§ 2. Особливості правового регулювання застосування мінеральних добрив, пестицидів та агрохімікатів, нафти та нафтопродуктів, токсичних хімічних речовин та інших препаратів

Уже зазначалося, що до основних забруднювачів навколишнього природного середовища належать мінеральні добрива; пестициди та агрохімікати; іонізуюче випромінювання; хімічна зброя; нафта та нафтопродукти; шуми від виробництв, транспорту та ін.

Мінеральні добрива є одним із найефективніших засобів підви­щення родючості ґрунтів, урожайності та поліпшення якості продук­ції рослинництва, тому можна констатувати, що за їх допомогою відбувається керування процесами живлення рослин, змінюється якість урожаю та здійснюється вплив на родючість, фізико-хімічні та біологічні властивості ґрунту.

Добрива — це неорганічні й органічні речовини, що застосову­ються в сільському господарстві і рибальстві для підвищення врожай­ності культурних рослин і рибопродуктивності ставків. Вони бувають: мінеральні (чи хімічні), органічні і бактеріальні (штучне внесення мікроорганізмів з метою підвищення родючості ґрунту).

Мінеральні добрива, добуті з надр, чи промислово отримані хіміч­ні сполуки містять основні елементи харчування (азот, фосфор, калій) і важливі для життєдіяльності мікроелементи (мідь, бор, марганець та ін.). Мінеральні добрива підрозділяють на прості (одинарні, одно­сторонні, однокомпонентні) і комплексні. Прості мінеральні добрива містять тільки одні з головних елементів харчування. До них належать азотні, фосфорні, калійні добрива і мікродобрива. Комплексні до­брива містять не менше двох головних живильних елементів. У свою чергу, комплексні мінеральні добрива поділяють на складні, складно змішані та змішані.

Негативні наслідки безконтрольного використання мінеральних добрив пов’язують з тим, що вони поряд із основними біогенними елементами часто містять різні домішки у вигляді солей важких мета­лів, органічних сполук, радіоактивних ізотопів, що може призвести до негативного їх впливу на довкілля, рослинницьку продукцію, тва­ринний світ, здоров’я людей, які працюють з добривами, та населен­ня в цілому.

На думку окремих авторів, за останні 5-7 років у структурі за­бруднення сільськогосподарської продукції відбулися суттєві зміни: на перше місце серед усіх забруднювачів вийшли нітрати — 75 %, частка важких металів становить — 15 %, пестицидів — 8 %.

Шкідливий вплив мінеральних добрив виникає при їх проникнен­ні у водні джерела, накопиченні у вище допустимих нормах у рос­линах, фітотоксичній дії і порушенні природного кругообігу елемен­тів. Причиною такого негативного впливу може бути: недотримання технічних умов транспортування і зберігання добрив, порушення технології використання, низький рівень очищення від шкідливих домішок, недосконалість форм добрив, що використовуються, і недо­статнє вивчення закономірностей впливу на біосферу. Виділяють такі характерні принципи екологічної безпеки довкілля при використанні, транспортуванні і зберіганні мінеральних добрив:

- екобезпека добрив є невід’ємною складовою екологічної без­пеки довкілля;

- наявність прийнятного рівня ризику при використанні добрив;

- необхідність прийняття та дотримання спеціальних правил та нормативів оцінки ризику;

- досягнення екобезпеки добрив повинне здійснюватись із дотри­манням принципу перестороги, обумовленого відсутністю науково обґрунтованих даних щодо ступеня можливої небезпеки добрив для людини та принципу попередження заподіяння шкоди довкіллю.

Окрему групу небезпечних хімічних речовин становлять пести­циди та агрохімікати. Правовий режим останніх визначається Законом України «Про пестициди і агрохімікати» від 2 березня 1995 р. (остан­ня редакція від 12 грудня 2006 р.) та іншими законодавчими актами [16; 23; 25; 26].

Законом визначається правове регулювання правових відносин, пов’язаних із державною реєстрацією, виробництвом, закупівлею, транспортуванням, зберіганням, торгівлею та безпечним для здоров’я людини і навколишнього природного середовища застосуванням пестицидів і агрохімікатів, визначаються права і обов’язки підпри­ємств, установ, організацій та громадян, а також повноваження орга­нів державної виконавчої влади і посадових осіб у цій сфері.

