

Агенти валютного контролю фактично виступають учасниками (суб'єктами) валютних правовідносин, оскільки вони виступають стороною конкретної угоди, направленої на проведення валютної опе­рації. При цьому агенти валютного контролю, будучи учасником ва­лютних правовідносин, повинні чітко дотримуватися норм чинного валютного законодавства при проведенні валютної операції та ліцен­зійних умов дозволу на проведення валютних операцій, наданого На­ціональним банком України. Слід зазначити, що відповідно до ліцен­зійних умов, дозволів на проведення валютних операцій уповноваже­ні банки та фінансові установи, національний оператор поштового зв'язку набувають статусу агента валютного контролю та зобов'язані проводити контроль за законністю операцій, що здійснюються через їх установи їхніми клієнтами - фізичними і юридичними особами, як резидентами, так і неризидентами.

Отже, агенти валютного контролю як суб'єкти валютно-контрольних правовідносин мають певний специфічний статус. З одного боку, вони виступають підконтрольними суб'єктами з боку контролюючого суб'єкта - Національного банку України, який здійснює контроль за дотриманням агентами валютного контролю ліцензійних умов на про­ведення валютних операцій та виконання обов'язку останніх щодо здійснення валютного контролю. З другого боку - агенти валютного контролю виступають контролюючими суб'єктами відносно діяльнос­ті своїх клієнтів.

Певну специфічну групу контролюючих суб'єктів у системі валют­ного контролю складають правоохоронні органи. Вони посідають особливе місце в системі валютного контролю, оскільки фактично здійснюючи відповідні контрольні заходи щодо дотримання законнос­ті та правопорядку у сфері обігу валютних цінностей, вони не є ні органами, ні агентами валютного контролю. При цьому правоохорон­ні органи виконують завдання щодо підтримки законності та право­порядку у різних сферах діяльності, у тому числі й у сфері обігу ва­лютних цінностей. Сукупність конкретних способів і засобів органі­зації здійснення контрольних дій суб'єктів валютних правовідносин полягає у виокремленні певних видових форм валютного контролю, а система способів (прийомів), які застосовуються контролюючими суб'єктами з метою виконання завдань та функцій валютного конт­ролю, отримує вираз у застосуванні конкретного методу валютного контролю.

Серед основних напрямів валютного контролю можна виділити такі:

а) контроль за відповідністю проведених валютних операцій чин­ному законодавству й наявності необхідних для них ліцензій і до­зволів;

б) перевірка виконання резидентами зобов'язань в іноземній валю­ті перед державою, а також зобов'язань із продажу іноземної валюти на внутрішньому ринку;

в) перевірка обґрунтованості платежів в іноземній валюті;

г) перевірка повноти і об'єктивності обліку й звітності по валютних операціях, а також по операціях нерезидентів у валюті^[852].

На нашу думку, при визначенні сутності валютного контролю мож­на виділити такі його суттєві особливості:

1. Валютний контроль є специфічним видом фінансового контро­лю, оскільки виконує специфічну функцію управління у сфері фінан­сової діяльності держави. При цьому він виступає юридичною фор­мою реалізації валютної політики держави.

2. Валютний контроль виступає одним із адміністративних засобів регулювання державою валютними відносинами. Валютний контроль нерозривно пов’язаний з іншими адміністративними засобами регу­лювання валютними відносинами - з валютним регулюванням та ва­лютними обмеженнями. Характерною рисою валютного контролю є те, що він покликаний забезпечувати належну поведінку суб’єктів валютних правовідносин відповідно до тих юридичних меж, що вста­новлені державою шляхом запровадження засобів валютного регулю­вання та валютних обмежень.

