Правомочності.

Зі статті 302 Цивільного кодексу України випливає, що зміст права на інформацію складається з правомочностей: збирання, зберігання, використання, поширення (якщо інформація достовірна).

Юридична особа має це право згідно Закону «Про інформацію», який вказує, що кожен має право на інформацію, яке передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів¹. З цього випливає зміст даного права, що включає в себе отримання, використання, поширення, зберігання та захисту.

Науковці до змісту даного права підходять по-різному: хтось відносить до нього правомочності отримання та поширення інформації^{[832] [833]; інші включають у зміст правомочності вільно виробляти, шукати, отримувати, передавати, поширювати інформацію[834]; ще до нього відносять правомочності знати про створення і функціонування всіх конкретних інформаційних систем, що торкаються особистого життя, надавати згоду на збирання інформації, що має особистий характер, перевіряти достовірність такої інформації і спростовувати недостовірну інформацію, на достовірну інформацію про стан навколишнього середовища[835], і деякі з правомочностей виходять за рамки права на інформацію, входячи до змісту права на таємницю; дехто до права на інформацію включає такі позитивні правомочності: право на доступ до інформації, право володіння інформацією, право використання інформації, право розповсюдження інформації[836], що вже більш прийнятно з огляду на схему правомочностей особистих немайнових прав.}

Під здійсненням особистого інформаційного права Ш. К. Гаюров розуміє обумовлене волевиявлення особи і забезпечене системою гарантій перетворення в дійсність конкретної інформаційної можливості, що становить зміст даного суб’єктивного права, при чому виконання обов’язку означає забезпечені системою гарантій належні дії чи бездіяльність, необхідність яких складає зміст обов’язків перед відповідним учасником особистих інформаційних правовідносин.

Наслідуючи законодавству Б. М. Гоголь в своїх працях змістом права на інформацію визначає права збирати, зберігати, обробляти та поширювати інформацію. За його словами збирання інформації - це пошук, одержання, набуття, придбання інформації будь-якими не забороненими законодавством способами інформаційних відносин; зберігання - це тримання інформації на будь-яких інформаційних носіях, забезпечення належного стану таких носіїв для збереження інформації, можливість на власний вибір встановлювати різні заходи технічного, організаційного, юридичного характеру, спрямовані на обмеження доступу третіх осіб до неї; обробка - це дії суб’єктів інформаційних відносин, спрямовані на зміну змісту чи форми вираження первинної інформації, в результаті яких появляється нова інформація; поширення інформації - це розповсюдження, обнародування, надання на платній основі інформації та інші дії особи, яка зберігає інформацію, спрямовані на появу цієї інформації в інших осіб^[838].

З суті цих описаних понять можна дійти висновку, що збирання і зберігання входить у правомочність по володінню інформації; правомочність по використанню інформації перекликається з її зміною та обробкою; поширення інформації належить до правомочності по розпорядженню нею. Крім описаних в нормах Цивільного кодексу можливостей, можуть бути й інші, які належать до змісту правомочностей по володінню, користуванню і розпорядженню інформацією.

Таким чином, змістом особистого немайнового права юридичної особи на інформацію є правомочності по володінню, користуванню та розпорядженню інформацією.

Володіння означає як саме заволодіння інформацією, яка не обмежена в доступі за нормами законодавства, яке можна здійснити шляхом пошуку та отриманню інформації від різноманітних осіб з різноманітних джерел дозволеними способами; так і володіння нею як триваючий процес зберігання інформації на інформаційних носіях чи просто в усній формі людьми, які є або учасниками юридичної особи, або звичайними працівниками.

Користування інформацією означає вилучення з неї корисних властивостей, застосування її в процесі функціонування юридичної особи, впровадження її для діяльності, якою займається юридична особа. Зміна інформації може означати обробку та переробку первинної інформації.

Розпорядження інформацією може полягати в її поширенні, наданні іншим суб’єктам, викладенні чи повідомленні такої іншій особі.

Вчена О. В. Кохановська заперечує класичну тріаду права власності, оскільки, за її словами, інформація не річ, тому застосування терміну «володілець» має умовний характер, а щодо правомочності користування, то його доречніше розуміти як «використання» інформації, за аналогією з об’єктами права інтелектуальної власності, а не з правом власності. Натомість, вона пропонує іншу «тріаду» основних правомочностей: створення (вироблення) інформації, передання і одержання інформації, використання (включно з поширенням та зберіганням) інформації¹.

На цей рахунок варто сказати, що поняття користування і використання в даному випадку різниці не становлять, а решта запропонованих правомочностей входять у володіння, користування чи розпорядження, як ми вже вище зазначали.