Відповідно до законодавства про пестициди та агрохімікати основ­ними принципами державної політики у сфері діяльності, пов’язаної з їх застосуванням, є:

- пріоритетність збереження здоров’я людини і охорони навко­лишнього природного середовища щодо економічного ефекту від застосування пестицидів і агрохімікатів;

- державна підконтрольність їх ввезення на митну територію України, реєстрації, виробництва, зберігання, транспортування, тор­гівлі і застосування;

- обґрунтованість їх застосування;

- мінімізація використання пестицидів за рахунок впровадження біологічного землеробства та інших екологічно безпечних, нехімічних методів захисту рослин;

- безпечність для здоров’я людини та навколишнього природного середовища під час їх виробництва, випробування і застосування за умови дотримання вимог, встановлених санітарними нормами, стан­дартами, нормативними документами;

- єдність державної політики щодо діяльності, пов’язаної з пес­тицидами і агрохімікатами.

Державна політика у сфері діяльності, пов’язаної з пестицидами і агрохімікатами, реалізується Кабінетом Міністрів України, спеці­ально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з пи­тань охорони навколишнього природного середовища, спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань аграрної політики, спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров’я та іншими органами ви­конавчої влади відповідно до їх компетенції. Повноваження органів виконавчої влади у сфері діяльності, пов’язаної з пестицидами і агро- хімікатами, визначаються Законом «Про пестициди і агрохімікати» (статті 161-163).

Відповідно до ст. 4 вищезгаданого Закону пестициди і агрохімі­кати вітчизняного, а також іноземного виробництва, що завозяться для використання на території України, мають відповідати таким ви­могам: високій біологічній ефекгивністі щодо цільового призначення; безпечності для здоров’я людини та навколишнього природного се­редовища за умови дотримання регламентів їх застосування; відпо­відності державним стандартам, санітарним нормам та іншим нор­мативним документам [16].

Забороняються ввезення на митну територію України (крім до­слідних партій, що використовуються для державних випробувань та наукових досліджень), виробництво (крім виробництва для експорту та виробництва дослідних партій, що використовуються для держав­них випробувань, науково-технологічних досліджень та випробувань), торгівля, застосування та рекламування пестицидів і агрохімікатів до їх державної реєстрації.

Увезення на митну територію України незареєстрованих пести­цидів і агрохімікатів, що використовуються для державних випро­бувань та наукових досліджень, у науково обґрунтованих обсягах здійснюється відповідно до планів державних випробувань і наукових досліджень, а також обробленого ними насіннєвого (посадкового) матеріалу за дозволом, що видається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань охорони навколиш­нього природного середовища, погодженим із спеціально уповнова­женим центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров’я в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Обов’язковою умовою завезення та застосування незареєстрова­них в Україні пестицидів для зазначених цілей є документальне під­твердження їх використання в країні, де вони виробляються [42].

Державній реєстрації підлягають препаративні форми пестицидів і агрохімікатів. Державна реєстрація пестицидів і агрохімікатів здій­снюється спеціально уповноваженим центральним органом виконав­чої влади з питань охорони навколишнього природного середовища в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, на підставі позитивних результатів випробувань та матеріалів досліджень.

Обов’язковою умовою державної реєстрації пестицидів та агро­хімікатів є наявність відповідної документації щодо безпечного за­стосування, включаючи позитивний висновок державної санітарно- епідеміологічної експертизи, методик визначення залишкових кіль­костей пестицидів і агрохімікатів у сільськогосподарській продукції, кормах, харчових продуктах, ґрунті, воді, повітрі.

У разі державної реєстрації пестицидів чи агрохімікатів в Україні забороняється протягом десяти років з дати такої реєстрації викорис­товувати інформацію, що міститься в документації (досьє) щодо без­печного застосування цих пестицидів, агрохімікатів, без дозволу суб’єкта господарювання, за зверненням якого здійснено реєстрацію.

Після державної реєстрації пестицидів та агрохімікатів органи, що здійснюють державний контроль за їх застосуванням, забезпечу­ються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, стан­дартними зразками пестицидів і агрохімікатів, методиками визна­чення їх залишкових кількостей.

Пестициди і агрохімікати реєструються строком до десяти років. Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища може вста­новити повну або тимчасову заборону на застосування пестицидів і агрохімікатів у разі надходження нових, раніше невідомих даних про їх небезпеку. В окремих випадках, у зв’язку із санітарно- епідемічною та природоохоронною ситуацією в країні (регіоні), спе­ціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань охорони здоров’я та спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного сере­довища вправі обмежити аж до припинення у встановленому поряд­ку всі види діяльності з пестицидами і агрохімікатами.

