РОЗДІЛ 6 СПОСОБИ СУДОВОГО ЗАХИСТУ

Адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими Кодексом адміністративного судочинства України, у порядку загального або спрощеного позовного провадження.

Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розгля­дати у спрощеному позовному провадженні.

Виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи: щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених КАСУ; щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, запо­діяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що пере­вищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необ­хідності; щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожитко­вого мінімуму для працездатних осіб.

Спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Справами незначної складності є справи щодо: ухвалення громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публіч­ної служби, окрім справ, у яких позивачами є службові особи, які в розумінні Закону України «Про запобігання корупції» займають відповідальне та особливо відповідальне становище; оскарження бездіяльності суб'єкта владних повноважень або розпорядника інформації щодо розгляду звернення або запиту на інформацію; перебування іноземців або осіб без громадянства на території України; типові справи.

Учасники справи мають рівні процесуальні права та обов'язки. У контексті особливостей публічних правових суперечок (фактич­ної нерівності учасників справи, де однією стороною є суб'єкт влад­них повноважень) поняття «рівність» розуміється не стільки як «однаковість» у переліку прав і обов'язків, скільки як законодавчо встановлене й гарантоване державою наділення кожного учасника справи реальним правом впливати своїми діями на доведення своєї правової позиції в суді або користуватися спеціальними процесу­альними гарантіями (презумпція вини суб'єкта владних повнова­жень, право суду збирати докази з власної ініціативи тощо).

Учасники справи зобов'язані добросовісно користуватися належ­ними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесу­альні обов'язки. Зловживання процесуальними правами не припу­скається і має певні негативні правові наслідки: залишення без розгляду або повернення скарги, заяви, клопотання (ч. 3 ст. 45 КАСУ); покладення на сторону, що припустилася зловживання, судових витрат повністю або частково незалежно від результа­тів вирішення конфлікту (ч. 8 ст. 139 КАСУ); застосування заходів процесуального примусу (гл. 9 КАСУ).

Адміністративною процесуальною правоздатністю наділені:

- громадяни України

- іноземці

- особи без громадян­ства

повнолітні особи, не визнані судом недієздатними, або особи до 18 р. у суперечках з приводу публічних пра­вових відносин, у яких вони відповідно до законодавства можуть самостійно брати участь (діяльність молодіжних і дитячих громадських організацій тощо)

- державні органи (органи державної влади, інші державні органи);

- органи влади Автономної Республіки Крим;

- органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи;

- підприємства, установи, організації.

Відповідно до положень КАСУ учасниками судового процесу є: учасники справи - сторони (позивач, відповідач), треті особи; органи й особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб; представники учасників справи; помічник судді; секретар судового засідання; судовий розпорядник; свідок; експерт; експерт із питань права; перекладач; спеціаліст.

Позивачами в адміністративній справі можуть бути: громадяни України; іноземці чи особи без громадянства; підприємства, уста­нови, організації (юридичні особи); суб'єкти владних повноважень.

Відповідачами в адміністративній справі можуть бути:

- суб'єкти владних повноважень;

- громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, громадські об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами влад­них повноважень, лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності громадського об'єднання;

2) про примусовий розпуск (ліквідацію) громадського об'єднання;

3) про затримання іноземця або особи без громадянства чи примусове видворення за межі території України; 4) про встанов­лення обмежень щодо реалізації права на свободу мирних зібрань (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, коли право звернення до суду надано суб'єкту владних повнова­жень законом.

Юридично статус позивача та відповідача особи набувають з моменту винесення судом ухвали про відкриття провадження у справі, в якій зокрема зазначається, ким і до кого пред'явлено адмі­ністративний позов (ч. 9 ст. 171 КАСУ).

При заміні неналежної сторони первинний позивач або відпо­відач втрачає статус «сторони», а отже, і втрачає адміністративну правосуб'єктність. Не впливає на процесуальні права факт заміни неналежної сторони, якщо при цьому процесуальний статус особи (первинного позивача або відповідача) не втрачено, а змінено, зокрема за правилами ч.ч. 2, 3 ст.48 КАСУ У такому разі особа зали­шається або стороною (другим відповідачем у справі (ч. 3 ст. 48), або особою, яка бере участь у справі (третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги на предмет суперечки (ч. 2 ст. 48).

