ПРОПОЗИЦІЇ

Для вдосконалення встановленого правовими нормами порядку та умов застосування кримінальної, адміністративної, цивільно-правової та дисциплінарної відповідальностей за порушення природоресурсного законодавства потрібно внести такі зміни до нормативно-правових актів:

1.

вважати достатнім. Для його вдосконалення необхідно не розмежувати в Земельному кодексі України правове

регулювання емфітевзису та правове регулювання суперфіцію, присвятити їм окремі статті. Крім того, слід доповнити дану главу Земельного кодексу України нормами про оплату емфітевзису та суперфіцію, положеннями про права та обов'язки емфітевта й суперфіціарія. Необхідно внести зміни до ч. 6 ст. 102­1 та зазначити як підставу припинення емфітевзису і суперфіцію, істотне погіршення земельної ділянки, необхідно розробити та затвердити типові або ж примірні договори про встановлення емфітевзису чи суперфіцію. Також варто законодавчо обмежити коло можливих набувачів користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб, включивши до нього фізичних осіб, які мають сільськогосподарську освіту чи досвід роботи у сільському господарстві, чи займаються веденням товарного сільськогосподарського виробництва, або ж юридичних осіб, установчими документами яких передбачено ведення сільськогосподарського виробництва, та дати поняття сільськогосподарським потребам.

2. Для вдосконалення правового регулювання концесійного землекористування необхідно внести зміни до Земельного кодексу України, доповнивши ч. 1 ст. 94 визначенням поняття «концесія земельної ділянки» та «зміст концесії земельної ділянки», а саме: концесія земельної ділянки - це земельні правовідносини, пов'язані із наданням земельної ділянки для задоволення суспільних потреб і отримання прибутку на підставі договору, платній та строковій основі уповноваженим органом виконавчої влади чи місцевого самоврядування юридичній або фізичній особі, за умови взяття на себе концесіонером відповідних зобов'язань для реалізації суспільного інтересу.

3. Доцільно також внести зміни до ст. 3 Закону України “Про концесії”, виклавши її у такій редакції: «У концесію можуть надаватися об'єкти права державної чи комунальної власності та земельні ділянки, на яких вони розташовані, що використовуються для здійснення діяльності у таких сферах господарської діяльності...».

Концесійне використання земельних ресурсів відрізняється від орендного землекористування за об'єктом, метою та строками надання земельних ділянок, правосуб'єктністю сторін, тому концесія має бути закріплена у Земельному кодексі України як самостійна форма землекористування. Варто визначити в ч. 3 ст. 94 Земельного Кодексу України, що для здійснення концесійної діяльності земельні ділянки можуть надаватися на підставі договору концесії, а не оренди. Доцільним буде зазначення у договорі концесії окремого розділу щодо земельних відносин концесіонера та концесієдавця.

4. Доцільно доповнити ст. 119 Земельного кодексу України положеннями щодо порядку реалізації набуття права власності на земельну ділянку за давністю користування.

5. Для вдосконалення організаційних та правових аспектів розслідування земельних злочинів необхідними є розробка методичних рекомендацій, створення кваліфікаційних курсів для слідчих, протидія корупції. Знання особливостей виявлення злочинів надасть можливість працівникам правоохоронних органів визначити основні форми та способи вчинення злочинів у сфері земельних відносин, змоделювати злочинну поведінку осіб, які підозрюються у їх вчиненні, сформувати порядок дій при фіксації злочинної діяльності.

6. До заходів профілактики порушень у сфері земельного законодавства можна віднести: спостереження за станом земель; надання власникам і землекористувачам обов'язкових до виконання вказівок із питань використання та охорони земель, усунення виявлених недоліків; одержання від органів виконавчої влади, землевласників і землекористувачів даних про наявність, стан і використання земельних угідь тощо.

7. Численні законодавчі акти у сфері охорони природи свідчать не тільки про суперечливість створеної системи контролю заради контролю, а й грубі порушення статті 19 Конституції України (органи виконавчої влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України). Тому, відповідно до статей 3, 13, 50 Конституції України та положень Всесвітньої Хартії природи пропонується встановити такі функції спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів: запобігання спричиненню шкоди довкіллю від негативних факторів, у тому числі й при веденні робіт, пов’язаних із використанням її об’єктів та ресурсів надр; ліквідація наслідків завданої довкіллю шкоди; забезпечення виконання з боку юридичних та фізичних осіб встановлених законом вимог у галузі захисту довкілля; притягнення до відповідальності винних у завданні шкоди довкіллю.

8. Обґрунтовано, що існуючі законодавчі положення у галузі охорони навколишнього природного середовища не узгоджуються з вимогами статей 1, 3, 8, 19, 50 Основного Закону, змістом яких є забезпечення гілками влади права людини на безпечне для життя та здоров’я довкілля. Тому, на основі комплексного підходу, необхідно привести законодавство України в означеній сфері відповідно до Конституції України та Всесвітньої Хартії природи.

9. Необхідно внести зміни до законодавства, що передбачає покарання за порушення лісового законодавства. Зокрема, враховуючи особливу небезпечність забруднення лісу хімічними та радіоактивними речовинами, виробничими й побутовими відходами, стічними водами, доцільно такі забруднення віднести до загальнонебезпечних способів знищення чи пошкодження лісових масивів, за застосування яких передбачена кримінальна відповідальність.

10. Слід посилити відповідальність за незаконну порубку лісу, для чого необхідно уточнити кваліфікуючі ознаки (систематичність здійснення порубки), передбачити більш суворі санкції для службових осіб, які сприяли здійсненню незаконних порубок чи організовували їх.

11. Варто розширити склад адміністративних санкцій, що мають застосовуватися до лісопорушників (передбачити застосування таких стягнень як конфіскація предмета, що став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом проступку), встановити посилену відповідальність за повторне скоєння адміністративного правопорушення.

12. Доцільно внести зміни до земельного законодавства України. Зокрема, доповнити ст. 119 Земельного кодексу України положеннями щодо порядку реалізації набуття права власності на земельну ділянку за давністю користування, прийняти Закон України “Про ринок земель”.

13. П. 5 Перехідних положень Податкового кодексу України викласти у такій редакції:

«Якщо норми інших законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум доходів громадян, то для цілей їх застосування використовується сума в розмірі 17 гривень, крім норм адміністративного й кримінального законодавства у частині кваліфікації адміністративних або кримінальних правопорушень, та крім випадків встановлення розмірів штрафів за порушення природоресурсного законодавства, для яких сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної підпунктом 169.1.1 пункту 169.1 статті 169 розділу IV цього Кодексу для відповідного року».

14. З огляду на викладене, вбачається доцільним запропонувати

теоретичне визначення поняття інституту «служби захисту довкілля», під яким слід розуміти сукупність адміністративно- правових та технічних норм, які визначають організаційно - правовий статус національної організації захисту довкілля і регламентують безпосереднє виконання нею обов'язків, що випливають із приписів статей 3, 50 Конституції України:

здійснення превентивних заходів із попередження впливу негативних факторів на людину та об'єкти довкілля; ліквідація їх наслідків; реалізація майнового впливу на винних осіб у спричиненні шкоди об'єктам довкілля, шляхом передачі матеріалів про адміністративні правопорушення до суду; забезпечення неухильного застосування, дотримання та виконання чітко визначених на законодавчому рівні правил захисту об'єктів довкілля від негативних чинників у всіх сферах виробничо-господарської та приватної діяльності; виконання інших функцій, що випливають із положень Конституції України та Всесвітньої Хартії природи.