Перелік пестицидів і агрохімікатів, дозволених для використання, регламенти їх застосування та щорічні доповнення до нього ведуться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища в порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України [34].

Державна реєстрація пестицидів і агрохімікатів є підставою для здійснення державного контролю шляхом запровадження санітарних заходів (процедур експертизи, інспектування, сертифікації та ухва­лення) щодо наявності в харчових продуктах дозволеної центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров’я кількості за­лишків пестицидів і агрохімікатів у харчових продуктах, що реалізу­ються на ринку України.

Господарська діяльність у сфері виробництва пестицидів і агрохімі­катів (тільки регуляторів росту рослин), оптової, роздрібної торгівлі пестицидами і агрохімікатами (тільки регуляторами росту рослин) про­водиться на підставі ліцензії в порядку, встановленому законом [39].

Ліцензії на виробництво пестицидів і агрохімікатів (тільки регу­ляторів росту рослин), оптову, роздрібну торгівлю пестицидами і агрохімікатами (тільки регуляторами росту рослин) видають спеці­ально уповноважені центральні органи виконавчої влади, визначені Кабінетом Міністрів України [40].

Увезення громадянами на митну територію України зареєстрова­них пестицидів і агрохімікатів дозволяється в обсягах, необхідних для особистого використання.

Екологічний ризик діяльності, пов’язаної з увезенням на терито­рію України пестицидів і агрохімікатів, їх транспортуванням та ви­користанням, підлягає обов’язковому страхуванню в порядку, визна­ченому актами законодавства України.

Пестициди і агрохімікати, що використовуються в Україні, зата- рюються (упаковуються) і маркуються.

Кожна товарна одиниця повинна супроводжуватися рекоменда­цією щодо її застосування із зазначенням культур та об’єктів, для оброблення яких призначено пестициди і агрохімікати, способів, норм і кратності використання, строків вичікування (для пестицидів), за­борони та обмеження на застосування, способів і засобів знешкоджен­ня пестицидів та агрохімікатів, а також заходів безпеки під час робо­ти, заходів надання першої медичної допомоги у разі отруєння.

Розфасування пестицидів і агрохімікатів може здійснюватися лише за наявності дозволу його виробника або власника знака для товарів і послуг.

Пестициди, агрохімікати і тара іноземного виробництва, що вво­зяться на територію України, повинні супроводжуватися даними про технологію їх знешкодження та утилізацію.

Сертифікація пестицидів і агрохімікатів на відповідність вимогам державних стандартів та інших нормативних документів із стандар­тизації здійснюється в державній системі сертифікації УкрСЕПРО.

Транспортування, зберігання, застосування, утилізація, знищення та знешкодження пестицидів і агрохімікатів та торгівля ними здій­снюються відповідно до вимог, установлених чинним законодавством, санітарними правилами транспортування, зберігання і застосування пестицидів і агрохімікатів та іншими нормативними актами.

Особи, діяльність яких пов’язана з транспортуванням, зберіган­ням, застосуванням пестицидів і агрохімікатів та торгівлею ними, повинні мати допуск (посвідчення) на право роботи із зазначеними пестицидами і агрохімікатами. Порядок одержання такого допуску визначається Кабінетом Міністрів України.

Пестициди належать до небезпечних вантажів, а тому в законо­давстві України встановлені вимоги до їх транспортування та вико­нання вантажно-розвантажувальних робіт. Пестициди як вантажі за ступенем небезпечності поділяються на: легкозаймисті рідини, легко­займисті речовини та матеріали, речовини, що окислюються, орга­нічні перекиси, отруйні (токсичні речовини), їдкі та корозійні речо­вини, інші небезпечні речовини. Пестициди перевозяться тільки у спеціально виділених для цих цілей транспортних засобах, у відпо­відній тарі та залежно від класу небезпечності підлягають обов’яз­ковому спеціальному маркуванню. Зокрема:

- пестициди високого ступеня небезпечності перевозяться у ста­левих барабанах, бочках, спеціальних контейнерах;

- пестициди середнього ступеня небезпечності перевозяться у тарі з полімерних матеріалів, дерев’яних ящиках;

- пестициди низького ступеня небезпечності перевозяться у па­перових, картонних мішках.