Загальні процесуальні права (права, що надаються незалежно від процесуального статусу):

1) ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії, одержувати копії судових рішень;

2) надавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експер­там, спеціалістам;

3) надавати заяви та клопотання, пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб;

4) ознайомлюватися з протоколом судового засідання, матеріа­лами фіксування судового засідання технічними засобами, робити з них копії, подавати письмові зауваження з приводу їх неправиль­ності чи неповноти;

5) оскаржувати судові рішення у визначених законом випадках;

6) сторони можуть досягнути примирення на будь-якій стадії судового процесу, що є підставою для закриття провадження в адміністративній справі, якщо ці дії не суперечать закону або не порушують чиї-небудь права, свободи чи інтереси;

7) учасники справи можуть за власний рахунок додатково замо­вити та отримати в суді засвідчені копії документів і витяги з них.

Спеціальні процесуальні права (права, що надаються відпо­відно до процесуального статусу):

- позивач має право на будь-якій стадії судового процесу відмовитися від позову, змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог через подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання або не пізніше як за п'ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного прова­дження;

- відповідач має право визнати позов повністю або частково, надати відгук на позовну заяву;

- відповідач, який не є суб'єктом владних повноважень, може висунути зустрічний позов відповідно до положень ст. 177 КАСУ

Процесуальні обов'язки учасників: виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, усебічному, повному та об’єктивному встановленню всіх обставин справи; з’являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов’язковою; надавати наявні в них докази в порядку та строки, установлені законом або судом, не приховувати доказів; надавати суду повні й достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов’язки, визначені зако­ном або судом.

Строк звернення до адміністративного суду є процесуаль­ним строком, що обчислюється за правилами ст. 120 КАСУ: строк, що визначається місяцями, закінчується у відповідне число остан­нього місяця цього строку.

Строк звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи обчислюється з дня, коли особа дізналася або мала дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, і становить шість місяців. Строк звернення до адміністративного суду суб’єкта владних повноважень обчислюється з дня виник­нення підстав, що дають суб’єкту владних повноважень право на пред’явлення визначених законом вимог, і становить три місяці.

Строк оскарження нормативно-правових актів до адміністра­тивного суду - упродовж всього строку їх чинності (ч.

Строк звернення до адміністративного суду щодо рішень, дій чи бездіяльності виборчої комісії, комісії з референдуму, членів цих комісій становить п'ять днів із дня ухвалення рішення, вчинення дії або допущення бездіяльності (ч. 5 ст. 273 КАСУ).

Позовні заяви щодо рішень, дій чи бездіяльності виборчої комі­сії, комісії з референдуму, членів цих комісій, що мали місце до дня голосування, може бути подано до адміністративного суду у п'яти­денний строк, але не пізніше двадцять другої години дня, що пере­дує дню голосування (ч. 7 ст. 273 КАСУ).

Позовні заяви щодо рішень, дій чи бездіяльності дільничної виборчої комісії, дільничної комісії з референдуму, членів цих комі­сій, що мали місце в день голосування, під час підрахунку голосів і встановлення результатів голосування на дільниці, може бути подано до адміністративного суду у дводенний строк із дня ухва­лення рішення, учинення дії або допущення бездіяльності (ч. 8 ст. 273 КАСУ).

Позовну заяву про уточнення списку виборців може бути подано не пізніше як за два дні до дня голосування (ч. 3 ст. 274 КАСУ).

Кодексом адміністративного судочинства України та іншими законами можуть також установлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повно­важень.

Якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або зако­ном визначена обов'язковість досудового порядку вирішення супе­речки, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.

Розрізняють обов'язкові та факультативні стадії адміністра­тивного судочинства. Проходження обов'язкових стадій під час розгляду адміністративної справ є обов'язковим. Порушення стадійності є порушенням процесуальної норми, що має наслідком скасування судового рішення.

До обов'язкових стадій адміністративного судочинства зарахо­вують:

1) звернення до суду та відкриття провадження у справі;

2) підготовче провадження;

3) розгляд справи по суті:

- відкриття розгляду справи по суті;

- з'ясування обставин справи та дослідження доказів;

- судові дебати;

- ухвалення судового рішення.

Проходження факультативних стадій є необов'язковим етапом розгляду адміністративної справи. Вони ініціюються учасниками розгляду справи відповідно до положень Кодексу адміністратив­ного судочинства України.