3. Валютний контроль має специфічні, притаманні лише йому зав­дання, серед яких є: визначення відповідності проведених валютних операцій чинному законодавству і наявності необхідних для них ліцен­зій і дозволів; перевірка виконання резидентами зобов’язань в інозем­ній валюті перед державою; перевірка обґрунтованості платежів в іно­земній валюті; перевірка переміщення валюти та валютних цінностей через митний кордон України; перевірка повноти та об’єктивності об­ліку і документації стосовно валютних операцій, протидія легалізації коштів, отриманих злочинним шляхом.

4. Валютний контроль має власний об’єкт та предмет. Об’єктом ва­лютного контролю виступають валютні операції, які пов’язані як з обі­гом валютних цінностей у межах країни, так і операції, які виникають зв’язку їх транскордонним переміщенням. Валютні цінності при цьо­му виступають як безпосередній предмет валютного контролю.

5. Здійснення валютного контролю зумовлюється шляхом діяль­ності у сфері валютного контролю спеціально створеної системи конт­ролюючих органів. Контролюючими суб’єктами в галузі валютних пра­вовідносин виступають органи та агенти валютного контролю. Діяль­ність контролюючих суб’єктів у галузі валютного контролю спрямо­вана на дотримання встановлених правил поведінки в нормах валют­ного законодавства учасників валютних правовідносин.

6. Контролюючими суб’єктами в галузі валютного контролю є державні органи та недержавні організації, які наділені відповідною компетенцією. Таким чином, процедура валютного контролю синте­зує діяльність державних та недержавних організацій, що у свою чер­гу фактично об'єднує різновиди державного та недержавного контр­олю.

7. Організація здійснення контрольних дій суб'єктів валютних пра­вовідносин полягає у виокремленні певних видових форм валютного контролю, а система способів (прийомів), які застосовуються контро­люючими суб'єктами з метою виконання завдань та функцій валютно­го контролю, отримує вираз у застосуванні конкретних методів валют­ного контролю.

8. Валютному контролю притаманні всі принципи фінансового контролю, а саме: оперативність, нормативність, вторинність, а також специфічні особливості.

Підсумовуючи, валютний контроль, на нашу думку, можна роз­глядати в широкому та вузькому значенні. Під терміном «валютний конт­роль» у широкому значенні, на нашу думку, слід розуміти специфічний вид фінансового контролю в галузі формування, розподілу та викорис­тання публічних валютних фондів та в цілому у сфері обігу валютних цінностей, реалізація якого зумовлюється шляхом діяльності спеціаль­но створеної системи контролюючих органів - органів та агентів ва­лютного контролю, направленої на дотримання встановлених правил поведінки учасників валютних правовідносин. у вузькому значенні під валютним контролем, на нашу думку, слід розуміти діяльність спеці­альних контролюючих суб'єктів у галузі валютного контролю, покли­кану на дотримання встановлених правил поведінки учасників валют­них правовідносин.

Література

1. Конституція України від 28.06.1996 р. // Відом. Верхов. Ради Укра­їни. - 1996. - № 30. - Ст. 41.

2. О валютном регулировании и валютном контроле: Закон Респу­блики Беларусь № 226-З от 22 июля 2003 г. - 2003. - № 226-З. - Ст. 26.

3. О валютном регулировании и валютном контроле: Закон Россий­ской Федерации. - 2003. - № 173. - Ст. 22.

4. Про валютное регулювание: Закон Республики Азербайджан. -

1994. - № 910.

5. Про затвердження Класифікатора іноземних валют: Постанова Нац. банку України № 34 від 04.02.1998 р. // Офіц. вісн. України. - 1998. - № 7. - Ст. 274.

6. Про затвердження Положення про валютний контроль: Постанова Правління Нац. банку України № 49 від 08.02.2000 р. // Офіц. вісн. України. - 2000. - № 14. - Ст. 573.

7. Про затвердження Положення про організацію торгівлі банківськи­ми металами на валютному ринку України: Постанова Нац. банку України № 65 від 24.02.1998 р. // Офіц. вісн. України. - 1998. - № 11. - Ст. 418.