Господарська діяльність у сфері зберігання та застосування пес­тицидів і агрохімікатів підлягає обов’язковому страхуванню, умови та порядок якого визначаються законодавством.

При застосуванні пестицидів і агрохімікатів здійснюється комп­лекс заходів відповідно до регламентів, встановлених для певної ґрунтово-кліматичної зони, з урахуванням попереднього агрохіміч­ного обстеження ґрунтів, даних агрохімічного паспорта земельної ділянки (поля) і стану посівів, діагностики мінерального живлення рослин, прогнозу розвитку шкідників і хвороб.

Переліки пестицидів і агрохімікатів, дозволених до використання в Україні, у тому числі для роздрібної торгівлі та для застосування авіаційним методом, затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань охорони навколиш­нього природного середовища за погодженням із спеціально уповно­важеним центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров’я та спеціально уповноваженим центральним органом вико­навчої влади з питань аграрної політики.

Застосування пестицидів і агрохімікатів на землях природоохо­ронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призна­чення здійснюється відповідно до законодавства.

На території, що зазнала радіоактивного забруднення, а також у зонах надзвичайних екологічних ситуацій застосування пестицидів і агрохімікатів обмежується в порядку, визначеному спеціально упов­новаженим центральним органом виконавчої влади з питань аграрної політики.

У спеціальних сировинних зонах, призначених для вирощування продукції для дитячого і дієтичного харчування, пестициди і агрохі- мікати застосовуються за спеціальними технологіями, які забезпечу­ють одержання продукції, що відповідає санітарно-гігієнічним ви­могам до дитячого та дієтичного харчування.

На підприємства, установи і організації покладено обов’язок вести облік наявності та використання пестицидів і агрохімікатів та надавати інформацію органам, що ведуть державний облік.

До забруднювачів довкілля належить також зброя масового ура­ження, тобто хімічна зброя. Її застосування призводить не лише до забруднення навколишнього природного середовища, а й наражає на небезпеку все людство. Дія такої зброї базується на використанні бойових токсичних хімічних речовин, до яких відносять отруйні ре­човини і токсини, що уражають людей, тваринні та рослинні організ­ми. Вони мають високу токсичність і можуть викликати як тяжкі, так і смертельні ураження. Для отруйних речовин і токсинів характерним є проникнення у приміщення, споруди, сховища і ураження усього

живого. Іноді з визначенням факту застосування цього виду зброї та визначенням її типу виникають труднощі. Застосування ж хімічної зброї може призвести до тяжких екологічних і генетичних наслідків. Уперше хімічну зброю було застосовано німецькими військами ще у 1915 р. проти французів, з використанням сприятливого напряму вітру, щоб скерувати отруйний газ на позиції противника. Саме з цьо­го і почалося використання отруйних речовин у вигляді хімічної зброї. Основою хімічної зброї є отруйні речовини. Шляхи їх проникнення в організм людини та наслідки взаємодії з ними вже розглядалися.

До забруднювачів довкілля належать і отруйні рослини й отруйні тварини. Близько 700 видів рослин можуть викликати тяжкі чи смер­тельні отруєння людей. Токсичною речовиною отруйних рослин є різні сполуки, що належать переважно до алкалоїдів, глюкозидів, кислот, смол, вуглеводнів тощо.

За ступенем токсичності рослини поділяють на: отруйні (біла акація, бузина, конвалія, плющ); сильноотруйні (наперстянка, оле­андр тощо); смертельно отруйні (білена чорна, беладона, дурман звичайний).

Серед тваринних організмів отруйні форми зустрічаються частіше, ніж у рослинних організмах. Отрути, що виробляються тими чи ін­шими організмами, є хімічними чинниками, які беруть участь у між­видових взаємодіях. Приклади використання хімічних речовин для нападу або захисту зустрічаються на всіх етапах еволюційного роз­витку. Наведемо приклади деяких небезпечних тварин, до них нале­жать: павуки (тарантули) — їх укуси викликають надзвичайно силь­ні больові відчуття, головний біль, слабкість, порушення свідомості, судоми, тахікардію, підвищення тиску та навіть летальні випадки; кліщі; комахи (оси, бджоли, мурашки, жуки); риби (скати, морські дракони, скорпени) — їх уколи викликають слабкість, деколи втрату свідомості, діарею, судоми, порушення дихання, зниження тиску та летальні випадки; рептилії (кобри, змії) — наслідками їхнього нападу є параліч скелетної й дихальної мускулатури, пригнічення функцій ЦНС та дихальної системи, в’ялість, апатія, гальмування рефлексів, патологічний сон, летальні випадки.