До факультативних стадій адміністративного судочинства зараховують:

1) урегулювання суперечки за участю судді;

2) перегляд судових рішень:

- апеляційне провадження;

- касаційне провадження;

- перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами.

Залежно від виду провадження (звичайне чи спрощене) стадія «підготовче провадження» може бути відповідно обов’язковою чи факультативною.

Найважливішим результатом здійснення правосуддя адміні­стративними судами є ухвалення судового рішення.

Судове рішення - це акт правосуддя, що ухвалений згідно з нормами матеріального та процесуального права і згідно з конституційними засадами та принципами адміністративного судочинства є обов’язко­вим до виконання на всій території України (Постанова Пленуму ВАСУ «Про судове рішення в адміністративній справі від 20.05.2013 № 7).

Перегляд судових рішень. Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов’язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, установлених КАСУ Закон не визначає підстави оскарження рішення суду, надаючи широку можливість для захисту прав і законних інтересів учасників справи в порядку перегляду рішень суду першої інстанції. На основі системного аналізу гл.1 розділу ІІІ КАСУ можна зробити висновок, що вимога перегляду рішення переважно базується на неправильності чи неповноті дослідження доказів і встановлення обставин у справі та (або) застосування норм права. Адже саме така інформація має бути подана в апеляційній скарзі (ст. 296 КАСУ).

Підставами касаційного оскарження є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

Норми матеріального права регулюють змістовий бік реаль­них суспільних відносин, є мірою юридичних прав і обов’язків їх учасників, тобто складають зміст права.

за результатами розгляду справи

з процесуальних питань

ухвала

постанова

1) про задоволення позовних вимог повністю або частково;

2) про відмову в задоволенні позовних вимог повністю або частково

ухвала

(тільки окремим документом)

1) залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін;

2) скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій з направленням справи для продовження розгляду або на новий розгляд;

3) зміна ухвали суду першої або апеляційної інстанції;

4) скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і залишення позовної заяви без розгляду або закриття провадження;

5) визнання судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій такими, що втратили законну силу, і закриття провадження;

6) скасування судових рішень і постановлення нової ухвали.

1) відкриття провадження в адміністративній справі;

2) визначення розміру судових витрат;

3) продовження та поновлення процесуальних строків;

4) виправлення описок і очевидних арифметичних помилок;

5) відмови в ухваленні додаткового судового рішення;

6) роз’яснення постанови;

7) зупинення провадження у справі тощо.

На відміну від них, норми процесуального права регулюють юрисдикційну процедуру (порядок) діяльності компетентних орга­нів держави з утілення й захисту норм матеріального права, прав і законних інтересів учасників суспільних відносин. Інакше кажучи, підкреслюється нормативно-процедурний і загальнообов’язковий характер процесуальних норм, де як змістовий елемент правового припису постає правило-процедура, що відповідає на питання, яким чином, у якому порядку здійснюється компетенція правоза- стосовувального суб’єкта та інших учасників процесу застосування норм матеріального права.

Строки оскарження. Апеляційна скарга на рішення суду пода­ється впродовж тридцяти днів, а на ухвалу суду - упродовж п’ятнад­цяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду або розгляду справи в порядку письмового прова­дження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Касаційна скарга на судове рішення подається упродовж трид­цяти днів з дня його проголошення. У разі якщо в судовому засі­данні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна та касаційна скарги подаються безпосередньо до суду відповідної інстанції.

За наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право:

1) залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін;

2) скасувати судове рішення повністю або частково й ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення;

3) скасувати судове рішення повністю або частково й у відпо­відній частині закрити провадження у справі повністю або част­ково чи залишити позовну заяву без розгляду повністю або част­ково;

4) визнати нечинним судове рішення суду першої інстан­ції повністю або частково у визначених КАСУ випадках і закрити провадження у справі у відповідній частині;

5) скасувати судове рішення і направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю.

Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і проце­суального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлю­вати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних дока­зів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти наявні докази.

Суд касаційної інстанції не обмежений доводами та вимогами каса­ційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасу­вання рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову в суді касаційної інстанції не припускається.

Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги ухвалює судові рішення у формі постанов згідно з вимогами, установленими статтею 34 та главою 9 розділу II КАСУ, з урахуван­ням особливостей, зазначених у цій главі.

