Зловживання правом - як підстава юридичної відповідальності

В останні десятиріччя актуальною є проблема прав людини. Саме вони набули значення концептуального центру, зумовили глибоке переосмислення й істотні зміни в юриспруденції, введення нових та перегляд деяких традиційних ідей і понять.

Проблема зловживання правом неодноразово досліджувалася у працях видатних учених-юристів: М. М. Агаркова,

Г А. Гаджиєва, В. П. Грибанова, О. О. Вдовичена,

A. А. Колівошко, Т. С. Яценко, В. І. Емельянова, С. Г Зайцевої, Л. М. Шипілова, А. А. Малиновського, В. Доманжо, Л. В. Щеннікова, М. М. Хміль, О. А. Поротікова, Г Онищенко та інших. Проте за своїм змістом категорія зловживання правом є складною, оскільки серед науковців відсутнє єдине розуміння даного поняття.

У повсякденному житті кількість випадків зловживання правом останнім часом зростає. При цьому досить складно встановити причину такого зростання: з одного боку, це може бути пов'язано з низьким рівнем правової культури та освіти населення, а з іншого - навпаки, це свідчить про здатність суб'єкта, який знає своє право, використовувати надані законом можливості для задоволення особистих інтересів на шкоду суспільним.

Існування феномену зловживання правом набуває все більшого практичного вираження. Відсутність єдиного розуміння поняття «зловживання правом», призводить до його неоднакового тлумачення правозастосовними органами та зумовлює необхідність формування єдиної теоретико-правової моделі даного явища^[30].

Слід зазначити, що можливість та доцільність існування категорії зловживання правом неодноразово критикувалася у працях С. Братуся, В. Рясенцева, М. Агаркова та ін. Прихильники даного підходу звертали увагу на невизначеність поняття «зловживання правом», а також на принципову неможливість виділення такого типу поведінки, що при формальній відповідності нормам об’єктивного права є недопустимим¹.

Так, на думку М. Агаркова, здійснення права не може бути протиправним, оскільки дії, які є зловживанням правом, насправді здійснені за межами права. У даному випадку, особа не зловживає своїм правом, а лише діє протиправно^{[31] [32].}

Ми вважаємо, що феномен зловживання правом справді існує, а його дослідження є доцільним та необхідним. До ознак зловживання правом слід віднести:

1) уповноважений суб’єкт допускає недозволене використання свого права, але при цьому завжди спирається на суб’єктивне право^[33].

2) використання цього права не за його соціальним призначенням, всупереч суспільним і особистим інтересам;

3) вольова поведінка суб’єкта, що викликає шкоду і характеризується виною;

4) реалізація суб’єктом своїх прав протиправним способом у рамках дозволеного йому законом загального типу поведінки^[34].

Отже, зловживання правом можна визначити як здійснення особою свого суб’єктивного права всупереч його призначенню, з використанням такої форми реалізації, яка виходить за межі здійснення даного права, що завдало шкоди суспільним благам, які охороняються.

Існує думка, що так само, як і не можна передбачити усіх можливих форм реалізації суб’єктивного права, так і не можна заборонити використовувати право на шкоду іншим особам. Тому, коли розмір шкоди від таких дій є значним, то до деліктоздатного суб’єкта слід застосовувати заходи юридичної відповідальності.

Передумови виникнення на практиці випадків зловживання правом - прогалини у законодавстві або недостатня чіткість правової регламентації тих чи інших суспільних відносин.

Причина появи нових статей, що містять заборону на той чи інший вид зловживання правом, обумовлена тією обставиною, що коли окремий вид зловживання правом досить часто повторюється, то законодавець вимушений видавати норми, які забороняють вчинення певних дій. Оскільки лише факт закріплення відповідної заборони у нормативному акті дозволяє говорити про те, що той чи інший елемент правової системи бере участь у правовому регулюванні.