У більшості країн світу багато забруднювачів навколишнього природного середовища утворюються в результаті діяльності про­мисловості з переробки нафти або систем обігріву нафтопродуктами. Близько 60 % від їх загальної кількості припадає на автомобільний транспорт. Ці забруднювачі характеризуються як первинні, що під дією водяної пари, кисню, світла та інших домішок утворюють вто­ринні забруднювачі, такі як сульфати, озон, нітрати й органічні спо­луки. Спільна присутність у повітрі первинних і вторинних забруд­нювачів створює так званий смог. Первинні і вторинні забруднювачі впливають не тільки на природу, а й на людину. Тобто однією з при­чин забруднення повітряного середовища є наслідки використання нафтопродуктів і нафти. Але вони відчутні не тільки в повітрі. Дуже небезпечним джерелом для водоймищ також є нафта і нафтопродук­ти. Нафта — складна суміш із тисяч різних органічних компонентів. До складу нафти входять різні класи вуглеводнів: аліфатичні (мета­нові), циклічні насичені (нафтенові), циклічні ненасичені (ароматич­ні). Вона є токсичною речовиною, особливо для гідроекосистем та їх мешканців. Нафта, що потрапила у воду, — лихо глобального масшта­бу, яке торкається усієї екосистеми в цілому. Існує думка, що основни­ми джерелами забруднення води нафтою є танкерний флот, нафтопро­води, бурові платформи. Але це помилка. Просто ці джерела більш очевидні на перший погляд. Статистика показує, що з тих мільйонів тонн нафти, яка потрапляє у Світовий океан, лише половина надходить із транспортних магістралей, що проходять океаном, інша ж половина потрапляє в нього зі стоками рік із суші. Нафта забруднює океан при аварійних ситуаціях, що виникли на танкерах, розривах морських тру­бопроводів, аваріях на морських бурових. Масштаби цих катастроф відомі. Гігантські нафтові плями розливаються по поверхні води, по­кривають сотні кілометрів плівкою нафтопродуктів. У той же час що­річно в океан зливається 2,5 млн т нафтопродуктів із промивними во­дами через недбалість при перекачуванні нафти [12].

Широке та різноманітне застосування нафтопродуктів у народно­му господарстві як палива, індустріальних масел, мастил, емульсій, розчинників призводить до того, що стічні води майже всіх промис­лових і транспортних підприємств у різних кількостях містять нафтові забруднення. Особливо великі об’єми забруднених нафтопродуктами вод утворюються при експлуатації водооборотних систем охолоджен­ня нафтопереробних заводів.

Запобігання потраплянню нафтопродуктів у навколишнє сере­довище шляхом знешкодження стічних вод є одним із заходів, спря­мованих на посилення екологічної безпеки держави [1].

Незважаючи на міжнародні угоди, забруднення гідросфери наф­тою збільшується. Розрахунки показують, що літр нафти, розлитої по поверхні моря, поглинає розчинений кисень із 400 тис. літрів морської води. Тонна нафти, розтікаючись по поверхні води, може покрити плівкою акваторію в 10 квадратних кілометрів.

Широке розповсюдження плівкової нафти впливає на природу океану та клімат Землі, вміст кисню і водяної пари в атмосфері. Наф­топродукти, що надходять до Світового океану, знижують здатність води до природного самоочищення, змінюють санітарний режим, стимулюють розвиток деяких патогенних бактерій та вірусів. Нега­тивний вплив нафтових забруднень позначається і на інших ланках природних екосистем, включаючи водорості, ракоподібні, молюски, риби та ін. Однією з особливостей нафтових вуглеводнів є здатність збільшувати свій вміст у 10 разів на кожному наступному рівні тро­фічного ланцюга. Отже, якщо нафтові вуглеводні або хлоровані ди­феніли потрапляють спочатку у водорості, потім по ланцюгах жив­лення до риб, то їх накопичується вже в 10 тис. разів більше, ніж у початковій ланці, і в 100 тис. разів більше, ніж у воді [11; 12].

Нафтове забруднення належить до найбільш поширених техно­генних надзвичайних ситуацій, які завдають значної шкоди природ­ним екосистемам та деяким видам господарської діяльності: рибаль­ству, туризму та ін.