Процедурні питання, пов’язані з рухом справи, клопотання та заяви учасників справи, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення провадження у справі, а також в інших випадках, передбачених КАСУ, вирішуються судом касаційної інстанції через постановлення ухвал у порядку, визначеному КАСУ для постановлення ухвал суду першої інстанції.

Постанова чи ухвала суду касаційної інстанції оформлюється суддею-доповідачем (іншим суддею, якщо суддя-доповідач не згод­ний з постановою або ухвалою) і підписується всім складом суду, який розглядав справу.

Судові рішення суду касаційної інстанції є остаточними й оскар­женню не підлягають.

Перегляд судових рішень за нововиявленими або виключ­ними обставинами

Судове рішення, яким закінчено розгляд справи і яке набрало законної сили, може бути переглянуто за нововиявленими або виключними обставинами. Заяву про перегляд судового рішення суду будь-якої інстанції, яке набрало законної сили, мають право подати учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки.

Перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами в разі ухвалення нових законів, інших нормативно-правових актів, якими скасовано закони та інші нормативно-правові акти, що діяли на час розгляду справи, не дозволяється, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність фізичної особи.

Не є підставою для перегляду рішення суду за нововиявле­ними обставинами: переоцінка доказів, оцінених судом у процесі розгляду справи; докази, які не оцінювалися судом, стосовно обста­вин, що були встановлені судом.

Підставами для перегляду судових рішень у зв'язку з виключ­ними обставинами є:

- установлена Конституційним Судом України неконституцій­ність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окре­мого положення, застосованого (не застосованого) судом під час вирішення справи, якщо рішення суду ще не виконано;

- установлення вироком суду, що набрав законної сили, вини судді у вчиненні злочину, внаслідок якого було ухвалено судове рішення;

- установлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'я­зань під час вирішення цієї справи судом.

Під час перегляду судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами суд не може виходити за межі тих вимог, які були предметом розгляду під час ухвалення судового рішення, яке переглядається, розглядати інші вимоги або інші підстави позову.

За результатами перегляду рішення, ухвали за нововиявленими або виключними обставинами суд може:

- відмовити в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами та залишити відповідне судове рішення в силі;

- задовольнити заяву про перегляд судового рішення за ново- виявленими або виключними обставинами, скасувати відповідне судове рішення та ухвалити нове рішення чи змінити рішення;

- скасувати судове рішення й закрити провадження у справі або залишити позов без розгляду.

За результатами перегляду судового рішення за нововиявле- ними або виключними обставинами Верховний Суд може також скасувати судове рішення (судові рішення) повністю або частково і передати справу на новий розгляд до суду першої чи апеляційної інстанції.

Судовий контроль за виконанням судових рішень. Суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов’я­зати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалено судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про вико­нання судового рішення. За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі непо­дання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повно­важень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працез­датних осіб.

Питання про накладення штрафу вирішується за клопотан­ням позивача або за ініціативою судді в судовому засіданні з пові­домленням сторін. Неприбуття в судове засідання сторін, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розгляду цього питання.

Ухвала суду про накладення штрафу, що набрала законної сили, надсилається для виконання до державної виконавчої служби. З наступного дня після набрання ухвалою законної сили на суму заборгованості без додаткового рішення суду нараховується пеня в розмірі трьох відсотків річних з урахуванням індексу інфляції.

Сплата штрафу не звільняє від обов'язку виконати рішення суду та подати звіт про його виконання. Повторне невиконання цього обов'язку зумовлює застосування наслідків, установлених части­нами першою і другою цієї статті, але розмір нового штрафу при цьому збільшується на суму штрафу, який було або мало бути спла­чено за попередньою ухвалою.

Запитання і завдання

1. Яким є механізм судового контролю за виконанням судових рішень?

2. Визначте підстави перегляду справ за нововиявленими обставинами.

3. Назвіть види судових рішень і схарактеризуйте їх.

Література для поглибленого вивчення

1. Константий О. Судовий захист прав і свобод приватних осіб у публічно-правовій сфері: міжнародний і національний рівень судо­чинства. Адміністративне право і процес. 2013. №2. С. 196-203.

2. Коломоєць Т., Лютіков П., Віхляєв М. та ін. Адміністративне судочинство. Київ: Істина, 2011. 300 с.

3. Беззубов Д., Заросило В., Подоляка С. та ін. Засади правового регулювання правовідносин у сфері адміністративного судочин­ства : навчальний посібник. Київ: МП «Леся», 2015. 120 с.