8. Приватизація і реприватизація: правові засади, підстави, порядок

Приватизацію розглянемо на прикладі безоплатної приватизації земельних ділянок. У ЗКУ відносини громадян з державою (територіальними громадами) у зв’язку з безоплатною передачею їм землі визначаються як «безоплатна приватизація».

Останнім часом питання реприватизації майна набули особливої актуальності. Цей термін часто вживається політиками, журналістами, фахівцями при обговоренні стратегії приватизаційного процесу на майбутнє. У свідомості пересічного громадянина реприватизація асоціюється із примусовим поверненням у державну власність майна, яке було приватизоване у минулі роки.

Ще одним способом примусового вилучення майна державою є реквізиція – це примусове вилучення державою майна власника у державних або громадських інтересах з виплатою йому вартості цього майна. Реквізиція передбачена Цивільним кодексом України. Відповідно до статті 353 цього Кодексу у разі стихійного лиха, аварії, епідемії, епізоотії та за інших надзвичайних обставин, з метою суспільної необхідності майно може бути примусово відчужене у власника на підставі та в порядку, встановлених законом, за умови попереднього і повного відшкодування його вартості (реквізиція). В умовах воєнного або надзвичайного стану майно може бути примусово відчужене у власника з наступним повним відшкодуванням його вартості. Реквізоване майно переходить у власність держави або знищується. У разі реквізиції майна його попередній власник може вимагати взамін надання йому іншого майна, якщо це можливо.

Цивільним кодексом (статтею 352) передбачено спеціальне правило для викупу пам’ятки історії та культури. Так, якщо в результаті дій або бездіяльності власника пам’ятки історії та культури їй загрожує пошкодження або знищення, суд за позовом державного органу з питань охорони пам’яток історії та культури може постановити рішення про її викуп.

Поняття реприватизації немає ні в Цивільному кодексі України, ні в спеціальному законодавстві з питань приватизації. Поряд з цим, термін «реприватизація» є порівняно новим для українського законодавства, і проблема необхідності законодавчого врегулювання цього питання неодноразово поставала перед нашими законотворцями. На сьогодні відсутні законодавчі акти, які б регулювали питання реприватизації майна, яке було придбане юридичними чи фізичними особами у процесі приватизації, та визначали її поняття, підстави і порядок проведення.

Реприватизація майна здійснюється з метою відновлення порушених прав держави як власника щодо приватизованих об’єктів, умови приватизації яких не виконано та/або приватизація яких здійснювалася з порушенням законодавства. Таким чином, реприватизацією є повернення приватизованого майна у державну власність у разі розірвання за рішенням суду договорів купівлі-продажу об’єктів приватизації у зв’язку з невиконанням іншою стороною зобов’язань, передбачених договором визнання в установленому законодавством порядку договорів купівлі-продажу майна, укладених у процесі приватизації, недійсними.

Враховуючи вищенаведене, законодавством з приватизації передбачено, що договір, укладений у процесі приватизації між покупцем та органом приватизації, може бути визнано недійсним чи розірвано, а приватизоване майно – примусово повернуте у державну власність тільки в судовому порядку.

На підставі аналізу законодавства з питань приватизації на сьогодні можна виділити дві підстави для розірвання або визнання недійсним у судовому порядку договору купівлі-продажу, укладеного у процесі приватизації, та наступного повернення державного майна, яке було приватизоване, у державну власність:

1) у разі порушення законодавства під час його укладення;

2) у разі невиконання іншою стороною зобов’язань, передбачених договором купівлі-продажу, у визначені строки^[91].