9.5. Особливості правової охорони зеленої та захисної рослинності в містах та інших населених пунктах

Зелені насадження міст та інших населених пунктів займають важливе місце у вирішенні проблем охорони і поліпшення стану навколишнього середовища, виконують комплекс оздоровчих, рекреаційних, захисних функцій, виступають стабілізатором екологічної рівноваги.

Юридичне поняття «зелені насадження» населених пунктів є комплексним, і підтвердженням цьому є те, що їх правовий режим закріплений в правових нормах різних законодавчих актів. Закон «Про благоустрій населених пунктів»[124] розглядає зелені насадження в якості одного з необхідних елементів благоустрою міст та інших населених пунктів. До зелених насаджень відноситься деревна, чагарникова, квіткова та трав’яна рослинність природного і штучного походження на визначеній території населеного пункту (парків, скверів, бульварів, вулиць, провулків, проїздів, шляхів, площ, майданів, набережних, прибудинкових територій, пляжів, кладовищ тощо). Оскільки зелені насадження виконують рекреаційну функцію і можуть використовуватися для організації масового відпочинку населення, то їх правовий режим визначається також і ст. 63 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища», який стосується рекреаційних зон.

Зелена рослинність у населених пунктах є самостійним об’єктом правової охорони. Містобудівне значення насаджень зеленої зони міста у санітарно-гігієнічному, інженерному і архітектурно-планувальному відношенні полягає у їх впливі на мікроклімат, склад і чистоту повітря, у боротьбі з міськими шумами, підвищенні рівня благоустрою архітектурно-будівельних комплексів.

Порядок охорони зелених насаджень у містах та інших населених пунктах, регулюється Правилами утримання зелених насаджень у населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України^[125]. Згідно із п. 1.1 зазначених Правил, визначені правові та організаційні засади озеленення населених пунктів, спрямовані на забезпечення сприятливих умов життєдіяльності людини. Охорона зелених насаджень включає систему адміністративно-правових, організаційно-господарських, економічних, архітектурно-планувальних і агротехнічних заходів, спрямованих на збереження, відновлення або покращення виконання зеленими насадженнями відповідних функцій.

Відповідно до п 2.1. Правил утримання зелених насаджень у населених пунктах, до зелених насаджень відноситься деревна, чагарникова, квіткова та трав’яна рослинність природного і штучного походження на визначеній території населеного пункту. До зелених насаджень загального користування належать – зелені насадження, які розташовані на території загальноміських та районних парків, спеціалізованих парків, парків культури та відпочинку; на територіях зоопарків та ботанічних садів, міських садів і садів житлових районів, міжквартальних або при групі житлових будинків, скверів, бульварів, насадження на схилах набережних, лісопарків; лугопарків, гідропарків і інших, які мають вільний доступ до відпочинку. Зелені насадження обмеженого користування – насадження на територіях громадських і житлових будинків, шкіл, дитячих установ, вищих та середніх спеціальних навчальних закладів, профтехучилищ, закладів охорони здоров’я, промислових підприємств і складських зон, санаторіїв, культурно-освітніх і спортивно-оздоровчих установ та інші. Зелені насадження спеціального призначення – насадження транспортних магістралей і вулиць, на ділянках санітарно-захисних зон довкола промислових підприємств; виставок, кладовищ і крематоріїв, ліній електропередач високої напруги; лісомеліоративні, водоохоронні, вітрозахисні, протиерозійні, насадження розсадників, квітникарських господарств, пришляхові насадження в межах населених пунктів.

Генеральний план розвитку населених пунктів України розробляється і реалізується з урахуванням вимог захисту зелених насаджень. Містобудівна діяльність у населених пунктах проводиться з дотриманням вимог охорони зелених насаджень. Організація розвитку та утримання зелених зон населених пунктів Законом України «Про благоустрій населених пунктів» покладається на органи місцевого самоврядування. Цим же Законом передбачено, що рішення місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо благоустрою території певного населеного пункту є обов’язковим для виконання розміщеними на цій території підприємствами, установами, організаціями та громадянами, які на ній проживають. Виходячи з цього, місцеві органи влади визначають уповноважений орган чи/або відповідальних осіб, які б відповідали за розвиток і контроль у сфері зеленого господарства. Уповноважений орган або визначені особи аналізують генеральний план розвитку населеного пункту, матеріали інвентаризації, звіти тощо і готують рішення виконавчої влади щодо розроблення програми розвитку та збереження зелених зон окремого населеного пункту на перспективу. Програма широко обговорюється в пресі та з громадськістю населеного пункту, після чого затверджується органами місцевого самоврядування. Така програма щорічно коригується з урахуванням розвитку населеного пункту. Так, з метою охорони, розвитку, збереження та відтворення зелених насаджень як запоруки підвищення екологічного та санітарно-епідеміологічного рівня життя громадян, Одеська міська рада затвердила «Міську цільову програму розвитку та збереження зелених насаджень м. Одеси на 2017-2020 роки».

З метою посилення охорони зелених насаджень населених пунктів приймаються спеціальні нормативні акти. Наприклад, постанова Кабінету Міністрів України «Про такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної зеленим насадженням у межах міст та інших населених пунктів» в ред. від 28 грудня 2001 року № 1789, яка зазначає матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну зеленим насадженням. Якщо порядок відшкодування шкоди спеціальним законодавством не регулюється, він визначається за загальними правилами, Цивільним кодексом України.