9. Держава як носій прав інтелектуальної власності

З одного боку, суспільство та держава визнають результати інтелектуальної, творчої діяльності найціннішим капіталом, а з другого – держава від цього найціннішого капіталу відмовляється.

У випадках, коли правова охорона припиняється достроково або скасовується, то серед об’єктів, позбавлених правової охорони, можуть бути досить цінні. І проголошувати їх нічиїми, нікому, в тому числі державі, непотрібними, м’яко кажучи, необґрунтовано. Державі від них відмовлятися просто нераціонально. В усіх випадках припинення охорони прав інтелектуальної власності на будь-які результати творчої діяльності та скасування чинності патентів право інтелектуальної власності повинно переходити до держави. Має бути встановлений спеціальний реєстр таких об’єктів і до нього повинні заноситися всі об’єкти, які з тих чи інших причин втратили правову охорону чи її скасували незалежно від ринкової вартості цих об’єктів. Держава повинна бути проголошена суб’єктом права інтелектуальної власності. До речі, згідно з чинним законодавством України держава чітко не визнана суб’єктом відносин, що складаються у сфері інтелектуальної діяльності й власності, і суб’єктом права інтелектуальної власності. Водночас, на основі загальних приписів цивільного права можемо стверджувати, що все-таки суб’єктом інтелектуальної власності держава може стати на основі успадкування як за законом, так і за заповітом, а також на підставі дарування або безоплатної передачі первинним суб’єктом інтелектуальної власності своїх прав державі.