8. Про заходи по виконанню Указу Президента України № 762/96 від 25.08.96 р. «Про грошову реформу в Україні»: Наказ Нац. банку України № 71 від 26.08.1996 р. // Офіц. вісн. України. - 1998. - № 7.

9. Про Національний банк України: Закон України № 679-XIV від 20.05.1999 р. // Відом. Верхов. Ради України. - 1999. - № 29. - Ст. 238.

10. Про операції з валютними цінностями: Лист Нац. банку України № 33-000/3230-3798 від 17.06.2002 р. // Вісн. законодавства Укра­їни. - 2002. - № 35.

11. Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті: Закон України № 185/94-ВР від 23.09.1994 р. // Відом. Верхов. Ради України. - 1994. - № 40. - Ст. 364.

12. Про розрахунки за експортно-імпортні операції через «Лоро- рахунки» в українських карбованцях: Лист Нац. банку України

№ 19011/1438 від 30.06.1995 р. // Вісн. законодавства України. -

1995. - № 25.

13. Про систему валютного регулювання і валютного контролю: Декрет Каб. Міністрів України № 15-93 від 19.02.1993 р. // Відом. Верхов. Ради України. - 1993. - № 17. - Ст. 184.

14. Про цінні папери та фондовий ринок: Закон України № 3480-IV від 23.02.2006 р. // Відом. Верхов. Ради України. - № 31. - Ст. 268.

15. Цивільний Кодекс України від 16.01.2003 р. // Відом. Верхов. Ради України. - 2003. - № 40-44. - Ст. 356.

16. Алисов Е.О. Правовое регулирование валютных отношений в Укра­ине. - Харьков: Консум, 1998. -142 с.

17. Алмазова В. О. Золото и валюта: прошлое и настоящее. - М.: Финансы и статистика, 1988. - 156 с.

18. Артемов Н. М. Валютные ограничения. - М.: Профобразование, 2001. - 193 с.

19. Беляев В. П. Контроль как форма юридической деятельности и га­рантия законности // Право и политика. - 2004. - № 2. - С. 15-23.

20. Близнюк О. Проблеми правового регулювання відносин валютно­го управління в Україні // Юрид. Україна. - 2006. - № 1. - С. 33-38.

21. Бондаренко С. Проблеми, що стоять перед українською системою валютного контролю та можливі шляхи її вирішення // Вісн. Акад. мит. служби України. - 2000. - № 1 (13). - С. 60-61.

22. Валютная политика капиталистических стран / Г. Н. Анулова, С. В, Горбунов, И. Г. Доронин и др.; Отв. ред. И. С. Королев. - М.: Наука, 1990. - 224 с.

23. Валютное право: Учеб. пособие / [Д. Г. Алексеева, С. В. Пыхтин, Н. В. Сапожников, Я. М. Фальковская]. - М.: Норма, 2007. - 352 с.

24. Валютное право: Учеб. для вузов / Ю. А. Крохина, Ю. Л. Смирни- кова, Ю.В. Тютина; под ред. Ю. А. Крохиной. - М.: Высш. обра­зование, 2007. - 378 с.

25. Валютный рынок и валютное регулирование: Учебное пособие / Под ред. Платоновой. - М.: БЕК, 1996. - 475 с.

26. Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і до- пов.): словник [Уклад. і голов. ред. В. Т Бусел]. - К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2005. - 1728 с.

27. Грачева Е. Ю. Проблемы правового регулирования государствен­ного финансового контроля. - М.: Юриспруденция, 2000. - 192 с.

28. Грачева Е. Ю. Финансовое право: Учеб. пособие. - М.:[б.и.], 1998.

- 487 с.

29. Гроші та кредит: Підручник / [А. М. Мороз, М. Ф. Пуховкіна, М. І. Савлук та ін]; За заг. ред. М. І. Савлук. - К., 2001. - 498 с.