Переважна більшість дослідників, такі, як І. А. Покровський, В. П. Грибанов, В. А. Рясенцев, переконані, що зловживання правом становить особливий вид правопорушення, однак М. І. Бару та Л. М. Шипілов відносять цей феномен до категорії правової поведінки^[35]. Проте, зловживання правом не може бути правомірним апріорі, оскільки правомірна поведінка є завжди соціальнокорисною, бажаною або допустимою. Не варто розглядати його і як окремий вид правової поведінки, оскільки деякі діяння, які власне є зловживанням правом, відповідають складу правопорушення.

Щодо співвідношення із правопорушенням, то ознаки зловживання правом співпадають із ознаками правопорушення, а саме: суспільною шкідливістю, винністю, свідомо вольовим характером та протиправністю. Адже, протиправною слід вважати не лише поведінку, що порушує конкретні норми права, але й поведінку, що суперечить правовим принципам.

Тому, на нашу думку, феномен зловживання правом є різновидом правопорушення: латентним (якщо суб’єкт, здійснюючи право, порушує лише правові принципи) або явним (якщо суб'єкт порушує конкретні норми права, за що передбачено певні санкції).

Формами зловживання правом є:

1) шикана;

2) зловживання правом з метою задоволення власних корисливих інтересів. Достатньо широкий простір свавільного розсуду, що надається суб'єктові при виборі способів реалізації свого суб'єктивного права, породжує спокусу отримати більше благ, ніж передбачалося законодавцем при юридичному закріпленні певного права;

3) зловживання владою та посадовими повноваженнями. Так Ш. - Л. Монтеск'є зазначав, що будь-яка людина, наділена владою, схильна нею зловживати. Щоб не було можливості зловживати владою, має існувати система стримувань і противаг^[36].

При зловживанні суб'єктивним правом поведінка суб'єкта права полягає у створенні ситуації, яка лише має видимість законної. Особа, чиї права і законні інтереси порушені, почувається особливо неспроможною і беззахисною. Довести зловживання суб'єктивним правом дуже складно або просто неможливо.

Стримування зловживання правом - це боротьба не з самою поведінкою, а конкретними виявами юридично значущої поведінки, що завдають шкоди особі, державі, суспільству.

У разі встановлення факту зловживання правом воно не захищається і не охороняється. Юридична відповідальність настає тільки у разі встановлення факту зловживання суб’єктивним правом, а це можливо, коли зловживання правом завдає істотну шкоду інтересам, що охороняються законом.

Реалізація суб’єктивних прав можлива при обов’язковому дотриманні меж реалізації цих прав суб’єктами правовідносин, оскільки для зобов’язаної особи створюється значний ризик, пов’язаний з тим, що суб’єкт, не порушуючи норм права, може скористатися ним не за призначенням і порушити інтереси іншої особи.

Перевищення зазначених меж має кваліфікуватися як зловживання правом із настанням певних правових наслідків, передбачених законом.

В європейському праві нормативне регулювання недопущення зловживання правом при здійсненні зобов’язань реалізується за допомогою трьох видів правових норм:

1) тих, що прямо забороняють зловживання правом;

2) тих, що містять вимоги щодо здійснення суб’єктивних прав добросовісно;

3) тих, що містять вимоги здійснювати суб’єктивні права з урахуванням суспільних інтересів ^[37].

Встановлення факту зловживання судом є правовою підставою зобов’язати особу припинити зловживання своїми правами або застосувати інші наслідки, встановлені законом. Зміст цих «інших наслідків» у Цивільному кодексі України (далі - ЦКУ) безпосередньо не визначений.

визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача, та багато конкретних видів нечесної підприємницької практики, використання якої при укладенні правочинів є також підставою визнання їх недійсними.

Способом реагування держави на зловживання суб’єктивним правом є надана суду можливість відмовити у його захисті. Однак на практиці це призводить до того, що відмові у захисті права застосовується у різних формах: відмова у позові, позбавленні права, примушуванні відповідача до вчинення будь- якої дії або утримання від дій.

Отже, зловживання правом - це особливий вид правопорушення, що полягає у здійсненні особою свого суб’єктивного права або виконанні юридичного обов'язку всупереч його призначенню, що виходить за межі здійснення даного права чи виконання обов’язку та завдає шкоди суспільним благам, що охороняються існує в різноманітних проявах. Найменш дослідженою формою зловживання правом є шикана.

1.6.