30. Гузенко Н. М. Валютный контроль в системе валютного регули­рования: международный опыт и российская практика : Дис.... канд. экон. наук: 08.00.14. - М., 2004. - 124 с.

31. Енциклопедія банківської справи України / Ред. кол.: В. С. Стель­мах (голова) та ін. - К.: Молодь, Ін Юре, 2001. - 680 с.

32. Качалич А. Г Валютная политика стран с трансформируемой экономикой в условиях финансовой глобализации: Дис.... канд. экон. наук: 08.00.10. - М., 2006. - 183 с.

33. Коментар до Конституції України. - К., 1996. -224 с.

34. Кравченко Л. М. Правові засади валютного регулювання та конт­ролю в Україні: Автореф. дис.... канд. юрид. наук: спец. 12.00.07.

- Ірпінь, 2003. - 20 с.

35. Кравченко Л. М. Правові засади валютного регулювання та валют­ного контролю в Україні. - К.: Нац. торг.-екон. ун-т, 2005. - 152 с.

36. Кульчицький М. В. Проблеми бюджетного реформування в Україні // Фінанси України. - № 7. - 2002. - С. 25-29.

37. Лукашев О. А. Правове регулювання грошової системи України: Дис.... канд. юрид. наук: 12.00.07. - Х., 2002. - 204 с.

38. Міщенко В. Л. Валютне регулювання: основні поняття та показ­ники. - Суми: Інформинсайт, 1994. - 126 с.

39. Полінець О. П. Контроль в державному управлінні України: теорети- ко-організаційні питання. - К.:[б.в.], 2003. - 187 с.

40. Половко С. М. Правове регулювання банківських валютних опе­рацій в Україні: Дис.... канд. юрид. наук: 12.00.07. - К., 2004. - 176 с.

41. Прокопчук С. И. Валютное регулирование и валютный контроль как объект правового регулирования: Дис.... канд. юрид. наук: 12.00.14. - М.: РГБ, 2003. - 321 с.

42. Савченко Л. А. Правові проблеми фінансового контролю в Украї­ні: Дис.... д-ра юрид. наук: 12.00.07. - Ірпінь, 2002. - 391 с.

43. Старинський М. Щодо визначення поняття «валюта» та «валютні цінності» // Підприємство, госп-во і право. - 2003. - № 10. - С. 62.

44. Трофімова О. В. Критерії класифікації цінних паперів за законо­давством України // Вісн. госп. судочинства. - 2006. - № 1. - 280 с.

45. Устинова І. П. Правовий статус органів фінансового контролю в системі органів державної виконавчої влади в Україні: Дис.... канд. юрид. наук: 12.00.07. - К., 1997. - 199 с.

46. Финансовое право: Учебник / Под ред. О. Н. Горбуновой. [2-е изд., перераб. и доп.] - М.: Юристъ, 2003. - 420 с.

47. Філософський енциклопедичний словник: словник [уклад. і голов. ред.. В. І. Шинкарук]. - К.: Абрис, 2002. - 742 с.

48. Фінансове право України: Підручник / Г В. Бех, О. О. Дмитрик, І. Є. Криницький; За ред. М. П. Кучерявенка. - К.: Юрінком Інтер, 2004. - 320 с.

49. Худанова А.Х. Валютное регулирование в России на современном этапе: Дис.... канд. экон. наук: 08.00.10. - М., 2004. - 158 с.

50. Цивилистическая методология. Учение и применение гражданских законов. - М.: Центр ЮрИнфоР, 2002. - 508 с.

51. Яроцький В. Л. Цінні папери в механізмі правового регулювання майнових відносин (основи інструментальної концепції): Моно­графія. - Х.: Право, 2006. - 544 с.

53. Яхменко Т М. Фінансове право: галузь права, навчальна дисци­пліна і наука: Дис.... канд. юрид. наук: 12.00.07. - К., 2003. - 206 с.